Тема: Ставлення України до міждержавних об’єднань на пострадянському просторі ( СНД , ГУУАМ, ЄЕС). Економічні, наукові і культурні зв’язки з Росією. Євроатлантичний вектор зовнішньополітичного курсу.

1. Зміцнення міжнародних позицій України в другій половині 90-х років

У перші роки незалежності (1991-1994) Україна вийшла на міжнародну арену. У ході одностороннього ядерного роззброєння про нашу державу за­говорили на всіх континентах. Але, погодившись на ліквідацію ядерної зброї, Україна прагнула міжнародних гарантій незалежності, непорушності своїх кордонів. Це був той мінімум, без якого Україна не могла відмовитися від ядерного статусу.

На початку грудня 1994 р. на зустрічі глав держав і урядів країн - учас­ниць Наради з безпеки та співробітництва в Європі в Будапешті лідери чотирьох держав - України, США, Великої Британії та Росії - підписали Меморандум про гарантії безпеки України. У ньому три ядерні країни під­твердили свої зобов'язання поважати незалежність, суверенітет та терито­ріальну цілісність нашої держави, утримуватися від загрози чи викорис­тання сили проти України.

14 січня 1995 р. у Москві було підписано тристоронній - Україна, Росія, США - договір про ліквідацію ядерної зброї в Україні.

Одностороннє ядерне роззброєння і Меморандум чотирьох держав підняло авторитет України і довіру до неї міжнародного співтовариства. Більшого - чіткого військового механізму забезпечення гарантій безпеки України - Меморандум не передбачав. Українські керівники розуміли обмеженість Меморандуму, але вони пішли назустріч великим державам, сподіваючись на їхню добру волю.

Вони не помилилися. Насамперед, значно покращилися відносини з США, які до цього були досить прохолодними. Нове керівництво США на чолі з Б. Клінтоном шукало на пострадянському просторі нових партнерів. У вересні 1996 р. сенат США затвердив створення українсько-американської постійно діючої комісії на найвищому рівні для обміну думками зі стратегічно важливих питань (комісія «Кучма-Гор»). Збільшилася американська фінансо­ва допомога. До 1999 р. загальний її обсяг становив 1,7 млрд доларів. Більше на той час одержували лише Ізраїль і Єгипет. Президент Л. Кучма вважав стратегічне партнерство з США одним з ключових зовнішньополітичних напрямів України.

Визнанням авторитету України як члена ООН стало й те, що в 1997- 1998 pp. Головою її 52-ї сесії став міністр закордонних справ України Г. Удо­венко. У 2000-2001 pp. Україна була включена як непостійний член до Ради Безпеки ООН і протягом місяця головувала на її засіданнях.

2. Україна і євроінтеграційні процеси

Ядерне роззброєння сприяло покращенню позицій України в Європі. 9 листопада 1995 р. Україна - першою з держав СНД - офіційно вступила до Ради Європи. Це дало можливість брати участь у виробленні спільної полі­тики європейських держав. При цьому,Україна взяла на себе ряд зобов'язань, які стосувались насамперед приведення її правової та політичної системи у відповідність до загальноєвропейських вимог.

Важливе місце в зовнішньополітичній діяльності України посідають проб­леми співробітництва з Європейським Союзом (Євросоюзом, або ЄС) - найвпливовішою організацією економічної співпраці розвинених європейських країн. У другій половині 90-х років між ЄС та Україною було налагоджено конструктивне співробітництво. У 1995 р. Україна підписала тимчасову угоду з ЄС про режим торгівлі, що частково відкрило їй європейські ринки. До кінця 90-х років частка експорту до країн ЄС сягнула 35 % загального обсягу екс­портних операцій України.

Євросоюз став одним з головних фінансових донорів молодої держави. У 1991-2006 pp. обсяг допомоги Україні становив 1 млрд 300 млн евро.

