Кредитна політика підприємства Вступ
Здійснюючи реалізацію своєї продукції (товарів, робіт та послуг), підприємства іноді вимагають попередньої оплати або оплати одночасно з поставкою, однак у переважній більшості випадків (особливо у випадку реалізації оптом постійним клієнтам) вони допускають відстрочення платежу, що фактично означає надання кредиту і передбачає формування специфічного активу – дебіторської заборгованості.
Якщо підприємство систематично здійснює реалізацію товарів (робіт, послуг) у кредит, то у нього, зазвичай, формується певна кредитна політика – кредит надається не спонтанно, а відповідно до певних принципів та внутрішніх правил.
Основні поняття
Дебіторська заборгованість (accounts receivable) – грошові суми, що заборгували підприємству його клієнти, які придбали у нього в кредит товари чи послуги [9, с. 437].
Дебіторська заборгованість – сума заборгованості дебіторів підприємства на певну дату [4, п. 4]; фінансовий актив, що виникає унаслідок договірних відносин між двома особами, серед яких одна, що є власником активу, після настання відповідних умов договору має право на отримання платежів (або товарів, робіт, послуг) [5, п.1.2 перефраз.].
Дебітор – особа, у якої внаслідок минулих подій утворилась заборгованість перед іншою особою у формі певної суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів [1, ст. 14].
Дебіторську заборгованість, що виникає в ході нормального операційного циклу підприємства та буде погашена після 12 місяців з дати балансу, називають «поточною». Дебіторську заборгованість, що не відповідає цим умовам, називають «довгостроковою» [4, п. 4].
Якщо відстрочення оплати товарів (робіт або послуг) надається кінцевим споживачам, то такий кредит на практиці та відповідно до термінології англо-американської фінансової школи прийнято називати споживчим (consumer credit). Для решти покупців (які не є кінцевими споживачами) – товарним або комерційним (trade/commercial credit) [8, с. 790].
Проф. Бланк І.О. так визначає сутність товарного та споживчого кредиту:
товарний (комерційний) кредит – форма оптової реалізації продукції її продавцем на умовах відстрочення платежу, якщо таке відстрочення перевищує звичайні строки банківських розрахунків; зазвичай його надають оптовому покупцю продукції на строк від одного до шести місяців;
споживчий кредит (у товарній формі) – форма роздрібної реалізації товарів покупцям (фізичним особам) з відстроченням платежу на строк, який зазвичай становить від 6 місяців до двох років [6, с. 213].
Відповідно до вітчизняної нормативної термінології комерційним кредитом називають будь-яке відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг [2, ст. 1057]. А поняття споживчого кредиту має дещо інше значення (у порівнянні з вищенаведеним): споживчий кредит – кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції [3, ст. 1].
Сутність кредитної політики та її складові
У науковій літературі можна зустріти різні підходи до визначення сутності кредитної політики підприємства: одні автори ототожнюють її з механізмом управління дебіторською заборгованістю [7, с. 396], інші – розглядають її лише як складову зазначеного механізму поряд з політикою стягнення дебіторської заборгованості [9, с. 449].
Кредитна політика підприємства передбачає формування стандартів кредитоспроможності клієнтів та системи кредитних умов, серед останніх:
строк надання кредиту (кредитний період, або період кредитування);
граничний обсяг кредиту, що надається (кредитний ліміт);
вартість надання кредиту (система цінових знижок при здійсненні негайних або ранніх розрахунків за придбану продукцію);
система штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань покупцями [6, с. 216].
Стандарти кредитоспроможності (credit standards) – мінімальний рівень кредитоспроможності претендента на отримання товарів підприємства у кредит. Їх послаблення, як правило, призводить до підвищення попиту на продукцію підприємства, що у свою чергу, зазвичай сприяє зростанню обсягів виручки. Однак необхідно пам’ятати, що при цьому збільшуються витрати у зв’язку з додатковою дебіторською заборгованістю, а також зростає ризик, пов’язаний з безнадійними боргами [9, с. 437-438]. Вищезазначені закономірності, а також залежність обсягу прибутку від стандартів кредитоспроможності ілюструє рис. 1.
Рис. 1. Залежність обсягів продажу, середнього строку стягнення за рахунками кредиторів, втрат за безнадійною заборгованістю та прибутку від стандарту кредитоспроможності, встановленого на підприємстві1[9, с. 450] (Х – мінімальний рівень кредитоспроможності клієнта)
Період кредитування (credit period) – загальна тривалість часу, впродовж якого покупець повинен оплатити рахунок за товари, що придбані у кредит [9, с. 441]. Це не одне й те саме, що середній період стягнення дебіторської заборгованості, який може бути менш тривалим (якщо значна частка покупців використовують знижку за ранні платежі) або більш тривалим (якщо окремі покупці затримують оплату рахунків – найбільш розповсюджена ситуація на практиці).
Знижка за ранню оплату (cash discount) – відносне зниження ціни, що надається у випадку оплати рахунка раніше встановленого строку [9, с. 444]. З одного боку – дозволяє скоротити середній період стягнення дебіторської заборгованості (як наслідок – вивільнити частину коштів, які інвестовано у дебіторську заборгованість, і збільшити вільний грошовий потік), з іншого – зменшує прибуток від реалізації (як наслідок – зменшує вільний грошовий потік).