Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Соціальний аспект діяльності керівника закладу...doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
26.11.2019
Размер:
600.06 Кб
Скачать

Тема 8. Управління педагогічним колективом як соціальною групою

Основні характеристики групи. До елементарних параметрів групи належать: композиція групи (або її склад); структура групи, групові процеси, групові норми і цінності, система санкцій. Ці параметри можна класифікувати за двома ознаками: тими, що характеризують групу як ціле, і тими, що стосуються характеристик людини як члена групи.

До першої групи параметрів відносяться: композиція (склад) групи, групові структури і групові процеси. У зв’язку з різноманітністю груп композицію (склад) групи можна описувати за багатьма показниками в залежно від їх значимості. У кожному конкретному випадку потрібно починати з визначення того, яка реальна група мається на увазі: педагогічний колектив, спортивна команда, виробнича бригада. Залежно від цього будуть визначатися значимі характеристики: вікові, професійні або соціальні чи моральні. Всі особливості конфігурації, функціонування і розвитку групи будуть залежати від того, якими властивостями характеризується діяльність групи: який спосіб діяльності передбачає, на які цінності взаємовідносин орієнтує учасників тощо. Через різні концепції і теоретичні підходи до цього питання проходить думка про те, що сумісна цілеспрямована групова діяльність членів групи розгортається як мінімум у двох напрямах: реалізація основної цілі групи і підтримка внутрішньої групової цілісності. Наявність двох видів діяльності багато що визначає у психології групи, особливостях групової взаємодії, суттєво визначаючи також і композицію групи. Ознаки, що входять до композиції групи, визначаються з урахуванням специфіки самої групи, типу і змісту її діяльності. Те ж саме можна сказати відносно структури групи. Групові структури виникають як наслідок стійких функціональних і міжособистісних відносин членів групи між собою. Виділивши певну ознаку, на основі якої утворюються ті чи інші стійкі відносини, можна побудувати деяку структуру, у якій кожен член групи займатиме певну позицію. Прийнято виділяти і вивчати вертикальні і горизонтальні групові структури.

До вертикальних структур відносяться структури, які утворюються сукупністю позицій членів групи в системі офіційних відносин, що розвиваються для досягнення цілей групи. В організованій групі, що утворена для досягнення певної цілі, можна виділити три рівні вертикальної структури:

  • офіційні ділові відносини, які виникають з приводу діяльності і регламентуються штатним розписом та посадовими інструкціями;

  • неофіційні ділові відносини, які виникають у процесі вирішення ділових задач і змістовно пов’язані з цими задачами, але не визначаються посадовими інструкціями;

  • неофіційні емоційні відносини, які виникають і розвиваються на основі емоційної симпатії / антипатії, змістовно і процесуально не пов’язані із цілями сумісної групової діяльності.

Горизонтальні структури визначають позицію членів групи в системі відносин, які побудовані за різними критеріями. Так як діяльність групи є багатомірною і виникає на цій основі багато різних відносин, то, відповідно, утворюється багато структур: структура комунікацій, лідерська структура, структура статусів, структура за захопленнями і под.

Групові процеси характеризують групу в її динаміці. Групові процеси – це міжособистісні відносини з точки зору їх становлення, змін, удосконалення і порушень. До них відносяться процеси розвитку, згуртованості і нормативного тиску. Окрім того, ряд групових явищ може існувати тільки в динаміці. До них відноситься процес прийняття групового рішення.

До другої групи параметрів, якими характеризуються групи, відносяться ті, що стосуються місця індивіда в групі в якості її члена. Входячи у свою групу, людина розкривається для інших учасників взаємодії, для самої себе з певної сторони. Її поведінка, орієнтована на досягнення особистих цілей, набуває деяких типових для даної групи рис. Для описання людини як члена групи в соціальній психології використовуються поняття: групові очікування, норми, санкції, статус, позиція, роль.

Класифікація груп. Існують різні класифікації соціальних груп залежно від принципів, на основі яких вони побудовані, від кількості членів групи (поділяються на великі і малі). За мірою безпосереднього впливу на особистість виділяються первинні і вторинні групи. За мірою зв’язку з іншими групами − закриті і відкриті групи. Залежно від сили впливу на особистість розрізняють групи членства і референтні групи. За мірою організації − неорганізовані, випадкові групи і цільові організовані. В залежності від тривалості існування виділяються короткочасні і довготривалі (сталі) групи. За мірою міцності і стійкості внутрішніх зв’язків − згуртовані, малозгуртовані, і роз’єднані групи.

Умовні (номінальні) групи – це групи, які виокремлені за певною формальною ознакою (освіта, вік, стать, професія, етнічна, політична чи релігійна належність). Члени такої групи можуть не перебувати в безпосередньому контакті. Такі групи часто називають статистичними.

Реальні групи – це об’єднання людей, що взаємодіють між собою. Такі групи утворюються для досягнення спільних цілей, які об’єднують людей на основі їх потреб та інтересів.

