27. Писемність на Русі. Розвиток освіти та знань в княжу добу. Початок книгодрукування в Україні.

На етапі завершення формування державності Київсь-кої Русі серед слов'ян поширюється писемність. Особливий інтерес становить так звана софійська абет-ка, яка відображає один з перехідних етапів східнослов'янської писемності, коли до грецького алфаві-ту почали додавати букви для передачі фонетичних особ-ливостей слов'янської мови. Пізніше слов'яни мали дві азбуки -- глаголицю і кири-лицю. Кирилиця була створена грецькими ченцями Кири-лом і Мефодієм, які поширювали християнство серед сло-в'ян.

Із уведенням християнства піклування про освіту взяли на себе держава і церква. За князювання Володимира в Києві вже існувала державна школа, в якій навчалися діти з найближчого оточення князя. Школа для підготовки ос-віченого духівництва була відкрита Ярославом у Новгороді.

Пізніші князі не вели вже такої широкої культурної акції, і школа перейшла під опіку церкви. Школи існували при єпископських катедрах, великих церквах, монастирях; учи-телями виступали священики і дяки. Головною метою школи визначалося вміння навчити читати і писати.

Книгодрукування в Україні започаткував відомий український і російський

першодрукар Іван Федоров. який в 1574 році видав у Львові дві книжки —

„Апостол" і „Буквар". Потім він переїхав до Острога, де також надрукував

кілька книг. зокрема, відому „Острозьку Біблію". Це було перше повне

видання Біблії в перекладі старослов'янською мовою. Всі згадані книги

поширювались на території нашого краю.

Лише Іван Федоров став відомим

українським першодрукарем, оскільки саме він поклав початок інтенсивному

розвитку книгодрукування в Україні.

Книгодрукування сприяло розвитку в краї української мови та літератури.

В літературному житті кінця XVI — початку XVII століть основна увага

була зосереджена на церковно-релігійних суперечках, на полеміці між

греко-католицькими і православними публіцистами. Серед публіцистичних

творів і памфлетів, що з'явились у відповідь на книгу єзуїта Петра

Скарги, важливе місце займає анонімний памфлет „Пересторога". автором

якого, як вважав І. Франко. був наш земляк Юрій Рогатинець.

28. Розвиток мистецтва та архітектури в княжу добу та литовсько-польський період.

Архітектура міст і сіл Київської Русі представлена на-самперед дерев'яними спорудами. Окремі з них -- справжні шедеври народної архітектури. Такими, во-чевидь, були будинки заможних верств населення, згадувані в писемних джерелах під назвою "хороми". Із дерева зводились укріплення давньоруських міст -- кліті, заборола, башти, а також церкви, храми. Контакти з візантійсь-кою культурою обумовили виникнення монументальної кам'яної архітектури. Перші ка-м'яні будівлі на Русі з'явилися під орудою візантійських майстрів. Так, Десятинна церква належала до хрестово-купольних візантійського типу храмів.

Новий етап розвитку монументальної архітектури на Русі репрезентують будівлі "міста Ярослава" у Києві. На цю добу давньоруське зодчество набуває чітких національних рис. Це засвідчує такий шедевр архітектури, як Софіївський собор. В архітектурно-художньому ансамблі Софії особливу роль відігравало внутрішнє опорядження. Розма-їття мозаїк, фресок, стовпи, арки, відкоси віконних пройм -- все це вражало пишнотою.

У другій половині XI ст. культове будівництво набуває поширення в багатьох давньоруських містах. У цей час за-сновуються монастирі й саме в них зводяться нові кам'яні храми. У Північній Русі в XII ст. набули значного розвитку Киї-вська, Чернігівська і Переяславська архітектурні школи. Також центром архітек-тури княжої Русі був древній Галич. Монументальні споруди Галичини зведені зі світло-сіро-го вапняку.

У мистецтві Київської Русі, поряд з архітектурою, знач-ного розквіту набуває монументально-декоративний живо-пис. Живописні зображення в храмах були своєрідною Біблією для тих, хто не знав грамоти. З середини XII ст. в самостійних князівствах -- Київ-ському, Чернігівському, Переяславському, Галицькому та Волинському -- створюються місцеві самобутні художні школи. Фресковий розпис повністю замінює настінну мозаїку. Поряд з монументальним живописом на Русі розвиваєть-ся іконопис. Наприкінці XI ст. склалася київська школа іконопису.

Великою славою користувалися київські ювеліри за своє витончене карбування, золочення, гравірування, техніку емалі та зерні.