4.1. Основні ознаки словотвірного типу

Словотвірна пара, відображаючи процес словотворення в мініатюрі, є не тільки основною одиницею словотвірного аналізу, але й обов'язковою і основною одиницею, яка представляє системність словотвору.

Словотвірна пара — це словотвірна база та її похідне: осінь → є осінній, зима → зимовий, музика → музикант і т. д. Дане визначення свідчить, що словотвірна пара також є комплексною одиницею, оскільки складається з 2-х компонент: твірною та похідного слів, які пов'язані між собою формально та семантично. Порівняно з іншими комплексними одиницями словотвірної системи словотвірна пара характеризується найменшим обсягом, а тому сприймається як одиниця нижчого порядку відносно комплексних одиниць вищого порядку. Цим, власне, зумовлюється той факт, що словотвірна пара, з одного боку, входить в комплексні одиниці вищого порядку як їх складова та обов'язкова частина, з другого, — її можна вважати вихідною одиницею всієї системи словотвору української мови.

Саме на словотвірній парі ґрунтується розуміння, визначення та характеристика такої важливої в плані підтвердження системності українського словотвору комплексної одиниці, як словотвірний тип.

Словотвірний тип − це формально-сечантична схема побудови похідних слів певного способу словотворення, мотивованих словами тої чи іншої частини мови, які мають одне й те саме словотвірне значенення.

Похідні слова одного словотвірного типу характеризуються обов'язковою спільністю таких елементів:

а) тотожність частини мови твірних слів;

б) тотожність частини мови похідних слів;

в) тотожність семантичного співвідношення між твірними та похідними словами, що виражається спільністю словотвірного значення;

г) тотожність формального співвідношення між твірними та похідними словами, тобто спільність способу словотворення та словотворчого засобу (форманта).

Для встановлення словотвірного типу необхідне зіставлення щонайменше двох словотвірних пар. Так, наприклад, похідні піаніст, арфіст, баяніст, бандурист. акордеоніст, гітарист належать до одного словотвірного типу, оскільки: — всі вони утворені віл твірних слів, що належать до іменників: баян → баяніст, піаніно → піаніст і т.д.;

— самі похідні слова теж належать до однієї й тої ж частини мови — іменника;

— семантичне співвідношення між твірними та похідними в наведених прикладах є тотожним, тобто всі похідні слова мають однакове словотвірне значення: «той, хто грає на інструменті, названому твірним словом»;

— очевидною є й тотожність формального співвідношення між компонентами словотвірних пар. а саме: всі похідні утворені морфологічним способом (суфіксація) і за допомогою суфікса -іст-(-ист-).

Як бачимо, словотвірний тип визначається лише при умові зіставлення результатів аналізу однієї словотвірної пари з результатами такого ж аналізу другої словотвірної пари, третьої, четвертої і т.д.

Відсутність тотожності однієї з вказаних ознак свідчить про те, що дані похідні слова належать до різних словотвірних типів. Наприклад: слова баранина, горошина, соломина, конина, цеглина, рибина, садовина, городина, свинина та ін. не належать до одною словотвірного і йму, оскільки спільними для них с такі елементи, як: і) частині, мови твірного; 2) частина мови похідною; 3) спосіб творення та формант -ина-. Однак ці похідні характеризуються різними семантичними співвідношенням між твірними та похідними. Саме за цією ознакою наведе слова розподіляються на три словотвірні типи: 1) ті, мають словотвірне значення «сукупність об'єкт садовина, городина; 2) ті, що мають значення «одиничний об'єкт»: рибина, горошина, соломина, цеглина; 3) слова значенням «м'ясо тварини, що названа у твірному слові свинина, конина, баранина.

Словотвірний тип — основний осередок словотвірної системи української мови, оскільки завдяки саме йому в мові створюється сталий взірець, модель творення слів, і за аналогією з якими переважно відбувається деривація нових слів як задоволення потреби самої мови.

З цим фактором органічно пов'язане питання ступеня продуктивності словотвірних типів. Розрізняють продуктивні і непродуктивні словотвірні типи.