Групи можуть бути великими і малими. Критерієм такого розподілу є безпосередність та опосередкованість спілкування. Ще однією суттєвою ознакою цих груп є їхня чисельність. Кількісний склад групи – важлива її характеристика. Її нижня та верхня межі – важливий чинник взаємодії, прийняття рішення, керівництва, а також її динамічних процесів. Вважається, що група може мати двох осіб, деякі дослідники висловлюють думку, що нижньою межею малої групи є три особи. Існують також різні думки щодо верхньої межі малої групи (від 7-10 до 45 і більше її членів).

У малій групі спілкування відбувається як безпосереднє, велика група характеризується опосередкованим, здебільшого антонімічним характером спілкування, що зумовлено неможливістю прямого контакту членів групи через чисельність її членів. До великих груп належать нації та етнічні спільності, класи, соціальні рухи, вікові групи.

Психологічний вплив групи на особистість може бути різним (позитивним та негативним) залежно від кількості членів цієї групи.

Позитивні наслідки збільшення кількості членів групи.

  1. Зі збільшенням групи в ній з’являється більше людей із яскраво вираженою індивідуальністю. Це створює сприятливі умови для широкого і різнобічного обговорення різних питань.

  2. Чим більше група, тим легше розподілити обов’язки між її членами відповідно до їх можливостей і здібностей в інтересах загальної цілі.

  3. Більша за чисельністю група може зібрати і переробити за той самий час більшу кількість інформації.

  4. У більшій групі більша кількість людей може брати участь у виробленні і прийнятті рішень.

  5. З ростом групи підвищується її «ресурс талантів». Це збільшує імовірність прийняття оптимальних рішень. Для задач, що мають багато альтернативних варіантів рішення, ця обставина є суттєвою.

Негативні наслідки збільшення кількості членів групи.

  1. Зі збільшенням числа членів групи може зменшуватися її згуртованість, зростати імовірність утворення і розпаду на маленькі угрупування. Це суттєво ускладнює досягнення єдності в обговоренні та вирішенні питань.

  2. Великою групою важко управляти, організовувати взаємодію її членів, налагоджувати між ними нормальні ділові й особисті взаємостосунки.

  3. Ріст групи може призвести до збільшення розходжень у думках і загострення взаємовідносин.

  4. Зі збільшенням групи статус і авторитет одних її членів зростає, інших – зменшується, збільшується психологічна дистанція між ними. Можливості для розвитку і використання своїх здібностей, задоволення потреб у спілкуванні, самовираженні, визнанні в одних членів групи зростає, в інших – зменшується, що створює несприятливі умови для розвитку особистості.

  5. Зі збільшенням групи середній внесок кожного учасника в результаті сумісної діяльності здебільшого знижується.

Мала група як колектив. Мала група, яка розглядається як вищий рівень розвитку групи, що характеризується високою згуртованістю, єдністю ціннісно-нормативною організацією, відповідальністю за результати сумісної групової діяльності, визначається поняттям «колектив».

Сучасна психологічна наука збагачує теорію колективу розумінням механізмів соціально-психологічних відносин, симпатій і домагань особистості, очікувань і ціннісних орієнтацій малої групи.

Слід сказати, що в колективі формується певний тип міжособистісних відносин, для яких є характерними висока згуртованість, колективістське самовизначення.

У колективі виявляється ряд соціально-психологічних закономірностей, які якісно відрізняються від закономірностей у групах низького рівня розвитку. Так, зі збільшенням колективу не зменшується внесок, що робиться його членами; не знижується рівень діючої групової емоційної ідентифікації; не послаблюється мотивація сумісної діяльності; відсутні гострі суперечності між груповими та індивідуальними інтересами; є позитивний зв'язок між ефективністю сумісної діяльності і сприятливим психологічним кліматом; складаються найкращі можливості для процесів інтеграції та персоналізації.

На результати сумісної діяльності може впливати така велика кількість різноманітних особистісних факторів, як мотиви, потреби, особливості темпераменту і характеру, психологічний стан, очікування, моральні якості, ставлення один до одного, до власне сумісної діяльності, до лідера та ін.

Лідерство і керівництво в малих групах. Лідерство (від англ. leader – провідний, керівник) визначається, по-перше, як провідне положення окремої особи соціальної групи, класу, партії, держави, що зумовлене більш ефективними результатами діяльності (економічної, спортивної та ін.), по- друге, як процеси внутрішньої самоорганізації і самоуправління групи, колективу, що зумовлені індивідуальною ініціативою їх членів.

Поняття «лідер» пов’язане з поняттями «управління» і «керівництво». На відміну від лідера керівник завжди виступає посередником соціального контролю й адміністративно-державної влади. Лідер – це член групи, який добровільно взяв на себе значну міру відповідальності в досягненні групових цілей, ніж того вимагають формальні приписи або суспільні норми. Формальний лідер призначається або вибирається, набуваючи таким чином офіційного статусу керівника. Неформальний лідер – це член групи, який найбільш повно у своїй поведінці відповідає груповим цінностям і нормам. Він веде групу, стимулюючи досягнення групових цілей і виявляючи при цьому більш високий рівень активності порівняно з іншими членами групи.

