Відображається собівартість реалізованої продукції за обліковою собівартістю:

Д-т 901 К-т 26

Відображається відхилення між фактичною та плановою собівартістю реалізованої продукції:

Д-т 901 К-т 26 (додаткова проводка) або (“червоне сторно”)

Готова продукція обліковується на підприємствах за місцями її зберігання й окремими видами у встановлених одиницях виміру. Щодо аналітичного обліку, то готова продукція обліковується на підприємствах за місцями її зберігання й окремими видами у встановлених одиницях виміру: натуральних (характеризують кількість, обсяг і вагу продукції відповідно до їх фізичних властивостей, використовують для кількісного обліку готових виробів); умовно-натуральних (показники, необхідні для одержання узагальнених показників з обліку однорідної продукції).

Аналітичний облік готової продукції здійснюють за її видами щодо матеріально відповідальних осіб за масою, кількістю і собівартістю або оптовими цінами – в окремих підприємствах промисловості.

Дані аналітичного та синтетичного обліку готової продукції повинні забезпечувати отримання необхідної інформації для складання внутрішньої бухгалтерської звітності.

Діючим Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань та господарських операцій передбачено використання активного рахунку 90 “Собівартість реалізації” субрахунку 901 “Собівартість реалізованої готової продукції”. За дебетом субрахунка 901 відображається виробнича собівартість реалізованої готової продукції, за кредитом – списання в порядку закриття дебетових оборотів на рахунок 79 “Фінансові результати” субрахунок 791 “Результат операційної діяльності”.

6. Методи калькулювання собівартості продукції

На підприємстві важливе місце займає калькулювання – обчислення собівартості окремих виробів. Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо.

На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюються за плановими нормами витрат, другі – за їхнім фактичним рівнем.

Об’єкт калькулювання – це та продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється. До об’єктів калькулювання на підприємстві належать: основна, допоміжна продукція (інструмент, енергія, запчастини та ін.), послуги та роботи (ремонт, транспортування). Головний об’єкт калькулювання – готові вироби, які поставляються за межі підприємства, тобто на ринок.

У вітчизняній практиці використовують позамовний, попередільний та нормативний методи калькування собівартості продукції. Позамовний метод калькулювання використовуються як правило у дрібносерійних виробництвах і собівартість обчислюється в межах одного замовлення. При попередільному методі технологічний процес виробництва поділений на стадії, фази, переділи, після яких отримують готовий напівфабрикат. Собівартість готової продукції при цьому обчислюють як суму витрати по кожному переділу. Економічний зміст нормативного методу калькулювання собівартості продукції полягає в тому, що перед початком звітного року складається нормативна калькуляція, в якій відображаються прямі витрати, виходячи з діючих норм витрат, а потім протягом року вносяться зміни і коригування на суму відхилень від норм, що зумовлені технологією виробництва та іншими причинами.

Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливостей виробництва. Встановлюючи статті витрат, необхідно дотримуватися таких вимог:

• максимальну частку витрат, які включаються в собівартість, треба обчислювати прямо на окремі вироби;

• статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна було цілком обґрунтовано розподілити між виробами.

Орієнтовна номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей виглядає так:

• сировина та матеріали;

• енергія технологічна;

• основна заробітна плата виробників;

• додаткова заробітна плата виробників;

• відрахування на соціальні потреби виробників;

• утримання та експлуатація машин і устаткування;

• загальновиробничі витрати;

• підготовка та освоєння виробництва.

У процесі калькулювання прямі витрати обчислюються безпосередньо на калькуляційну одиницю згідно з чинними нормами й цінами. На непрямі витрати спочатку складають кошторис на певний період, після чого розподіляють між різними виробами.