1.Державні фінанси як складова суспільних відносин.

Державні фінанси — це сукупність розподільно-перерозподільних відносин, що виникають у процесі формування і використання централізованих фондів грошових коштів, призначених для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

Склад державнихфінансів, розглядається за ланками і рівнямиорганівдержавноївлади й управління. Ланками державнихфінансівє:

— бюджет держави;

— фондицільовогопризначення;

— державний кредит;

— фінанси державного сектора.

За рівнямидержавніфінансиподіляються на загальнодержавні й місцеві.

Загальнодержавніфінансипризначені для забезпечення тих потреб суспільства, якімаютьзагальнонаціональний характер і відображаютьінтересидержавизагалом.

Місцевіфінансиявляють собою фінансову базу місцевихорганіввлади та управління. Вонизабезпечуютьрегіональні потреби у фінансових ресурсах та доходах, їхвнутрішньотериторіальнийперерозподіл.

Функціонуваннясферидержавнихфінансівхарактеризуєтьсятакимифінансовимикатегоріями: державні доходи, державнівидатки, державний кредит.

Державні доходи — це сума коштів, щомобілізується державою на забезпеченнясвоєїдіяльності. За рівнемїхрозміщення вони поділяються на централізовані й децентралізовані. Централізованіконцентруються в бюджетідержави і фондах цільовогопризначення. Децентралізовані доходи розміщуються на державнихпідприємствах.

Державнівидатки — це сума коштів, щовитрачається державою в процесіздійсненняїїфінансовоїдіяльності. За формами фінансуваннярозрізняютьтакідержавнівидатки: інвестиції, бюджетнікредити, державнідотації, субсидії і виплати, кошториснефінансування. Відповідно до цільовогопризначеннявидаткикласифікуються за статтямивитрат.

Державний кредит характеризуєзалученнякоштів державою на позиковійоснові. В окремихвипадках держава може бути кредитором (при наданнікредитівіншимкраїнам) чи гарантом з борговихзобов’язаньпідприємствсвоєїкраїни. Кошти, щомобілізуються з допомогоюдержавного кредиту, надходять до бюджету.

