1. Джерела сімейного права.

1. КУ:

Ст 24 – рівність чоловіка та жінки в правах

Ст 51 – сімя, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою

Ст 52 – діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того народжені вони у шлюбі чи ні

2. СКУ

Його прийнято 10 січня 2002р, набрав чинності 1 січня 2004 р.

Складається із 7 розділів, 22 глав.

3. Закони та ін нпа

- Конвенція держ. сімейної політики 1999р

- ЗУ «Про попередження насильства в сімї» 2001

- ЗУ «Про державну допомогу сімям з дітьми» 2001

- ЗУ «Про охорону дитинства» 2001

- ЗУ « Про державну реєстрацію актів цивільно стану» 2010

- Положення про дит. Будинок сімейного типу 2002

4) ЦКУ (ст 8 ску)

Якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сімї та родичами не врегульовані СКУ, вони регулюються відповідними нормами ЦКУ, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

4. договір (ст 9 ску)

СКУ передбачає можливість регулювання сімейних відносин за домовленістю( договором) сторін

Види договорів:

- шлюбний

- Договір подружжя про визначення порядку користування майном

- договір подружжя про надання утримання

- договір між батьками про сплату аліментів на дитину

- інші

6) Звичай (ст 11 ску)

При вирішенні сімейного спору суд за заявою заінтересованої сторонни може врахувати місцевий звичай, а також звичай національної меншини, до якої належать сторонни або одна з них, якщо вони не суперечать вимогам СКУ, інших законів та моральним засадам суспільства.

7) Міжнародні договори (ст 13ску)

- Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950

- Конвенція про права дитини 1989

- Європейська конвенція про здійснення прав дитини 1996

- Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993

- інші

2. Загальна характеристика Сімейного кодексу 2002 року.

Результатом творчої роботи вчених-юристів стало прийняття Верховною Радою України 10 січня 2002 р. нового Сімейного кодексу України, який набирає чинності з 1 січня 2003 р.

До диспозиції були ще дві назви - Родинний кодекс та Кодекс про сім'ю, але увага була зосереджена на першій назві.

Завданням Сімейного кодексу України є: зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження, почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї; побудова сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Цей кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання, відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком. Сімейний кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між іншими членами сім'ї.

Разом з тим Сімейний кодекс України не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником, а також між іншими родичами за походженням.

Сімейний кодекс складається із семи розділів:

І. Загальні положення;

ІІ. Шлюб. Права та обов'язки подружжя;

III. Права та обов'язки матері, батька і дитини;

IV. Влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;

V. Права та обов'язки інших членів сім'ї та родичів;

VI. Особливості усиновлення за участю іноземців та осіб без громадянства;

VII. Прикінцеві положення.

3. Поняття і предмет сімейного права.

Сімейне право - це сукупність правових норм і принципів, які регулюють та охороняють особисті й пов'язані з ними майнові відносини фізичних осіб, що виникають із шлюбу й належності до сім'ї. 

Предмет сімейного права складають особисті немайнові та майнові відносини, які випливають зі шлюбу, споріднення усиновлення, опіки та піклування, прийняття дитини в сімю для виховання та з інших підстав, які не заборонені законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства і базуються на рівності та майновій самостійності їх учасників.

Предмет регулювання поділяється на 4 групи:

1. відносини, які виникають у зв’язку зі вступом в шлюб, його припиненням або визнання недійсним

2. відносини, які виникають між батьками та дітьми

3. відносини, які виникають у зв’язку зі влаштуванням дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування

4. відносини між іншими членами сімї та родичами (дідом, бабою, рідними братами і сестрами та ін.)

Не їснує єдиної позиції щодо розуміння місця сімейного права в системі права, його відокремленості від цивільного права або приналежності до нього.

1 позиція - сімейне право є складовою цивільного права, як н-д: спадкове право

2 позиція – сімейне право є самостійною галуззю права

4. Поняття сім’ї за СКУ.

