Тема 8

РИНОК ГРОШЕЙ І ПРОБЛЕМИ ЙОГО РІВНОВАГИ

1. Зміст та елементи (структура ) грошової маси.

82. Грошовий ринок: зміст, об’єкти, суб'єкти, функції.

3. Попит на гроші: класична, кейнсіанська та сучасні теорії.

4. Пропозиція грошей та чинники, що її визначають. Мультиплікація депозитів та банківських кредитів.

85. Рівновага на грошовому ринку.

8.6. Макроекономічна рівновага на товарному і грошовому ринках.

Навчальний тренінг.

1. ЗМІСТ ТА ЕЛЕМЕНТИ (СТРУКТУРА)

ГРОШОВОЇ МАСИ

Для розгляду цього питання слід пригадати, що гроші не є економічним ресурсом. Грошова маса впливає на рівень цін товарів та послуг, номінальну заробітну плату, але не впливає на реальні обсяги виробництва і доходу, зайнятість та реальну заробітну плату.

І все ж гроші є вельми важливою категорією. Без розу­міння суті цієї категорії неможливо зрозуміти проблем інфляції, кон’юнктурних коливань економіки, механізмів встановлення та порушення рівноваги на ринках праці, благ та грошовому ринку.

У цій темі ми не будемо розглядати виникнення та фун­кції грошей, що детально висвітлено в підручнику “Еконо­мічна теорія: політекономія” за редакцією В.Д. Базилеви­ча. Нас цікавитимуть ті властивості грошей, які важливі для розуміння механізму встановлення рівноваги на гро­шовому ринку.

Для розуміння проблем рівноваги на ринку грошей слід розглянути таку властивість грошей, як ліквідність. Тер­мін “ліквідність” походить від латинського “Ligvidus”,що в перекладі означає рідкий, текучий, той, що тече. Сто­совно грошей ліквідність означає їх здатність швидко і без втрат вартості або з мінімальними втратами вар­тості обмінюватись на інші активи.

Стосовно інших активів ліквідність означає здат­ність їх з мінімальними втратами вартості і часу пе­ретворюватись на готівку. Пояснюється це тим, що го­тівка як елемент грошової маси є абсолютно ліквідним засобом, бо її (готівку) легко і швидко можна перетвори­ти в будь-яку іншу форму активів. А, наприклад, депози­ти — теж високоліквідний актив, але для його перетворен­ня в готівку необхідний певний час і, за умови інфляції,

може бути знецінення грошей, що зберігалися на депозит­ному рахунку.

З огляду на сказане можна зробити висновки:

по-перше, ліквідність активів тим вища, чим швидше і з меншими трансакційними витратами вони здатні пере­творюватись в інші активи;

по-друге, ліквідність активів перебуває в прямій залеж­ності від ступеня захищеності їх від ризику, пов’язаного з коливаннями їх вартості (у грошовій формі).

Наприклад, деякі цінні папери можуть бути такими ж високоліквідними, як і депозити з погляду їх здатності перетворюватись у готівку, але з погляду ступеня ризико- вості цінні папери менш ліквідні, ніж депозити.

Кількість грошей в обігу регулює держава в особі цен­трального банку.

Загальний обсяг грошей в економіці називають грошо­вою масою.

В різних країнах світу існують різні підходи щодо вклю­чення активів різного ступеня ліквідності до грошової ма­си. У Великій Британїі використовують п’ять грошових агрегатів. Перші два агрегати утворюють тільки гроші, які виконують функцію засобу обігу. Три останні включають гроші, які виконують функцію засобу збереження ціннос­тей.

Як визначає “Словарь современной экономической тео­рии” Макмиллана, грошовий агрегат МО включає:

• банкноти і монети обігу;

• касову готівку банків і залишки засобів на рахунках комерційних банків у Банку Англії.