2 і 3

Фінансова система є складним механізмом і потребує управління. Управління фінансами — складова частина управління економікою. Процес управління фінансами вміщує дві складові: 1) органи управління; 2) форми і методи управлінської діяльності (фінансовий менеджмент). Об'єктами фінансового управління є централізовані і децентралізовані фінансові ресурси у всіх ланках фінансової системи. Суб'єктами фінансового управління є законодавчі і виконавчі органи держави, спеціалізовані фінансові органи, фінансові служби підприємств. Управління фінансами вміщує такі функціональні елементи: 1. Фінансова інформація надходить у вигляді оперативної бухгалтерської, статистичної та податкової звітності. 2. Планування, в процесі якого оцінюється фінансовий стан виявляються фінансові резерви збільшення фінансових ресурсів, шляхи їх ефективного використання. 3. Оперативне управління — комплекс заходів щодо виконання фінансового плану. Його мета — досягти максимального ефекту при мінімальних витратах шляхом своєчасної зміни фінансових відносин. 4. Фінансове регулювання — процес маневрування фінансовими ресурсами. Джерелами фінансового регулювання є резервні фонди, надлишкові фінансові ресурси, невикористані бюджетні асигнування. 5. Контроль пронизує усі стадії управління. У процесі контролю зіставляються фактичні результати із запланованими, виявляються резерви. Розрізняють стратегічне (загальне) та оперативне управління фінансами. Загальне (стратегічне) управління фінансами в Україні згідно з Конституцією, покладено на вищі органи державної влади і управління: — Верховну Раду України; — Кабінет Міністрів України; — Апарат Президента. Оперативне управління фінансами здійснює фінансовий апарат, який включає фінансові органи та фінансові інститути. Фінансові органи та інститути можуть бути згруповані в чотири блоки: 1. Органи у сфері бюджету держави: 1.1. Міністерство фінансів України та його відокремлені підрозділи — Державне казначейство і Контрольно-ревізійна служба. 1.2. Державна податкова служба, яка в 1996 р. виділилася зі складу Міністерства фінансів у самостійне відомство. 2. Контрольно-регулюючі органи: 2.1. Рахункова палата ВРУ. 2.2. Державна комісія з питань регулювання фінансових ринків. 2.3. Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю. 2.4. Аудиторська палата і аудиторські фірми. 3. Фінансові інститути фінансового ринку: 3.1. НБУ і комерційні банки. 3.2. Міжбанківська валютна біржа. 3.3. Фондові біржі та фінансові посередники. 3.4. Страхові компанії. 4. Органи управління цільовими фондами: 4.1. Пенсійний фонд України. 4.2. Фонди соціального страхування. Фінанси суб'єктів господарювання керуються відповідними фінансовими службами у складі управлінських структур підприємств та організацій. Центральне місце в управлінні фінансами посідає Міністерство фінансів України, на яке покладено загальне керівництво всією фінансовою системою країни. Основні функції Міністерства фінансів України: 1. Вироблення основ і напрямів фінансової політики держати та розробка заходів щодо їх реалізації. 2. Організація бюджетного процесу, складання проекту Державного бюджету та його виконання після затвердження Верховною Радою України. 3. Здійснення заходів з мобілізації коштів через систему державного кредиту та управління державним боргом. 4. Організаційне регулювання фінансової діяльності суб'єктів господарювання через встановлення правил здійснення фінансових операцій, форм фінансових документів, порядку і стандартів ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності. 5. Організація функціонування ринку цінних паперів. 6. Забезпечення фінансових відносин держави з іншими країнами, міжнародними організаціями і фінансовими інститутами. 7. Організація і здійснення фінансового контролю в країні. Міністерство фінансів України має розгалужену регіональну структуру (рис. 3.2). До складу Міністерства фінансів входять два відокремлених підрозділи: контрольно-ревізійна служба і Державне казначейство. Державна контрольно-ревізійна служба спеціалізується на здійсненні фінансового контролю: є органом відомчого контролю в системі Міністерства фінансів, здійснюючи ревізії фінансових органів з питань складання і виконання бюджету; є органом державного контролю за ефективним і цільовим використанням бюджетних асигнувань безпосередньо у розпорядників бюджетних коштів; проводить ревізії фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій державного сектора. Державне казначейство — створене з метою забезпечення повного і своєчасного виконання Державного бюджету, оскільки об'єкти фінансування з централізованого бюджету держави розташовані на всій території країни, то здійснювати їх обслуговування з єдиного центру — Міністерства фінансів, украй складно. Казначейство має таку ж регіональну структуру, як і Міністерство фінансів. Державна податкова адміністрація була спочатку створена теж у складі Міністерства фінансів, а з кінця 1996 р. перетворена у самостійний фінансовий орган. Основне її завдання — реалізація податкової політики держави.На податкову службу покладені такі основні завдання: 1) розробка проектів податкового законодавства; 2) проведення масово-роз'яснювальної роботи серед платників податків; 3) облік платників податків і надходжень їх до бюджету; 4) контроль за правильністю обчислення податків та інших обов'язкових платежів і своєчасністю їх сплати; 5) накладення штрафних санкцій і адміністративних стягнень на порушників податкового законодавства; 6) міжнародне співробітництво у сфері оподаткування. Рахункова палата Верховної Ради України створена з метою здійснення позавідомчого контролю за складанням і виконанням Державного бюджету, вироблення й аналізу бюджетної політики держави, контролю в сфері державного кредиту і грошово-кредитної політики. Вона виступає в ролі експертного органу Верховної Ради України, даючи відповідні висновки і рекомендації з питань фінансової діяльності органів управління.

4

Фінансовий контроль як функція управління фінансами — це специфічна діяльність, що реалізується через систему спос­тереження і перевірки законності і ефективності процесів ство­рення і використання грошових доходів і грошових фондів з метою оцінки обгрунтованості прийнятих управлінських рі­шень і результатів їх виконання для досягнення пропорційнос­ті і збалансованості розвитку економіки. Таке визначення фі­нансового контролю дозволяє виявити специфічне місце фінансового контролю серед інших видів контролю як з точки, зору безпосереднього об'єкта контролю — центролізованих і децентролізованих грошових фондів, що виступають у формі фінансових ресурсів, — відповідності їх формування і використання обмежуючим параметрам фінансового і економічного розвитку, так і безпосередньої мети здійснення фінансового контролю — сприяння успішній реалізації фінансової політики, ефективному використанню фінансових ресурсів.

Практичне здійснення фінансового контролю ґрунтується на використанні фінансів як економічної категорії, що є виражен­ням пізнання і практичного застосування закономірностей сус­пільного розвитку. Участь фінансів у всіх стадіях відтворювального циклу визначає необхідність і значення фінансового конт­ролю в процесі відтворення як важливого інструменту дотриман­ня пропорцій в економіці і досягнення її збалансованості, з урахуванням відносної самостійності руху фінансових ресурсів і ма­теріальних цінностей, що породжує між ними певні протиріччя.