На продуктивність словотвірного типу впливають мовні та позамовні чинники. Мовні чинники зумовлюються такими причинами:

1) кількість і якість твірних основ, з якими може сполучатись певний афікс згідно з закономірностями словотвірного функціонування;

2) здатність афікса приєднуватись до вихідного слова (основи), що регулюється певними законами синтагматичного співвідношення частин у структур»

слова. Так, наприклад, суфікси -ач-, -ак-, -ар-, -ик-, -ець- приєднуються до твірних основ з кінцевим приголосним: глядач, держак, поводир, лірик, зубець;

3) похідна структура афікса: похідні афікси переважно більш продуктивні, ніж непохідні. Порівняйте, наприклад, суфікси -ик- та -альник- (облицювальник фрезерувальник, штампувальник та ін.).

Словотвірний тип не має лише йому властивих афіксів. Один і той же афікс може виступати як Словотворчий засіб (формант) у декількох і навіть багатьох словотвірних типах. Наприклад, суфікс -ин(а) має місце у словотвірних типах, які розрізняються своїм словотвірним значенням:

а) «м'ясо тварин»: баранина, телятина, конина, свинина;

б) «одиничний елемент»: цибулина, морквина, картоплина;

в) «географічна назва»: долина, низина;

г) «назва міри»: довжина, глибина;

л) «результат дії»: зазубрина, подряпина;

ж) «сукупність предметів»: садовина, городина.

До позамовних факторів відносять такі:

1) обсяг і типи поширення понять, що відповідають конкретному типу словотворення (наприклад: види діяльності людини);

2) обсяг і збільшення розряду слів, що становлять словотвірну базу в процесі деривації.

Мовознавці зазначають, що продуктивність типу залежить і від мовно-територіального чинника: в одних говірках української мовної території може активно функціонувати один словотвірний тип, а в інших — цілком інший. Наприклад, в західноукраїнських говірках домінуючим с тип прізвищ на –ук-, -тюк-, -ів- (Радчук, Костюк, Демків), а в східноукраїнських — панівним є тип прізвищ на -енко (Адаменко, Довженко та ін.).

Якщо словотвірний тип служить зразком для творення нових похідних слів сучасної української мови, то він є продуктивним (плодотворним).

ІІродуктивність словотвірного типу — це його здатність служити зразком для творення слів.

Ряд слів продуктивного словотвірного типу с відкритим (незамкненим), тобто в мові регулярно з'являються нові слова продуктивного словотвірного типу (наприклад, іменники з суфіксами -ник-, -ач-, які мають значення діяча; іменннки-назви осіб за місцем проживання з суфіксом -ець-, або назви особи за професією з суфіксом –ист- та багато ін.).

Тип, за яким в сучасній мові не утворюються нові слова, с непродуктивним. Похідні слова непродуктивного типу створюють закритий ряд, тобто таку груп) слів, яка не поповнюється новими утвореннями. Це, наприклад, іменники з суфіксами -ух- (пастух), -аль- (коваль, скрипаль), -ал- (театрал), -ад- (попадя), -атм- (поштамт) та ін.

В сучасній дериватології вживається термін «валентність», який за своїм значенням близький дії терміну «продуктивність».

Під валентністю розуміють здатність тих чи інших словотворчих засобів «поєднуватися з певною сукупністю співмірних одиниць морфемної підсистеми мови (Клименко, Корпіловська, 1998: 81).

З наведеного визначення стає зрозумілим, то поняття «валентність» і «продуктивність» хоча і близькі одне до одного, однак їх не можна повністю ототожнювати. Так, термін «валентність» вживається лише відносно морфем української мови. Говорять про ліво- та правобічну валентність морфеми, тобто «її здатність мати певну множину морфем зліва чи справа від себе» (Клименко, Корпіловська, 1998: 81). Тому даний термін скоріше належить морфеміці, аніж словотвору.

Щодо терміну «продуктивність», то він значно ширший за своїм значенням і може вживатися як по відношенню до морфем, так і по відношенню до одиниць словотвору, зокрема до словотвірного типу, моделі та ін. Говорячи про валентність, мають на увазі, в першу чергу, потенційні можливості морфем, в той час як під продуктивністю розуміють активність тих чи Інших одиниць морфеміки або словотвору, тобто частоту їх уживаності в словах сучасної української мови.

