Тема 14 грошово-кредитна політика

1. Грошово-кредитна система: зміст, структура, об’єкти, суб’єкти. Риси сучасної грошово-кредитної системи.

2. Небанківські фінансові й кредитні установи як суб’єк­ти грошово-кредитної системи.

3. Зміст та теоретичні концепції грошово-кредитної (монетарної) політики.

4. Центральний банк та його роль у здійсненні грошово- кредитної політики.

5. Засоби прямого впливу центрального банку на пропози­цію грошей. Емісійна політика держави. Рівеньмонети- зації. Мультивалютність економіки.

6. Опосередковані засоби грошово-кредитної політики.

7. Передавальний механізм грошово-кредитної політики.

8. Грошово-кредитна політика в Україні: проблеми і пер­спективи.

Навчальний тренінг.

1. ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА: ЗМІСТ, СТРУКТУРА, ОБ’ЄКТИ, СУБ’ЄКТИ. РИСИ СУЧАСНОЇ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ

Грошово-кредитна система — це форма організації грошового обігу, яка історично та законодавчо скла­лася в тій чи іншій країні.

Таке визначення потребує певного пояснення двох аспектів:

а) чому ми говоримо “грошово-кредитна”, а не “грошо­ва” система?

б) чому “історично та законодавчо склалася” , а не “істо­рично склалася та законодавчо оформлена”?

Відповідь на перше питання підказує той факт, що су­часні гроші мають кредитну природу. І тому сучасна бан­ківська система не тільки прискорює обіг уже наявних гро­шей, а створює нову грошову масу завдяки мультиплікації банківських депозитів (див. тему 8). Це дає підстави роз­глядати не окремо грошову та кредитну системи, а їх сим­біоз — грошово-кредитну систему.

Стосовно другого питання слід зазначити, що окремі елементи грошових систем утворились задовго до виник­нення держави, а власне грошові системи є атрибутом цен­тралізованих держав. І в цьому плані варто було б визна­чати грошову систему як таку, що історично склалася та законодавчо закріплена.

Але у зв’язку з посиленням ініціюючих заходів держа­ви в нині діючих грошово-кредитних системах законодав­ство часто змушує змінюватись цю систему у наперед ви­значеному напрямі.

Структура грошово-кредитної системи

Історії відомі два основних типи грошових систем. Пер­ший тип — металевий обіг. Він виступає теж у двох фор­мах: біметалізм, коли роль грошей законодавчо закріп­люється за двома металами (золотом і сріблом), та моно­металізм, коли роль грошей виконує один метал (золото або срібло).

Другий тип — паперово-кредитна система грошово­го обігу, в основі якої лежать паперові та кредитні гроші²².

Як видно із таблиці 14.1, структура сучасної грошової системи дещо змінилась. Деякі з елементів (золотий пари­тет) уже стали історією, деякі (механізм встановлення кур­сів валют) видозмінилися, з’явились нові елементи (регла­ментація безготівкового обігу, характер забезпечення пла­тоспроможної сили готівкових та безготівкових грошових знаків тощо).

Витіснення з обігу повноцінних металевих грошей пояс­нює закон Ніколя Орезма (1360 р.), який в сучасну еконо­мічну науку ввійшов під назвою закону Грехема.

Закон Грехема²³ стверджує, що будь-який тип грошей, який є ціннішим у будь-якій іншій, відмінній від грошей якості, поступово зникає з обігу.

Таблиця 14.1. Зіставна структура грошових систем

№ з/п	Елементи системи металевого грошового обігу	Елементи паперово-кредитної системи грошового обігу
1	Грошова одиниця (гривня,долар, рубль тощо) мають речове втілення	Грошова одиниця у готівковій (тілесній) та безготівковій (нетілесній) формах
2	Масштаб цін (ваговий вміст грошового мета­лу в грошовій одиниці)	Масштаб цін у формі вагового вмісту грошового металу відсутній
3	Види державних гро­шових знаків (мета­левих або паперових), що мають законну платіжну силу	Види державних грошових знаків та характер забез­печення їхньої платіжної сили
4	Регламентація гро­шової емісії банкнот та монет	Регламентація готівкового та безготівкового обігу
5	Визначення валютних курсів на основі зі­ставлення золотого (срібного) вмісту на­ціональних грошових одиниць	Визначення та забезпечення певного порядку обміну на­ціональної валюти на інозем­ну (валютний паритет і регу­льований державою валютний курс)
6	Інститути, що здій­снюють емісію та ре­гулюють грошовий обіг	Інститути, що здійснюють емісію та регулюють грошо­вий обіг

У популярній формі цей закон формулюють так: “погані” гроші витісняють “хороші” гроші з обігу. Наприклад, якщо функцію грошей виконує худоба, яка не диференціюється за якістю, то власники худоби намагаються розрахуватись гіршою худобою, залишаючи собі кращу для отримання від неї транспортних послуг, м’яса, шкіри, молока.

Аналогічна ситуація спостерігалась у країнах з бімета­левою грошовою системою. Якщо функції грошей викону­ють водночас золоті й срібні монети, перерахунок одних в інші підтримується на одному рівні, а ціна вагової одиниці немонетарних золота та срібла відрізняється від цінової пропорції монетарних золота та срібла, то “хороші” гроші зникнуть з обігу і будуть замінені “поганими” грошима. Прикладом дії цього закону можуть слугувати події, що відбулися в 60—70-ті рр. XIX ст. У цей час відбулося зни­ження вартості срібла порівняно з золотом. Так, якщо в 1866—1870-ті рр. співвідношення ціни золота до ціни срібла становило 15,5 : 1, то в 1876 р. вже 17,8 : 1. Але в деяких європейських країнах (Франція, Швейцарія, Італія, Бельгія) співвідношення ціни монетарного золота до ціни срібла залишалося на рівні 15,5 : 1.

Це означає, що золото було оцінене законом нижче його ринкової вартості, а срібло — вище його ринкової вартості. Така ситуація спонукала до обміну золота в злитках на срібло в злитках за ринковою вартістю (17,8 кг Ац за 1 кг Аи). Потім із срібла карбували монети й міняли їх на золоті в пропорції 15,5 : 1. Це призвело до вилучення золотих монет з обігу. їх переплавляли в злитки, а знецінене срібло запов­нювало грошові канали в обігу. Виникала загроза повного витіснення золотих грошей з обігу, що спонукало відмову держав від біметалізму. З часом золоті гроші були витіснені з грошового обігу паперовими та кредитними грошима.

Об’єктами грошово-кредитної системи є гроші, що в процесі історичного розвитку змінюють свої форми, види та функції. У найзагальнішому вигляді еволюція форм гро­шей може бути представлена таким чином (рис. 14.1).

545

Розвиток ринкового господарства урізноманітнює та ускладнює зв’язки між економічними суб’єктами, що при­зводить до збільшення проміжку часу між виробництвом і реалізацією товарів та послуг, і тому найбільш пошире­ною формою грошей стають кредитні гроші.

18. Макроекономіка

Товар, з натуральною формою якого пов’язана його суспільна функція загального еквівалента (зерно, хутро, слонова кістка тощо)

Товарні

догрошові

еквіва­

ленти

Золоті та срібні монети

Білонні

монети

Паперові

гроші

Кредитні

гроші

Міжнарод­ні гроші

Повноцінні монети із золота або срібла, які виконують усі функції грошей (кредитні гроші можуть вільно обмінюватися на грошовий метал)

Неповноцінна розмінна монета, номінальна вартість якої перевищує вартість вміщеного в неї металу та витрати на її карбування

Грошові знаки, що випускаються державним казначейством і законодавчо забезпечені певною купівельною спроможністю

Знаки вартості, які виникли на основі заміщення майнових зобов’язань приватних осіб і держави

Найбільш ліквідні активи, спеці­ально створені міжнародними фі­нансовими організаціями і визнані ними як законні платіжні засоби у взаєморозрахунках між різними країнами (наприклад спеціальні права запозичення (СПЗ))

Рис. 14.1. Еволюція форм грошей

Види кредитних грошей

Вексель — боргове зобов’язання позичальника креди­тору про повернення боргу в призначений строк з вип­латою процента.

Депозитні гроші — система спеціальних розрахунків між банками на основі банківських переказів з одного рахунка на інший.

Банкнота (банківський білет) — грошові знаки, ви­пущені емісійними банками. В сучасних банкнотах немає власної внутрішньої вартості, тому їх назива­ють борговими зобов’язаннями банків.

Чек — наказ власника рахунка (чекодавця) кредитній установі, яка обслуговує його, сплатити певну суму гро­шей чекодержателеві.

Електронні гроші — система банківських розрахунків за допомогою ЕОМ.

Сучасний грошовий обіг здійснюється у двох формах: безготівковій та готівковій.

Готівка, як правило, використовується при утворенні доходів домогосподарств (заробітна плата, пенсії, стипендії і т. ін.) та при їх витратах домогосподарствами (купівля товарів і послуг у роздрібній торгівлі, розміщення заоща­джених коштів у банках, пенсійних фондах, страхових компаніях тощо).

Готівкові гроші (символічні або декретні гроші) — засоби обігу у формі банкнот і розмінних монет, моно­польне право на випуск яких законодавчо закріплене за державою.

Для того, щоб “декретні” гроші виконували свої фун­кції, необхідне дотримання таких вимог: суспільне визнап- ня таких грошей; правова гарантія держави щодо обігу цих грошей; здатність держави підтримувати стабільність їх купівельної спроможності.

Купівельна спроможність грошей визначається кількістю товарів і послуг, які можна купити на грошову одиницю.

Безготівкові гроші (кредитні або депозитні) — за­соби обігу, які є борговими зобов’язаннями депозит­них інститутів. Вартість депозитних грошей визна­чається їхньою купівельною спроможністю.

Кредитні гроші є приватними грошима, адже їхньою ос­новою є трансакційні депозити комерційних банків.

У сфері безготівкового грошового обігу рух грошей здійснюється у вигляді перерахування сум через банківські рахунки.

За цією формою здійснюється переважна більшість гро­шових операцій в економіці: розрахунки між самими під­приємствами; між підприємствами та організаціями; між підприємствами, організаціями і населенням; окремі опе­рації з бюджетними коштами тощо.

Таблиця 14.2. Порівняльна характеристика безготівкових та готівкових розрахунків

Критерії	Розрахунки готівкові	Розрахунки безготівкові
Суб’єкти	Платник і отри­мувач	Платник, комерційний банк і отримувач
Відносини між суб’єктами	Товарно- грошовий обмін	Грошово-кредитні відносини
Операції	Обіг готівки	Кредитні операції
Спосіб передачі грошей від плат­ника до отри­мувача	Безпосередньо готівкові	Розрахунки шляхом записів на рахунках платника і отримувача

Безготівковий грошовий обіг виявляє себе не тільки че­рез описану вище форму, а й через заміщення готівки цінни­ми паперами (насамперед векселями). Специфіка таких опе­рацій полягає в тому, що, по-перше, в них участь комер­ційного банку необов’язкова; по-друге, учасники цих опе­рацій беруть на себе повну відповідальність за погашення боргового зобов’язання (векселя).