Ст. 3 ску: Сімя є первинним та основним осередком суспільства

Сімя – коло осіб, які пов’язані між собою спільністю життя , а також правами й обов’язками, що випливають із шлюбу, спорідненості, усиновлення та інших форм прийняття дітей на виховання.

Характерні ознаки:

1. наявність кола (тобто 2 і більше) осіб, котрі є членами сімї;

2. спільність проживання і спільність побуду

винятки: подружжя вважається сімєю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Дитина належить до сімї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

3. наявність взаємних прав і обов’язків

Права члена сімї має одинока особа.

Сімя створюється на підставі шлюбу , кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

5. Поняття шлюбу за сімейним законодавством У.

Шлюб – сімейний союз жінки і чоловіка, зареєстрований у державному органі РАЦС.

Ознаки шлюбу:

1. союз жінки та чоловіка

в Україні визнається і охороняється державою союз тільки між жінкою і чоловіком, тобто СК дозволяє укладати шлюб виключно між особами різної статі і цей шлюб є моногамним

2. вільний союз

для укладення шлюбу необхідна згода осіб, що бажають одружитися

3. сімейний союз

припускає спільне проживання, спільний побут, взаємні права та обовязки

4. рівноправний союз

чоловік та жінка, які беруть шлюб мають рівні права та обов’язки у шлюбі

5. союз, зареєстрований у держ. органі РАЦС

Право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку – 18 років.

Проживання однією сімєю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя.

Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов’язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся для створення або відновлення органів держ. реєстрації акиів цивільного стану.

6. Припинення шлюбу. (Ст 104-110)

Припинення шлюбу- зумовлене певними юридичними фактами припинення на майбутнє правовідносин, які виникли із зареєстрованого дійсного шлюбу.

Підстави: *внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим.

*внаслідок його розірвання. (цей перелік є вичерпним)

Якщо один із подружжя помер до набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті.

Якщо у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу один із подружжя помер, вважається, що шлюб припинився внаслідок його розірвання.

Щодо фактичної смерті, то даний юридичний факт другим з подружжя має бути підтверджений документально свідоцтвом про смерть особи, виданим державним органом РАЦС на підставі реєстрації цим органом факту смерті. У цьому випадку припинення шлюбу не потребує спеціального оформлення.

Щодо оголошення особи померлою, то цей юр факт підлягає встановленню у порядку окремого провадження. Після набрання законної сили рішенням про оголошення особи померлою, суд надсилає рішення відповідному органу РАЦС для реєстрації смерті фіз. Особи за місцем проживання заявника, після такої реєстрації орган РАЦС також видає свідоцтво.

Що стосується такої підстави припинення шлюбу як розірвання, то закон до державних органів, які наділені повноваженнями щодо розірвання шлюбу, відносять державні органи РАЦС та суд.

Стаття 105. Припинення шлюбу внаслідок його розірвання

1. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя відповідно до статті 106(  яке не має дітей) або одного з них відповідно до статті 107(другий із подружжя: 1) визнаний безвісно відсутнім; 2) визнаний недієздатним) цього Кодексу.

2. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 109(спільною заявою подружжя, яке має дітей)  цього Кодексу.

3. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Стаття 110. Право на пред'явлення позову про розірвання шлюбу

1. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.

2. Позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини.

3. Чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою.

4. Чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини.

5. Опікун має право пред'явити позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним.

(Ст 104-110)

7. Режим окремого проживання подружжя.(ст119-120)

Стаття 119. Встановлення режиму окремого проживання подружжя

1. За заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно.

2. Режим окремого проживання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.

Стаття 120. Правові наслідки встановлення режиму окремого проживання подружжя

1. Встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов'язків подружжя, які встановлені цим Кодексом і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов'язків, які встановлені шлюбним договором.

2. У разі встановлення режиму окремого проживання:

1) майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі;

2) дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка.