Словотвірний тип — це комплексна одиниця, що маг узагальнююче значення. Це узагальнення відбувається у двох напрямках — формальному та семантичному. Дійсно, словотвірний тип об'єднує похідні слова з одним і тим же словотвірним значенням, тотожними значеннями граматичних категорій та однаковими словотвірними показниками (спосіб словотворення та формант). Необхідно зазначити, що не всі лінгвісти однозначно тлумачили поняття словотвірного типу: деякі з них основний наголос роблять на семантичній тотожності похідних слів, ігноруючи формальні показники типу (Троїцький, 1940: 291; Граматика. 1953: 44; Левковська, 1954: 27; Максимов, 1975: 56, 77, 210). Однак такий односторонній підхід був переконливо спростований результатами наукових досліджень як вітчизняних, так і зарубіжних вчених-дериватологів.

Існування в мові великого розмаїття словотвірних типів викликало потребу їх класифікації на основі різних ознак: а) характер дериваційного значення: б) належність до частини мови; в) лексичне значення членів словотвірної пари.

І. За характером дериваційного значення розрізняють 2 групи словотвірних типів: а) типи синтаксичної деривації; б) типи лексичної деривації. Обидві групи названих типів встановлюються в результаті семантичного зіставлення членів словотвірної пари — твірного та похідного слів.

Синтаксичною деривацією називають таке словотворення, при якому твірна база і похідне належать до різних частин мови. а їх лексичні значення збігаються: гострий— гострота, читати— читання, ранок — райковий, жадібний — жадібно.

При синтаксичній деривації відбувається зміна синтаксичної функції похідного без зміни його лексичного значення в порівнянні з твірним.

Таким чином, синтаксичні деривати характеризуються тим, що їх лексичне значення збігається з лексичним значенням твірних, але вони відрізняються твірних слів належністю до частини мови (і, зрозуміло, синтаксичними функціями). Наприклад: бігати біг, чекати — чекання, горіти — горіння і т. д. У наведених парах обидва члени — твірне і похідне — мають одне й те ж лексичне значення: «назва тієї чи іншої дії». Різниця між ними полягає в тому, що твірні слова належать до дієслів, похідні — до іменників.

До сфери синтаксичної деривації належать:

а) відсубстантивні прикметники, які означають неконкретизоване в значенні похідного відношення до того, що названо твірною основою (цемент → цементний, смак → смаковий; слух → слуховий; вулиця → вуличний);

б) віддієслівні іменники зі значенням абстрагованої дії (молотити → молотьба; вивозити → вивіз; спадати → спадина).

в) відад'єктивні іменники зі значенням «опредмеченої» ознаки (білий → білизна, гордий → гордість, синій → синяво);

г) окремі типи прислівників (жалісність → жалісно) (Словотвір. 1979: 10).

Лексична деривація характеризується тим, що лексичне значення похідних суттєво відрізняється від лексичного значення твірних слів. Належність похідного та твірного до частини мови значення не мас, тобто вони можуть належати як до різних частин мови, так і до однієї. Наприклад: медицина → медик; виховати → вихователь, ворота → воротар; чай → чайник; чай → чаювати і т. д.

Таким чином, лексичною деривацією називають таке словотворення, при якому лексичне значення похідного відмінне від лексичного значення твірного.

Лексичні деривати, як і синтаксичні, теж можуть бути відад'єктивними, відсубстантивннми та віддієслівними, однак між ними існує суттєва різниця.

Так, одним з принципових доказів семантичного розмежування відсубстантивних синтаксичних та лексичних дериватів є існування паралельних однокореневих утворень. Наприклад: грудний («має стосунок до грудей») — грудастий («який має великі груди»); лісний («мас стосунок до лісу») — лісистий («вкритий лісом»); ворсяний («який має стосунок до ворсу») — ворсистий («мас багато ворсинок») і т. д.

