1. Примітивізм

Примітивізм (від лат.primitivus - початковий, первісний) — напрям в мистецтві, основною ознакою якого є свідоме, навмисне спрощення художніх засобів, звертання до різноманітних форм примітивного мистецтва, напрям народної (селянської) та дитячої творчості, архаїчного та середньовічного мистецтва, творчості народів Африки, Америки, Океанії, Сход....

Примітивізм – явище професійного мистецтва, орієнтоване на свідоме, програмне використання в образотворчій мові стилістики примітива шляхом спрощення художніх засобів, а також на усвідомлене повернення до архаїчних форм.

Терміном «примітивізм» іноді визначають так зване «наївне мистецтво» — творчість художників, що не здобули академічної освіти, проте стали частиною загального художнього процесу.

Митці, які працюють в цьому напрямку, мають назву „примітивісти”, а авторів наївних картин іменують як „примітив” чи „наїв”, але все ж найбільш поширене поняття „наївний художник”.

Примітивізм набув поширення наприкінці 19-го — початку 20-го століття.

Завдяки різного роду формальним експериментам представників новітніх течій мистецтва кінця 19 - 20 ст. (постімпресіонізм, авангардизм), часто - у розриві з усіма традиціями європейської художньої культури, що склалися з 16 ст.

Не будучи єдиним напрямом, П. по-різному проявлявся у творчості багатьох майстрів: П. ​​Гогена, представників кубізму, паризької школи (Паризька школа) і дадаїзм у Франції, об'єднання експресіоністів «Мости» в Німеччині, в Росії - учасників угруповань «Блакитна троянда», «Бубновий валет».

Представники: Поль Гоген, Генрі Дарджер, Павло Понарін, Бабушка Мозес, Анрі Руссо, Анрі Матісс

Українці: Никифор Дровняк , Никифор Криницький, Марія Приймаченко, Катерина Білокур.

Основні риси притаманна своєрідна дитячість в інтерпретації натури; поєднання (часом комічне) узагальненості форм і дрібної буквальності в деталях; часте використання повторюваних об’єктів та деталей

Використовується професійними художниками для звільнення від формотворчих догм (обов'язкових ескізів з натури, реалістичності зображуваного, єдності форми та змісту тощо) як найпростіший (примітивний) авангардизм (пошук нового змісту).

Примітивізм є втіленням:

• свіжого та чистого погляду

• на світ незіпсованої цивілізацією свідомості,

• щирої наївності та фольклорної барвистості,

• радості від пізнання навколишнього світу,

• природності та органічності.

Вплив примітивізму більшою або меншою мірою відчувається у більшості авангардистських течій 20-го століття — фовізмі, експресіонізмі, сюрреалізмі, течії «нових диких».

2. Фовізм

Фовізм (від фр. Fauve - дикий) - напрям у французькому живописі кінця XIX - початку XX століття, що має надзвичайно емоційну манеру творчості, яка характеризувалася підвищеною художньою виразністю, стихійною динамікою живопису, інтенсивністю кольору

Назва закріпилася за групою художників, чиї полотна були представлені на осінньому салоні 1905 року. Картини залишали у глядача відчуття енергії і пристрасті, і французький критик Луї Восель назвав цих живописців дикими звірами (фр. les fauves). Це було реакцією сучасників на вразившу їх екзальтацію кольору, «дику» виразність фарб. Так випадкове висловлювання закріпилося як назва всієї течії. Самі ж художники ніколи не визнавали над собою даного епітета.

Лідерами напрямку можна назвати Анрі Матісса та Андре Дерена. Також до числа прихильників цього напряму можна зарахувати таких творців як Альбер Марке, Луї Вальта (англ.), Жорж Брак і інших.

До відмінних рис фовістів належить динамічність мазка, стихійність, прагнення до емоційної сили Силу художнього вираження створював яскравий колорит, чистота і різкість, контрастність кольорів, інтенсивно відкриті локальні кольори, зіставлення контрастних хроматичних площин. Доповнює образ гострота ритму. Для фовізму характерно різке узагальнення простору, обсягу і всього малюнка, зведення форми до простих контурів при відмові від світлотіньового моделювання та лінійної перспективи.

Група заявила про себе на паризьких виставках 1905-1907 рр.., Проте незабаром об'єднання розпалося, і творчі шляхи учасників розійшлися.

Живопис Фовізм в живописі характеризується яскравістю кольорів і спрощенням форми. Як напрям проіснувало недовго - приблизно з 1898 по 1908 рік.

Головою цієї школи вважається Матісс, який здійснив повний розрив з оптичним кольором. На його картині жіночий ніс цілком міг бути зеленого кольору, якщо це додавало їй виразності і композиції. Матісс стверджував: «Я малюю не жінок; я малюю картини».

В пейзажах, інтер'єрних сценах, натюрмортах фовізм виражав себе різким узагальненням об'ємів, простору, малюнку.