Грошовий агрегат М2 включає касову готівку банків і залишки на рахунках Банку Англії, а до банкнот і монет в обігу додаються:

• приватні стерлінгові безпроцентні банківські депози­ти до запитання;

• стерлінгові процентні банківські депозити приватних осіб;

• вклади приватних осіб у будівельні товариства;

• звичайні рахунки в Національному ощадному банку.

Подекуди сюди включають процентні депозити фірм і

такі активи грошового ринку, як векселі.

Грошовий агрегат М4 включає:

• банкноти і монети в обігу;

• державні та приватні процентні та безпроцентні стер­лінгові банківські депозити (дрібні й великі);

• строкові депозити приватного сектора;

• стерлінгові банківські депозитні сертифікати, що пе­ребувають у приватній власності;

• приватні вклади в будівельні товариства та стерлінгові депозитні сертифікати в товариствах, за вилученням бан­ківських депозитів, банківських депозитних сертифікатів, банкнот і монет, що належать будівельним товариствам.

Агрегат М4с, окрім тих складових, які вміщує попе­редній агрегат (М4), включає також банківські депозити і депозити в будівельних товариствах в іноземній валюті.

Агрегат М5 включає агрегат М4 плюс такі інструмен­ти грошового ринку:

• банківські, казначейські та емітовані місцевими ад­міністраціями векселі, які перебувають у приватній влас­ності (за виключенням будівельних товариств);

• податкові депозитні сертифікати;

• різні цінні папери Національного ощадного банку.

В США використовують три грошових агрегати:

МІ включає:

• готівку;

• депозити до запитання;

• інші чекові депозити.

М2 включає МІ плюс:

• позики “на одну ніч” для купівлі цінних паперів з подальшим викупом;

• євродолари;

• баланси взаємних фондів грошового ринку;

• депозитні рахунки грошового ринку.

МЗ включає М2 плюс:

• строкові позики на купівлю цінних паперів з наступ­ним викупом;

• строкові вклади в євродоларах;

• баланси взаємних фондів грошового ринку, які нале­жать інституційним інвесторам.

Подекуди банківська статистика США виокремлює ще один агрегат Ь. Він вміщує в собі агрегат МЗ плюс:

• банківські акцепти;

• скарбничі векселі;

• окремі види облігацій;

• інші форми грошових активів.

Вважається, що цей агрегат охоплює практично всю масу грошей, що перебувають в обігу.

За стандартами МВФ грошові агрегати можна відобра­зити у спрощеному вигляді так:

М0 — національна готівкова валюта;

МІ = МО + поточні депозити (до запитання);

М2 = МІ + строкові та накопичувальні депозити, депозитні сертифікати, цінні папери, що перекуповуються за угодою;

МЗ = М2 + дорожні чеки, комерційні папери;

М4 = МЗ + ліквідні державні цінні папери, облігації, що вільно обертаються, євровалютні рахунки, пасиви ок­ремих фінансових посередників.

В Україні, починаючи з 1993 р., Національний банк України визначає такі агрегати грошової маси:

МО — готівка, що знаходиться поза банківською сис­темою;

МІ — включає МО + кошти на рахунках і поточних депозитах;

М2 — включає МІ -І- строкові депозити і валютні за­ощадження;

МЗ — включає М2 + кошти клієнтів за трастовими опе­раціями банків.

Розбіжність у підходах щодо кількості агрегатів, які відображають наявні гроші в обігу, та їх структури свідчать про те, що, по-перше, єдиного об’єктивного критерію відне­сення того чи іншого елемента грошової маси до того чи іншого агрегату не існує. Тому розмежування агрегатів мають відносний характер. По-друге, при визначенні сту­пеня ліквідності складових грошової маси враховують:

• швидкість мобілізації фінансових активів;

• витрати стосовно перетворення цих активів із однієї форми в іншу;

• переваги економічних агентів щодо використання своїх фінансових активів у тій чи іншій формі.

По-третє, тільки досвідно можна визначити, який із грошових агрегатів має вирішальний вплив на макроеко- иомічні змінні.