У грудні 1996 p. ЄС прийняв План дій щодо України. З 1997 р. прово­дяться регулярні саміти «Україна - ЄС». 1998 р. Президент Л. Кучма ухвалив указ про європейську інтеграцію України, в якій членство в ЄС визначалося як довготривала стратегічна мета. План передбачав поглиблення співпраці в енергетиці, транспорті, науці, освоєнні космосу, торгівлі та інвестиціях. Фактично це була розгорнута програма входження до європейського простору.

Колишні країни соцтабору Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Болгарія, Румунія у 2004-2007 pp. вже увійшли до ЄС. Повноправними членами Європейського Союзу стали також держави Балтії. 2005 р. Президент України В. Ющенко заявив, що членство в ЄС є стратегічною метою зовнішньої політики України. Цю перспективу підтримували всі фракції Верховної Ради, крім комуністів.

Але спроби прискорити входження в ЄС не увінчалися успіхом. Європа дала зрозуміти керівництву України, що країна з відносно низьким (за стан­дартами Західної Європи) рівнем економічного розвитку, соціального за­безпечення, проблемами з дотриманням прав людини не може найближчим часом розраховувати на членство в ЄС.

Інтеграція України до Європейського Союзу нині залишається одним зі стратегічних зовнішньополітичних завдань нашої держави. Населення в переважній більшості схвалює курс на зближення з ЄС. Як Європейський Союз, так і українські експерти ведуть моніторинг того, як Україна виконує свої зобов'язання на шляху до ЄС. Найближчий орієнтир на цьому шляху - угода про асоціацію України з Європейським Союзом, яку планують під­писати 2011 р.

Без'ядерний статус України, її прагнення до європейської інтеграції ви­значили поступове зближення нашої країни з Організацією Північно­атлантичного договору (НАТО), або Північноатлантичний альянс. У липні 1997 р. в Мадриді глави 16 держав і урядів та Генеральний секретар НАТО Хав'єр Солана, з одного боку, та Президент України Л. Кучма - з другого підписали «Хартію про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-атлантичного договору». Сторони зобов'язались розширювати співп­рацю та розвивати особливе партнерство з метою забезпечити стабільність і мир у Європі. У жовтні цього ж року НАТО відкрило в Києві Центр інфор­мації та документації, а Україна в штаб-квартирі цієї організації в Брюсселі відкрила своє представництво. У травні 2002 р. Президент Л. Кучма заявив, що метою України є членство в НАТО. У квітні 2008 р. під час Бухарестського саміту керівництво Альянсу погоджується на те, що Україна «в майбутньо­му може стати» членом НАТО.

У цей час наші найближчі західні сусіди, з якими Україна має сумісні кордони і багато років спільного перебування в соцтаборі, впевнено йшли до НАТО. Вони прагнули дійсних гарантій національної безпеки, яке їм надавало членство в НАТО, де діє принцип: напад на одного із членів НАТО є нападом на всіх. Ще в 1999 р. членами НАТО стала Чеська Республіка, Угорщина і Польща. У 2004 р. повноправними учасниками Північноатлантичного альянсу стали держави Балтії - колишні радянські республіки Литва, Латвія і Естонія, а також Болгарія, Румунія, Словаччина та Словенія. У квітні 2009 до НАТО було прийнято Албанію і Хорватію.

За зближенням України з НАТО уважно слідкувала Росія. Вона змушена була погодитися на включення до цієї організації колишніх соцкраїн Європи і пострадянських держав Балтії, а щодо України зайняла тверду негативну позицію. Членство України в НАТО з його системою колективної безпеки означало її остаточний вихід з геополітичного впливу Росії.

У самій Україні курс на зближення з НАТО викликав суперечливу реак­цію. Більшість громадян не мало про цю організацію об'єктивної інформа­ції: їхні уявлення про НАТО сформовано радянською пропагандою, яку підживлювали антинатовські політичні сили і проросійські ЗМІ. Негатив­ний вплив на імідж НАТО в очах багатьох українців справила участь цієї організації у війні в Югославії.