Названа вище операція може здійснюватись за відсут­ності грошей на ринку платника в комерційному банку.

Крім безготівкового грошового обігу, який здійснюється на основі заміщення руху готівки кредитними операціями, використовують ще й рахункові гроші, які застосовують при взаєморозрахунках у бартерних операціях.

Переваги безготівкового обігу

Безготівковий грошовий обіг значно дешевше обходить­ся суспільству. Завдяки йому економляться кошти і при­скорюється рух грошей. Він здійснюється на основі кредит­них операцій і тому породжує мультиплікацію грошей (див. тему 8).

Готівковий оборот вимагає значних затрат коштів на друкування, підрахунок, сортування, упаковування, інка­сацію, охорону тощо.

Сфери безготівкового і готівкового грошового обігу взає­мопов’язані та взємообумовлюють одна одну. Безготівко­вий грошовий обіг невіддільний від готівкового. Безготів­кові гроші перетворюються па готівку, і навпаки.

І готівка, і безготівкові гроші створюють єдиний гро­шовий обіг країни, в якому функціонують єдині гроші пев­ного найменування. Безготівкові гроші та готівка утво­рюють грошову масу (М), що перебуває в обігу.

Суб’єкти грошово-кредитної системи

Суб'єкти грошово-кредитної системи можуть бути пред­ставлені різними рівнями:

а) загальнодержавний рівень суб’єктів в особі цен­трального банку, міністерства фінансів, казначейства (скарб­ниці), органів нагляду за діяльністю банків, інститутів, що здійснюють страхування депозитів, а також організацій, що здійснюють контроль за грошовим обігом, тощо;

б) рівень комерційних банків, які не тільки прискорю­ють рух грошових засобів, але й беруть участь у продуку­ванні кредитних грошей завдяки мультиплікації банківсь­ких депозитів;

в) рівень небанківських фінансових і кредитних уста­нов, функції яких буде розглянуто далі;

г) рівень нефінансового сектору економіки, який вклю­чає в себе нефінансовий підприємницький сектор та сектор домогосподарств (див. тему 8).

Суб’єктом грошово-кредитної системи може виступати й “інший світ” в особі міжнародних фінансових органі­зацій та грошово-кредитних інститутів інших країн.

Риси сучасних грошово-кредитних систем

Головною подією, що зумовила докорінні зміни у фун­кціонуванні грошових систем, вважають витіснення золо­та з грошового обігу.

Особливості сучасних грошово-кредитних систем:

1. їхньою основою є паперові та кредитні гроші;

2. значне перевищення частки безготівкового обігу по­рівняно з готівковим. У найбільш розвинених країнах світу банкноти і розмінна монета становлять менше 10 % всіх грошових засобів. В Україні ця частка досить значна. Вона становить близько 40 %²⁴;

3. інфляційні процеси є постійними, невідворотними;

4. посилення ролі держави у стабілізації грошового обігу;

5. посилення впливу світових фінансових ринків на стан грошово-кредитних систем національних держав.

2. НЕБАНКІВСЬКІ ФІНАНСОВІ Й КРЕДИТНІ УСТАНОВИ ЯК СУБ’ЄКТИ ГРОШОВО- КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ

Незважаючи на те, що пропозиція грошей здійснюється банківською системою, яка має два рівні: центральний банк та система комерційних банків, з комерційними бан­ками конкурують небанківські фінансові та кредитні по­середники, до яких належать:

• депозитні, які приймають кошти на депозитні ра­хунки. Це кредитно-ощадні асоціації та кредитні спілки;

• недепозитні, які здійснюють залучення грошових засобів шляхом продажу страхових полісів, прийому пен­сійних внесків, продажу цінних паперів. До них належать:

• фінансові компанії;

• інвестиційні компанії;

• страхові компанії;

• пенсійні фонди (державні та недержавні);

• взаємні фонди.

Розглянемо коротко зміст та функції названих вище фі­нансово-кредитних небанківських посередників.

Кредитно-ощадні асоціації залучають кошти населення у вигляді ощадних вкладів, за якими виплачуються процен­ти. Активи і пасиви кредитно-ощадних асоціацій менш лік­відні, ніж активи і пасиви комерційних банків.

Кредитна спілка — створена на кооперативних заса­дах неприбуткова асоціація осіб, яких об’єднують спільні інтереси, що продає своїм членам акції, приймає від них вклади та надає їм позики.

Фінансові компанії, як правило, створюються при вели­ких підприємствах. Свої грошові фонди формують шляхом емісії та продажу акцій і облігацій. Надають позики і креди­ти для придбання дорогих речей (меблів, автомобілів тощо).

Інвестиційні компанії (фонди) — компанії, які акуму­люють кошти приватних інвесторів шляхом емісії власних цінних паперів (боргових зобов’язань) і вкладають їх в акції та облігації підприємств своєї країни та іншого світу. Інве­стиційна компанія (подібно до інвестиційного банку) зай­має проміжне становище між позичальником та індивіду­альним інвестором, але, на відміну від банку, повністю виражає інтереси інвестора.

Страхові компанії — спеціалізовані організації, які залучають грошові ресурси страхувальників з метою від­шкодування збитків, спричинених настанням шкідливих для здоров’я та/або матеріального благополуччя страхо­вих подій як фізичним, так і юридичним особам, що ство­рює сприятливі умови для безперебійного процесу суспіль­ного відтворення. Страхові внески страхувальників вико­ристовують для страхових виплат у разі настання страхо­вого випадку для застрахованого. Але у зв’язку з тим, що акумульовані грошові засоби з довгострокового страхуван­ня (насамперед страхування життя) знадобляться тільки з часом, виникає можливість тимчасового їх використання як кредитного ресурсу.

Спеціальні (позабюджетні) фонди — грошові фонди, які формуються з метою цільового фінансування видатків, не передбачених державним бюджетом.

Різновидами позабюджетних фондів є інвестиційні, ста­білізаційні, позикові, благодійні, соціального, майнового й особистого страхування та страхування відповідальності. Основним джерелом надходжень до спеціальних фондів є обов’язкові відрахування підприємств, організацій, установ і громадян. Прикладом спеціальних фондів в Україні є:

• Пенсійний фонд України;

• Фонд соціального страхування України;

• Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслід­ків Чорнобильської катастрофи;

• Державна інноваційна компанія та ін.

Компанії зі страхування життя та пенсійні фонди ви­пускають боргові зобов’язання (пасиви) у формі ануїтету, які їхні клієнти прагнуть використовувати на покриття не- передбачуваних витрат у майбутньому. Пенсійні фонди забезпечують своїх клієнтів грошовими засобами після виходу на пенсію. Компанії, що займаються страхуванням життя, пропонують застрахованим вибір між ануїтетом і одноразовою виплатою.

Внески у пенсійні фонди та страхові премії (внески) зі страхування життя клієнти здійснюють впродовж трива­лого періоду (подекуди десятки років), перш ніж почнуть отримувати ануїтет або одержать одноразову страхову су­му при довгостроковому страхуванні життя.

Названі вище посередники використовують грошові внески своїх клієнтів на придбання різноманітних активів (акцій та облігацій) корпорацій, короткострокових держав­них цінних паперів, видають позики під заставу нерухомості (найчастіше корпораціям).

Чинне страхове законодавство України забороняє стра­ховикам виступати позичальниками на кредитному ринку, хоча світова практика свідчить про те, що саме страхові компанії та пенсійні фонди займають наступне після ко­мерційних банків місце за обсягом ресурсів, що пропону­ються на кредитному ринку.

Взаємні фонди приймають кошти від фізичних осіб і вкла­дають їх у звичайні акції, облігації корпорацій, коротко­строкові комерційні векселі та муніципальні цінні папери.

Фізична особа, яка вклала кошти в ці фонди, володіє певною їх часткою і має право в будь-який момент прода­ти цінні папери фондові.

Взаємний фонд грошового ринку — різновид взаємних фондів, коли акціонери мають право виписувати чеки з пев­ними обмеженнями суми, що забезпечує функціонування акцій фонду на фінансовому ринку подібно до чекових де­позитів, які приносять проценти. Залучені кошти інве­сторів використовують для придбання короткострокових (до 60 днів) цінних паперів високої якості. Отримані про­центи виплачуються акціонерам фонду.

Функції фінансових і кредитних посередників

Фінансові й кредитні посередники виконують важливі функції на кредитному ринку:

• зменшують асиметричність інформації;

• знижують рівень ризику;

• зменшують операційні витрати;

• збільшують місткість кредитного ринку;

• сприяють розвитку конкурентних сил на кредитно­му ринку.

3. ЗМІСТ ТА ТЕОРЕТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ГРОШОВО- КРЕДИТНОЇ (МОНЕТАРНОЇ) ПОЛІТИКИ

Грошово-кредитна (монетарна) політика — це су­купність форм і засобів державного впливу на пропо­зицію грошей (М^я) з метою забезпечення рівноваги між пропозицією грошей і попитом на них.

Головним завданням монетарної політики є визначен­ня реального попиту на гроші з боку економічних агентів і забезпечення відповідної пропозиції грошей, яка б відпо­відала запланованому зростанню обсягу виробництва без загрози стабільності національної валюти та грошово- кредитного ринку в цілому, а також запобігала розвит­ку інфляції за рахунок монетарної складової.

Крім того, монетарна політика має вирішувати такі зав­дання:

• поліпшувати структуру грошової маси;

• розширювати сферу застосування безготівкових роз­рахунків;

• забезпечувати зростання обсягів валютних резервів центрального банку (НБУ);

• забезпечувати економічно обґрунтуваний рівень об­мінного курсу національної грошової одиниці (гривні).

Теоретичною основою здійснення грошово-кредитної по­літики є кейнсіанська та монетаристська концепції, які по- різному визначають її дієвість, та механізми впливу на макроекономічну ситуацію.

Кейнсіанська та монетаристська концепції грошової політики

За кейнсіанською та монетаристською концепціями цен­тральною проблемою грошової політики є маніпулювання грошовою пропозицією (М^в) з метою впливу на найваж­ливіші макроекономічні параметри.

Згідно з кейнсіанською концепцією грошової політики:

• грошова політика менш впливова, ніж бюджетно- податкова;

• зміна грошової пропозиції (М^в) може впливати на сукупні витрати (АИ) опосередковано через зміну ставки процента (і);

• існують певні обмеження впливу грошової пропо­зиції (М^в) на ставку процента (і), а ставки процента — на рівень інвестицій (/);

• коливання грошової пропозиції (М^в) змінює ставку процента (і), яка визначає рівень інвестування, а інвестиції (/) як елемент сукупних витрат впливають на сукупний по­пит (Ай) і рівноважний обсяг виробництва (У).

