Сем 1

Питання на країнознавство, на пятницю:

Кранозавча характеристика РФ:

1. Сусп. - геогр. положення країни

2. Загальна оцінка природно-ресурсного потенціалу

3. Географія населення Росії

4. Історія формування території Росії

5. Галузева структура промисловості

6. Сільське господарство

7. Розвиток соц. Сфери

8. Транспортна система країни

9. Зовн. економічні зв’язки

1.пит

Масляк П.О. Країнознавство

Частина І. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ КРАЇНОЗНАВСТВА

Розділ 3. Просторово-територіальна організація держав світу

3.1. Географічне положення держави

Географічне положення держави - це розміщення певного об'єкта, території, країни відносно інших об'єктів, територій, акваторій, країн. Зовнішнє середовище через свої складові частини активно впливає на об'єкт, географічне положення якого визначається. Так само й сам об'єкт впливає на власне оточення. Тут доречно нагадати геніальний вислів Наполеона: "Теографія - це доля". Справді, особливості географічного положення країни значною, а іноді й вирішальною мірою впливають на подальшу долю держави, нації і навіть окремо взятої людини. Площа -17 075,4 тис км2.

Населення - 148,3 млн чоловік.

Столиця - Москва.

Росія (Російська Федерація) - одна з найбільших за площею, кількістю насе лення, економічним потенціалом країна світу. За площею вона посідає перше місце в світі, за кількістю населення - шосте.

Росія - євразійська країна: 1/3 території її знаходиться в Східній Європі, 2/3 -в Північній Азії.

На заході Росія межує з Норвегією, Фінляндією, Естонією, Латвією, Білорус сю, на південному заході - з Україною, на півдні - з Грузією, Азербайджаном, Ка­захстаном, Монголією, Китаєм, КНДР. На сході територія Росії омивається морями тихого, на півночі - Північного Льодовитого океанів, на півдні виходить до Чорного, Азовського та Каспійського морів. На морські кордони припадає майже 2/3 всіх кордонів країни. До Російської Федерації належить розташована окремо на заході

Калінінградська область, яка межує з Литвою й Польщею, омивається водами Балтійського моря.

Після розпаду СРСР з березня 1992 р. його правонаступницею в 00Н та в Раді

Безпеки, в інших міждержавних організаціях стала Росія, що визначило її високий міжнародний статус. Проте геополітичне положення країни змінилося: утворилися нові державні кордони з суверенними державами - колишніми республіками СРСР;

обмежився вихід у Балтійське море, а також до портів та військово-морських баз Чорного моря, що переважно знаходяться нині в Україні.

Природно-ресурсний потенціал. Росія має велику різноманітність природних умов і багаті природні ресурси. Близько 70 % площі зайнято рівнинами. Гірські області переважають на сході і півдні країни.

Складна геологічна будова зумовлює значну різноманітність корисних копалин, Росія добре забезпечена паливно-енергетичними ресурсами. Тут знаходяться великі поклади вугілля (Кузнецький, східна частина Донецького, Печорський, Іркутський, Південноякутський кам'яновугільні та Кансько-Ачинський і Підмосковний буро. вугільні басейни); нафти і газу (Волго-Уральська, Західносибірська. Північнокавказька, Тімано-Печорська нафтогазоносні провінції). Є значні поклади торфу (Цент ральна Росія), горючих сланців (Поволжя), урану.

Родовища залізних руд залягають на Уралі, в Сибіру, в європейській частині країни (Курська магнітна аномалія, Кольський півострів). Марганцеві руди є на Уралі, в Західному і Східному Сибіру. Поклади руд кольорових металів - мідних, поліметалічних, олов'яних, алюмінієвих (боксити), дорогоцінних, рідкісних і рідко-земельних знаходяться на Уралі, в Західному Сибіру.

Значні поклади калійної і кам'яної солі зосереджені в Поволжі, Алтаї, Східному Сибіру, фосфоритів і апатитів - на Польському півострові, в європейському Центрі, Сибіру. Крім того, в країні є значні поклади сірки, азбесту, алмазів, різноманітних будівельних матеріалів.