Ми розглянули зміст та основні елементи грошової маси. Тепер перейдемо до вивчення змісту та механізмів фукціо- нування грошового ринку.

У цій темі ми абстрагуємося від сектору “закордон” і тому валютний ринок залишиться поки поза нашою ува­гою. Ми розглянемо тільки ринок грошей і цінних паперів.

2. ГРОШОВИЙ РИНОК: ЗМІСТ, ОБ’ЄКТИ, СУБ’ЄКТИ, ФУНКЦІЇ

Грошовий ринок — це структурний елемент фінансо­вого національного ринку, де здійснюються кредитні операції і де попит на гроші та пропозиція грошей ви­значають рівень процентної ставки, тобто ціну грошей.

Особливістю грошового ринку є те, що тут гроші не продаються і не купуються (як на ринку благ купуються товари та послуги), а обмінюються на інші ліквідні акти­ви за альтернативною вартістю. Одиницею виміру остан­ньої є номінальна ставка процента (відсотка).

Грошовий ринок може бути представлений такими су­б’єктами:

• первинними позичальниками (одержувачами позик). До них відносять нефінансові фірми та державні устано­ви, які не можуть забезпечити свої потреби власними інве­стиційними ресурсами;

• первинними кредиторами (надавачами позик), тоб­то суб’єктами в особі домогосподарств, підприємств, дер­жави, які мають фінансові надлишки;

• фінансовими посередниками (основні серед них бан­ки, фондові біржі).

Банки пропонують первинним позичальникам гроші, а фондові біржі — цінні папери. Посередники відіграють дуже важливу роль на грошовому ринку, впливаючи, на­самперед, на його місткість.

Для макроекономічного аналізу важливим є розмежу­вання первинної і проміжної заборгованості.

Первинна заборгованість — це сума фінансових де­фіцитів первинних позичальників.

Проміжна заборгованість — сума грошових засобів, які передаються підприємствам для здійснення інвес­тицій.

Це розмежування заборгованості безпосередньо пов’я­зане з мультиплікативним ефектом.

Мультиплікатор діє саме за умови зростання проміжної заборгованості, тобто за умови, що економічні суб’єкти, окрім власних інвестиційних засобів, використовують до­датково запозичені інвестиційні кошти.

Оскільки гроші не продаються, а тільки надаються у користування за певну плату (процент) на певний строк, то суб’єкт, який надає позику, тобто кредитор, є по суті покупцем боргового зобов’язання, що надає йому право вимоги від позичальника, котрий продає боргове зобов’я- зання, повернути у відзначений договором строк позиче- пу суму з процентами.

Щоб зрозуміти механізм дії грошового ринку, необхід­но розглянути такі явища, як попит на гроші та пропози­ція грошей.

3. ПОПИТ НА ГРОШІ: КЛАСИЧНА, КЕЙНСІАНСЬКА ТА СУЧАСНІ ТЕОРІЇ

Попит на гроші (реальні касові залишки) визначається прагненням економічних суб’єктів у певний момент часу ут­римувати частину доходів у найліквіднішій (готівковій) формі.

Існують різні теоретичні моделі попиту на гроші. Роз­глянемо коротко деякі з них.

Класична концепція попиту на гроші ґрунтується на кількісній теорії грошей. Вона розглядає тільки трансак- ційний (операційний) попит на гроші, який визначається потребами в грошах для здійснення поточних платежів у проміжках між моментами отримання доходу. На макро- економічному рівні сукупні поточні платежі дорівнюють національному доходу, а частота отримання доходу — швидкості обороту однойменних грошових одиниць.

Є два варіанти кількісної теорії грошей.

Американський економіст І. Фішер сформулював транс- акційний варіант кількісної теорії грошей, що базується на так званому “рівнянні обміну”:

МУ = РУ, (1)

де М — грошова маса;

V — швидкість обороту грошей;

Р — рівень цін;

У — обсяг національного виробництва.

