3 Пит Демографічна ситуація, склад і розміщення населення, трудовий і науково-технічний потенціал Росії

За чисельністю населення (146 700 000 чоловік на 1 січня 1999 р.) Росія займає шосте місце в світі після Китаю, Індії, США, Індонезії та Бразилії.Формування загальної чисельності населення залежить тут, як і в інших країнах світу, передусім від двох факторів - режиму відтворення (динаміка народжуваності і смертності людей) і міграційних процесів (еміграція, імміграція). Протягом тривалого періоду часу в Росії за рахунок перевищення народжуваності над смертністю (при відносно невисоких величинах обох показників) спостерігався незначний, але постійний природний приріст (за 100 років з 1887 по 1987 р. населення зросло майже на 80 млн. чоловік).Однак в останні роки склалася несприятлива демографічна ситуація - на тлі низької народжуваності та зростання рівня смертності за рахунок природних втрат загальна чисельність населення країни стала скорочуватися. Тільки за період з 1992 по 1997 рр.. за рахунок природного спаду населення Росії зменшилося більш ніж на 4 млн осіб, або майже на 3%. Падіння природного приросту населення спостерігається в більшості районів країни (виняток - республіки Північного Кавказу, Поволжя, Східного Сибіру). Збільшення смертності пов'язане, насамперед, з погіршенням соціально-економічних і екологічних умов життя (зниження життєвого рівня людей, незадовільний стан медицини, загострення кримінальної обстановки, погіршення природного середовища тощо), які супроводжують проведення економічних реформ в країні. Скорочення чисельності населення могло бути ще більше, якби не спостерігається в останні роки міграційний приріст, обумовлений імміграцією населення з республік колишнього СРСР. Однак зрослий міграційний приплив лише частково перекриває природне зменшення населення країни. До того ж зросли і еміграційні потоки, у складі яких переселенці в країни як ближнього (найбільше на Україну, в Казахстан, Білорусь, Узбекистан), так і далекого зарубіжжя (в основному в Німеччину, Ізраїль, США).

Внутрішня міграційна рухливість населення в Росії в цілому невелика. Різко скоротився відтік сільського населення в міста. Змінилася спрямованість міжрайонних міграційних потоків - райони, які залучали раніше населення високою оплатою праці (Крайня Північ, Сибір, Далекий Схід), стали районами його відтоку, і навпаки, колишні райони міграційного відтоку стали притягати мігрантів (Центральна Росія, Північний Кавказ, Урало-Поволжя і ін.) З'явився і новий тип мігрантів - біженці і вимушені переселенці (із Чечні, Дагестану, Північної Осетії та інших районів).

Несприятлива демографічна ситуація в Росії проявляється і в негативному зміну вікової структури населення, пов'язаному з його старінням: у результаті скорочення народжуваності зменшилася питома вага дітей і підлітків (складає 22%) і підвищилася частка осіб пенсійного віку (доводиться більше 20%).

Тривалість життя людей в країні значно нижче, ніж у розвинених державах світу, і складає 58 років у чоловіків і 71 рік у жінок. Частка чоловіків у половозрастной структурі населення становить 47% (у старших вікових групах частка чоловіків ще менше), що також негативно позначається на демографічній ситуації в країні.

Російська Федерація - багатонаціональна держава, в ньому проживає більше 120 народностей. За мовної приналежності народи, які населяють Росію, ставляться до чотирьох мовних сімей: індоєвропейської (87% населення), алтайської (8%), кавказької (3%), уральської (2%). У складі індоєвропейської сім'ї найчисленніша мовна група - слов'янська; це росіяни, українці, білоруси, що складають у цілому 86% населення Росії. Чисельність найбільшого серед слов'янських народів - росіян становить 120 млн чоловік, або 82 ° /) населення країни. Росіяни переважають у Росії майже повсюдно. Виняток - деякі з що знаходяться в її складі республік (Дагестан, Кабардино-Балкарія, Північна Осетія, Чечня, Інгушетія, Карачаєво-Черкесія, Татарстан, Калмикія, Чувашія, Марій-Ел, Удмуртія, Башкортостан, Алтай, Тува, Якутія). Місця найбільшого зосередження росіян - центральні та північно-західні райони європейської частини, південь Уралу, Сибіру і Далекого Сходу, де їх частка в складі населення перевищує 80%. Близько 25 млн росіян проживає на території республік колишнього СРСР. Найбільше їх на Україну (11 млн, або 22% населення цієї країни), в Казахстані (6,2 млн, або 38%), в Узбекистані (1,7 млн), в Білорусії (1,3 млн), у Киргизії (0,9 млн), Латвії (0,9 млн) та Естонії (0,5 млн).