Більша частина території країни знаходиться в помірному поясі. Майже по всюдно клімат континентальний. Ступінь континентальності помітно зростає з заходу на схід від помірно континентального в європейській частині країни до різко континентального в Східному Сибіру, що пояснюється зменшенням впли ву Атлантичного океану. На півдні Далекого Сходу, який перебуває під впливом морів Тихого океану, клімат мусонний.

Різко континентальний клімат є причиною поширення багаторічної мерзлоти в Сибіру, площа якої перевищує 10 млн км2. Багаторічна мерзлота ускладнює гос­подарське освоєння північно-східних територій.

На відстані понад 400 тис. кілометрів річки Росії придатні для судноплавст ва та лісосплаву, їх води є основним джерелом водопостачання міст та промисло вих підприємств, а в південних районах вони використовуються для зрошення. Річки багаті на гідроресурси, особливо в східних районах країни.

Російська Федерація знаходиться в межах арктичної, тундрової, лісотундрової, лісової, лісостепової, степової, напівпустельної, субтропічної природних зон. Грунти і рослинність на рівнинних ділянках розподіляються зонально і зони послідовно змінюють одна одну з півночі на південь. Співвідношення тепла» світла, зволоження, якості грунтів в кожній природній зоні створюють певні агрокліматичні умови для сільськогосподарського використання території. Найбільш придатні для землеробства - південь лісової, лісостепова та степова зони. Більша частина території країни спеціалізується на різних видах тваринництва. Великі запаси земель для нового освоєння є на півдні Західного Сибіру та на Далекому Сході. Нечорноземна зона європейської частини Росії після проведений відповідних меліоративних заходів також може бути інтенсивніше задіяна е сільському господарстві.

Населення. Росія - багатонаціональна держава. Тут проживає понад 100 націй і народностей, що утворюють автономні республіки, краї, національні округи.

Населення по території країни розподіляється нерівномірно, що пояснюється різноманітністю природних умов, історією освоєння, різним рівнем економічно го розвитку окремих територій.

Найгустіше заселена європейська частина країни, де проживає 2/3 населення пересічна густота становить 9 чол. на 1 км2, а в окремих районах - понад 100 чол. нa 1 км2 Смуга концентрації населення збігається з районами старого промислово го та землеробського освоєння зі сприятливими для життя природними умовами зон мішаних лісів, лісостепу, степу. Водночас освоєння природних багатств, залу чення їх у сферу економіки призвело до значних змін у розселенні, що позначи лося на розвитку продуктивних сил. Сучасне розселення в Росії характеризується процесами урбанізації, її можна віднести до високоурбанізованих країн. Міське на селення становить 2/3 від усього населення. З початку XX ст. кількість міських по селень зросла майже в 2,5 раза. Нині в країні понад 1 тис. міст та більш як 2 тис. селищ міського типу. Більша частина міського населення проживає у великих містах (понад 100 тис. чоловік).

Великі міста утворюють агломерації, найпотужнішими з яких є Московська, до якої входить 81 міське поселення, Петербурзька (55), Єкатеринбурзька (32), Нижньоновгородська (28). Москва і Санкт-Петербург за соціально-економічним, науковим, культурним потенціалом є найбільшими містами не тільки країни, а й Європи та світу (мал. 71).

Man. 71. Санкт-Петербург - друга столиця Росії. Стрілка Василівського острова

За рівнем урбанізації в Росії виділяють зони високого, середнього та низького рівнів. Перша об'єднує найбільш урбанізовані території Центру, Північного Захо­ду, Уралу, Далекого Сходу. Середній рівень мають Поволжя, Волго-Вятський Західносибірський та Східносибірський райони. Низький - Центральночорноземний район, Північний Кавказ, де міське населення становить близько 50 %.

Сільське розселення більшою мірою визначається природними умовами, які впливають також і на господарську діяльність. Тому в степовій та лісостеповій зоні найбільша густота сільського населення. Тут села великі як за розміром, так і за людністю (500-1000 чоловік), а в Нечорнозем'ї, навпаки, переважають малі села (до 200 чоловік).

На демографічних процесах у країні позначилась сучасна ситуація в еко номіці й політиці, пов'язана з переходом до ринкових відносин. Вона призвела до зниження рівня життя, а в психологічній сфері - до втрати впевненості в май­бутньому. Це позначилося насамперед на народжуваності, а отже, і на природно му прирості населення, який нині в країні становить 0,7 %, а в окремих ра йонах (Поволжя, Західний Сибір) має ще нижчі показники.