Законодавство передбачає 2 порядки припинення режиму окремого проживання подружжя:

*автоматичний – у разі поновлення сімейних відносин.

*судовий – за рішенням суду, ухваленим на підставі заяви одного із подружжя.

8. Поділ майна подружжя при розлученні. (ст..70,71,72)

Поділ спільного майна подружжя може бути здійснено під час існування шлюбу, у процесі розірвання шлюбу або після розірвання шлюбу.

Поділ може бути здійснено у добровільному порядку або у судовому порядку.

2 етапи поділу майна подружжя:

1. Визначаються частки(вони є рівні), але є два виключення: - витрачалися кошти, особа не дбала про інтереси сім’ї ; - коли враховуються інтереси неповнолітніх або непрацездатних осіб.

2. Безпосередній поділ майна відповідно до часток, які належать кожному з них.

Способи поділу майна:

1. майно ділиться між особами в натурі (подільні речі).

2. Суд може прийняти рішення про присудження майна одному з подружжя:

• неподільні речі комусь одному, якщо немає домовленості.

• речі професійних занять тому хто їх використовував у своїй діяльності.

• грошова компенсація замість його частки у справі спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою.(буд.,квартира,зем.діл.)

Позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.

До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

9. Права та обов’язки подружжя по утриманню

Стаття 75. Право одного з подружжя на утримання

1. Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.

2. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

3. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи.

4. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

5. Права на утримання не має той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом.

6. Той із подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до Цивільного кодексу України.

Стаття 76. Право на утримання після розірвання шлюбу

1. Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу.

2. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

Стаття 77. Способи надання утримання одному з подружжя

1. Утримання одному з подружжя надається другим із подружжя у натуральній або грошовій формі за їхньою згодою. Аліменти сплачуються щомісячно

Стаття 78. Договір подружжя про надання утримання

1. Подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

Стаття 79. Час, протягом якого сплачуються аліменти одному з подружжя

1. Аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.

Стаття 80. Визначення розміру аліментів одному з подружжя за рішенням суду

1. Аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

Стаття 82. Припинення права одного з подружжя на утримання

1. Право одного з подружжя на утримання, а також право на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняється у разі поновлення його працездатності, а також реєстрації з ним повторного шлюбу.

Стаття 84. Право дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини

1. Дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності.

2. Дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.

3. Якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка до досягнення дитиною шести років.

Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.

Стаття 86. Право чоловіка на утримання у разі проживання з ним дитини

1. Чоловік, з яким проживає дитина, має право на утримання від дружини - матері дитини до досягнення дитиною трьох років.

2. Якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, чоловік, з яким проживає дитина, має право на утримання від дружини до досягнення дитиною шести років.

Право на утримання чоловік, з яким проживає дитина, має і після розірвання шлюбу.

Стаття 88. Право на утримання того з подружжя, з ким проживає дитина-інвалід

1. Якщо один із подружжя, в тому числі і працездатний, проживає з дитиною-інвалідом, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, і опікується нею, він має право на утримання за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Право на утримання триває протягом всього часу проживання з дитиною-інвалідом та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає.

Стаття 91. Право на утримання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою

1. Якщо жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, тривалий час проживали однією сім'єю, той із них, хто став непрацездатним під час спільного проживання, має право на утримання відповідно до статті 76 цього Кодексу.

2. Жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частин другої - четвертої статті 84 та статей 86 і 88 цього Кодексу.

10. Позбавлення одного з подружжя права на утримання.(ст. 83)

Стаття 83. Позбавлення права на утримання або обмеження його строком

1. Рішенням суду може бути позбавлено одного з подружжя права на утримання або обмежено його строком, якщо:

1) подружжя перебувало в шлюбних відносинах нетривалий час;

2) непрацездатність того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, виникла в результаті вчинення ним умисного злочину;

3) непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихована від другого з подружжя при реєстрації шлюбу;

4) одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги.

