40. Рецесійний розрив: сутність, графічна інтерпретація та кільк.Визначеність. Інфляційний розрив: сутність, граф.Інтерпретація та кільк.Визначеність.

В умовах неповної зайнятості, якщо сукуп.видатків не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, то в економіці виникає рецесійний розрив.

Як бачимо, потенційному ВВП (Yp) відп.видатки на рівні Е2. Але фактично економіка витрачає Е1, що менше Е2. тому факт.ВВП (Y) менше потенц.ВВП: Y<Yр. Графічно рецес.розрив – відстань по вертикалі між лініями Е1 і Е2. кількісно – це величина, на яку сукуп.видатки мають початково зрости ( ), щоб факт.ВВП збільшився до потенц.рівня.

В умовах повної зайнятості, коли сукупні видатки є надмірними порівняно з потенц.ВВП в економіці виникає інфляційний розрив.

Як бачимо, для закупівлі потенц.ВВП економіка має здійсн.видатки на рівні Е2. але насправді її видатки становлять Е1, що більше Е2. внаслідок цього факт.ВВП (Y) номінально перевищує потенц.ВВП (Yр). Графічно інфляц.розрив – відстань по вертикалі між лініями Е1 і Е2. кількісно – це величина, на яку сукуп.видатки мають початково зменшитися ( ), щоб усунути інфляц.надлишок ВВП на умовах збереження повної зайнятості.

35. Фактичні та планові видатки.

Для уникнення значних втрат від спаду виробництва згідно з кейнсіанської теорією необхідно активна державна політика регулювання сукупного попиту. Сук.попит АД в кейн.теорії характеризує сукупні планові витрати АЕ-сума яку фірма, Д/г, уряд планують витратити на товари і послуги. Фактичні витрати відрізняються від планови тоді коли фірми вимушені робити незаплановані інвестиції в тов.мат-і запаси за умов раптових змін в обсмак продату продукції. Сукупні витрати: АЕ=С+І+g+Nx, для спрощення припустимо що чисті інвестиції Іч, держ.витрати G і чистий експорт Nx є величини автономними не залежать від доходу у розпорядж. І Ia, Ga, Nxa, AE=Ca+MPC*DI+Ia+Ga+Nxa, сума автономних велечин (А) А=Са+Іа+Ga+Nxa, AE=A+MPC*DI. Сукупні витрати АЕ є лінійна функція з кутом нахилу що=МРС

42. Фискальная политика, ее цели и инструменты

Фискальная политика представляет собой меры, которые предпринимает правительство с целью стабилизации экономики с помощью изменения величины доходов и/или расходов государственного бюджета. (Поэтому фискальную политику также называют бюджетно-налоговой политикой.)

Целями фискальной политики как любой стабилизационной (антициклической) политики, направленной на сглаживание циклических колебаний экономики, являются обеспечение: 1) стабильного экономического роста; 2) полной занятости ресурсов (прежде всего решение проблемы циклической безработицы); 3) стабильного уровня цен (решение проблемы инфляции).

Фискальная политика – это политика регулирования правительством прежде всего совокупного спроса. Регулирование экономики в этом случае происходит с помощью воздействия на величину совокупных расходов. Однако некоторые инструменты фискальной политики могут использоваться для воздействия и на совокупное предложение через влияние на уровень деловой активности. Фискальную политику проводит правительство.

Инструментами фискальной политики выступают расходы и доходы государственного бюджета, а именно: 1) государственные закупки; 2) налоги; 3) трансферты.