Водночас у Росії, порівняно з державами Центральної Європи, - незначний рівень безробіття. Структура зайнятості типова для постсоціалістичних країн: більша частина населення зайнята в матеріальному виробництві і тільки третина -у невиробничій сфері.

2.пит

Природні ресурси – це компоненти природи, які використовуються або можуть бути використані в процесі господарського виробництва, чи для споживання людини.

Природне середовище розглядається в двох аспектах: як джерело природних ресурсів і як умови життя та діяльності людей. Критерієм віднесення природного фактора до розряду природних ресурсів виступає його безпосередня участь у виробництві.

Під природними ресурсами розуміють тіла й сили природи, що їх на даному рівні розвитку продуктивних сил і вивченості можна використати для задоволення потреб людського сус пільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяль ності.

Природні умови — це тіла й сили природи, що на даному рівні розвитку продуктивних сил мають істотне значення для життя й діяльності людського суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і обслуговуючій діяльності людей.

Такий поділ певною мірою штучний, бо ті самі компо ненти природи можуть виступати і як ресурси, і як умови, набуваючи або втрачаючи таке значення залежно від рівня розвитку продуктивних сил і потреб суспільства. Зростають масштаби традиційного використання природних факторів як ресурсів, внаслідок чого фактор, який раніше належав до природних умов, перетворюється на природний ресурс. Отже, кількісні зміни — причина якісних перетворень, що видно на прикладі використання атмосферного кисню як окислювача при спалюванні органічного палива. Зрослі масштаби процесу навіть з урахуванням лише цієї функції дають під ставу вважати, що атмосфера з переважно природної умови перетворюється на переважно природний ресурс.

Збільшується кількість функцій, що їх виконує той самий природний фактор як природний ресурс. Це видно на при кладі атмосфери. Колись її економічна роль визначалася в основному такими функціями: біологічне відтворення робо чої сили (дихання людини, середовище існування); джерело кисню для спалювання викопного палива; джерело вітрової енергії. Тепер економічні функції атмосфери істотно роз ширені: використовуються її електромагнітні, оптичні, акустичні та інші фізичні й хімічні властивості. Атмосфера, несучи інформацію про тіла й сили природи, також є інфор маційним ресурсом.

За своєю матеріальною сутністю природні ресурси — частина географічного середовища, сукупність природних умов існування та діяльності людини, їхній генезис, природні властивості, належність до тих чи тих компонентів природи, розподіл на поверхні Землі та концентрація в надрах зумов лені природними закономірностями. За економічною сут ністю природні ресурси —споживні вартості, чиї корисність, техніко-економічні властивості, різноманітність, масштаби й способи використання визначаються суспільними законо мірностями.

Є багато класифікацій природних ресурсів. Природні кла сифікації ґрунтуються на відмінностях природних ресурсів за природним генезисом та належності до тих чи інших компонентів і сил природи. Відповідно до свого призначення для використання людиною природні ресурси в структурному плані поділяються на такі види: енергетичні; сировинні й допоміжні промислові; їстівні (харчові, кормові, питні); оз доровчі; культурно-естетичні. Два останні види часто звуть рекреаційними. Крім того, останнім часом як окремий специ фічний вид ресурсів розглядають територію (територіальні ресурси).

Оскільки природні ресурси — компоненти природи, вони можуть класифікуватися за належністю до того чи іншого класу або явищ природи. За цією ознакою вирізняються такі групи природних ресурсів: мінеральні, земельні, водні, лісові, фауністичні, рекреаційні, кліматичні, ресурси Світового океану.

Через загострення проблеми раціонального використання природних ресурсів та охорони природи в останні роки набула широкого визнання класифікація за ознакою вичерп ності природних ресурсів, яку іноді звуть екологічною класи фікацією. За цією класифікацією всі природні ресурси поділяються та такі групи:

невичерпні, до яких належать внутрішнє тепло Землі, сонячна радіація, енергія прибою, припливів і відпливів, падаючої води, вітру та ін.;

вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, лікарські рослини, рослинне паливо тощо;

вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, будівель ні матеріали.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить поділ їх на засоби виробництва й предмети спожи вання. Крім цього, розрізняють природні ресурси виробничо го й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одно цільового та багатоцільового призначення.