Із цього рівняння М° (попит на гроші) можна знайти за формулою

М^л=^. (2)

На початку XX от. у Західній Європі набув поширен­ня інший варіант кількісної теорії, відмінний від трансак- ційного. Цей варіант отримав назву теорії касових залиш­ків, або “кембриджська версія”. (Активними пропаганди­стами цієї теорії були професори Кембриджського універ­ситету А. Маршалл, А. ІІігу, Д. Робертсон). Кембриджські вчені намагалися зрозуміти мотиви нагромадження гро­шей в індивідуальних учасників виробництва і дати від­повідь на такі питання: 1) чому люди зберігають гроші?

2. від чого залежить попит суб’єктів господарювання на касові залишки?

Вибір суб’єктів господарювання між грішми та інши­ми формами збереження багатства не набув у теорії касо­вих залишків послідовного вирішення. Ряд спрощень, до яких вдавалися кембриджські економісти в процесі аналі­зу, зумовлював перехід до традиційної кількісної теорії з головним висновком про наявність жорсткого зв’язку між кількістю грошей і загальним рівнем цін. Цей висновок виражено у формулі, яка отримала назву “кембриджське рівняння”:

М = ИРУ, (3)

де М — грошова маса;

Р — рівень цін;

У — обсяг виробництва та доходу;

к — коефіцієнт касових залишків. Це та частина РУ, яку люди бажають зберігати у формі готівки.

Якщо порівняти рівняння І. Фішера (1) і “кембриджське

рівняння” (3), то побачимо, що математично И--— . Звідси

^ = т- Але V і ~ — принципово різні показники: V — Аг /г

потокова змінна, — — показник грошових запасів. Тобто к

добуток кількості грошей і швидкості їх обігу дорівнює до­бутку рівня цін і обсягу виробництва.

Таким чином, за класичною теорією величина попиту на гроші залежить від таких чинників:

• рівня цін (пряма залежність);

• реального обсягу національного виробництва (пряма залежність);

• швидкості обороту грошей (зворотна залежність).

Кейнсіанська модель попиту на гроші

Кейнсіанську теорію попиту на гроші називають теорією переваг ліквідності. Дж.М. Кейнс називав три мотиви, що спонукають власників доходу зберігати гроші готівкою:

• трансакційний (операційний) мотив, який визнача­ється потребами у грошах для здійснення поточних операцій;

• мотив перестороги, обумовлений потребами в гро­шах на непередбачувані та непрогнозовані витрати, перед­бачає заощадження певної частки доходу;

• спекулятивний мотив, зумовлений прагненням мати гроші для збереження багатства (цінностей).

Розглянемо ретельніше, яким чином різні мотиви ви­значають попит на гроші. Трансакційний (операційний) попит на гроші (Мі) — це попит на активні грошові за­лишки. Цей попит виводиться, як і в класичній моделі, із кількісного рівняння

МУ = РУ.

Із цього рівняння

м” = ^-=^РУ = кРУ. (4)

Реальний обсяг попиту на гроші визначається за фор­мулою (5)

М"=|гУ = йУ. (5)

Як видно з формули (4), операційний (трансакційний) попит на гроші залежить від обсягу факторів виробництва, товарів та послуг, які пропонуються на ринку, та від рівня цін, за якими вони продаються. Згадаймо, що обсяг закупі­вель визначається величиною сукупного доходу. Чим вищі рівень доходу та рівень цін, тим більший операційний попит. Отже, цей вид попиту на гроші пов’язаний із функціями гро­шей як засобу обігу та засобу платежу.

На рис. 8.1 графічно показано залежність трансакцій- ного попиту на гроші від доходу.

Бісектриса кута відображає ситуацію, коли трансак­ційний попит на гроші дорівнює обсягу доходу.

