Шигельоз

Це бактерійний антропоноз із переважним ураженням слизової оболонки товстої кишки, яке супроводжується проносом і загальною інтоксикацією.

Актуальність. Шигельоз (дизентерія) – одна з найпоширеніших кишкових інфекцій. Її частка у структурі гострих кишкових захворювань коливається від 28 до 75 %. Це одна з найчастіших інфекційних хвороб у дітей.

Високий рівень захворюваності на шигельоз завдає значних соціальних та економічних збитків. На тлі загального зниження життєвого рівня населення, тяжкої економічної ситуації в Україні очікується подальше зростання рівня захворюваності на гострі кишкові інфекції та шигельоз зокрема.

Етіологія. За ферментативною активністю і антигенними властивостями розрізняють 4 види збудника: Sh. dysenteriae, Sh. flexneri, Sh. boydii, Sh. sonnei. В Україні найчастіше виявляють шигели Зонне і Флекснера, зрідка – шигели Бойда. Перші 3 види додатково діляться на ряд серологічних типів, а Sh. sonnei – на біохімічні типи. Це короткі нерухливі грамнегативні аеробні бактерії.

Мікроби мають різну стійкість у довкіллі. Найбільшою стійкістю відзначається Sh. sonnei, найменшою – для Sh. dysenteriae. Водночас ступінь патогенності цих збудників характеризується зворотною залежністю: найбільш патогенною є Sh. dysenteriae, найменш – Sh. sonnei. Шигели досить добре зберігаються у воді, ґрунті, молоці, на поверхні багатьох харчових продуктів (від декількох діб до місяця і навіть довше). Разом з тим, вони дуже чутливі до підвищення температури (при 56-60 С гинуть за 10 хв), дії ультрафіолетових променів, дезінфектантів, які містять хлор.

Джерело збудника. Джерелом є хвора на дизентерію людина або бактеріоносій. Виділення збудників з фекаліями починається одночасно з першими проявами хвороби, досягає максимуму на 3-5-й день і триває навіть в період реконвалесценції (аж до загоєння слизової). Найбільша епідеміологічна роль належить хворим з легким і стертим перебігом інфекції (80-90 % заражень), а також реконвалесцентним носіям. Особливу небезпеку становлять хворі та носії збудників серед осіб, що працюють у системі харчування і водопостачання, дошкільних дитячих закладах.

Механізм і шляхи передачі. Як і при інших кишкових інфекціях, механізм передачі збудників шигельозу  фекально-оральний. Розповсюдження відбувається харчовим, водним, побутовим шляхами, а також за допомогою мух. Відповідно найчастішими факторами передачі є:

а) харчові продукти, що безпосередньо перед вживанням не підлягають термічній обробці (переважно при шигельозі Зонне);

б) забруднена нечистотами вода (переважно при шигельозі Флекснера);

в) предмети побуту (іграшки, посуд, дверні ручки тощо).

У разі харчового шляху поширення захворювання перебігають на кшталт харчової токсикоінфекції з коротким інкубаційним періодом й одночасним захворюванням багатьох людей, котрі споживали один і той самий продукт.

Водні спалахи шигельозу характеризуються стрімким підйомом захворюваності й таким же її спадом. Епідеміологічні ознаки таких спалахів визначаються особливостями джерела водопостачання (водопровідна мережа, колодязі чи інші відкриті водойми), інтенсивністю забруднення, здатністю водойм до самоочищення та ін. Поява в осередку декількох захворювань через інтервали в межах інкубаційного періоду (від 12 год до 7 діб), є одним з непрямих доказів водного або харчового поширення інфекції.

Інфікування на побутовому рівні відбувається внаслідок безпосереднього контакту з хворим чи забрудненими його виділеннями предметами побуту. Оскільки збудники, як правило, із забруднених предметів побуту попадають на харчові продукти через руки, шигельоз називають «хворобою нечистих рук». Така захворюваність характеризується спорадичністю або сімейними спалахами і переважно легким перебігом.

Часто механічними переносниками шигел є мухи, якщо вони мають доступ до нечистот і харчових продуктів.

Прояви епідемічного процесу. Для шигельозу характерна літньо-осіння сезонність. Сприйнятливість загальна, однак хворіють переважно діти, особливо віком 2-7 років.

Шигельоз Зонне викликає періодичні підйоми захворюваності через 2-3 роки. Саме Sh. sonnei домінує зараз у світі.