В економічній науці склалися три основні підходи до оцінювання природних ресурсів. Всі вони спираються на визначення витрат, пов’язаних з ресурсовикористанням. У зв’язку з цим оцінити природні ресурси, їхнє джерело можна лише опосередковано – через величину цих витрат та економічну вигоду.

1. Оцінювання за витратами на залучення до використання ґрунтується на обліку прямих витрат на розвідку, освоєння, поліпшення (наприклад, меліорацію) джерела ресурсів. Порівняння цих витрат з витратами за іншими джерелами дає можливість виявити ті, які забезпечують економію сили, часу і матеріальних засобів на залучення до експлуатації  нових джерел.

2. Оцінювання за затратами на використання засноване на теорії диференціальної ренти та розрахунку економічної вигоди (економія витрат і одержання прибутку), яка виникає при експлуатації родовища, ділянки землі тощо, кращих порівняно з іншими. Їх обчислюють за різницею між приведеними витратами на гіршому (замикаючому) джерелі ресурсів та тому, що оцінюється, якщо відомі кількість і склад джерел для забезпечення потреб в ресурсах. Це дає змогу виявити "найдешевші” варіанти забезпечення країни ресурсами, а також розрахувати прийнятні податки при передачі джерел ресурсів в оренду, при зміні їхніх власників, розпорядників, користувачів.

3. Оцінювання за витратами на відтворення та компенсацію – фактичне оцінювання майбутніх витрат суспільства у разі, якщо це джерело не використовуватиметься в результаті виснаження або деградації. Таке оцінювання може використовуватися для регулювання відносин між ресурсокористувачами у вигляді стягнення за погіршення якості ресурсів.

Мінеральні ресурси. Серед паливних ресурсів найбільше значення мають запаси вугілля, нафти та природного газу. Із вугілля 60% припадає на  кам’яне вугілля і 40% на буре. 90% його запасів припадає на Північну півкулю. Провідні позиції за запасами вугілля належать Росії, США, Китаю, Індії, Ботсвані. Відомими кам’яновугільними басейнами світу є: Тунгуський, Кансько-Ачинський, Кузбаський, Печорський (Росія); Аппалачський (США); Фуньшунський (Китай) Сілезький (Польща); Рурський (Німеччина); Донбас (Україна).    

Розвідані світові запаси нафти складають близько 150 млрд. т, природного газу – 135 трлн.м³. Найбільші запаси нафти зосереджені в країнах Персидської затоки (Саудівська Аравія, Іран, Кувейт, Ірак, ОАЕ), Росії, Індонезії, Малайзії, Алжирі, Лівії, Нігерії, Мексиці, Венесуелі. За запасами природного газу передові позиції займає Росія, Іран, Туркменістан, США, Канада, Індонезія. Найбільшими нафтогазоносними басейнами світу є Західносибірський, Перської затоки, Сахарський, Західно-Канадський, Мексиканської затоки, Техаський, о. Суматра, Волго-Уральський, Орінокський, Аляскінський.

Залізні руди – Бразілія, США, Австралія, Росія, Індія, Китай, Україна, Швеція, а також Ліберія, ПАР, Венесуела.

Основні запаси марганцевих руд зосереджені в США, Україні, Індії, Бразилії, Габоні, Ефіопії, Заїрі, ПАР.

80% Світових запасів хромітів зосереджено в пар і Зімбабве.

Уран вигідно видобувати коли його вміст в руді не менше 0,1%, щоб видобуток 1кг коштував менше 80$. Світові запаси урану складають близько 2 млн. т. Найбільші запаси зосереджені в Австралії, ПАР, Нігері, Бразилії, Канаді, США, Намібії, Росії. Відомими регіонами видобутку урану є плато Колорадо та Вайомінг у США, Еліот-Лейс, Біворлодж у Канаді, Рейнджер в Австралії.

Мідь – Великі озера (США), Замбія, Заїр („Мідний пояс” – вміст міді становить близько 10%), Чилі, Перу, Урал (Росія), Казахстан.