Відповідно до монетаристської концепції грошової політики:

• зростання грошової маси (М*) призводить до зрос­тання темпів інфляції (Р);

• зміна грошової пропозиції (М^в) безпосередньо впли­ває на сукупні витрати (АБ), бо за основу береться рівняння обмінум У = Р-у;

• маніпулюючи грошовою масою, не можна вплинути на ставку процента;

• головним засобом пожвавлення економіки має бути не стимулювання зростаючою грошовою пропозицією, а структурні зміни економіки, розширення виробничих мож­ливостей.

Здійснення грошово-кредитної політики потребує певних засобів та інструментів впливу на екоиоміку (рис. 14.2).

Грошово-кредитна політика визначається урядом краї­ни, але в життя запроваджується центральним банком, ос­новні функціональні обов’язки якого буде розглянуто в наступному параграфі.

Інструменти грошово-кредитної політики
За характером впливу на економіку: стимулювання кредит­ної емісії (кредитна експансія); стримування кредит­ної емісії (кредитна ре стрикція)	<	>	За характером параметрів: кількісні інструменти (впливають на стан кредит­них можливостей комерційних банків); якісні інструменти (пряме регулювання вартості банківських кредитів)
За формою впливу: адміністративні (пря мі) інструменти (дирек­тиви, інструкції та інше, мета яких — вплив на ді­яльність кредитних установ); ринкові (непрямі) ін­струменти (способи впли­ву центрального банку на грошову пропозицію (М‘ч) шляхом формування пев­них умов на грошовому ринку та ринку капіталів)	<	►	За строками впливу: короткострокові інстру­менти, за допомогою яких досягаються проміжні цілі грошово-кредитної політики; довгострокові інстру­менти (діють від одного ро­ку і більше з метою фінан­сової стабілізації та сприян­ня довгостроковому еконо­мічному зростанню)

Рис. 14.2. Класифікація грошово-кредитної політики

4. ЦЕНТРАЛЬНИЙ БАНК ТА ЙОГО РОЛЬ

У ЗДІЙСНЕННІ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

Як уже зазначалось, головним суб’єктом грошово-кре­дитної політики є центральний банк. Щоб зрозуміти, чому він є головним, необхідно розглянути функції, виконання яких на нього покладено законодавством країни. Розгля­немо ці функції на прикладі НБУ.

Основні функції Національного банку України:

1. емісія готівки та організація грошового обігу;

2. функція “банку банків”;

3. функція “банкіра уряду”;

4. здійснення грошово-кредитної політики;

5. здійснення валютного регулювання;

6. забезпечення стабільності національної грошової оди­ниці;

7. забезпечення безперебійної роботи платіжної системи;

8. представлення інтересів України у взаєминах з цен­тральними банками інших держав та міжнародними фі­нансовими установами.

1. Центральному банку належить виключне право вве­дення в обіг (емісії) банкнот і монет. НБУ розробляє дизайн грошових знаків, встановлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Він встановлює правила введен­ня в обіг, зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки з обігу, визначає порядок ведення касових операцій для комерційних банків, підприємств та організацій.

2. Функція “банку банків” означає:

• ЦБ є кредитором останньої інстанції для комерцій­них банків;

• здійснення кредитування (рефінансування) комер­ційних банків з метою підтримки їх ліквідності шляхом надання ломбардних та стабілізаційних кредитів, прове­дення операцій РЕПО²⁵.

3. Функція “банкіра уряду” полягає:

• в збереженні коштів державного бюджету та поза­бюджетних фондів;

• здійсненні розрахункового обслуговування централь­них органів влади;

• веденні рахунків Державного казначейства;

• участі в обслуговуванні державного боргу шляхом розміщення державних цінних паперів, їх погашенні та ви­платі процентів за борг;

• фінансовому консультуванні уряду.

4. НБУ взаємодіє з Кабінетом Міністрів, проводить із ним консультації з питань грошово-кредитної та загальнодержав­ної економічної політики, якщо вона не суперечить забез­печенню стабільності національної грошової одиниці. Вод­ночас НБУ забороняється надавати прямі кредити уряду як у національній, так і в іноземній валюті та фінансувати дефіцит державного бюджету.

НБУ не відповідає за зобов’язання органів державної влади, а останні не відповідають за зобов’язання НБУ, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобо­в’язання. Нерозподілені прибутки НБУ перераховуються Міністерству фінансів України, які використовуються для фінансування потреб держави.

НБУ здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від органів державної влади. Він підзвітний Президенту та Верховній Раді України, які мають повноваження призна­чати та звільняти Голову НБУ та формувати Раду НБУ.

Голова НБУ інформує Президента і Верховну Раду про діяльність Національного банку та стан грошово-кредит­ного ринку держави.

Рада НБУ щорічно розробляє відповідно до програми соціально-економічного розвитку країни основні засади гро­шово-кредитної політики, подає їх на розгляд Верховній Раді та здійснює контроль за їх реалізацією.

5. Як орган валютного регулювання і контролю НБУ:

• видає нормативні акти щодо ведення валютних опе­рацій;

• визначає структуру валютного ринку країни;

• здійснює організацію торгівлі валютними цінностями;

• видає ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями;

• здійснює контроль за діяльністю банків та інших установ на валютному ринку.

6. Забезпечення стабільності національної грошової оди­ниці здійснюється шляхом:

• проведення дисконтної та девізної політики;

• запровадження (у разі необхідності) валютних обмежень;

• формування золотовалютних резервів;

• управління резервами тощо.

7. Забезпечення безперебійної роботи платіжної систе­ми здійснюється шляхом:

• встановлення правил, форм і стандартів розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб;

• створення та впровадження системи електронних платежів (СЕП);

• організації та регламентації міжбанківських розра­хунків через СЕП;

• здійснення нагляду за платіжною системою;

• реалізації програми розвитку національної системи масових електронних платежів.

Для того, щоб НБУ міг виконувати визначені законодав­ством функції, він повинен здійснювати відповідні операції.

Операції, які здійснює НБУ:

• відкриття та ведення рахунків комерційних банків, Державного казначейства та міжнародних організацій;

• емісія власних цінних паперів;

• купівля-продаж державних цінних паперів на вто­ринному ринку з метою регулювання грошового обігу;

• купівля та продаж іноземної валюти на фінансових ринках з метою регулювання курсу національної грошової одиниці;

• купівля й продаж банківських металів, дорогоцін­ного каміння, пам’ятних та інвестиційних монет на внут­рішньому та зовнішньому ринках без ліцензування та кво­тування;

• отримання й погашення кредитів від МВФ;

• операції з комерційними банками, за допомогою яких здійснюється державне регулювання грошового ринку тощо.

Ми розглянули основні функції центрального націо­нального банку. Наступним кроком нашого пізнання має стати виявлення засобів прямого впливу центрального бан­ку на грошово-кредитну політику держави.

5. ЗАСОБИ ПРЯМОГО ВПЛИВУ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ НА ПРОПОЗИЦІЮ ГРОШЕЙ. ЕМІСІЙНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ. РІВЕНЬ МОНЕГИЗАЦІЇ. МУЛЬТИВАЛЮТНІСТЬ ЕКОНОМІКИ

Центральний банк здійснює монетарну (грошово-кре­дитну) політику шляхом прямого впливу на пропозицію грошей (емісія готівки; лімітування обсягів кредитів, які ЦБ надає уряду та комерційним банкам; пряме регулюван­ня процентної ставки).

Розглянемо перший засіб прямого регулювання — емі­сійну політику держави.

Емісійна політика держави

Ми уже зазначали, що НБУ надається виключне право здійснювати емісію готівки. Основним видом готівкових кредитних грошей є банкноти. Кредитна природа банків­ських білетів зумовлена випуском їх в обіг шляхом бан­ківського кредитування.

Монопольне право центрального банку здійснювати емісію банкнот є передумовою контролю за пропозицією готівки.

Особлива роль центрального банку в формуванні кре­дитних ресурсів є основою для контролю за пропозицією безготівкових грошей.

Вплив центрального банку на умови надання кредиту суттєво діє на обсяг попиту на гроші.

Емісія грошей, що мають кредитну природу, повинна здійснюватись під певне забезпечення, яким виступають боргові зобов’язання господарських агентів (комерційні векселі, банківські акцепти), боргові зобов’язання уряду, а також іноземна валюта.

Діють три канили емісії сучасних банкнот:

• банківське кредитування економіки, яке забезпечує зв’язок грошового обігу з динамікою ВВП;

• банківське кредитування уряду, коли емісія банкнот здійснюється для покриття дефіциту державного бюджету;

• емісія банкнот під приріст офіційних золотовалютних резервів у країнах з активним платіжним балансом.

Стосовно безготівкової емісії необхідно зазначити, що її здійснюють не тільки центральні банки, а й комерційні. При цьому важливим є те, що кредитна емісія передує емі­сії готівки, оскільки сучасні банкноти забезпечуються ак­тивами ЦБ, основними статтями яких є валютні резер­ви, державні цінні папери та позики банківським устано­вам. За цих умов регулювання грошового обігу в стосун­ках ЦБ з комерційними банками має вагоміший вплив на економіку, ніж власне емісія самої готівки. Іншими сло­вами, емісійний процес в економіці визначається зреш­тою стосунками центрального банку з комерційними банками та урядом. І саме ці відносини є визначальни­ми у регулюванні грошового обігу. З іншого боку, централь­ний банк, збільшуючи обсяг кредитів, виданих комерцій­ним банкам і уряду, збільшує власні ресурси кредитуван­ня. Цим він відрізняється від комерційних банків, які, здійснюючи мультиплікацію банківських депозитів, на­штовхуються на межу мультиплікативного процесу, зумов­лену його тенденцією до згасання (див. тему 8).

Важливим показником забезпеченості обороту ВВП гро­шовою масою є коефіцієнт (рівень) монетизацїі. Він ви­значається як відношення величини грошового агрегату М% (високоліквідних грошей) до грошової оцінки ВВП, тобто:

де К_т — коефіцієнт монетизації ВВП у період і;

М_2і — високоліквідні гроші в періоді V,

ВВПі — обсяг ВВП за період І.

Як стверджують деякі вітчизняні вчені, критерієм еконо­мічної безпеки для України як країни з трансформаційною економікою є рівень монетизації, що дорівнює 40 % ВВП²⁶.

Так, коефіцієнт монетизації економіки України у 1991 р. становив 82 %, у 1992 р. — 50, 1993 р. — 32,5, 1994 р.

• 26,7, 1995 р. — 12,5, у 1996р. — 11, у 1997 р. — 13,4, 1998 р. — 14,9, 1999 р. — 17,1, 2000 р. — 18,5, 2001 р. —

7. 2002 р. — 22,1, 2003 р. — 26,9, 2004 р. — 36,4, 2005 р.

• 43,8, 2006 р. — 48,2 %, тоді як у розвинених країнах світу цей показник коливається в межах 60—90 %, в Японії перевищує 100 %.

Наслідки низького рівня монетизації економіки:

• загострення кризи неплатежів;

• зростання частки бартерних операцій;

• недотримання термінів сплати податків;

• посилення доларизації економіки;

• зростання частки тіньового сектору;

• порушення строків виплати заробітної плати, пенсій, стипендій тощо.