Шигельоз – супутник воєн і стихійних лих. На рівень захворюваності значною мірою впливає густина населення, якість комунальних послуг, санітарно-гігієнічна культура людей.

Основні напрямки епідеміологічного обстеження. З метою виявлення джерела, шляхів і факторів передачі інфекції вивчають харчування, водопостачання, побутові особливості та інші умови появи шигельозу.

Підозрілих на шигельоз обстежують клінічно, з’ясовують епіданамнез і здійснюють лабораторні дослідження. Випорожнення забирають на бактеріологічне дослідження до початку етіотропного лікування. Для виділення шигел використовують штучні живильні середовища (Плоскірєва, Ендо, Левіна). Допоміжне значення має виділення у крові специфічних антитіл у РПГА.

Епідемічне обстеження в осередках включає спостереження за контактними особами (контроль за випорожненнями, у дітей – ще й термометрія). Декретованих осіб та «організованих» дітей обстежують бактеріологічно, а в разі позитивного результату – також інших членів колективу. Для аналізу групового спалаху доцільно скласти картограму захворювань.

Протиепідемічні заходи, спрямовані на джерело збудника, такі:

виявлення та ізоляція хворих (їх госпіталізують за наявності відповідних клінічних та епідеміологічних показань); встановлення спостереження за контактними в осередку протягом 7 діб від часу ізоляції останнього хворого; одноразове бактеріологічне обстеження (у квартирних осередках) декретованих працівників і організованих дітей; припинення ізоляції лише після клінічного одужання і (для декретованих і прирівнюваних до них осіб) негативного результату бактеріологічного дослідження калу.

Розірвати механізм передачі можна шляхом:

поточної (при лікуванні вдома) і заключної (при госпіталізації) дезінфекції 3 % розчином хлорвмісних препаратів; встановлення санітарно-протиепідемічного режиму в дитячих, лікувальних установах і закладах громадського харчування, в яких може відбутися інфікування; забезпечення населення доброякісною водою та харчовими продуктами.

Профілактика шигельозу зводиться до того ж комплексу санітарно-гігієнічних і санітарно-технічних заходів, що й при тифо-паратифозних захворюваннях.

Усім, хто влаштовується на роботу до харчових і дитячих закладів, а також дітям, які поступають у ясельні групи, здійснюють одноразове бактеріологічне дослідження калу на шигели. Надалі декретованих осіб обстежують за спеціальними показаннями (як правило, без попередження).

Здійснюють постійний контроль за роботою молокозаводів, інших харчових закладів і системою водопостачання. Виняткове значення має санітарна культура населення, налагоджування належного санітарного стану ясел, будинків перестарілих та ін.

Специфічна профілактика. Запропоновані в минулому вбиті вакцини виявилися малоефективними, тому вони вже не використовуються. Зараз випробовуються ентеральні вакцини.

Епідеміологічне обстеження осередку шигельозу розпочинають зі спроби виявлення інших зареєстрованих і незареєстрованих хворих з числа осіб, котрі донедавна контактували з хворим чи харчувалися разом з ним. Доцільно відвідати квартиру хворого, місце його роботи чи навчання, провести опитування родичів, сусідів, співробітників. Така інформація дозволяє оцінити розміри епідемічного осередку, запідозрити можливі шляхи і фактори передачі, а також виявити джерела збудника.

Особливу увагу звертають на з’ясування анамнестичних даних про контактних осіб (чи хворіли раніше на шигельоз, чи буває у них періодичний пронос тощо). Працівників харчових підприємств і осіб, які до них прирівнюються, потрібно направити на обстеження в КІЗ поліклініки або провести їм бактеріологічне дослідження випорожнень. Це ж стосується дітей, які відвідують дошкільні заклади.

Для цього використовують горшки або підкладні судна, попередньо оброблені лише окропом. Можна користуватися спеціальними ректальними трубками або тампонами, якими забирають матеріал безпосередньо з поверхні слизової оболонки прямої кишки. Слід дотримуватися ряду правил: 1) випорожнення засівають на спеціальні живильні середовища, 2) при можливості з калу відбирають грудочки слизу, 3) матеріал забирають до початку етіотропної терапії, 4) посів здійснюють якомога раніше: не пізніше 2 год після забору матеріалу.