Алюміній – 2/3 світових запасів припадає на Австралію, Гвінею, Ямайку, Супінам, Бразілію. 

Олово – Східний Сибір, Монголія, Китай, Малайзія, Індонезія, Тайланд, плато Джос (Нігерія), Перу, Бразілія.

Свинцево-цинкові руди: Канада, США, Австралія, Франція, Іспанія, Польща.

Золото – ПАР, Австралія, США, Росія, Канада, Зімбабве.

Алмази – 80% світових запасів цих каменів зосереджено у ПАР. У басейні р. Касаї (Заїр) – найбільші розсипи технічних алмазів. Серед запасів інших регіонів можна виділити алмазні родовища Якутії (Росія), Анголи, Ботсвани, Гвінеї, Сьєра-Леоне.

Сірка. Найбільше родовище сірки розташоване на Іранському нагір’ї. Великі запаси у Чилі, США, Польщі, Україні.

NaCl – оз. Магаді (Кенія), США, Україна, Білорусь; КСІ – Мертве море;фосфор – Марокко; селітра та йод – пустеля Атакама. 

Земельні ресурси – це землі що використовуються або можуть бути використані у господарській діяльності людини. Їх площа становить 134 млн. км². Сільськогосподарські угіддя становлять 4,6 млрд. га (близько 11% площі земель суші). 440 млн. га - знаходиться під забудовую та транспортними шляхами; 317 млн. га – річки, озера; 734 млн. га – тундра, лісотундра; 400 млн. га – болота; 925 млн. га – пустелі;    1,2 млрд. га – льодовики; 378 млн. га – піски, яри; 450 млн. га – порушені людиною землі.

Найбільшу частку оброблювальних земель мають США (190 млн. га), Індія (160 млн. га), Росія (134 млн. га), Китай (95 млн. га), Канада (46 млн. га), Казахстан (36 млн. га), Україна (34 млн. га).

Ліси, луки й пасовища переважають у всіх регіонах, за винятком Європи. Антропогенні пустелі складають майже 900 млн. га (7% земельного фонду планети). Забезпеченість ріллею на одного жителя 0,31 га. В Китаї цей показник становить 0,09 га, в Єгипті – 0,05 га, в Україні – близько 0,60 га.

Біологічні ресурси. Серед рослинних та фауністичних ресурсів особливо велике значення мають лісові ресурси. Загальна площа Землі, покрита лісами, становить 28% від території суходолу. Запас деревини в усіх лісах сягає 359 млрд. м³, у тому числі хвойної – 127 і листяної – 232. У світі виділяють два основні лісові пояси: помірний (північний), що охоплює, насамперед, тайгу, зону мішаних, широколистяних лісів та тропічний (південний) – вологі екваторіальні, перемінно-вологі ліси, та ін. Найбільшими лісовими масивами володіють: Росія, Бразілія, Канада, США, Китай, Індонезія, Австралія. Значні запаси лісових ресурсів в помірній зоні мають країни Скандинавії, вологих тропічних лісів – Заїр (Конго), Перу, Колумбія, Болівія, Папуа-Нова Гвінея, Венесуела, М’янма. Найвища лісистість спостерігається у таких країнах Гвіана (Франція) – 95%, Супінам – 91%, Малайзія – 71%. Такі країни як Єгипет, Ісландія, ОАЕ власних лісових ресурсів практично не мають. 

Водні ресурси. Ресурси прісної води складають 2,5 % всіх вод Земної кулі. З них 68% - льодовики, 30,3% - підземні води, 1,1% - прісні води озер та річок (частка вод річок та озер в географічній оболонці – 0,014%). Найбільшим користувачем водних ресурсів є с/г на потреби якого йде близько 69% всіх використовуваних вод (з них 89% безповоротно),  промисловість використовує 21,5%, комунальне господарство – 6%, водосховища 4%.