Крім російських найбільш численними народами в Росії є татари (5,5 млн чоловік), українці (4,4 млн), чуваші (1,8 млн), башкири (1,3 млн), білоруси (1,2 млн), мордва (1,1 млн). Населення деяких районів Росії відрізняється особливою складністю національного складу. До них, перш за все, відноситься Північний Кавказ, що входить в Південний федеральний округ. Тут проживає кілька десятків народів, що належать до різних мовних груп, які сповідують різні релігії. Ця частина Російської Федерації є найбільш напруженою та нестабільною з точки зору можливих загострень міжнаціональних відносин і етнічних конфліктів. Строкатістю національного складу виділяються також Приволзький і Сибірський федеральні округи, найбільш численні народи, яких виділені в національні республіки.

Росія - країна з дуже слабкою заселеністю. Число жителів на 1 кв. км її території становить всього 8,6 людини, що більш ніж в 5 разів менше загальносвітового показника щільності населення. Причина цьому - несприятливі на більшій частині її території природно-кліматичні умови для проживання та господарської діяльності.

Під впливом природних (певною мірою і соціально-економічних) умов у Росії історично склалися дві зони різного ступеня заселеності та господарської освоєності - основна (головна) і північна. Основна (головна) зона розселення (її північна межа проходить приблизно по лінії Санкт-Петербург - Перм - Красноярськ, а південна починається від Чорноморського узбережжя і передгір'я Кавказу, проходить через Волгоград і Абакан; далі від Красноярська і Абакана вона тягнеться вузькою смугою вздовж Транссибірської магістралі ) в природному відношенні збігається із степовою, лісостеповій зонами і південними районами тайги, найбільш зручними для проживання та ведення господарства (в першу чергу сільського). Ця зона охоплює третю частину території країни і зосереджує більше 90% її населення, відрізняється високою заселеністю (середня щільність населення 50 чоловік на 1 кв. Км), інтенсивним господарським освоєнням, наявністю великої кількості великих міст. На північ від основної зони розташовані області рідкісного заселення - зона Півночі (північ європейської частини, більша частина Сибіру і Далекого Сходу), яка при середній щільності населення 0,9 людини на 1 кв. км характеризується низьким рівнем господарського освоєння і вогнищевою формою розселення (по долинах річок, поблизу великих ресурсних баз, транспортних магістралей, портів). Тут концентруються найважливіші мінерально-сировинні, лісові, біологічні, гідрологічні та інші ресурси країни, однак суворі природні умови вимагають величезних витрат на їх освоєння. Вкрай висока тут і вартість життя (витрати на житло, одяг, продукти харчування та ін.)

Заселеність окремих районів Росії зумовлена ​​їх розташуванням у межах вищезгаданих зон. Найбільш густо населений Центральний район, де середня щільність населення перевищує 60 осіб на 1 кв. км, а окремі області (Москва і Московська область) мають максимальний для країни показник - 320 осіб на 1 кв. км. Це пов'язано як з історичним минулим (Центральна Росія ніколи представляла ядро ​​російської держави), так і з вигодами сучасного політичного й транспортно-географічного положення, сприятливими умовами (рівнинний рельєф, помірно континентальний клімат), високим рівнем господарського освоєння цієї частини території Росії. Сприятливі природно-кліматичні умови, високий рівень розвитку промисловості, сільського господарства, транспортної мережі забезпечують високу заселеність та інших районів Європейської Росії. Низьку щільність населення має тут лише суворий по природно-кліматичних умов і недостатньо господарсько освоєний Північний район (щільність населення в середньому становить 4 особи на 1 кв. Км). В цілому ж заселеність європейської частини разом з Уралом (у середньому 36,7 чоловік на 1 кв. Км) цілком порівнянна з середньосвітовий і з деякими розвиненими країнами світу. У той же час середній показник заселеності Сибіру і Далекого Сходу, що займають близько 75% території Росії, вкрай низький і становить лише 2,5 чоловік на 1 кв. км.