Що ж до вищого державного керівництва України, то у нього свого часу не вистачило рішучості й послідовності у проведенні курсу на інтеграцію з НАТО. Врешті Закон «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», при­йнятий Верховною Радою 1 липня 2010 p., передбачає дотримання Украї­ною політики позаблоковості, що означає неучасть України у військово- політичних союзах, пріоритетність участі у вдосконаленні та розвитку європейської системи колективної безпеки, продовження конструктивного партнерства з Організацією Північноатлантичного договору та іншими військово-політичними блоками з усіх питань, що становлять взаємний ін­терес. Президент України В. Янукович заявив, що Україна буде співпрацю­вати з НАТО, але без зміни свого статусу - позаблокової країни. Не маючи твердих гарантій міжнародної безпеки, перебуваючи між НАТО і Росією з її союзниками по Ташкентському договору, Україна опинилася у «сірій зоні» - досить небезпечному міжнародному становищі.

ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ ДО ЄС

Дата	Подія
1994 р.	Угода про партнерство та співробітництво між ЄС та Україною (набула чинності з 1998 р.) започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гу­манітарних питань. До того ж, було укладено низку галузевих угод та документів міжнародно-правового характеру, згідно з якими здійснюється співробітництво між Україною та ЄС
Грудень 1999 р.	Ґельсінський саміт Євросоюзу, на якому вперше в офіційних документах було визнано «європейські прагнення України», позитивно оцінено її «проєвропейський вибір». Ухвалено Спільну стратегію щодо України, розраховану на чотири роки, де зазначено, що успішна та стабільна Україна якнайповніше відповідає інтересам ЄС. Відзначалася необхідність політич­ного діалогу щодо запобігання конфліктам; конструктивного розв'язання проблем роззброєння; співпраці в галузі юстиції та внутрішніх справ, боротьби з незаконною іміграцією, від­миванням грошей, наркобізнесом. Але не було визначено перспективи повноправного членства України в ЄС
2005 рік	Ухвалення плану дій «Україна-ЄС». Прискорення процесів інтеграції, розробка «дорожньої карти» — плану просування України до вступу в ЄС, який включає подання заяви на вступ, здобуття Україною статусу країни з ринковою економікою, вступ до Світової організації Торгівлі (COT), набуття асоці­йованого членства в ЄС. Але найголовніша проблема — до­сягнення Україною високих стандартів європейського життя в усіх галузях
2007 рік	Прийняття домовленостей про укладання далекосяжної Угоди про асоціацію (УА) між Україною та ЄС
2008 рік	Набувають чинності угоди про спрощене оформлення віз. Роз­почато візовий діалог з метою досягнення у майбутньому безві­зового режиму
2008 рік	Україна приєднується до СОТ, відкривши цим шлях до пере­мовин про глибоку та всебічну зону вільної торгівлі з ЄС
2007- 2010 рр.	Пакет допомоги Україні в рамках Європейського інструмен­ту сусідства і партнерства становить 494 млн евро; додаткові 28,6 млн евро надаються в рамках підтримки уряду
2008- 2010 рр.	У рамках Інвестиційного інструменту сусідства ЄС виділив понад 20 млн евро на виконання п'ятьох проектів в Україні, переважно у сфері енергетики
7 трав­ня 2009 р.	Установчий саміт ініціативи ЄС «Східне партнерство», членом якої є Україна. Східний вимір Європейської політики сусід­ства націлений на істотне підвищення рівня відносин із шість­ма східними сусідами. Східне партнерство має два виміри: двосторонній вимір, націлений на укладання Угод про асо­ціацію, створення глибоких та всебічних зон вільної тор­гівлі та досягнення поступу в питаннях візової політики та мобільності; багатосторонній вимір (тобто міждержавні платформи і так звані Провідні ініціативи). Цей підхід відкриває можливості для поступової політичної асоціації та глибшої економічної інтеграції країн ЄПС із Європейським Союзом