Рекреаційні ресурси – природні і антропогенні об’єкти, які використовуються, або можуть бути використані для задоволення рекреаційних потреб населення (відпочинку, туризму). До цих ресурсів належать компоненти природного середовища: узбережжя теплих морів, береги річок, озер і водосховищ, передгір’я і гірські території, лісові масиви, карстові печери, геологічні пам’ятки; та антропогенні об’єкти – історичні пам’ятки, подійні місця, культові споруди, пам’ятки мистецтва та архітектури, які використовують для лікувально-оздоровчих, спортивних, пізнавальних потреб. Важливими рекреаційними територіями світу є смуга узбережжя Середземного моря (Іспанія, Італія, Греція), Альпи, Карлови-Вари (Чехія); Карпати, Багамські, Канарські, Сейшельські острови та ін. Рекреаційною популярністю також користуються архітектурні пам’ятки міст Європи, діснейленди, релігійні культові споруди (Єрусалим, Мекка), території національних парків світу. Дохід від туризму в окремих країнах є одним з надзвичайно важливих джерел наповнення національного бюджету (Швейцарія, Єгипет, Гаваї, Азорські острови та ін.).

Ресурси Світового океану. Ресурси Світового океану можна поділити на три великі групи: мінеральні, біологічні та енергетичні.

Природно-ресурсний потенціал. Росія має велику різноманітність природних умов і багаті природні ресурси. Близько 70 % площі зайнято рівнинами. Гірські області переважають на сході і півдні країни. Складна геологічна будова зумовлює значну різноманітність корисних копалин, Росія добре забезпечена паливно-енергетичними ресурсами. Тут знаходяться великі поклади вугілля (Кузнецький, східна частина Донецького, Печорський, Іркутський, Південноякутський кам'яновугільні та Кансько-Ачинський і Підмосковний буро. вугільні басейни); нафти і газу (Волго-Уральська, Західносибірська. Північнокавказька, Тімано-Печорська нафтогазоносні провінції). Є значні поклади торфу (Центральна Росія), горючих сланців (Поволжя), урану Родовища залізних руд залягають на Уралі, в Сибіру, в європейській частині країни (Курська магнітна аномалія, Кольський півострів). Марганцеві руди є на Уралі, в Західному і Східному Сибіру. Поклади руд кольорових металів - мідних, поліметалічних, олов'яних, алюмінієвих (боксити), дорогоцінних, рідкісних і рідко-земельних знаходяться на Уралі, в Західному Сибіру.

Значні поклади калійної і кам'яної солі зосереджені в Поволжі, Алтаї, Східному Сибіру, фосфоритів і апатитів - на Польському півострові, в європейському Центрі, Сибіру. Крім того, в країні є значні поклади міського типу. Більша частина міського населення проживає у великих містах (понад 100 тис. чоловік). Великі міста утворюють агломерації, найпотужнішими з яких є Московська, до якої входить 81 міське поселення, Петербурзька (55), Єкатеринбурзька (32), Нижньоновгородська (28). Москва і Санкт-Петербург за соціально-економічним, науковим, культурним потенціалом є найбільшими містами не тільки країни, а й Європи та світу (мал. 71).

За рівнем урбанізації в Росії виділяють зони високого, середнього та низького рівнів. Перша об'єднує найбільш урбанізовані території Центру, Північного Заходу, Уралу, Далекого Сходу. Середній рівень мають Поволжя,

Волго-Вятський Західносибірський та Східносибірський райони. Низький - Центральночорноземний район, Північний Кавказ, де міське населення становить близько 50 %. Сільське розселення більшою мірою визначається природними умовами, які впливають також і на господарську діяльність. Тому в степовій та лісостеповій зоні найбільша густота сільського населення. Тут села великі як за розміром, так і за людністю (500-1000 чоловік), а в Нечорнозем'ї, навпаки, переважають малі села (до 200 чоловік). На демографічних процесах у країні позначилась сучасна ситуація в економіці й політиці, пов'язана з переходом до ринкових відносин. Вона призвела до зниження рівня життя, а в психологічній сфері - до втрати впевненості в майбутньому. Це позначилося насамперед на народжуваності, а отже, і на природному прирості населення, який нині в країні становить 0,7 %, а в окремих районах (Поволжя, Західний Сибір) має ще нижчі показники.

Водночас у Росії, порівняно з державами Центральної Європи, - незначний рівень безробіття. Структура зайнятості типова для постсоціалістичних країн: більша частина населення зайнята в матеріальному виробництві і тільки третина -у невиробничій сфері.