Розглянемо коротко зміст та наслідки доларизації украї­нської економіки.

Це явище називають ще явищем мультивалютності, зміст якого полягає у тому, що громадяни значну частку своїх активів зберігають в іноземній валюті (переважно у доларах СІЛА або євро), а не у національних грошових одиницях.

Після здобуття незалежності (1991 р.) в Україні настав період макроекономічної нестабільності. Рівень мультива- лютності (частка іноземної валюти в загальному обсязі монетарної маси) становив на початку 1993 р. понад 20 %. Лібералізація цін, уніфікація обмінного курсу та різка де­вальвація української національної грошової одиниці стрімко збільшила цей показник у 1994 р. За останній квартал цього року він подвоївся і досяг 45 %.

У 1995 р. почалась макроекономічна стабілізація на основі обмінного курсу. Рівень мультивалютності зменшив­ся до 25 %. Фінансова криза 1998 р. зумовила зростання цього показника.

Макроекономічна стабілізація з початку 2000 р. спри­яла зниженню рівня мультивалютності. Так, доларизація банківських кредитів зменшилась за цей період з 51,5 до 42 % і на початок 2003 р. становила 42 %. Простежуєть­ся тенденція збільшення обсягу продажу населенням до­ларів, ніж їх купівлі.

Доларизація, як і будь-яке явище, має різнобічний вплив на економіку. З одного боку, зберігання населенням грошей у доларах США чи німецьких марках давало мож­ливість громадянам України захистити свої заощаджен­ня від знецінення. У цьому плані доларизацію можна оці­нити як явище позитивне з огляду на інтереси населення, яке мало можливість вільно (без перешкод) обирати для себе спосіб і форму зберігання заощаджених доходів. З іншого боку, доларизація справляє досить значний нега­тивний вплив на економіку.

Негативні наслідки доларизацїі:

1. обмеження можливості привласнення державою на­ціонального емісійного доходу. Як стверджує М.А. Швайка, на друкування 1 тис. 100-доларових банкнот Сполучені Штати Америки витрачають 25 дол. США, а власники цих банкнот купують в Україні товарів на 100 тис. дол. США;

2. знецінення національної валюти. Адже дві паперові валюти (національна та іноземна), які мають різну стій­кість, не можуть функціонувати як рівноправні. Менш стійка валюта витісняється більш стійкою, роблячи більш стійку (іноземну) валюту ще стійкішою. Це робить попит

на долари завищеним, а на національну валюту — зани­женим, що спричиняє її знецінення;

3. посилення залежності національної економічної по­літики держави від фінансових міжнародних організацій, зокрема від МВФ. Страхуючи свої заощадження від зне­цінення шляхом збереження їх у доларах, населення ви­лучає їх як зі сфери споживчої, так і зі сфери інвести­ційної. Не повертаються вони і в банк. Для того, щоб за­стерегти національну валюту від подальшого знецінення, НБУ змушений брати кредити в МВФ;

4. доларизація збільшує ризиковість середовища, в яко­му здійснюється грошово-кредитна політика. Пояснюєть­ся це тим, що на грошовий попит всередині національної економіки (за цих умов) діють світові процентні ставки, зміна стійкості іноземних валют та інші параметри, на які національна політика впливати не може. Остання обста­вина, в свою чергу, впливає на цінову стабільність та стабільність обмінного курсу доларизованої країни;

5. розширення та зміцнення тіньового сектору економі­ки. Причиною є те, що органи влади не мають повного контролю за обігом іноземної валюти і не можуть точно визначити її обсяг. Ця обставина широко використовується тіньовим сектором, для якого іноземна валюта у формі готівки є важливим інструментом його існування.

Є й інші форми впливу доларизації (мультивалютності) на економіку, на яких ми не будемо зараз зупинятися. Але перш ніж закінчити висвітлення питання, слід зазначити, що доларизація не є наслідком тільки низького рівня мо- нетизації. Вона є наслідком багатьох чинників грошово- кредитної політики і відчуває на собі вплив рівня інфляції, очікувань (оптимістичних чи песимістичних), рівня доступ­ності перетворення безготівкових грошей у готівку і т. ін.

Ми розглянули тільки один із засобів прямого впливу на економіку монетарної політики.

Пряме регулювання процентної ставки та пряме лімітування кредитів застосовують тільки у коротко­строковому періоді. Ці заходи дають змогу швидко відреа- гувати на порушення рівноваги на грошовому ринку, але якщо пряме втручання триває довго, воно згубно впливає на економіку, спотворюючи конкурентні відносини та стру­ктуру кредитного ринку. Тому об’єктом подальшої уваги мають стати засоби непрямого (опосередкованого) впливу центрального банку на економіку, які за своєю природою властиві ринковій економіці.

6. ОПОСЕРЕДКОВАНІ ЗАСОБИ ГРОШОВО- КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

До інструментів опосередкованого впливу відносять:

• операції на відкритому ринку;

• регулювання облікової процентної ставки на позики;

• регулювання банківських резервів.

Розглянемо ретельніше кожний із них.

Операції на відкритому ринку

Це гнучкий інструмент, який виявляється в продажу чи купівлі центральним банком цінних паперів на “відкрито­му ринку” у комерційних банків, фірм або населення. Він застосовується для проведення експансійної (купівля) чи рестрикційної (продаж) грошової політики.

Метою кредитної експансії є збільшення зайнятості і піднесення виробництва шляхом збільшення пропозиції гро­шей (М^я). Кредитна рестрикція застосовується з метою запобігти економічній кризі та знизити темпи інфляції шля­хом обмеження пропозиції грошей (М^в).

Отже, купуючи чи продаючи державні цінні папери, центральний банк може здійснювати вплив на обсяг гро­шової маси. Так, продаючи комерційним банкам, фірмам або населенню цінні державні папери, центральний банк вилучає з обігу гроші, зменшуючи надлишкові резерви комерційних банків та депозити фірм і домогосподарств, що, в свою чергу, мультиплікативно впливає на зменшен­ня пропозиції грошей (М^в).

Викуповуючи державні цінні папери у названих вище суб’єктів, центральний банк збільшує надлишкові резерви комерційних банків та депозити фірм і домогосподарств, які, в свою чергу, мультиплікативно впливають на збіль­шення пропозиції грошей.

Що спонукає центральний банк продавати економічним суб’єктам цінні державні папери та викуповувати їх у еко­номічних суб’єктів?

По-перше, спонукою до продажу цінних паперів цен­тральним банком є потреба в обслуговуванні державного боргу, пов’язаного з тривалим дефіцитом державного бю­джету. Емісія боргових зобов’язань у цьому випадку є спо­собом фінансування дефіциту державного бюджету та об­слуговування державного боргу.

По-друге, навіть за умови бездефіцитного бюджету, якщо наявний розрив у часі між надходженнями до бю­джету та витратами з нього, виникає потреба у продажу центральним банком державних цінних паперів.

По-третє, потреба у продажу державних цінних па­перів виникає у разі необхідності вилучення частини над­лишкової грошової маси з обігу.

Спонукою до викупу державних цінних паперів цен­тральним банком є потреба впливу на збільшення пропо­зиції грошей в обігу.

Спонукою до купівлі-продажу цінних паперів комер­ційними банками, фірмами та домогосподарствами є співвідношення між ціною облігацій та рівнем процентної ставки за облігаціями.

Наприклад, продаж центральним банком державних об­лігацій збільшує їх пропозицію, що зменшує ціну облігацій і підвищує процентну ставку за облігаціями²⁷. Це спонукає комерційні банки та інших суб’єктів купувати облігації державної позики. Якщо ж центральний банк скуповує державні облігації, попит на них зростає. Зростає, відповід­но, їх ціна, а процентна ставка зменшується. Це спонукає комерційні банки, фірми та домогосподарства продавати їх центральному банкові.

Залежно від того, що спонукає центральний банк здій­снювати операції з державними цінними паперами на від­критому ринку, виділяють захисні та динамічні операції.

Захисні операції покликані не допустити або швидко усунути небажані зміни в структурі банківських резервів. Прикладом таких операцій є угоди, за якими центральний банк продає (купує) цінні папери за умови, що покупець (продавець) за короткий проміжок часу продасть (викупить) їх назад центральному банкові.

Динамічні операцїі мають забезпечити стабільність функціонування економічної системи або сприяти еконо­мічному зростанню. Ці операції змінюють пропозицію гро­шей в економіці. Вони передбачають купівлю чи продаж цінних паперів на тривалий період з негайною їх оплатою. Наприклад, в Україні державні облігації, що перебувають в обігу, мають різний термін обігу: до 91, 182, 273, 365 днів; до 5 років та понад 5 років. На 1 вересня 2003 р. їх вар­тісна оцінка (за цінами придбання) становила близько 10 млрд грн.

Регулювання облікової ставки

Облікова (дисконтна) ставка — процентна ставка, за якою центральний банк надає позики комерційним бан­кам.

"Політика облікової” ставки — використовується для впливу на кредитну активність комерційних банків і ви­являється у змінах облікової ставки відповідно до кон’юн­ктурних коливань економіки.

Позики, які комерційні банки отримують у централь­ному банку, називають дисконтними позиками.

Метою дисконтних позик є:

а) підтримання рівня ліквідності банків у період важкого фінансового становища;

б) підтримання резервів комерційних банків на необ­хідному рівні.

Як правило, заставою дисконтних позик є державні цінні папери комерційних банків.

Якщо центральний банк зменшує облікову ставку, то це впливає на розширення кредитів усієї банківської сис­теми, і навпаки, збільшення облікової ставки зумовлює зменшення (згортання) кредитів.

Порівнюючи цей інструмент грошово-кредитної політи­ки з попереднім, можна помітити, що зменшення обліко­вої ставки діє подібно до викупу центральним банком дер­жавних цінних паперів, а збільшення облікових ставок — подібно до продажу центральним банком цінних паперів.

Водночас необхідно зазначити, що вплив політики об­лікової ставки на розширення (згортання) кредиту передба­чити значно важче, ніж вплив операцій з цінними папера­ми на відкритому ринку. Пояснюється це тим, що на обсяг запозичень комерційних банків у центрального банку впли­ває не тільки рівень облікової ставки, а й рівень ставки позикового процента із альтернативних джерел (міжбанків- ських кредитів тощо).

Вплив політики облікової ставки на кон’юнктурні коливання економіки

Виходячи з того, що розширення кредиту означає розши­рення виробництва, і навпаки, політика облікової ставки має спрямовуватись на обмеження кредиту в умовах, що ведуть до буму, і сприяти розширенню кредиту в умовах депресії. Тобто, в депресивній економіці облікова ставка має зменшу­ватись, а в умовах буму (або його загрози) — зростати.