2. Положення цієї статті поширюються і на осіб, у яких право на аліменти виникло після розірвання шлюбу.

11. Визначення походження дитини.

Загальними підставами виникнення прав та обов'язків матері, батька і дитини є походження дитини від них, тобто наявність кровного споріднення та реєстрація цього походження у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення походження дитини залежить від наявності чи відсутності шлюбу між її батьками.

Зокрема, статтею 122 Кодексу визначено, що дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі; народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя.

Водночас подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір'ю дитини заяви про визнання батьківства.

Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком.

Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу або визнання шлюбу недійсним, але після реєстрації повторного шлюбу її матері з іншою особою, вважається, що батьком дитини є чоловік її матері у повторному шлюбі.

Батьківство попереднього чоловіка може бути визначене на підставі його спільної заяви з чоловіком у повторному шлюбі або за рішенням суду.

Нормами статті 123 Кодексу визначено, що у разі народження дружиною дитини, зачатої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, здійснених за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини.

У разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям (чоловіком та жінкою) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя.

Подружжя визнається батьками дитини, народженої дружиною після перенесення в її організм ембріона людини, зачатого її чоловіком та іншою жінкою в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій.

Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини, а походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини або за рішенням суду.

Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків або рішення суду, запис про батька дитини у книзі державної реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

У разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання чи перебування запис про матір та батька дитини провадиться за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина.

Якщо батьки дитини невідомі, державна реєстрація її народження проводиться за рішенням органу опіки та піклування, яким визначається прізвище, власне ім'я, по батькові дитини і відомості про батьків.

12. Визнання батьківства за рішенням суду.

За відсутності спільної заяви жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, чи особистої заяви чоловіка, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, але вважає себе батьком дитини, батьківство щодо дитини, яка народилася, може бути визнане за рішенням суду.

Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений: матір'ю дитини; опікуном дитини; піклувальником дитини; особою, яка утримує та виховує дитину; самою дитиною, якщо вона досягла повноліття; особою, яка вважає себе батьком дитини. Для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦК України. Таким чином, походження дитини встановлюється судом з урахуванням усіх обставин. При цьому можуть застосовуватися будь-які засоби доказування, передбачені цивільним процесуальним законодавством. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України. можна визначити умови, за яких буде мати місце визначення батьківства за рішенням суду. До них належать: відсутність зареєстрованого шлюбу між батьками дитини на момент її народження, відсутність спільної заяви жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою; відсутність особистої заяви чоловіка про визнання себе батьком дитини.

13. Оспорювання батьківства і материнства.

Оспорювання батьківства (материнства) має місце, коли особа не визнає реєстрацію себе як матері (батька) дитини. У згоді з положенням СК Україна, людина може оспорювати своє батьківство, коли пред'явить позов з метою виключити запис про нього як батька при народженні дитини. Якщо батько дитини записаний на законних підставах, то необхідно довести, що немає кровного споріднення між дитиною і тим, хто записаний батьком. Але сам факт заперечення спорідненості не є підставою для того, щоб оскаржувати батьківство. У певних випадках людина, записаний як батька дитини, зобов'язаний довести, що при здійсненні запису про народження дитини не знав, що не є батьком дитини. Згідно шлюбно-сімейного законодавства, істотно обмежується можливість оскаржити батьківство. Дані обмеження полягають, перш за все, в тому, що оспорювати батьківство може лише особа, яка записана батьком дитини. До того ж оспорювати батьківство можна лише протягом одного року з моменту часу, коли особа була повідомлена, що є батьком дитини. В ст. 136 СК України є межі у часі щодо можливості оскарження батьківства. А саме: оспорювати батьківство можна лише з моменту народження дитини і до періоду досягнення ним повноліття. Оспорити своє батьківство можна лише за умови, що дитина є живим. При смерті дитини людина не може оспорювати своє батьківство. До того ж позовна давність не застосовується, якщо мова йде про вимогу чоловіка виключити запис про нього як батька з актового запису.

