Моносомія 21q

Аномалію описали у вигляді del(21)(q11→qter) Lejeunіз співавт.,1964; Fryns із співавт.,1977; Reynolds із співавт.,1985. Спостерігається генералізована гіпотонія.

Характеристика фенотипу:

Череп: мікроцефалія.

Очі: антимонголоїдний розріз очей, блефарохалазія.

Рот: високе піднебіння, розколина верхньої губи.

Підборіддя: мікрогнатія.

Вуха: великі низько розташовані вушні раковини з аномальними лініями.

Хребет: аномалії.

Шкіра: аномалії нігтів.

Вади внутрішніх органів: кардіопатія, пілоростеноз, агенезія мозолистого тіла.

Кільцева хромосома 21

Аномалію описали у вигляді r(21)(p11.2 і q22.3) Rіcher із співавт.,1977; Cruіsі, Engel, 1986 Hertz, 1987.

Клінічні ознаки аналогічні ознакам синдрому моносомії довгого плеча хромосоми 21.

Трисомія 21q

Аномалія описана у вигляді trі(21)(q11→qter) Hagemeіjer і Smіt,1977; Matteі із співавт., 1981; Delabar із співавт.,1987.

Клінічні прояви аналогічні проявам синдрому Дауна.

Синдром Дауна (трисомія 21)

Описаний Down,1866; Waardenburg,1932 у вигляді trі(21;21q22).

Рис. 49. Синдром Дауна. Жіночий каріотип.

47,ХХ,+21

Рис. 50. Транслокаційна форма синдрому Дауна

Жіночий каріопит 45,ХХ,der(15;21)(q10;q10)

Загальні аномалії: гіпотонія, тенденція тримати рот відкритим з висунутим язиком, неперфорований відхідник, гіпермобільність суглобів, відносно невеликий рот, незграбна хода.

ЦНС: розумова відсталість.

Череп і лице: брахіцефалія з відносно плоскою потилицею, тенденція до розташування волосяного завитка на середньотім'яній лінії. Незначна мікроцефалія з монголоїдним розрізом очних щілин. Тонкі кістки черепа з пізнім закриттям тім'ячка. Гіпоплазія або аплазія лобних пазух, коротке тверде піднебіння.

Ніс. Маленький ніс із низьким переніссям і тенденцією до наявності внутрішньої епікантусної складки.

Очі: цяточки на райдужці (плями Брушфільда) з периферічною гіпоплазією райдужки, дрібні кришталики під час огляду за допомогою лампи (59%). Аномалії рефракції.

Вуха: маленькі, низько розташовані з завитком, що перекривається, і протизавитком, що виступає, мочки вух відстовбурчені, маленькі або відсутні.

Рот: губи маленькі, неправильно розташовані, карієс рідше, ніж зазвичай.

Шия: коротка.

Руки: відносно короткі п’ясткові і фаланги. V палець - гіпоплазія середньої фаланги (60%) з клінодактилією (50%) і/або єдина згинальна складка. "Мавпяча" складка (45%).

Дистальний аксіальний трирадіус (84%). Ульнарні петлі на більшості пальців (35%).

Ноги: широка щілина між І і II пальцями.

Таз: гіпоплазія зі зменшеними клубовим і ацетабулярним кутами.

Серце: вади приблизно у 40 % хворих. Дефекти міжпередсердних, міжшлуночкової перегородок, відкрита артеріальна протока, аберантна підключична артерія (вади перелічено в порядку зменшення частоти).

Шкіра: широкі складки в дорсальних відділах шиї. Мармурова шкіра, особ­ливо в ділянці кінцівок. Суха шкіра з явищами гіперкератозу (75 %).

Волосся: тонке, м'яке й часто рідке, пряме волосся на лобку в юнацькому віці.

Геніталії: у чоловіків відносно маленький пеніс. Гіпоспадія в період фер­тильності проявляється у 100 % немовлят.