Насправді зв’язок наведених вище процесів дещо склад­ніший. Справа в тому, що ринкова ставка позикового про­цента за позиками значно чутливіша до кон’юнктурних ко- ливань економіки. Вона значно швидше на них реагує. І тому часто можна констатувати, що облікова ставка центрально­го банку в останню чергу реагує на ці коливання. Це озна­чає, що в період економічного зростання облікова ставка зростає значно пізніше, а в період економічних спадів вона значно пізніше знижується, ніж ринкові норми процента. Це свідчить про те, що вплив облікової ставки на попит на гроші та на економіку в цілому мало прогнозований.

Політика обов’язкових банківських резервів

Резервування частини депозитів комерційних банків у центральному банку називають частковим резерв­ним покриттям.

Банківська система з частковим покриттям склалася в XIX ст. Стверджують, що первісно існувала система повно­го (100-процентного) покриття, тобто банк усі депозити збе­рігав як резерви. Така система була сформована “золотих справ майстрами”, які й зберігали дорогоцінні метали, необхідні для їхнього ремесла, а з часом приймали на збе­рігання золото інших власників за певну плату. Це золо­то спочатку не використовувалось ніяк, просто зберігалось. Це і була 100-процентна резервна банківська система.

З часом “золотих справ майстри” звернули увагу на те, що багато золотих монет залишались без руху досить дов­го. Незначна кількість клієнтів щодня з’являлась до них з метою забрати свої монети. Але водночас приходили нові клієнти і віддавали гроші на зберігання. Відтік приблиз­но дорівнював притоку. І майстри “золотих справ” виріши­ли частину цих монет, що знаходились у них на зберіганні, надавати в позику за певну плату тим, хто пред’являв на них попит. Позику надавали під розписку про повернення в певний строк за певну плату. Так були започатковані бан­ки з частковим резервним покриттям.

Обов’язкові банківські резерви — найбільш жорсткий інструмент грошово-кредитної політики. Його викори­стовують як засіб, що забезпечує швидке стиснення чи розширення кредитної маси в економічній системі.

Вплив на пропозицію грошей та макроекономічну си­туацію здійснюється шляхом маніпуляції нормою банківсь­ких резервів, які комерційні банки зобов’язані зберігати на рахунках у центральному банку.

Із теми 8 ми знаємо, що центральний банк впливає на пропозицію грошей через маніпуляції з нормою обов’яз­кових банківських резервів двояко:

а) шляхом зміни обсягу надлишкових резервів комер­ційних банків;

б) шляхом зміни величини грошового мультиплікато-

Наприклад, зміна норми банківських резервів²⁸ з 10 до 20 % зменшить на 10 % (20 % - 10 %) кредитні ресурси комерційних банків. Водночас грошовий мультиплікатор

також зменшиться з 10

Це означає, що якщо система комерційних банків мала 10 000 ум. гр. од. депозитів, то при 10-процентній нормі обов’язкових банківських резервів її кредитні ресурси бу-

дуть дорівнювати 9000 ум. гр. од. ^10 000 - Ю000| _г а

з урахуванням мультиплікатора максимальна кількість гро­шей, які можуть запропонувати комерційні банки, буде ста­новити 90 000 ум. гр. од. (9000 • 10).

При 20-процентній нормі обов’язкових банківських ре­зервів кредитний ресурс комерційних банків зменшиться

до 8000 ум. гр. од. (ю 000 - ^001_{5 а} з урахуванням

мультиплікатора, який уже буде вдвічі меншим (^{т =} ~Г ⁼ ®),

кількість грошей, які комерційні банки зможуть запро­понувати як кредитний ресурс, становитиме 40 000 ум. гр. од. (8000 • 5).

Якщо ж норма обов’язкових банківських резервів буде зменшуватись, спостерігатиметься зворотний вплив, тобто пропозиція грошей зросте і внаслідок збільшення надлиш­кових резервів комерційних банків, і внаслідок дії муль­типлікатора у бік зростання.

Як свідчить наведений нами умовний приклад, вплив норми резервування на пропозицію грошей досить сильний. У цьому криється небезпека різких і частих коливань нор­мативе обов’язкових банківських резервів. Адже для того, щоб система комерційних банків була здатна виконувати високі резервні вимоги, вона б мусила мати значну част­ку власних резервів, які вилучаються із кредитних ресур­сів. Це б мало негативний вплив як на фінансовий стан самих банків, так і на економіку в цілому з причини об­меження кредитних ресурсів.

З огляду на все сказане вище, можна зробити висновок, що найпоширенішим і найдієвішим засобом впливу на еко­номіку є операції на відкритому ринку. Вони не мають різкого негативного впливу на ефективність роботи банків, легко контролюються центральним банком і результат дії цього засобу виявляється дуже швидко.

7. ПЕРЕДАВАЛЬНИЙ МЕХАНІЗМ ГРОШОВО- КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

У попередніх параграфах ми розглянули прямі та не­прямі засоби впливу монетарної політики на економіку. У цьому параграфі розглянемо різні варіанти монетарного впливу на економіку, які поєднують прямі та непрямі засо­би, залежно від співвідношення поточних і перспективних цілей, від конкретної економічної ситуації в країні, від причин, що зумовили порушення рівноваги на грошовому ринку, тощо.

Центральний банк може здійснювати жорстку або гнуч­ку монетарну політику (рис. 14.3).

Жорстка монетарна політика — це політика підтри­мання на певному рівні грошової маси.

Гнучка монетарна політика — це політика підтри­мання певного рівня процентних ставок.

Жорсткій монетарній політиці відповідає вертикаль­на крива пропозиції грошей, що проходить через точку, якій відповідає обсяг запланованого (цільового) показни­ка грошової маси.

Гнучкій грошово-кредитній політиці відповідає горизон­тальна крива пропозиції грошей, яка проходить на рівні запланованої величини процентної ставки.

Проміжному варіанту грошово-кредитної політики від­повідає висхідна крива пропозиції грошової маси.

На рис. 14.3, а графічно представлена ситуація, за якої центральний банк проводить жорстку монетарну політи­ку, спрямовану на стабілізацію пропозиції грошей

Початкова рівновага попиту на гроші та пропозиції їх по­значена точкою Ео. Якщо за незмінної пропозиції грошей 572

Рис. 14.3. Варіанти грошово-кредитної політики

попит на гроші зменшиться, точка рівноваги зміститься

з точки Ео в точку Е\. Це призведе до зменшення процен­тної ставки від і₀ до іг■ Якщо ж спостерігатиметься зро­стання попиту на гроші від £(У₍₎, іо) до Ь(У₂, іг), то рівно­вага зміститься з точки Ео в точку Е₂. Внаслідок цього про­центна ставка теж зросте від і₀ до іг-

Із цієї моделі рівноваги на грошовому ринку випливає, що стабілізувати пропозицію грошей і процентні ставки водночас неможливо. Стабілізація пропозиції грошей ав­томатично зумовлює коливання процентної ставки.

На рис. 14.3, б графічно представлена ситуація, коли цен­тральний банк намагається стабілізувати процентну став­ку (іо). Нехай спочатку рівновазі на грошовому ринку відпо­відала точка Ео. При зменшенні попиту на гроші крива Ь(У₀, іо) змістилась до Ь(Уі, іо), а точка рівноваги пере­містилась З ТОЧКИ Ео в точку Еі, що зумовило зменшення

м)

р

м

р

Якщо ж попит на

до

о

пропозиції грошей з

гроші зросте від £(Уо, іо) до ЦУ₂, іг), точка рівноваги пере­міститься з точки Ео в точку £2, це зумовить зростання про-

„ . (М)

позиції грошей ВІД — ДО ^{1 1}

Р іо ^Д І Р V

Отже, стабілізація процентної ставки автоматично зумовлює зміну обсягу пропозиції грошей. Це ще раз до­водить твердження, що центральний банк не може водно­час стабілізувати і пропозицію грошей, і процентну ставку.

	(м\	( МЛ
пропозиції грошей від	І7ІДО

На рис. 14.3, в представлена ситуація, коли централь­ний банк здійснює проміжний варіант грошово-кредитної політики. У цьому випадку наявні й зміни попиту на гроші, й зміни пропозиції грошей. Як видно із рисунка, зі зменшен­ням попиту на гроші крива Ь(Уц, іо) переходить у криву ЦУі, іх). В результаті точка рівноваги зміщується з точ­ки Е₀ в точку Еі, внаслідок чого зменшуються і обсяги

і процентні став­ки (від іо до іі). І навпаки, зростання попиту на гроші (від 574

£(У₀, £о) до ИУі, і₀) зумовлює зміщення точки рівноваги з точки Ео в точку внаслідок чого зростає і обсяг запро-

( МЛ ( М

,Р) о ^Д° I Р .

1Г1 1 І 1Г1 ^

понованих грошей від

, і процентна став­ці

ка від і₀ до і₂-

На рис. 14.3, г графічно представлена ситуація, коли відбуваються зміни і в попиті на гроші, і в пропозиції гро­шей. Нехай центральний банк намагається стабілізувати про­центну ставку на рівні і₀. Спонукою до такої мети є те, що високі процентні ставки негативно впливають на схиль­ність до інвестицій, а з урахуванням дії мультиплікатора

• й на всю економіку в цілому. Нехай очікуваній рівно­вазі відповідає точка Е₀, яка є точкою перетину кривих

\МЛ

•ЦУ(ь *о) та ^“р" j • Якщо відбудуться зміни в обсягах ви­робництва або ж у рівні цін, то крива попиту на гроші зміститься. Якщо ж це зміщення відбудеться ліворуч до ЦУі» м). то процентна ставка стане нижчою від і₀, вона буде дорівнювати іі.

Зменшення процентної ставки зумовить зростання цін на облігації. Для того, щоб стабілізувати ставку на попе­редньому рівні (і₀) центральному банку доведеться прода­вати облігації до тих пір, поки пропозиція грошей не змен-

( М'

за якої процентна ставка підніметься до

шиться ДО —

V *

/₀ у точці Е\.

Якщо ж крива попиту на гроші зміститься праворуч до ^(Уг, іг)> що зумовить зростання процентної ставки до і₂, то центральний банк, метою якого є стабілізація процент­них ставок, змушений буде викуповувати цінні папери (об­лігації) до тих пір, поки пропозиція грошей не досягне рівня

мЛ

“ , а процентна ставка не знизиться до іо у точці Е₂.

Р /2

Вибір варіантів грошово-кредитної політики значною мі­рою залежить від причин, що зумовили зміну обсягу по­

питу на гроші. Якщо, приміром, зростання попиту на гроші спричинене інфляційними процесами, прийнятнішою є

(м ^в

жорстка політика стабілізації грошової маси (крива —-

■*

матиме вертикальний або висхідний крутий нахил). Якщо зміни у попиті на гроші обумовлені змінами у швидкості руху грошей, перевагу матиме політика стабілізації про­центних ставок. За цих умов крива буде горизонтальною або матиме вигляд пологої висхідної.

Залежно від кута нахилу кривої зміна попиту на гроші буде більшою мірою впливати на грошову масу чи на про­центну ставку (рис. 14.4).