Фінансовий контроль є важливим знаряддям дотримання всіх основних пропорцій у розширеному відтворенні. Будь-яке порушення в параметрах формування і використання фондів фінансових ресурсів, незалежно від ступеня порушення, впли­ває в тій чи іншій мірі на пропорції відтворення. Саме тому правомірно при визначенні суті фінансового контролю вказува­ти на пряму залежність збереження встановлених пропорцій від проведення фінансового контролю за формуванням і викорис­танням різних фондів фінансових ресурсів.

Величина фондів фінансових ресурсів, створення вартісних пропорцій, досягнення збалансованості залежать від багатьох причин. Здійснення фінансового контролю не обмежується констатацією обсягу таких фондів порівняно з планами чи прогнозами. Він включає в себе аналіз їх обґрунтованості, що зумовлює необхідність дослідження всіх причин і факторів, що впливають на величину фінансових ресурсів. Ця обставина, у свою чергу, виводить фінансовий контроль за рамки тільки контролю за обґрунтованістю формування і використання фон­дів фінансових ресурсів.

Здійснення фінансового контролю дозволяє на основі сис­тематичного простежування і перевірки руху фондів фінансо­вих ресурсів вирішувати також завдання раціонального вико­ристання матеріальних і трудових ресурсів, опосередкованих через вартісну оцінку. Фінансовий контроль, крім того, враховуючи взаємозв'язок явищ, виступає як дійовий фактор підви­щення ефективності суспільного виробництва. Наприклад, сплата платежів до бюджету у формі податків чи неподаткових платежів торкається питань укріплення комерційного розрахун­ку, підвищення фінансової дисципліни і т.ін.

Характеризуючи фінансовий контроль як систему спостере­ження і перевірки процесів створення і використання фінансо­вих ресурсів, важливо виділити характерні риси його як системи. Системі фінансового контролю властива цілеспрямованість, яка проявляється в тому, що всі види і форми контролю слугують за­гальній меті — сприянню успішній реалізації фінансової політи­ки, ефективному використанню фінансових ресурсів.

Характерним для фінансового контролю як системи є його динамізм. Фінансовий контроль знаходиться в процесі постійно­го розвитку і вдосконалення. Зміст фінансового контролю, його спрямованість змінюються залежно від рівня розвитку суспільс­тва. Так, розширення господарських прав підприємств, їх самос­тійності у здійсненні фінансової діяльності, поява різних органі­заційно-правових форм підприємництва значно збагачують зміст фінансового контролю, зумовлюють швидкий розвиток такого його виду, як незалежний фінансовий контроль. Із впроваджен­ням комп'ютерної техніки з'являються такі нові його види, як дистанційний контроль, комп'ютерний, робото-технічний конт­роль тощо. Разом з тим фінансовий контроль як система збері­гає в певних межах свою внутрішню структуру, властиві йому форми і методи незалежно від оточуючого середовища.

Така риса системи фінансового контролю, як цілісність (емерджетність), означає, що всі його елементи в сумі ще не складають системи. Системі фінансового контролю в цілому властиві такі риси, яких немає в кожного складового елементу. Наприклад, наявність об'єкта і суб'єкта контролю ще не озна­чає функціонування системи фінансового контролю. Тільки їх взаємодія в процесі контролю породжує нову рису системи — цілеспрямовану контрольну діяльність.

Важливо виділити ще одну характерну рису фінансового контролю як системи. В певному розумінні він є інформацій­ною системою, що включає збір, обробку, зберігання і переда­чу контролюючої інформації. Пріоритетним завданням нині стає модифікація інформаційного забезпечення фінансового контролю шляхом удосконалення законодавчих та нормативно-правових актів, на основі яких забезпечується здійснення фі­нансового контролю. Роль найважливіших норм фінансового контролю відіграють: Конституція України, яка має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії; нормативно-правові акти з фінансових питань, що приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, а саме:

- закони, постанови та інші акти Верховної Ради України, зокрема засади внутрішньої і зовнішньої фінансової політики, загальнодержавні програми фінансово-економічного розвитку;

- укази та розпорядження Президента України з фінансо­вих питань, що видаються на виконання законів України;

- постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України з фінансових питань;

- нормативно-правові акти центральних органів виконав­чої влади.

Ефективне функціонування фінансового контролю дося­гається за умови забезпечення його необхідними фактичними даними. Подальший розвиток контролю у фінансовій сфері значною мірою пов'язаний з удосконаленням насамперед тих масивів фактичних даних, отримання яких досягається завдяки проведенню державної політики у сфері обліку і статистики.

5-9