14. Підстави та наслідки позбавлення батьківських прав.

Позбавлення батьківських прав є крайнім засобом сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належне виховання своїх дітей. Такий засіб може застосовуватись тільки за рішенням суду. Закон встановлює ряд підстав, з яких батьки можуть бути позбавлені батьківських прав. Найперше, до таких підстав відноситься відмова батьків забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я без поважних причин і не виявлення протягом 6 місяців щодо неї батьківського піклування. Другою підставою позбавлення батьківських прав є ухилення від виконання матір'ю чи батьком своїх обов'язків по вихованню дитини. Таке ухилення повинно бути навмисним, коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки. Третьою підставою позбавлення батьківських прав є жорстоке поводження з дитиною. Четвертою - хронічний алкоголізм або наркоманія батьків дитини. П'ятою підставою можуть бути будь-які види експлуатації дитини, примушування її до жебракування та бродяжництва.

Шостою - засудження батька чи матері за вчинення умисного злочину щодо дитини. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось з них. Справи про позбавлення батьківських прав розглядаються за заявою одного з батьків, опікуна, піклувальника, особи, в сім'ї якої проживає дитина, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, в якому вона перебуває, органу опіки та піклування, прокурора, а також самої дитини, яка досягла 14-ти років. Стаття 166 Сімейного кодексу України встановлює правові наслідки позбавлення особи батьківських прав. Така особа втрачає як особисті немайнові, так і майнові права щодо дитини. Згадані права виникають із сімейних, цивільних, трудових та інших відносин.

Отже, батьки, позбавлені батьківських прав, втрачають, по-перше, всі права, засновані на факті спорідненості з дитиною, відносно якої вони позбавлені батьківських прав, причому йдеться не тільки про ті права, які вони мали до досягнення дітьми повноліття, але й інші, що вона могла б одержати в майбутньому у разі своєї непрацездатності. По-друге, батьки, позбавлені батьківських прав, втрачають право на пільги і державні допомоги, встановлені для громадян, що мають дітей. Батьки, позбавлені батьківських прав, втрачають не тільки всі права, засновані на факті спорідненості з дитиною, і право на пільги і державні допомоги, встановлені законодавством для громадян, що мають дітей. Вони втрачають також можливість придбання деяких особистих прав у сфері сімейних відносин: право бути усиновлювачами; право бути призначеними опікуном (піклувальником); право бути прийомними батьками; право бути батьками-вихователями. З позбавленням батьківських прав припиняються не тільки права, але і обов’язки батьків щодо виховання дитини. Проте за батьками зберігається обов’язок щодо утримання дитини.

15. Порядок поновлення батьківських прав.

Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини. При вирішенні справи про поновлення батьківських прав одного з батьків суд бере до уваги думку другого з батьків, інших осіб, з ким проживає дитина. Рішення суду про поновлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини. У разі відмови в позові про поновлення батьківських прав повторне звернення із позовом про поновлення батьківських прав можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішенням суду про таку відмову. Правило, що міститься в законі про поновлення батьківських прав, є дійовим стимулом для зміни поведінки осіб, позбавлених батьківських прав. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, наявність обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини. Такі справи розглядаються лише за заявою особи, позбавленої батьківських прав, а відповідачем може бути інший з батьків (опікун, піклувальник чи особа, в сім'ї якої проживає дитина) або орган опіки та піклування.

При розгляді позову про поновлення батьківських прав слід суворо дотримуватися принципу охорони інтересів дітей. Вирішуючи питання про поновлення в батьківських правах, необхідно з'ясувати думку другого з батьків (якщо він не позбавлений батьківських прав), інших осіб, з ким проживає дитина, щодо можливості поновлення позивача у правах. Така думка є вельми суттєвою, але не вирішальною при розгляді спору.