Відмінності між лідером і керівником. У вітчизняній соціальній психології визначені відмінності у змістові понять «лідер» і «керівник»:

  • лідер покликаний здійснювати переважно регуляцію міжособистісних стосунків у групі, керівник здійснює регуляцію офіційних відносин;

  • лідерство виникає за умов мікросередовища, керівництво – елемент макросередовища, воно пов’язане з усією системою суспільних відносин;

  • лідерство виникає стихійно, керівник або призначається, або обирається;

  • явище лідерства менш стабільне, залежить від настрою групи, керівництво – більш стабільне;

  • керівництво підлеглими порівняно з лідерством має визначену систему санкцій;

  • процес прийняття рішення керівником значно складніший, він опосередкований обставинами, які не обов’язково мають витоки в цій групі, лідер приймає безпосередні рішення, які стосуються групової діяльності;

  • сфера діяльності лідера – здебільшого мала група, де він є лідером; сфера дії керівника ширша, оскільки він репрезентує малу групу в більш широкій соціальній системі.

Однак лідер і керівник мають справу з однопорядковим типом проблем, а саме – вони повинні стимулювати групу, націлювати її на вирішення певних задач. У психологічних характеристиках їх діяльності є багато спільних рис. Однак, лідерство – це суто психологічна характеристика поведінки окремих членів групи. Керівництво в більшості є соціальною характеристикою відносин, перш за все з точки зору розподілу ролей управління і підпорядкування.

Стилі лідерства і керівництва. Поняття «лідерство» стало широко застосовуватися в соціальній психології після відомих експериментів К. Левіна (30-ті рр. ХХ ст.), який вивчав «стиль лідерства» – систему прийомів впливу лідера на групу. Ці експерименти виявили три типи лідерства, які по-різному впливають на ефективність групової діяльності. Експерименти проводились у групі школярів, які зібралися для виготовлення масок з пап’є-маше. Ці групи було вирівняно за індивідуальними і груповими характеристиками, але вони відрізнялися стилем керівництва: авторитарним (усі дії членів групи визначалися дорослим лідером), демократичним (усі дії визначалися самою групою) і ліберальним (анархічним), коли група була віддана сама собі. Дослідження засвідчили прямий вплив стилів лідерства на «групову атмосферу» - соціально-психологічний клімат групи, робочу мотивацію дітей і виробництво їх праці.

Проте в даний час набули визнання багато інших теорій стилів лідерства. Наприклад, існує теорія Дугласа Мак Григора, яка виділяє стилі «Х» і «У» залежно від сприйняття лідером людської сутності. Для стилю «Х» характерно сприйняття підлеглих як маси людей, що взагалі не люблять працювати, прагнуть уникати роботи, як таких, що не мають честолюбства, безвідповідальних, несамостійних, що прагнуть захищеності. Тому їх потрібно змушувати працювати, використовуючи примус, погрозу покарання, жорстокий контроль. Керівники стилю «У» виходять з того, що праця – це природний процес, властивий людині. У відповідних умовах люди не тільки не уникають відповідальності, але й прагнуть до неї. Якщо люди приєднуються до цілей організації і поділяють їх як власні цілі, то у своїй діяльності вони будуть застосовувати самоуправління і самоконтроль. Приєднання в цьому випадку розцінюється як акт довіри і несе функцію винагороди. Здібності до творчості властиві багатьом людям, і задача керівника – використати ці здібності.

Відомою є теорія Ренсіса Лайкерта, яка виділяє чотири стилі управління: експериментально-авторитарний, прихильно-авторитарний, консультативно-демократичний, партисіпативний (заснований на участі).

Існують також теорії стилів управління, які виділяються залежно від характеру спільної діяльності керівника з підлеглими у процесі прийняття рішення. Існують моделі, що пов’язують стиль керівництва із ступенем зрілості групи, яка, у свою чергу, пов’язана зі ступенем залучення членів групи у справи організації, ступенем відчуття причетності до цих справ.

Наявність чисельності теорій стилів керівництва і лідерства засвідчує, що велику соціальну систему суспільства, яка є живим організмом, важко змоделювати, описати, а її поведінку точно спрогнозувати. Ураховуючи унікальність системи і обставин, принципово неможливо жорстко рекомендувати застосування того чи іншого стилю керівництва. У деяких умовах найбільш, здавалося б, неприйнятний стиль керівництва – авторитарний – може бути оптимальним. Говорити про перевагу одного стилю над іншим було б неправильно, оскільки стиль повинен бути адекватним особливостям організації як великої і складної системи, її стану і перспективам розвитку, її персоналу. Знайомство з теоріями, що визначають стиль керівництва і лідерства, здатне збагатити знання, підвищити професіоналізм керівника.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.