На сучасному етапі основними формами спів­робітництва України та ЄС є технічна допомога, торгівля та інвести­ційна діяльність. За обсягами технічної допомоги з боку ЄС Україна посідає друге місце після Росії серед пострадянських держав. Прі­оритетними напрямами цієї допомоги, що здійснюється в межах програми «Тасіс», є ядерна безпека та захист довкілля, реструк­туризація державних підприємств, розвиток приватного сектору. Важливою особливістю співробітництва України з ЄС останніми роками є прискорення темпів зростання взаємної торгівлі (щоріч­ний приріст товарообороту становив 16-18 %). Це пов'язано і з лі­бералізацією торговельного режиму в Україні на основі принципів

СОТ та європейських стандартів. Протягом 2003 p. зовнішньотор­говельний товарооборот з країнами ЄС становив 10,4 млрд дол. США, що на 36,9 % (на 2,8 млрд дол. США) більше, ніж 2002 року. Проте частка України у торгівлі ЄС залишається незначною і не пе­ревищує 0,5 % від загального обсягу його зовнішньоторговельних операцій. Це зумовлено передусім неефективною структурою укра­їнського експорту, недостатніми темпами реструктуризації націо­нального виробництва.

Активізації інтеграційних процесів перешкоджають такі чин­ники:

1. Суттєві відмінності нормативно-правової бази України та ЄС. Вони не дають змоги органічно вписатися в європейські струк­тури. Вступ до РЄ вимагає навіть на початковій стадії приєд­нання до 150 міжнародних конвенцій з прав людини. Зокрема, в лютому 2000 р. було скасовано положення про смертну кару, ратифіковано протокол № 6 Конвенції про захист прав і осно­вних свобод людини 1983 р. щодо цього питання.

2. Зношеність основних виробничих фондів української економі­ки. Цей фактор заважає провідним вітчизняним галузям (сіль­ське господарство, чорна металургія, легка промисловість) по­сісти належне місце на європейському ринку.

3. Низький рівень конкурентоспроможності більшості україн­ських підприємств. Застосування щодо їх продукції правил і стандартів ЄС може призвести до значних негативних еконо­мічних та соціальних наслідків.

4. Недостатня розвиненість української економіки. На цьому ета­пі це ускладнює повноправну фінансову участь у діяльності ЄС.

5. Намагання провідних західних держав зберегти стабільність ЄС. Швидка інтеграція України в європейські структури могла б знизити стабільність ЄС. Керівництво Євросоюзу, розглядаю­чи кандидатури претендентів на членство в ЄС, піклується про те, щоб його розширення не порушило наявного балансу сил, не послабило досягнутого рівня інтеграції.

6. Суттєво ускладнюють процес інтеграції України до євро­пейських структур корпоративна закритість системи дер­жавного управління, високий рівень корупції, слабкість де­мократичних інституцій і нерозвиненість громадянського суспільства, утиски свободи преси, політичні проблеми. Про­цес євроінтеграції України зумовлює необхідність підвищення

конкурентоспроможності національної економіки, досягнення європейських соціально-економічних параметрів розвитку, здій­снення системних трансформацій на основі таких стратегій:

• стратегія випереджального розвитку, що має на меті забез­печити щорічні темпи зростання ВВП в Україні на рівні не нижче 6-7 % (у 1,5-2 рази вищі, ніж загалом у країнах ЄС), істотне подолання розриву в обсягах ВВП на одну особу між Україною та державами-учасницями ЄС;

• інноваційна модель структурної перебудови і зростання, ре­алізація якої повинна забезпечити суттєве підвищення кон­курентоспроможності української економіки, утвердження України як високотехнологічної держави;

• політика скорочення розриву в рівні та якості життєвих стандартів з країнами ЄС, утвердження середнього класу — основи політичної стабільності та демократії суспільства; значне обмеження загрозливої диференціації доходів насе­лення та подолання бідності.