1.Предмет і завдання курсу «Культорологія»

Культурологія – це наука, що формується на стику соціального і гуманітарного знання про людину і суспільство, вивчає культуру як цілісність, специфічну функцію і модальність (один із проявів) людського буття.

Базисом культурологічного знання виступають окремі науки про культуру, в межах яких досліджуються певні феномени культури. Таким чином, культурологія належить до соціогуманітарних наук, хоча активно використовує як методи природничих наук, так і спеціальні методи дослідження в соціальній сфері.

Специфіка культурології полягає саме у її інтегративному характері, в орієнтації на буття та діяльність людини й суспільства як цілісних феноменів.

Культурологія є системою знань про сутність, закономірності існування та розвитку, людське значення та способи пізнання культури. Тому важливим завданням теорії культури є пізнання сутності культури і виявлення законів та механізмів функціонування конкретних форм і сторін культури.

Основні завдання культурології:

- аналіз культури як системи культурних феноменів;

- виявлення ментального змісту культури;

- дослідження типології культури;

- розв'язання проблем соціокультурної динаміки;

- вивчення культурних кодів та комунікацій.

Предмет культурології - дослідження феномену культури як історично-соціального досвіду людей, який втілюється у специфічних нормах, законах і риси їх діяльності, передається з покоління в покоління у вигляді ціннісних орієнтацій та ідеалів, інтерпретується в «культурних текстах» філософії, релігії, мистецтві, праві. Сенс культурології на сьогоднішній день в тому, щоб навчити людину на рівні культури, як її творця. В залежності від цілей і предметних сфер, рівня знання та узагальнення виділяють фундаментальну і прикладну культурологію. Фундаментальна вивчає культуру з метою теоретичного та історичного пізнання цього феномена, займається розробкою категоріального апарату і методами дослідження; на цьому рівні можна виділити філософію культури. Прикладна, спираючись на фундаментальні знання про культуру, вивчає окремі її підсистеми - економічну, політичну, релігійну, художню - з метою прогнозування, проектування та регулювання актуальних культурологічних процесів.

2. Етимологія слова і поняття культура «культура».Їх розвиток.Концепції культури

Культура як зміст і певна характеристика життєдіяльності людини та суспільства багатогранна. Тому при розгляді її сутності, структури, специфіки можливі різні підходи. Як результат багатогранності культури існує велика кількість її визначень у філософії.

Культура- включає в себе всі матеріальні та духовні цінності вироблені людством і тільки людством, а також сам процес творення та розподіл цих цінностец.

Пізніше слово "культура" все частіше починає вживатися як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьому значенні воно увійшло у всі європейські мови, у тому числі і слов`янські. Проте на цьому еволюція терміна "культура" не закінчується. У середні віки набирає поширення комплекс знань вказаного слова, згідно з яким культура стала асоціюватися з міським укладом життя, а пізніше в епоху Відродження, з удосконаленістю людини. У ХVIII ст. слово "культура" набуває самостійного наукового значення.

Людина починає усвідомлювати себе силою, здатною протистояти природі, а "культура" європейська людина Нового часу наділяється якостями, які значно відрізняють її від "природної" людини минулого. І в цей час постає питання про сутність нового середовища життя, що створюється людиною на противагу природі, про характер його впливу на саму людину, про те, злом чи благом є новий, штучно створений людьми світ. Виникає потреба у понятті, яке фіксує новий "неприродний" стан суспільства і людини.

Історичний аспект розвитку поняття «культура»

Численні концепції культури, що виникали на грунті європейської філософії Нового часу, об`єднувались ідеалістичною методологією. Культура розглядалась, передусім, як феномен духовного порядку, як наслідок і прояв творчої діяльності в гадузі науки, мистецтва, релігії. Матеріально-виробнича діяльність поняттям культури не охоплювалась. Матеріальне виробництво у цей період мало примусовий характер. Тобто не створювало належного простору для творчої активності людини.

