Відомими оперними співаками були:

Е. Карузо (1873—1921) — італійський співак. який виступав у багатьох країнах світу. Його артистичний темперамент приваблював глядачів. Був наділений голосом непо­вторного тембру, блискуче виконував драматичні партії, неаполітанські пісні. Завдяки винятковому володінню диханням, бездоганним інтонаціям і високій виконавській культурі став легендою вокального мистецтва XX ст., зразком для майбутніх поколінь оперних тенорів. З однаковим успіхом виконував партії ліричного і драматич­ного плану.

Беньяміно Джильї (1890—1957) — італійський співак. Вико­нував партії ліричного і драматичного тенору, неаполітанські пісні. Знімався у фільмах.

Федір Шаляпін (1873—1938) — російський співак, представник російського реалістичного мистецтва. Створив га­лерею різнохарактерних образів, розкриваючи складний внутрішній світ героя. 3 1922 р. жив за кордоном. У 1984 р. прах Шаляпіна перевезено з Парижа в Москву. Поширюється сольно-пісенний жанр — блюз. Склався на початку XX ст. Блюз відображає глибоко особисті переживання, насичені драматизмом і внутршньою конфліктністю, містить також елементи гумору, іронії, соціальної сатири. Специфіка блюзу виявляється також в особливій будові поетичної строфи і своєрідності музичної форми, специфічному тембровому забарвленню звучання голосу та інструмента. Загальну популярність він отримав у 1914р. завдяки популяризаторській і творчій діяльності У. Хенді, прозваного "батьком блюзу". Оркестровий блюз був уперше записаний на грамплатівку в 1921 р., кантрі блюз (сільський блюз) —у 1924-1925 рр., класичний блюз — у 1920 р., сучасний блюз — у 1933 р. Блю­зові елементи є невід'ємними атрибутами багатьох стильових форм сучасної музики.

Висновки

1. Після Першої світової війни у творчості багатьох композиторів з'явилися нотки песимізму. Великий впливу 20-х ро­ках мала книга німецького філософа Освальда Шпенглера "Занепад Європи", в якій змальовано песимістичну карти­ну зміни замкнутих, незалежних одна від одної культур.

2. Зміцнювалися позиції демократичної культури.

3. Світову славу здобули Бостонський, Філадельфійський,Лейпцизький симфонічні оркестри, Берлінський філармонічний оркестр.

4. Великої популярності набула індустрія музично-розважального відпочинку: зросла чисельність глядачів різних мюзик-холів з їх джазовою музикою, яка швидко входила в моду, шанувальників контр-мюзик, блюзу(США).

Театр

На початку XX ст. відбувався процес відходу від старих театральних традицій появи нових напрямів.

Видатними драматургами цього періоду були:

Бертольд Брехт (1898—1856) — німецький письменник, драматург, режисер. Його п'єси "Тригрошова опера" (1928 р.), "Матінка Кураж та її діти" (1938 р.), "Життя Галілея" (1938—1939 рр.), "Добра людина із Сезуана" (1938—1940 рр.) мали новаторське звучання. Розробив теорію "епічного театру" , якому властива розповідь, і є його творцем. Зазначив, шо театр цього жанру повинен бути велично-спокійним, безпристрасним.

Луїджі Піранделло (1867—1938) — італійський драматург. Його драми "Шість персонажі в у пошуках автора" (1921 р.), ''Сьогодні ми імпровізуємо" (1930 р.) — про "маленьких людей" в буржуазному суспільстві. У 1934 р. одержав Нобелівську премію.

Ж. Жиронду — французький письменник і драматург. У п'єсі "Троянської війни не буде" змалював відчутгя воєнної небезпеки і наступ реакції.

Едуардо де Філіппо (1900—1975) — італійський драматург, режисер, актор. Його творчість пов'язана з неореалізмом. У п'єсах „Філумена Мартурано", "Субота, неділя, понеділок" майстерно показав глибину людських характерів. У 1931 — 1973 рр. був керівником власної трупи. Видатними акторами цього періоду були:

Макс Рейнгардт (1873-1943) - німецький режисер і актор. У 1905—1933 рр. очолював німецький театр, ставив німецьку античну класику. У створених ним театрах і студіях (Берлін, Відень) експериментував у царині театральних форм, нових виразних засобів. У 1933 р. емігрував з Німеччини, помер у США.

Іван Москвін (1874—1946) — російський актор. Із 1898 р. працював у Московському художньому театрі. Зіграв такі ролі: Федора ("Цар Федір Іванович" О. Толстого), Протасова ("Живий труп" Л. Толстого), Луки ("На дні" М. Горького) та ін. З найбільшою повнотою намагався пов'язати творчу школу МХАТу з традиціями російського сценічного реалізму.

Василь Качалов (1875 — 1948) — російський актор. Із 1900 р. — на сцені МХАТу. Актор високої інгслектуальної куль­тури. Він був одним із перших виконавців ролей у п'єсах А. Чехова. Створив прекрасні образи Гамлета ("Гамлет" В. Шекспіра), Чацького ("Горе від розуму" Грибоєдова), образи з творів Ф. Достоєвського, Л. Толстого та ін.

Марія Єрмолова ( 1 853 — 1 928) — російська актриса. Із 187 1 р. працювала у Малому театрі Москви. В її героїчному і романтичному репертуарі поєднувалися сміливість ідейного замислу і глибина психологічного розкриття образу з досконалою художньою формою. Прославилася в ролях: Лоуренсії (за п’єсою Лопе де Вега "Овече джерело", Жанни д'Арк (за п’єсою В. Шекспіра "Орлеанська діва"), в драмах О. Островського та ін.