Залежно від характеру впливу на такі економічні змінні, як обсяг національного виробництва, рівень безробіття та рівень інфляції, розрізняють стимулюючу та обмежуваль­ну (стримуючу) монетарну політику.

а

Рис. 14.4. Зміна попиту на гроші:

а — переважно жорстка монетарна політика; б — переважно гнучка монетарна політика

Монетарна політика, спрямована на обмеження зрос­тання рівня цін в економіці, називається політикою “до­рогих грошей”. Цю політику центральний банк здійснює таким шляхом:

• продає цінні папери на відкритому ринку;

• збільшує облікову ставку;

• збільшує норму обов’язкових банківських резервів.

Таким чином у комерційних банків зменшуються над­лишкові резерви, знижується величина грошового мульти­плікатора, а відповідно скорочується і пропозиція грошей, що є обмежувачем для зростання цін. За цих умов крива

(£) або вертикальна, або така, _що наближається до вер- тикальної.

Політику, спрямовану на зростання реальних обсягів на­ціонального виробництва та рівня зайнятості, називають стимулюючою монетарною політикою, або політикою “де­шевих грошей”.

Збільшення запропонованих центральним банком гро­шей здійснюється шляхом:

• викупу державних цінних паперів на відкритому ринку;

• зниження облікової ставки;

• зменшення норми обов’язкових банківських ре­зервів.

За таких умов крива

буде пологою або горизон-

тальною.

577

Ми розглянули механізм впливу основних інструментів грошово-кредитної політики на забезпечення рівноважної ситуації в економці. У попередній темі “Держава в системі макроекономічного регулювання” зазначалося, що між ці­лями економічної політики та засобами (інструментами) її реалізації лежать ринкові змінні. Як правило, вплив на економіку здійснюється саме через них. Розглянемо деталь-

19. Мпкроекономіка

ніше опосередкований вплив грошово-кредитної політики на економіку.

Нехай центральний банк через монетарну політику праг­не вплинути на обсяг національного виробництва у напрям­ку його зростання. Для цього центральний банк повинен

збільшити обсяг реальної пропозиції грошей . Такий

крок центрального банку зумовить зменшення процентної ставки на грошовому ринку. Низькі процентні ставки спри­яють інвестиційній активності, що зумовить мультипліка- тивне зростання сукупних витрат і, зрештою, зростання обсягів національного виробництва і доходу.

У загальному вигляді цей процес можна зобразити так:

Якщо детальніше розглянути цю проблему, то ми поба­чимо, що зміна процентних ставок вплине на величину ва­лютного курсу. Останній, у свою чергу, вплине на сукупні ви­трати. Але ці питання ми розглянемо у темі 16.

Тепер важливо зазначити, що зміна процентних ставок вплине на зміну сукупних витрат і через ефект багатства.

При здійсненні грошово-кредитної політики важливо враховувати коефіцієнт еластичності попиту на гроші за процентною ставкою, або, інакше кажучи, крутизну кривої попиту на гроші (рис. 14.4).

Необхідно зазначити, що певні збої в будь-якій ланці ринкових змінних, якими у нашому прикладі є процентні ставки, обсяг інвестиційного попиту, величина сукупного попиту, отже, сукупних витрат, мультиплікатор інвестицій та мультиплікатор процентної ставки тощо, можуть звес­ти нанівець вплив грошово-кредитної політики або суттє­во зменшити її позитивний результат.

Досягнення бажаного результату в економіці через ме­ханізм грошово-кредитної політики ускладнюється тим, що впливаючи на одні макроекономічні показники, автоматич­но змінюються інші. Прикладом можуть слугувати обсяг запропонованих грошей і процентна ставка. Так, якщо цен­тральний банк хоче стабілізувати процентну ставку з ме­тою стимулюючого впливу на інвестиційний процес та еко­номічне зростання, то в ході саморозвитку економічної си­стеми вірогідна така ситуація: зростання ВВП зумовить збільшення попиту на гроші. Якщо кількість запропоно­

'М*

залишити незмінною, то процентна

ставка зростатиме. Для того, щоб її утримати на поперед­ньому рівні, центральний банк змушений буде збільшити пропозицію грошей. Така дія центрального банку створить додаткові стимули для зростання ВВП, але вона включає в себе інфляційну компоненту.

Вплив монетарної політики на реальний сектор еко­номіки здійснюється через зміну відносних цін на фінан­сові й реальні активи.

Взаємозв’язок грошової маси (М) і курсової вартості цінних паперів (Р₈) неокласики і кейнсіанці пояснюють по- різному.

На думку неокласиків, зростання пропозиції грошей (Т.М⁵) зумовлює збільшення запасу грошових касових за­лишків який суб’єкти економіки намагаються ви­

тратити на придбання акцій. Зростання попиту на акції зумовлює підвищення їх ціни.

Кейнсіанці вважають, що зростання пропозиції грошей (Тм^в) зумовлює зниження процентної ставки (-іі)і а Це зу­мовлює підвищення курсової вартості облігацій (Тр,^. Як результат, облігації стають менш привабливими для інве­стування, ніж акції. Остання обставина зумовлює зростан­ня попиту на акції, що сприяє підвищенню цін на них.

Не зважаючи на розбіжність думок неокласиків і кейн- сіанців, і ті, й інші роблять висновок: збільшення пропо­зиції грошей спричиняє зростання курсової вартості цін­них паперів.

ваних грошей

Згодом зміна пропозиції грошей впливає на вартість і реальних активів (майно та земля (Р_г)). Наслідком зміни цін цих активів є два ефекти: ефект багатства та ефект, що пояснюється за допомогою д-теорії Тобіна.

Ефект багатства, на відміну від ефекту доходу, ґрун­тується на тому, що зміна ринкової вартості активів (фінан­сових і реальних) впливає на багатство, але за методикою системи національних рахунків (СНР) не враховується як дохід, оскільки відображає перерозподільчі відносини (див. тему 3).

Ефект багатства пов’язаний з впливом процентної ставки на ціну акцій та облігацій.

Ефект багатства можна представити таким чином:

Тм^я => іі => Т/ => Тр₅; Тр_г => Ти' => Тс => Ту,

де Тм* — зростання грошової маси;

і і — зниження процентної ставки;

ТР* ; ТР_Г — зростання вартості цінних паперів (Р$) та вартості землі та майна (Р_г);

ТЖ — зростання багатства домогосподарств;

ТС — зростання поточного споживання;

Ту — зростання реального обсягу виробництва і доходу.

(^-теорія інвестицій Тобіна

Ця теорія пов’язує інвестиційні витрати фірми коефі­цієнтом д, який показує відношення ринкової вартості фірми на фондовому ринку до її відновної вартості.

Якщо значення коефіцієнта д високе (більше одиниці), то це означає, що вартість інвестиційних товарів є ниж­чою, ніж ринкова вартість фірми,. За цих умов підприєм­ства, які залучають капітал шляхом випуску акцій, можуть купувати більше інвестиційних товарів. Отже, зростання курсової вартості акцій (Р$) сприяє інвестиційному про­цесу внаслідок зростання значення коефіцієнта д.

Вплив інвестиційних витрат на обсяг національного ви­робництва і доходу в теорії Тобіна можна зобразити таким чином:

Тлі⁵ її Тр₈ => Ту.

Ця теорія поширюється не тільки ка капітал підпри­ємства, а й на споруди, будівлі, житлове будівництво тощо. Це означає, що підвищення цін на землю та майно (Р_г) внаслідок грошової експансії зумовлює зростання коефіці­єнта д, що, в свою чергу, спричиняє збільшення витрат на будівицтво споруд і житла, що, зрештою, спричиняє зро­стання обсягу виробництва і доходу, тобто

Тм⁸ => 4і => ТР₈; Тр_г => Т_д => Т/ =5» Ту.

Слід зазначити, що стосовно України ні ефект багатства, ні <?-теорія Тобіна не спрацьовують. Пояснюється це над­то низькою капіталізацією вітчизняного фондового ринку (2—3 % ВВП), зародковим станом ринку землі та іншої нерухомості.

Важливо пригадати з теми 8, що на пропозицію грошей впливають не тільки процент, норма обов’язкового резер­вування та операції на відкритому ринку, а й співвідношен-

ґ Г* \

ня готівки і депозитів

, на яке ні центральний банк,

Б

ні уряд не мають безпосереднього впливу. А це співвідно­шення впливає на мультиплікацію банківських депозитів і кредитів.

Часові лаги, особливо зовнішні, також ускладнюють мож­ливість вчасно відреагувати інструментами грошово-кре­дитної політики на макроекономічну ситуацію. Так, на­приклад, стимулюючи економічне зростання через політи­ку “дешевих” грошей, центральний банк може із запізнен­ням відреагувати на пожвавлення ділової активності, що призведе до інфляційних процесів у економіці.

Ефективність грошово-кредитної політики значною мірою визначається довірою до політики центрального банку та ступенем незалежності центрального банку від уряду (див. про індекс економічної свободи (ІЕС), тема 3). Так, застосування механізму таргетування інфляції, тобто публічного проголо­шення середньо- і довгострокового цільового орієнтира дина­міки індексу цін із зобов’язанням його дотримання дає змо­гу суб’єктам економіки формувати раціональнішу господарсь­ку поведінку, ніж за умов недовіри та невизначеності.

Отже, можна зробити висновки, що: по-перше, ефек­тивність монетарної політики, з причини значних опосе­редкованих передавальних механізмів оцінити досить важ­ко; по-друге, монетарна політика у короткостроковому періоді може відчутно впливати на економіку, але в дов­гостроковому періоді зміна пропозиції грошей впливає на рівень цін та номінальний обсяг виробництва і не впливає на реальний його обсяг.

14.8. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ

Розуміння змісту, завдань та результативності грошо­во-кредитної політики в незалежній Україні вимагають по­ділу її на певні етапи.

Перший етап (1992—1996 рр.) — створення грошової системи на основі запровадження в обіг українського кар­бованця та підготовка до введення національної валюти.

Головне завдання цього періоду — стабілізація карбо­ванця та подолання інфляції. Макроекопомічні умови: рі­вень інфляції в 1992 р. — понад 2000 %, а в 1993 р. — по­над 10 000 % річних; обсяг реального ВВП у 1991 р. стано­вили 90,1 %, а в 1994 р. — 77,1 % порівняно з 1990 р.

Монетарна політика цього періоду була спрямована на емісійну підтримку економічної системи без докорін­ної структурної перебудови.

Жорстка монетарна політика Центрального банку Ро­сійської Федерації змусила ввести в безготівковий обіг укра­їнський карбованець та створити на його основі національну грошову систему України. Найважливішою причиною та­кого кроку можна вважати запровадження Росією з 1 лип­ня 1992 р. розрахунків за взаємні поставки через єдині кореспондентські рахунки центральних банків республік колишнього Радянського Союзу. Цим самим було порушено єдність рублевого простору, що вимагало негайного про­ведення Україною реформи грошової системи. У листопаді 1992 р. Національний банк України ввів перехідну на­ціональну валюту — карбованець (в готівковому обігу — купон).