У випадку групового захворювання з’ясовують чим і де харчувалися потерпілі? Важливо уточнити місце придбання продуктів, час споживання, особливості кулінарної обробки, умови зберігання. Цікавляться, якою водою (кип’яченою чи ні) користувалися хворі, з яких джерел її було отримано?

Вода і продукти, які ймовірно стали факторами передачі інфекції, підлягають бактеріологічному дослідженню. Масло, сметану, крем забирають стерильною ложкою у кількості 100-200 г. Стерильними тампонами, змоченими в ізотонічному розчині хлориду натрію, роблять змиви з тарілок, іншого кухонного начиння.

Вивчення спалахів шигельозу повинно враховувати динаміку захворюваності, територіальне поширення хвороби, віковий та професійний фактори, їх зв’язок з особливостями клінічного перебігу тощо.

Аналізуючи отримані дані, звертають увагу на виявлені дефекти в роботі харчових і комунальних об’єктів, що могли сприяти поширенню інфекції.

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=s1

http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/video/inf/index.php?name_film=s2

Холера

Це особливо небезпечний бактерійний антропоноз із схильність до епідемічного й пандемічного поширення. Характеризується розвитком проносу, блювання з різким зневодненням організму і розладами кровоплину.

Актуальність. Від стародавніх часів і дотепер постійні осередки холери існують у Південній і Південно-східній Азії. Звідси розпочиналися 6 спустошливих пандемій холери (1817-1926 рр.). З 1961 р. у цих же регіонах започаткувалася сьома пандемія, яка триває й досі. Починаючи з 1970 р., холера щорічно реєструвалася у 30-40 країнах світу. В Африці і Латинській Америці сформувалися стійкі ендемічні осередки цієї хвороби. У 70-80 роки пандемія досягла країн Європи (в тому числі й України). У 1994-1995 рр. відбулися крупні спалахи холери на півдні нашої країни (Миколаївська, Херсонська області, Автономна республіка Крим), під час яких було виявлено 1371 хворого і 999 носіїв, 32 особи вмерли.

Етіологія. Збудником холери є Vibrio cholerae серогрупи 01, який умовно поділено на 2 біовари: класичний і Ель-Тор. Це грамнегативні мікроорганізми у формі вигнутої палички (коми) з полярно розташованим джгутиком. За соматичним антигеном виділяють 3 серотипи – Огава, Інаба і Гікошима, що мають значення для епідеміологічного аналізу. З довкілля і від людей іноді виділяють ще й вібріони, що не аглютинуються полівалентною холерною 01-сироваткою (НАГ-вібріони). Виявлення їх є сигналом для проведення первинних протиепідемічних заходів.

У кишках людини холерні вібріони продукують ендо- і екзотоксин (холероген), з сильною дією на слизову тонкої кишки.

Вібріони холери належать до мікроорганізмів із середньою стійкістю. Вони місяцями зберігаються у довкіллі, особливо у воді відкритих водойм, каналізаційних стоках і льоду. Добре розмножуються у свіжому молоці та м’ясі. На харчових продуктах зберігаються 2-3 тижні. Доведено, що ці мікроорганізми зберігають життєздатність у планктоні, креветках, свіжій та малосолоній рибі. У зв’язку з цим існує епідемічна небезпека для споживачів рибних продуктів.

Мікроби чутливі до дії прямого сонячного проміння, висушування, дезінфекційних розчинів, моментально гинуть при кип’ятінні й у кислому середовищі (зокрема, під впливом соляної кислоти шлункового соку).

Джерело збудника. Джерелом є хворі люди і вібріоносії (реконвалесцентні, транзиторні і хронічні). Хворі виділяють збудника з фекаліями і блювотинням. Особливу епідемічну загрозу становлять хворі на легкі, стерті форми і «здорові» носії з огляду на їхню рухливість і складності діагностики. У населений пункт холера найчастіше заноситься саме бактеріоносіями. Вважають, що відношення хворі/вібріоносії характеризується так званим «феноменом айсберга», оскільки в епідемічному осередку на 1 хворого припадає 2-10 і більше носіїв. Але під час останньої епідемії холери в Україні число хворих перевищило кількість виявлених здорових носіїв.

Механізм і шляхи передачі. Єдиний механізм передачі холери – фекально-оральний, який реалізується тими же шляхами, що й інші кишкові інфекції. Однак провідне значення все ж має водний шлях поширення. Найвагоміше місце належить захворюванням, пов’язаним з відкритими водоймами, зокрема з купанням або використанням води з рік, озер, моря.