У розселенні населення спостерігається явна перевага міст - у містах Росії зосереджено більше 73% загальної чисельності її жителів. Найбільш урбанізовані індустріально розвинені Північно-Західний (87%) і Центральний (83%) райони, найменш - сприятливі (у природному відношенні) для сільськогосподарської діяльності Центрально-Чорноземний (61,6%) і Північно-Кавказький (55,3%).

Всього в Росії налічується понад 1000 міст і 2 тис. селищ міського типу.Містами вважаються населені пункти з населенням не менше 12 тис. жителів, що виконують переважно несільськогосподарські функції. Переважна частина міського населення проживає у великих, великих і найбільших містах. Міста-мільйонери: Москва, Санкт-Петербург, Нижній Новгород, Самара, Казань, Волгоград, Воронеж, Ростов-на-Дону, Єкатеринбург, Челябінськ, Уфа, Пермь, Новосибірськ, Омськ.

Велика група міст має населення, що перевищує 500 тис. осіб, деякі з них близькі до мільйона (Саратов - 900 тис., Красноярськ - 870 тис.).

У сільських поселеннях (у Росії їх більше 150 тис.) проживає близько 40 млн чоловік, або майже 27% усього населення країни. Основну їх масу становлять села і села. Для сільського розселення характерна ще більша залежність від природних умов. Тому основний масив сільських поселень перебуває на Північному Кавказі і в чорноземній зоні центру європейської частини країни, що відрізняються особливо сприятливими природно-кліматичними умовами для сільськогосподарської діяльності в Росії. Тут же зосереджено близько 40% її сільського населення, а щільність сільських жителів перевищує 20 осіб на 1 кв. км при середньому показнику 2,3 по країні в цілому. З 89 суб'єктів федерації лише в шести сільське населення значно перевищує міське: це Республіка Алтай - 76%, Інгушетія - 59%, Чечня - 64%, Калмикія - 62%, Дагестан - 58% і Тива - 51,5%.

Трудові ресурси, або особи в працездатному віці, здатні за своїми фізичними і розумовими кондицій до праці, складають майже 60% населення Росії (приблизно 84 млн осіб). Переважна їх частина (близько 76 млн чоловік, або 90% від загальної кількості) припадає на економічно активне населення країни, інші тільки вчаться і зайняті в домашньому господарстві. За показником економічно активного населення Росія займає четверте місце в світі після Китаю (726 млн чоловік), Індії (416 млн), США (ПЗ).

Більше половини (52%) зайнятого населення Росії працює в галузях господарства, безпосередньо створюють матеріальний продукт (промисловість, будівництво, сільське і лісове господарство), що істотно відрізняється від відповідних показників структури зайнятості передових розвинених країн світу (США - 31%, Канада - 31 , Німеччина - 38, Великобританія - 39, Франція - 40, Японія - 41%).

Останні роки в Росії відзначається швидкий ріст частки зайнятого населення у сфері послуг. Частка зайнятих у торгівлі, громадському харчуванні, кредитуванні, фінансах, страхуванні і інших галузях сфери послуг тепер тут становить 48% (у Швеції - 60%, США - 59, Канаді - 57, Великобританії - 57, Франції - 52, Японії - 50% ).

Негативна сторона сучасної галузевої структури зайнятості населення Росії - украй низька частка зайнятих у науці та науковому обслуговуванні (всього 2,4%).

Чисельність незайнятого трудовою діяльністю населення (безробітних) у Росії відносно невелика (приблизно близько 7 млн ​​чоловік), і за рівнем безробіття (9-10% загальної чисельності економічно активного населення країни) вона поки займає цілком благополучне місце серед країн світу.