Здобутки цього періоду:

НБУ самостійно регулює емісію і грошові потоки;

задоволення потреб економіки в готівці.

Негативні наслідки:

відсутність належного юридичного статусу купона, зумовлена:

наявністю паралельних грошей (купонів і карбованців);

дефіцитом товарного покриття;

посиленням інфляційних процесів;

м’яка монетарна політика зумовила швидке знеці­нення купоно-карбованця відносно рубля та інших валют. Тільки за 1992 р. він знецінився в 6 разів;

відсутність валютного ринку;

тільки за 1993 р. НБУ здійснив первинну кредитну емісію в сумі 25 трлн крб. Причиною такої емісії вважа­ють зростання в 56 разів цін на імпортовану нафту та під­вищення цін на інші енергоносії;

із 25 трлн крб на кредитування комерційних банків (КБ) було витрачено 11,2 трлн, а на кредитування уряду

13.8 трлн крб.

Перед НБУ постало завдання скоротити темпи нарощу­вання пропозиції грошової маси. Це негативно впливало на ліквідність КБ в умовах зростання цін. НБУ змушений був піти на абсолютне обмеження обсягів кредитування банків.

У цей момент була створена Українська міжбанківська валютна біржа, функціонування якої дуже швидко опини­лось під загрозою у зв’язку з рішенням Кабінету Міністрів про обов’язковий продаж за курсом НБУ через Промінвест 50 % валютних надходжень для забезпечення розрахунків за енергоносії та інший критичний імпорт, а також у зв’яз­ку з рішенням ВР України про чергову емісію для покриття потреб сільського господарства.

Зумовлене такими діями падіння курсу карбованця зму­сило уряд запровадити фіксований курс українського кар­бованця для обов’язкового продажу валюти, а потім він поширився і на необов’язковий продаж. Це означало при­пинення ринкового курсоутворення. За 1993 р. офіційний курс карбованця стосовно конвертованих валют знизився майже в 20 разів.

З 1994 р. НБУ починає здійснювати рестрикційну мо­нетарну політику. Темп зростання грошової маси уповіль­нився втричі порівняно з 1993 р., а рівень інфляції зни­зився відповідно в 20 разів. Вперше за 4 роки темп інфляції виявився нижчим, ніж темпи зростання грошової маси. Це було свідченням зростання попиту на національні гроші.

Цей період характеризувався глибокою кризовою ситуа­цією: ВВП скоротився на 23 % порівняно з 17 % в 1993 р. Уряд для покриття дефіциту державного бюджету за 1994 р. використав понад 132 трлн крб кредитів Націо­нального банку України. Це і стало головним джерелом інфляції.

В умовах глибокої кризи виробництва НБУ починає вжи­вати антиінфляційних заходів:

з середини 1994 р. запроваджуються кредитні аукціони;

процентні ставки визначались виходячи з існуючого рівня інфляції та стану грошово-кредитного ринку (тільки впродовж року облікова ставка змінювалась п’ять разів і була вищою від середньої ставки комерційних банків).

На валютному ринку України ситуація виявилась за­грозливою і свідчила про негативний результат урядового регулювання. Фіксований офіційний курс карбованця до долара США майже в 3,5 раза перевищував ринковий. Щоб зменшити витрати, зумовлені розбіжностями у курсах ва­лют, починають поширюватись бартерні операції у зовні­шньоекономічній діяльності.

Щоб стабілізувати ситуацію, НБУ, по-перше, запроваджує у жовтні 1994 р. уніфікований курс валюти, який визначав­ся результатами торгів на Українській міжбанківській ва­лютній біржі (УМВБ), яка відновила свою роботу. По-дру­ге, припиняє рух іноземної валюти у готівковому обігу (з листопада не видаються ліцензії на здійснення торгівлі з оплатою в іноземній валюті).

Починаючи з 1994 р. монетарна політика НБУ підпоряд­ковується цілям макроекономічної стабілізації. Уповіль­нюються темпи зростання грошової маси та інфляції.

З 1995 р. НБУ припиняє надання кредитів банкам для суб’єктів господарювання та пільгового кредитування. Ці заходи НБУ та проведення урядом структурних реформ у формі лібералізації цін та торгівлі, приватизації дрібних підприємств тощо зумовили появу деяких позитивних тенденцій:

загальмувались темпи падіння виробництва (темпи падіння ВВП склали 12,2 %, що вдвічі менше показника попереднього року);

темпи зростання цін знизились з 501 до 282 % ;

поліпшився фінансовий стан країни. Дефіцит зведено­го бюджету не перевищував визначених планом 7,3 % ВВП;

покриття частини дефіциту держбюджету здійсню­валось за рахунок неемісійних джерел. Було продано дер­жавних цінних паперів на 30,4 трлн крб. Кредити НБУ у фінансуванні дефіциту становили 75 %, а зовнішні джере­ла — 20 %.

У 1996 р. з’явилась тенденція до уповільнення темпів зни­ження виробництва, яке становило 10 %. Зменшилась інфля­ція, стабілізувався курс карбованця до іноземних валют.

Запровадження ринкових методів регулювання еконо­міки — перехід до покриття дефіциту державного бюдже­ту переважно шляхом продажу державних цінних паперів; лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, що спри­яло поліпшенню платіжного балансу; підтримання додат­ного реального рівня облікової ставки та процентних ста­вок за депозитами і кредитами КБ, що сприяло залучен­ню й зберіганню заощаджень у банках, — створили підґрун­тя для переходу до наступного етапу грошової реформи у вересні 1996 р.

Другий етап (вересень 1996 р. — кінець 1998 р.) по­в’язують із випуском в обіг постійної національної валю­ти — гривні.

Завдання реформи другого етапу:

здійснення грошово-кредитної політики, спрямова­ної на забезпечення фінансової стабільності;

прискорення розрахунків;

залучення до банківської системи надлишкової го­тівки, що перебувала в обігу;

забезпечення стабільності курсу гривні до інших валют.

Цей етап називають етапом становлення грошово-кре-

дитного ринку України та його регулювання за допомогою монетарних інструментів.

Здобутки цього періоду:

введення національної постійної валюти;

розвиток фондового ринку державних цінних папе­рів, які емітувались у формі облігацій внутрішньої держав­ної позики (ОВДП);

обмеження дефіциту бюджету;

послаблення інфляційного тиску дефіциту бюджету на економіку;

обмеження грошової експансії.

Недоліки та прорахунки другого етапу реформи гро­шово-кредитної політики:

перетворення облігацій внутрішньої державної пози­ки (ОВДП) на основне джерело фінансування бюджетного дефіциту;

гальмування реального зростання економіки;

внутрішнє знецінення гривні.

Для стримування темпів внутрішнього знецінення грив­ні в другій половині 1997 р. було запроваджено валютний коридор, який визначався межами 1,7—1,9 грн за дол. США.

Валютний курс було визначено як фінансовий пріори­тет грошово-кредитної політики цього періоду.

Негативний вплив на макроекономічну ситуацію в

цілому та на грошово-кредитний ринок України зокрема мали фінансова криза Південно-Східної Азії (1997 р.) та серпнева (1998 р.) фінансова криза Росії.

Криза Південно-Східної Азії не порушила суттєво ста­більність на грошово-кредитному ринку України насампе­ред тому, що частка України в світових фінансових пото­ках дуже незначна. Окрім того, НБУ та уряд вжили запо­біжних заходів щодо стабілізації грошово-кредитного ринку.

Серед них:

обмеження пропозиції грошей шляхом підвищення облікової та ломбардної ставок;

збільшення ставки обов’язкового резервування;

обмеження спекулятивних операцій нерезидентів через рахунки ЛОРО²⁹;

заборона уповноваженим банкам купувати валюту за рахунок відкритої валютної позиції (невідповідності вимог і зобов’язань банку в іноземній валюті);

посилення контролю за дотриманням комерційними банками вимог щодо порядку проведення операцій з іно­земною валютою.

Названі заходи дали змогу підтримувати стабільний курс гривні до кінця 1997 р. в межах валютного коридо­ру. У першому півріччі 1998 р. спостерігалось незначне пожвавлення економіки; ВВП зріс на 0,2%. Серпнева фінансова криза, яка розпочалась в Росії, суттєво вплину­ла на економічну ситуацію в Україні. За 1998 р. ВВП у

нашій країні зменшився на 1,7 %. НБУ проводив жорстку монетарну політику. Наслідком її стало зниження інфляції з 10 % у 1997 р. до 2,3 % у серпні 1998 р., а після серп­невої кризи інфляція знову почала стрімко зростати, до­сягнувши 20 % за 1998 р.

ОВДП, 60 % яких знаходились у нерезидентів і за яки­ми виплачувались непомірно високі проценти (120—80 % річних), у зв’язку з фінансовими кризами 1997 та 1998 рр. пропонуються до викупу з метою конвертації гривневої виручки у більш стійку валюту та вивезення її за межі України. Це зумовило стрімке зростання пропозиції ОВДП та зниження її ціни і водночас — зростання попиту на іно­земну валюту на валютному ринку. Валютні резерви вна­слідок цього зменшились з 2,4 млрд дол. у 1996 р. до 800 млн дол. у вересні 1998 р. Така ситуація змусила уряд та НБУ змінити межі валютноі'о коридору спочатку з 1,8 до 2,25 грн/дол., а з часом — до 2,5 — 3,5 грн/дол.

Третій етап грошово-кредитної політики починається з 1999 р.

У цей рік були започатковані стабілізаційні процеси в реальному секторі економіки. Вперше за всі роки незалеж­ності було призупинене стрімке скорочення ВВП (темп падіння реального ВВП становив 0,2 %).

Монетарна політика цього періоду спрямувалась:

на підтримку купівельної спроможності гривні;

стабілізацію фінансових ринків;

підтримку банківської системи.

Позитивними результатами монетарної політики 1999 р. можна вважати: відносно низький рівень інфляції (19,2 %); відбулось збільшення реальних грошей в економіці й поступове відновлення процесу ремонетизації. Коефіцієнт монетизації на кінець 1999 р. зріс з 13,77 до 14,48.

Найбільш негативний вплив на ефективність моне­тарної політики справили операції НБУ на ринку ОВДП, коли НБУ став єдиним покупцем державних цінних паперів як на первинному, так і на вторинному ринку. Це означа­ло повернення до фінансування бюджетного дефіциту ви­ключно за рахунок емісії Національного банку України.

У 1999 р. Законом “Про Національний банк України” заборонялась участь Національного банку України на пер­винному ринку ОВДП. Наслідком виконання цього закону стало зменшення вдвічі надходжень до державного бюдже­ту України у 1999 р. від розміщення державних облігацій порівняно з 1998 р.

З листопада 1999 р. Міністерство фінансів України при­зупинило погашення тієї частини облігацій, власником якої був НБУ.