Якщо значення синтаксичних дериватів конкретизується лише за рахунок контексту (грудний голос, грудний біль, грудна жаба), то значення лексичних дериватів зрозуміле і поза контекстом, оскільки крім відношення до того, що називає твірна основа, в значенні самого слова мас місце ще й конкретна семантична «добавка», яка й зумовлює лексичний характер похідного слова: носатий — «має великий ніс», болотистий — «вкритий болотом». Поділ словотвірних типів на сфери синтаксичної та лексичної деривації с принциповим для розподілу всієї системи словотвору. Одним з перших вчених, хто легально описав та розробив цс питання, був польський лінгвіст Е. Курилович (Курилович, 1962: 57-70).

II. Відповідно до належності похідного та твірного слів до частини мови виділяють 2 групи словотвірних типів: а) транспозиційні типи; б) нетранспозиційні типи.

Транспозиційними вважають ті словотвірні типи, в яких частина мови похідного не збігається з частиною мови твірного. Сам термін «транспозиція» в цьому випадку розуміється як процес переводу слів з однієї частини мови в іншу. Наприклад: чай → чаювати; дурний → дурень; стояти → стоянка і т. д.

Нетранспозиційними називають словотвірні типи, в яких частина мови похідного слова збігається з частиною мови твірного (тобто транспозиція не відбувається). Наприклад: най → чайник (іменник → іменник); пити → мінити (дієслово → дієслово); довгий → предовгий (прикметник → прикметник) і т.д.

Треба відзначити. то вся сфера синтаксичної деривації належить до транспозиційних словотвірних типів, оскільки в ній мас місце обов'язковий «перевід», транспозиція, з однієї частини мови в іншу.

Лексична деривація розподіляється між транспозиційними та нетранспозиційними типами. Можна сказати, що поділ словотвірних типів на транспозиційні і нетранспозиційні є актуальним лише для сфери лексичної деривації.

III. Чеський лінгвіст М.Докуліл розробив і описав свою класифікацію словотвірних типів, виходячи з характеру лексичного значення похідного слова відносно лексичного значення твірного (Докуліл, 1962).

За цією ознакою він виділив 2 групи типів: а) модифі­каційні; б) мутаційні (немодифікаційні).

Самі терміни запозичені з природничих наук, але семантика їх досить прозора: модифікація — це видозміна, мутація — «скачок», кардинальна зміна.

Модифікаційними (за Докулілом) називаються такі словотвірні типи, в яких похідні слова означають лише різного типу видозміни (модифікації) значення твірних слів. Наприклад: мама — мамуся, вікно — віконце, добрий — добренький; картопля — картоплина і т. д. Можна сказати, що лексично-денотативне значення похідного слова майже цілком збігається зі значенням твірного слова. Так, денотативна віднесеність слів мама і мамуся, добрий і добренький практично не змінюється. До модифікаційних словотвірних типів належать такі похідні:

а) слова (іменники, прикметники, прислівники) з суфіксами та префіксами суб'єктивної оцінки {татусь, водичка, старенький, далеченько і т. д.);

б) іменники зі значенням одиничності та сукупності {соломина, цибулина, березняк, студенствота ін.);

в) іменники-назви осіб жіночого роду, які утворені від іменників-назв осіб чоловічого роду (артист — артистка, студент — студентка, баяніст — баяністка та ін.);

г) іменники зі значенням «дитя, недоросла істота» (козеня, вовченя, тигреня і под.);

д) префіксально-суфіксальні дієслова зі значенням кількісно-темпоральних характеристик процесів (заспівати, наговоритися та ін.);

ж) прикметники зі значенням неповноти ознаки (кис­луватий, яснуватий, рудуватий).

Похідні модифікаційних словотвірних типів завжди належать до тієї ж частини мови, що й їх твірні, тобто модифікаційний тип завжди є нетранспозиційним.

Мутаційними (за Докулілом) називаються словотвірні типи, в яких похідні слова характеризуються Іншим, порівняно з твірним словом, значенням. У певному смислі таке розуміння мутаційних типів близьке до лексичної деривації, для якої теж характерна різка зміна лексичного значення похідного відносно значення твірного слова. Крім того, похідні мутаційних типів, як і похідні лексичної деривації, можуть належати тій же частині мови, що і твірні слова, а можуть переводитися в іншу частину мови: співати— співак, бенефіс— бенефіціант, соус — соусник та ін.