В цілому ситуація на ринку праці Росії така, що в більшості галузей господарства попит на робочу силу не покриває її пропозицію, тобто чисельність населення в працездатному віці, що бажає працювати, більше готівкових робочих місць. Причинами цього є не тільки спад виробництва в багатьох галузях економіки країни, а й структурні її диспропорції (надзвичайно висока частка галузей оборонного комплексу, безперспективні з точки зору збуту продукції галузі машинобудування, легкої промисловості, сільського господарства та ін.) Тому в європейській частині країни і на Уралі, де переважають ці кризові в даний момент виробництва, непрацевлаштованість (безробіття) вище, ніж в районах нового освоєння на сході країни, у структурі господарства яких висока питома вага видобувних галузей, і частина з них (нафто - і газодобувна, лісова промисловість тощо) відчувають нестачу в робочій силі.

Ринок праці Росії становлять також працівники з-за кордону. Найбільший приплив іноземної робочої сили йде в Росію з колишніх радянських республік - України та Республіки Білорусь.

Незважаючи на несприятливу демографічну та складну соціально-економічну ситуацію, Росія продовжує залишатися країною з високим загальноосвітнім і культурним рівнем населення, що володіє потужним науково-технічним потенціалом.

Основні складові науково-технічного потенціалу країни - чисельність наукових кадрів, рівень розвитку та характер постановки науково-дослідної діяльності, матеріально-технічне забезпечення останньої (навчальні та науково-дослідні установи, їх технічна оснащеність та ін.) За показниками рівня освіти Росія займає одне з провідних місць у світі: у країні обов'язково загальна освіта, а на кожну тисячу дорослих жителів (у віці 16 років і старше) припадає в середньому понад 800 осіб, які мають освіту не нижче неповного середнього, близько 300 - загальну середню, більше 100 - вища. Велика чисельність і високий якісний склад працівників, зайнятих наукою. Загальна чисельність фахівців з вищою освітою, провідних наукові дослідження і розробки, перевищує 1 млн чоловік, серед них висока питома вага докторів і кандидатів наук.

База формування кадрового потенціалу науки, проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) представлена ​​в Росії розгалуженою мережею вищих навчальних закладів (функціонує більше 550 вузів, у яких навчається майже 3 млн. студентів), науково-дослідних інститутів, дослідно-конструкторських лабораторій, науково-технічних кооперативів та інших наукових установ і об'єктів.

Домінуюча роль у російській науці (кадровий і матеріально-технічний потенціал, обсяг наукових досліджень, консультацій, розробок, програм, інформаційних послуг тощо) належить Москві і Санкт-Петербургу.

В останні роки в умовах кризового стану економіки спостерігається відтік наукових кадрів в інші галузі господарства і, відповідно, скорочення чисельності зайнятих в галузях науки. Проявляється недостатня забезпеченість технічними засобами і дослідницьким обладнанням. Має місце і зниження капітальних вкладень, виділених на потреби освіти та науки.

Частка витрат на НДДКР у ВВП країни істотно скоротилася і становить нині 0,86% (витрати на НДДКР в 1989 р. становили близько 4% ВВП). За цим показником Росія вдвічі-втричі поступається країнам, що лідирують у світі за розмірами своїх науково-технічних потенціалів, - США, Японії, Німеччини, Франції, Великобританії, Італії. Вищеназвані країни помітно перевершують Росію і по загальних витрат, витрат на НДДКР на душу населення (асигнування у розрахунку на душу населення в 1996 р. становили в США 680,9 дол, Японії - 654,5 дол, Німеччини - 466,6 дол ., Великобританії - 364,8 дол, Італії - 221,6 дол, Росії - 36,5 дол) і по ряду інших показників, що свідчать про масштаби наукових досліджень, про рівень розвитку в країні науки.Незважаючи на це, Росія продовжує залишатися в числі провідних країн світу з наукових ресурсів, а за деякими напрямками (авіаційна і космічна техніка, атомна енергетика та ін) займає лідируючі позиції у світовій науці.

4пит