Рідкісні фенотипні прояви: косоокість (33 %), ністагм (15 %), кератоконус (6 %), катаракта (1,3 %), низько розташовані вуха, 2 центри скостеніння в рукоятці груднини, лійкоподібна або конічна грудна клітка, трахеостравохідна нориця, атрезія дванадцятипалої кишки, тетрада Фалло, неповне з'єднання хребетних дужок у нижніх відділах хребта (37 %), лише 11 ребер, крипторхізм (27 % від народження до 9 років і 14 % — після 15 років), синдактилія II і III пальців стоп. Частота лейкемії становить 1 : 15 або наближається до 1 %. Порушення функції щитоподібної залози: елементарний зоб або гіпотиреоз. Характерні риси в немовлят: діагноз зазвичай встановлюють невдовзі після народження. Нижче представлено 10 особливостей синдрому Дауна, з яких Хол виявив принаймні 4 у 48 % немовлят із синдромом Дауна та 6 і більше —у 89 %.

Гіпотонія — 80 %. Слабкий рефлекс Моро — 85 %. Гіпермобільність суг­лобів — 80 %. Плоский профіль лиця — 90 %. Косе розташування очної щіли­ни — 80 %. Аномальні вуха — 60 %. Дисплазія таза — 70 %. Дисплазія серед­ньої фаланги V пальця на кистях — 60 %. "Мавпяча" складка — 45 %.

У 1866 р. англійський лікар Джон Ланґдон Даун уперше описав хворобу, яку згодом назвали його ім'ям. Д. Даун — видатний лікар, який випереджав свій час, описуючи хворих з генетичними або частково генетичними відхилен­нями, такими як псевдогіпертрофічна м'язова дистрофія, синдром Прадера-Віллі, синдром Аспержера. Даун назвав цю хворобу "монголоїдною ідіотією" і зробив неадекватний висновок, що хворі із трисомією 21 прогредієнтно де­градують. Однак серед своїх сучасників він відзначився тим, що визнав ще одну "людську модель" і виступив проти расистських теорій. Терміни, пов'я­зані з монголоїдною расою, використовували до 1930-х років і вилучили після подання офіційного протесту монгольським урядом.

У розвиток знань про хворобу Дауна великий внесок зробив Шуттельворс. Обстеживши 350 хворих, він дійшов висновку, що вік матері, як і виснаження репродуктивної функції, що розвивається за повторних вагітностей, є чинни­ками, відповідальними за вроджені вади розвитку. Спостереження, що діти із хворобою Дауна народжуються в багатодітних родинах останніми, було зроб­лено в XIX ст. Фразером і Пенроузом, які встановили наявність залежності між віком матері і виникненням синдрому Дауна. Незважаючи на ці досягнен­ня в розумінні епідеміології синдрому Дауна, наприкінці XIX — на початку XX ст. були зроблені неправильні висновки про зв'язок синдрому Дауна із сифілісом у матері, туберкульозом, гіпотиреозом, алкоголізмом батька, пору­шенням ендокринної функції у плода, дегенерацією статевих клітин, емоцій­ною травмою матері під час гестації. Усі ці чинники діяли відразу або один за одним. Варто віддати належне офтальмологові Варденбург й американському педіатрові Блейру, які висловили думку про хромосомну етіологію хвороби Дауна ще за 25 років до демонстрації маленької акроцентричної хромосоми 21. Лежен у 1959 р. зробив припущення щодо хромосомної етіології синдрому Дауна після того, як Тіо й Леван установили, що нормальна диплоідна кількість хромосом становить 46. Незабаром після цього Полані із співавт. (1960) виявили транслокаційну форму синдрому Дауна в дочки жінки віком 21 рік, яку було обрано для вивчення, оскільки дослідники дійшли висновку, що деякі індивіди можуть уражуватися хворобою якимись окремими, незалеж­ними від віку матері, механізмами. Наступного року (1961) Кларк зі співавт. повідомили про мозаїчний синдром Дауна, продемонструвавши наявність нор­мального диплоїдного набору і трисомії 21 у шкірі й крові, взятих у дворічної дівчинки з фенотипними ознаками синдрому Дауна, але з практично нормаль­ним розумовим розвитком.

Рис. 51. Вагітність 26 тижнів, СЗРП, симетрична форма, ІІІ ст.,

синдром Дауна (абортус)

Рис. 52. Синдром Дауна, мозаїчна форма

Рис. 53. Синдром Дауна

47,ХХ,+21

Рис. 54. Синдром Дауна

Ехографічні маркерні ознаки синдрому Дауна (монголоїдний розріз очей, доліхоцефалія, мікроцефалія, ВПС)

Рис. 55. Пренатальна індентифікація трисомії 21

156