Філософи Просвітництва розглядають культуру як якусь специфічну автономну і самоцінну сферу людської діяльності. Найважливіший аспект культури в їхньому розумінні - прагнення спорудити храм Розуму. Розум покликаний зруйнувати панування довільних думок, поставити перед людством універсальні значимі цілі і підпорядкувати собі соціальні зміни. Просвітництво виробило систему критеріїв, відповідно до яких відбиралося те, що можна вважати культурою. Культурна діяльність повинна бути інтелектуальною, творчою, продуктивною, новаторською, тобто не просто відтворювати, але постійно розширювати сферу людських можливостей. На зміну поняттю оригінального в традиційному змісті тобто висхідного до початків споконвічно древнього, котрому слід наслідувати як зразку, приходить поняття оригінальності як новаторства. Але реальна суть культури її специфіка обмежувалася рамками духовної діяльності як якоїсь абсолютної свободи людського розуму.

Кант розрізняє культуру уміння і культуру дисципліни. Уміння припускає спроможність реалізувати цілі, а дисципліна - спроможність ставити осмислені цілі і звільняти нашу волю від деспотизму бажань, що позбавляють нас можливості зробити розумний вибір. Кант обмежує поняття культури межами науки і мистецтва.

Проте Шіллер усвідомлював, що таке розуміння завдань культури не відповідає її реальному станові в сучасному суспільстві. Він дав блискучий аналіз суперечностей цієї культури, яка відірвала людину від природи і надала її розвитку обмеженого, однобічного характеру.

У працях сучасних вітчизняних вчених аналіз феномена культури здійснюється в рамках наукового напрямку, відомого під назвою діяльнісного підходу. Представник київської культурологічної школи В.П. Іванов розглядає культуру як певний вимір і специфічну форму життєдіяльності людського суспільства.

Культура є похідною від людської діяльності у тому загальному сенсі, в якому діяльність творить людський світ. Але так само, як світ не є простою сумою виробленого, а організований у природний світопорядок певного соціуму, так і діяльність, що створює культуру, є не тільки цілеспрямована праця з виробництва предметів культурного призначення.

Феномен культури — це діалектична єдність перервного і неперервного. Законом розвитку культури є спадковість. Будь-яка культура одночасно традиційна і новаторська. Саме єдність перервного і неперервного дозволяє виділяти в культурі певні етапи й періоди її розвитку, навіть цілі епохи та цивілізації. Загальновизнаним є, наприклад, виділення епох античної культури і Відродження. В історії української культури виділяється культура Київської Русі, козацької доби, Галицько-Волинського князівства тощо.

Основні теоретичні концепції або парадигми:

1. циклічна концепція (або концепція циклічних круговоротів);

2.еволюціоністська;

3.антропологічна;

4.філософська;

5.революційно-демократична.

циклічного розвитку культури Дж. Віко (1668-1740). Кожний народ, на думку вченого, проходить цикл в своєму розвитку, який включає три епохи: дитинство, або бездержавний період, де провідна роль належить жерцям; юність, для якої характерне формування держави і підкорення героям; зрілість людського роду, де відносини між людьми регулюються совістю та усвідомленням свого обов'язку. Концепція циклічного розвитку дістала подальшого розвитку у працях М.Данилевського (1882-1885), О. Шпенглера (1880-1936), А. Тойнбі (1889-1975) та інших вчених.

Еволюціоністська теорія культури Л. Моргана (1818-1881) і Е. Тейлора (1832-1917) та інших дослідників. що висувається і обґрунтовується принцип єдності людського роду та спорідненості потреб різних народів у формуванні культури.

Провідна ідея еволюціонізму — це прямолінійність культурного прогресу та обов'язкова вимога для кожного народу пройти всі необхідні стадії розвитку.

Антропологічна або функціональна концепція культури Б.К.Малиновського (1884-1942), К.Леві — Строса (1908-1991), А.Кребера (1876-1960) та інших. виникнення і розвиток культури пов'язується з потребами людства. Б.К.Малиновський ділить потреби, що обумовили виникнення культури, на первинні, похідні та інтегративні

Засновниками революційно-демократичної або марксистської концепції культури були К.Маркс (1818-1883) та Ф.Енгельс (1820-1895). Вона ґрунтується на принципі, що визначальним у походженні і розвитку культури є матеріально - перетворююча суспільна діяльність людей, яка спрямована перш за все на задоволення матеріальних потреб, а також на формування висококультурної людини як суспільного суб'єкта діяльності.