5. Футуризм

Футуризм (лат. futurum — майбутнє) — загальна назва художніх авангардистських рухів 1910-х — початки 1920-х років, перш за все в Італії і Росії.

Відводячи собі роль прообразу мистецтва майбутнього, футуризм висував ідею руйнування культурних стереотипів і пропонував взамен апологію техніки і урбанізму як головних ознак сьогодення і прийдешнього. Baжливою художньою ідеєю футуризму став пошук пластичного вираження нестримності руху як основної ознаки темпу сучасного життя.

Автор слова «Футуризм» і основоположник напряму — італійський поет Філіппо Марінетті. Само назва має на увазі культ майбутнього і дискримінацію минулого разом з сьогоденням.

20 лютого 1909 р. в газеті «Фігаро» Марінетті опублікував «Маніфест футуризму». Окрім Марінетті, основоположниками футуризму були Балу, Боччоні, Руссоло, Карло Карра, Джіно Северіні. У 1912 р. в Парижі відбулася перша виставка художників-футуристів. У Росії першими футуристами стали художники брати Бурлюки. Давид Бурлюк — засновник в своєму маєтку колонії футуристів «Гілея». Йому удається згуртувати довкола себе самі різні, яскраві ні на кого не схожі індивідуальності. Маяковський, Хлібників, Кручених, Бенедикт Лівшиц, Олена Гуро — найбільш відомі імена. Головні художні принципи — швидкість, рух, енергія.

Для живопису характерні композиції енергій, де фігури роздроблені на фрагменти і перетинаються гострими кутами, де переважають мелькаючі форми, зигзаги, спіралі, скошені конуси, де рух передається шляхом накладення послідовних фаз на одне зображення.

6. Експресіонізм

Експресіоні́зм (від франц. expression - вираження, виразність) — літературно-мистецька стильова тенденція авангардизму, що сформувалася в Німеччині на початку ХХ століття. Мав своїх прихильників в мистецтві Франції, Австрії, Польщі, німецькомовної Швейцарії.

Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку ХХ ст. З усіх напрямків нового мистецтва 20 ст. експресіонізм гостро відобразив конфлікт художньої особи, людини взагалі з трагічною й антигуманною буржуазною дійсністю. В творах одних майстрів експресіонізм приводив до надзвичайного загострення трагічного світосприйняття , у інших — до художніх утопій, елітарності, замкненого середовища, котре сприймалося острівцем порятунку духовних та гуманістичних цінностей. Цей конфлікт призводив до радикальності художніх рішень, до бунтівного протиставлення і розриву з академічними традиціями.

Протиріччя самого експресіонізму, надміру агресивні форми його, що відразу впадали у око, викликали несприйняття як консервативної публіки, так і радикальних політичних систем - фашизму в Німеччині, Італії, комунізму в СРСР. За часів Гітлера твори багатьох експресіоністів в Німеччині або продавали за кордон, або знищували. Значні цензурні обмеження мали ці твори і в СРСР за часів сталінської імперії.

Стилістика експресіонізму в 20 столітті відбилася у кіно, живописі , графіці , літературі, скульптурі , найменше у архітектурі.

Визначальні риси експресіонізму: зацікавленість глибинними психічними процесами; заперечення як позитивізму, так і раціоналізму; оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос; суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою; бунт проти сталих академічних форм в образотворчому мистецтві при збереженні головних жанрів ( портрет, батальний жанр, побутова картина, міфологічний чи релігійний образ, пейзаж, навіть натюрморт )

Представники: Егон Шиле, Ернст Барлах, Отто Дікс, Жорж Руо.