Живопис

Пабло Пікассо (1881-1973) - французький живописець, іспанець за походженням. Засновник кубізму. У 20-х роках створив низку картин у дусі неокласицизму. У деяких полотнах близький до сюрреалізму. Його твори

глибоко суб'єктивні, зі своїм сприйняттям і баченням дійсності, іноді сповнені болю і протесту, мають велике суспільне значення. "Герніка" (1937 р.) — знаменита картина про громадянську війну в Іспанії. Багато працював як графік, скульптор, кераміст.

Василь Кандинський (1866—1944) — російський живописець і графік. Один із засновників абстрактного мистецтва. Із 1921 р. жив за кордоном.

Казимир Малевич (1878—1935) — російський художник, засновник однієї з течій абстрактного мистецтва — су­прематизму У картині "Чорний квадрат на білому тлі" (1915 р.) поєднав різнокольорові геометричні фігури (квадрат, коло, трикутник) з накладеними на площину об'ємними фігурами.

Сальвадор Далі (1904 р. ) - іспанський живописець, представник сюрреалізму. Картина "Палаюча жирафа" (1935 р.) сповнена фантастичних видінь, надприродних, химерних зображень.

Пат Мондріан (1872—1944) — нідерландський живописець, представник авангардизму. Засновник неокласицизму. Створював абстрактні композиції з різнокольорових прямокутників.

Еміль Нольде (1867—1956) — німецький живописець і графік, представник експресіонізму. Його картини побудовані на різних деформаціях, контрастах кольорів. Творчість Нольде містично-драматична.

Анрі Матісс (1869 - 1954) — французький живописець і граіфік, майстер декоративного мистецтва, один із лідерів фовізму. У своїх картинах у яскравих барвах змальовував красу світу.

Франс Мазерель (1889—1972) — бельгійський графік і живо­писець. Представник реалізму. Для його картин характерні контраст черного і білого, динаміка композиції. Розкрив трагічну долю людини в каітталістичному сввтв ("Хресний шлях людини", 1918р.). Малював портрети, антивоєнні картини, пейзажі, жанрові композиції.

Висновки:

1.Творчість художників початку XX ст. характеризуєтся пошуками нових шляхів і тенденцій в образотворчому мистецтві.

2. Представники модернізму зробили вагомий внесок у розвиток виразних прийомів і форм у мистецтві.

З.До традицій реалізму зверталися художники, вносячи щось нове, розвиваючи і збагачуючи реалістичне мисте­цтво.

4. В атмосфері 30-х років реалістичне мистецтво слугувало боротьбі проти наступу реакції і війни.

Музика

Музична культура першої половини XX ст. теж збагатилася но­ви ми течіями.

1. Експресіонізм, представниками якого були:

Альбан Берг (1885—1935) — австрійський композитор, один із представників нової віденської школи. Створив опе­ри, концерти для скрипки з оркестром.

Арнольд Шенберг (1874 — 1951) — австрійський композитор, теоретик і педагог. У 1933 р. емігрував до США. Протест проти війни і нацизму відобразив у вокально-симфонічній опері "Мойсей і Арон" (1932 р.). Автор вокальних та інструментальних творів, праць з теорії музики.

2. Конструктивізм, представниками якого були:

Пауль Хіндеміт (1895—1963) — німецький композитор, диригент, теоретик музики. Один із представників неокласицизму та конструктивізму. Написав опери ''Кардельяк" (поставлена у 1926 р.), "Художник Матіс" (поставлена у 1938 р.), балети, камерні твори, ораторії. Ерік Саті (1866—1925) — французький композитор. У 20-х роках навколо Е. Саті згуртувалися молоді французькі музиканти. Автор знаменитої драми зі співом "Сократ", балету "Парад" (1916 р.), збірників фортепіанних п'єс.

Конструктивизм — напрям у мистецтві 20-х років XX ст. який заперечував ідейний зміст мистецтва й підмінював художній образ абстракцією. У музичному мистецтві висунуто завдання конструювання музики, створення простих, логічних музичних творів. 3.Імпресіонізм, одним із представників якого був: Отторіно Респігі (1879—1936) — італійський композитор, майстер оркестрової музики, професор Національної академії в Римі. Автор симфонічної поеми "Фонтани Риму", опер, балету тощо.

4. Неокласицизм, одним із представників якого був: Альфредо Казелла (1883 - 1947) - італійський композитор. Автор камерної опери „Сказания про Орфея" (1932 р.) Сюїт для фортепіанних і струнних оркестрів.

5. Джаз - вид професійного музичного мистецтва, що склався на межі ХІХ-ХХ ст. внаслідок синтезу європейської і африканської музичної культури. Головні риси джазу - провідна роль ритму, мелодійні акценти. Джазом також називають оркестр, що складається переважно з духових,ударних і шумових інструментів, призначених для виконання такої музики. Уперше це слово з'явилося у 1913р. в одній із сан-франциських газет, у 1915р. увійшло в назву джазо­вого оркестру Т. Брауна, що виступав у Чікаго, а в 1917 р. з'явилося на грамплатівці. У 20-ті роки мода на джаз прийшла з Америки в Європу.

6. Національні музичні школи, представниками яких були: Едуард Мак - Доуелл (1861-1908) - американський композитор, піаніст, один із засновників американської композиторської школи. Автор симфонічних творів ("Індійська сюїта"), ліричних фортепіанних п'єс тощо. Професор і керівник першої музичної кафедри в Колумбійському університеті.

Джордж Гершвін (1898-1937) - американський композитор. Він уперше використав у симфонічних творах музичний фольклор. Автор опери "Рапсодія в стилі блюз’’ низки пісень. Сергій Рахманінов (1879—1943) — російський композитор, диригент, піаніст. У 1904—1906 рр. —диригент Великого театру в Москві. З 1917р. жив за кордоном (з 1918 р. - у США). У його музиш романтичний пафос поєднуеться з лірично-споглядальними настроями, мелодійність, ширина і свобода дихання — з ритмічною енергією. Написав чотири концерти „Рапсодія на тему Паганіні для фортепіано", три симфонії та ін.