Восени 2000 р. з метою погашення простроченої забор­гованості та послаблення боргової залежності держави бу­ло проведено чергову реструктуризацію ОВДП. Такі дії, безумовно, не могли не підірвати довіри інвесторів до уря­дових зобов’язань.

На цьому етапі відбувається подальша лібералізація ва­лютного ринку. У режимі торговельної сесії визначається офіційний обмінний курс гривні як середньозважений за операціями купівлі-продажу на міжбанківському валютно­му ринку. Валютний коридор курсу гривні було розшире­но до 3,4—3,6 грн за дол. СІЛА. Літня криза на ринку енер­горесурсів зумовила девальваційні очікування та значне зростання цін на пальне, що негативно вплинуло на рівень обмінного курсу.

Починаючи з 2000 р., вперше за роки незалежності, спостерігаються стійкі ознаки пожвавлення економіки. ВВП у цьому році зріс на 5,8% порівняно з 1999 р. Рівень інфляції становив 25,8 %, тобто перевищував рівень інфляції 1999 р., але інфляційні явища були спричинені не Національним банком України, а діями уряду (адміні­стративне підвищення цін і тарифів, лібералізація цін у сільському господарстві тощо).

Запровадження режиму плаваючого курсу гривні сто­совно іноземних валют сприяло притоку іноземної валю­ти на валютний ринок України та поповненню золотова­лютних резервів.

Здобутком монетарної політики 2001 р. вважають низь­кий рівень інфляції (6,1 % за рік) на фоні економічного по­жвавлення (приріст ВВП становив 9,1 %). У цей період зростає рівень монетизації економіки. Обсяг валютних ре­зервів зріс до 3,1 млрд дол. СІЛА. Повністю були виконані зобов’язання щодо обслуговування зовнішнього боргу.

Протягом року ситуація на грошово-кредитному ринку залишалася стабільною, що дозволило НБУ шість разів зни­жувати облікову ставку з 27 до 12,5 %, а банківську — з 37,2 до 30,2 %.

Упродовж 2002 та 2003 рр. вживалися заходи щодо створення монетарних передумов для розширення креди­тування реального сектору економіки. З цією метою за пе­ріод з 2001 по 2003 р. норма обов’язкового банківського резервування зменшилась з 15 % до 7 %. Облікова ставка знизилась з 45 % річних у січні 2000 р. до 7 % річних у 2003 р. З метою нарощування обсягів рефінансування НБУ було пом’якшено умови та продовжено строки надання кредитів.

Розширено перелік цінних паперів, що можуть прийма­тися НБУ для забезпечення кредитів, а саме:

державні цінні папери;

векселі суб’єктів господарської діяльності — рези­дентів України, Державного казначейства України;

облігації місцевих позик і суб’єктів підприємницької діяльності.

Упродовж останніх років суттєво зменшились коливан­ня обмінного курсу гривні щодо основних вільно конвер­тованих валют. Здійснюються вчасні платежі за зовнішніми борговими зобов’язаннями, нарощуються золотовалютні резерви. На початок 2007 р. їх обсяг становив 22,8 млрд дол. США. Рівень забезпечення грошової бази валютними активами зріс з 47,7 % у 1999 р. до 83,8 % у 2003 р. і продовжує зростати: в 2004 р. — 94,3 %, в 2005 р. — 120,0, у 2006 р. — 115,6 %.

Пріоритетні завдання грошово-кредитної політики України на сучасному етапі:

забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні як монетарної передумови економічного зростання;

утримання рівня інфляції в межах 6—7 %;

нарощування золотовалютних резервів;

поліпшення структури грошової маси та зростання рівня монетизації економіки;

створення умов для зниження ціни кредитних ре­сурсів;

вжиття заходів щодо стимулювання розвитку фон­дового ринку;

зростання довіри кредиторів і вкладників до банківсь­кої системи;

розширення безготівкової форми розрахунків;

удосконалення банківського законодавства та норма­тивно-правових актів Національного банку України.

НАВЧАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ Основні поняття

(^-теорія Тобіна. Безготівкові гроші. Взаємні фонди. Види гро­шей (вексель, депозитні, банкноти, чеки, електронні). Види гро­шово-кредитної політики: жорстка, гнучка, нроміжна. Готівка. Грошова реформа в Україні. Грошово-кредитна (монетарна) по­літика. Грошово-кредитна система. Дисконтні позики. Долариза- ція економіки. Емісійна політика держави. Ефект багатства. За­кон Грехема. Інвестиційні компанії. Інструменти грошово-кредит­ної політики. Концепції грошово-кредитної політики: кейнсіансь- ка та монетаристська. Кредитна експансія. Кредитна рестрикція. Кредитна спілка. Мультивалютність економіки. Операції з цінни­ми паперами на відкритому ринку. Політика “дешевих грошей”. Політика “дорогих грошей”. Прямі і опосередковані засоби грошово- кредитної політики. Рахунок ЛОРО. Регулювання банківських резервів. Регулювання, облікової процентної ставки. Рівень мо- нетизації. Спеціальні (позабюджетні) фонди. Страхові компанії. Структура грошово-кредитної системи. Суб’єкти грошово-кредитної системи. Фінансові компанії. Форми грошей (товарні, металеві (золоті та срібні), білонна монета, паперові, кредитні, міжнародні). Функції Національного банку України (НБУ).

Контрольні запитання і завдання

Дайте визначення грошово кредитної системи,розкрийте її зміст і структуру.

Сформулюйте закон Грехема. Чи діє цей закон стосовно сучас­них грошових систем? Поясніть свою позицію.

Зробіть порівняльний аналіз готівкового та безготівкового обігу. Назвіть переваги та недоліки кожного з них. Чим обумовле­на пропорція між готівковим та безготівковим обігом?

Розкрийте зміст, структуру та функції небанківських фінан­сових і кредитних установ як суб’єкта грошово-кредитної системи.

Розкрийте зміст та завдання грошово-кредитної політики.

Зробіть порівняльний аналіз кейнсіанської тамонетаристсь- кої концепції грошово-кредитної полі тики.

Перерахуйте основні функції НБУ та розкрийте їх зміст.

Розкрийте зміст емісійної політики держави та особливості готівкової та безготівкової грошової емісії.

Що таке коефіцієнт (рівень) монетизації економіки? Яким вій має бути? Які наслідки для економіки має низький рівень моне­тизації і які високий рівень? Поясніт ь свою позицію.

Чим зумовлене явище мультивалютності? Які можливі на­слідки паралельного існування декількох валют для економіки?

Розкрийте зміст впливу на економіку через операції з цінни­ми паперами на відкритому ринку,регулювання банківських резервів та облікової ставки.

Який критерій лежить в основі поділу операцій центрально­го банку з цінними паперами на динамічні та захисні? Які функції кожна з цих операцій виконує?

Що означає 100-процентна резервна банківська система? Якщо норматив резервних відрахувань г = 100 %, всі депозити три- маютьсяякрезерви, немає ніяких позичок і ми маємо справу зі 100- процентноюрезервною банківською системою, у цьому випадку:

а) грошовий мультиплікатор дорівнює ;

б) пропозиція грошей:

більша ніж грошова база;

менша ніж грошова база;

дорівнює грошовій базі;

в) пропозиція грошей буде здійснюватися у формі:

готівки;

депозитів.

Закресліть неправильну відповідь і залишіть правильну.

Побудуйте графіки можливих варіантів грошово-кредит­ної політики:

а) жорсткої;

б) гнучкої ( стабілізація процентної ставки );

в) проміжної;

г) змішаної (зміни у попиті на гроші та у пропозиції грошей ).

Поясніть, чому центральний банк не може водночас стабі­лізувати процентну ставку і пропозицію грошей.

Розкрийте зміст та доцільність застосування політики “дорогих” і “дешевих” грошей.

Поясніть причини, що зумовлюють необхідність врахуван­ня коефіцієнта еластичності попиту на гроші за процентною став­кою (крутизну кривої попиту на гроші) при здійсненні грошово- кредитної політики?

Зробіть порівняльний аналіз впливу монетарної політики на реальний сектор економіки за неокласичною та ісейнсіанською концепціями.

Поясніть наслідки впливу зміни цін цінних паперів на обсяг національного виробництва через ефект багатства та через q-тео­рію інвестицій Тобіна.

Яким, чином можна визначити ефективність грошово-кре­дитної політики? У чому полягає складність визначення цієї ефек­тивності?

Які етапи виділяють у здійсненні грошово кредитної по­літики у незалежній Україні? Назвіть здобутки та негативні на­слідки монетарної політики української держави на кожному етапі.

Які пріоритетні завдання у галузі монетарної політики стоять перед Україною на сучасному етапі?

Рекомендована література

Агапова ТА., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник. — М.: МГУ: Дело и Сервис, 2000. — С. 155—172.

Базилевич В.Д. Макроекономіка: Навч. посіб. — K.: Київ, держ. торг.-екон. ун-т, 1995. — С. 66—75.

Базилевич БД., БаластрикЛ.О. Макроекономіка: Навч. посіб.

K.: Атіка, 2002. — C. 225—232.

Економічна теорія: Політекономія: Підручник/За ред. В.Д. Ба­зилевича. — K.: Знання-Прес, 2004. — Гл. 6., § 4.

Єщенко 11.С., Квас шок Б.Е., Бірюкова O.A. Нова модель держа­ви. — Слов’янськ, 2002.

Макроэкономика: Учебник / Общ. ред. JI.С. Тарасевича. — СПб.: Экон. шк., 1994. — С. 259—264.

Макконнелл K.P., Брю СЛ. Макроекономіка. — Л.: Просвіта, 1997. — С. 342—390.

Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник / За заг. ред. С. Будаговської. — K.: Основи, 1998. — С. 321—343.

Мунтян В.І. Монетарна політика в контексті економічної без­пеки // Стратегія монетарної політики: проблеми вибору та засто­сування: Матеріали наук.-практ. конф. — K., 2002. — С. 240—245.

10.Панчишин С. Макроекономіка. — K.: Либідь, 2001. — С. 366— 401.

Перехідна економіка: Підручник / В.М. Геєць, Є.Г. Панчен­ко, Е.М. Лібановата ін.; Заред. В.М. Гейця. — К.: Вищашк., 2003.

Р. 22.

Радіо нова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика. — К.: Таксон, 2004. — С. 321—341.

Савченко А.Г. Макроекономіка: Підручник. — К.: КІІЕУ, 2008.

С. 194—218.

Сакс ДжД., Ларрен Ф.Б. Макроэкономика. Глобальный под­ход: Пер. с англ. — М.: Дело, 1996. — С. 560—636.

ЧухноАА. Розвиток теорії грошей та практики регулювання грошового обігу: Спец. курс / Мін-во освіти України; КІІУ ім. Тара­са Шевченка. — К., 1994. — 115 с.

ПІвайка МА. Про деякі пріоритети регулювання грошового ринку України // Стратегія монетарної політики: проблеми вибору та застосування: Матеріали наук.-практ. конф. — К., 2002. — С. 119—127.