Контактно-побутові зараження здійснюються через руки хворих і предмети побуту (білизну, посуд, дверні ручки тощо). Сприятливі умови для реалізації цього шляху передачі створюються за відсутності належних санітарних умов при масових міграційних процесах, у таборах для переміщених осіб, військовополонених тощо.

Передача холери через харчові продукти має другорядне значення. Факторами передачі можуть бути молочні, м’ясні, рибні страви (свіжі чи малосолоні), овочі й фрукти. Збудники у таких випадках попадають на продукти разом з водою, через брудні руки хворих або носіїв, а також за допомогою мух.

Різноманітні шляхи передачі холери в конкретних умовах можуть поєднуватися.

Прояви епідемічного процесу. У попередні пандемії холера існувала постійно у своєму ендемічному осередку, а в інші регіони «виносилася» тільки періодично. Іншими словами, класичні вібріони не спроможні «закріпитися» на нових територіях. Вібріони Ель-Тор, внаслідок більшої стійкості у довкіллі і здатності формувати триваліше носійство, навпаки продовжують виявлятися у тих регіонах, куди були занесеними ще на початку сьомої пандемії. На півдні України вібріони холери виявили здатність «перезимувати».

В ендемічних районах переважають захворювання серед дітей та осіб похилого і старечого віку. На початку епідемії частіше хворіють особи, котрі ведуть безладний спосіб життя (алкоголіки, волоцюги), а також хворі на гастрити з пониженою кислотністю, дисбактеріоз кишечника.

Сезонність літньо-осіння, що пов’язано зі сприятливішими умовами для зберігання і розмноження холерних вібріонів у довкіллі, активацією передачі, більшою сприйнятливістю людей (через вживання великої кількості напоїв, овочів і фруктів зменшується кислотність вмісту шлунка, що сприяє занесенню живих вібріонів у тонку кишку).

Основні напрямки епідеміологічного обстеження. Збирають епідеміологічний анамнез, бактеріологічно досліджують матеріал від людей (випорожнення, блювотиння) і з об’єктів довкілля. Для виділення холерних вібріонів використовують 1 % пептонну воду, в якій вони добре розмножуються на відміну від інших кишкових бактерій. Серологічні методи дослідження (парних сироваток крові) застосовуються рідше. Виявляють усіх контактних з хворим чи вібріоносієм осіб, яких необхідно ізолювати у спеціально відведеному стаціонарі (ізолятор для контактних).

Протиепідемічні заходи спрямовані на локалізацію і ліквідацію осередку холери. Для нейтралізації джерела збудника активно виявляють й ізолюють усіх осіб з розладами травлення, а також контактних із хворими на холеру.

Таких осіб госпіталізують у лікарню для хворих на гострі кишкові інфекції (провізорний госпіталь, мал. 31). Хворих на холеру (після отримання результатів бактеріологічного обстеження) переводять у холерний госпіталь, що працює у суворому епідеміологічному режимі. Вібріоносіїв госпіталізують окремо від хворих у спеціальне відділення. Про кожний випадок холери і вібріоносійства негайно повідомляють місцеву санепідемстанцію, управління охорони здоров’я і Міністерство охорони здоров’я та заповнюють карту епідобстеження. Виписують перехворілих після клінічного одужання, завершення курсу антибіотикотерапії і від’ємного результату триразового бактеріологічного дослідження випорожнень (для декретованих – п’ятикратне дослідження калу і одноразове жовчі). Усіх тих, хто мав тісний контакт з хворим на холеру або вібріоносієм, госпіталізують у спеціальні ізолятори, за рештою встановлюють спостереження за місцем проживання. Особи, котрі прибули з ендемічних щодо холери регіонів, підлягають п’ятиденній обсервації з бактеріологічним обстеженням калу. Різко обмежують (у разі карантину – повністю припиняють) контактування осіб з осередку з населенням за його межами: забороняють в’їзд в осередок і транзит міжміського транспорту; для від’їжджаючих осіб організують обсервацію на 5 днів з одноразовим бактеріологічним дослідженням випорожнень. Слід зазначити, що карантин запроваджується лише у виняткових випадках згідно з рішенням надзвичайної протиепідемічної комісії (НПК).