Насправді крива трансакційного попиту кУ зажди буде розміщуватись нижче бісектриси, тому що одні й ті самі грошові одиниці роблять кілька обертів за рік. Наприклад, якщо швидкість обороту грошей за рік дорівнює 5, то

Рис. 8.1. Залежність обсягу операційного попиту на гроші від доходу

Якщо рівень доходу буде дорівнювати 10 000 грн, то опе-

раційний попит становитиме

Якщо за інших однакових умов рівень доходу зро­статиме, то зростатиме попит на гроші. Наприклад, при­пустимо, що рівень доходу зріс вдвічі, тобто дорівнює 20 000 грн, тоді операційний попит Мі становитиме 4000 гри

• 20 000|. Отже, згідно з теорією Дж.М. Кейнєа, транс

акційні грошові залишки перебувають в прямій лінійній залежності від номінального доходу і не відчувають впливу зміни величини витрат чи вигід.

Попит на гроші за мотивом перестороги пов’язаний

з непередбачуваними ситуаціями щодо здійснення платежів та зміни доходів. Наприклад, якщо термін погашення пла­тежу настав, а грошей для розрахунків бракує, суб’єкт змушений або продати частину свого майна, або взяти позику. І та, й інша ситуації вимагають певних витрат, для здійснення яких і формується певний грошовий резерв. Таким чином формується попит на гроші за мотивом пе­рестороги.

Обсяг попиту на гроші за мотивом перестороги зале­жить від обсягу непередбачуваних платежів, який, в свою чергу, прямо пропорційно залежить від обсягу доходу і не залежить від величини процентної ставки. Тому функція попиту на гроші за мотивом перестороги має вигляд:

(6)

Оскільки попит на гроші і за трансакційним мотивом,

і за мотивом перестороги не залежить від процентної став­ки, то графічно попит на гроші за цими обома мотивами в системі координат (М, і) має вигляд вертикальної лінії, віддаленої від початку координат праворуч на величину доходу (У) (рис. 8.2).

М

Рис. 8.2. Попит иа гроші за трансакційним мотивом та мотивом перестороги

Спекулятивний попит на гроші пов'язаний із заоща­дженнями економічних суб’єктів, які (заощадження) збе­рігаються як запаси цінностей. Іншими словами, спеку­лятивний попит на гроші пов’язаний із функцією збережен­ня цінностей.

Економічний суб’єкт може зберігати свої заощадження у формі готівки або у формі інших активів (цінні папери, нерухомість і т. ін.).

Дж. Мейнард Кейнс вважав, що теоретично немає не­обхідності розглядати окремо всі можливі варіанти збере­ження доходів, тут важливо розуміти, що економічні суб’єк­ти прагнуть мати гроші для спекулятивних цілей тому, що вони не впевнені в доходах від альтернативних активів (фінансових та нефінансових), в яких вони могли б збері­гати свої неспожиті в поточному періоді доходи.

Доходи (збитки) від володіння борговими зобов’язання­ми набувають двох форм:

• виплат процентів;

• змін ринкової вартості активів (падіння чи зростання).

Якщо падіння ринкової вартості активів перевищує про­центні платежі, то власник має від’ємний дохід, тобто він зазнає збитків. Тоді втрачається інтерес суб’єкта зберігати

заощадження у формі, відмінній від грошової. Він хоче збе­рігати заощадження тільки у грошовій формі. Оскільки такі цінні папери як вексель, акція і т. ін. можна розглядати повноцінними замінниками облігацій, то Дж. Кейнс вважає, що теоретично доцільно розглядати державні облігації як єдиний альтернативний актив, що протистоїть готівці. Від­мінність між готівкою та облігаціями як активами по­лягає в тому, що, по-перше, готівковим грошам властивий значно вищий рівень ліквідності. По-друге, готівка — най- иигідніший актив порівняно з облігаціями. Якщо інфляції немає, готівкові гроші не пов’язані з ризиком, а облігації — иов’язані. Третя відмінність між готівкою та облігаціями полягає в тому, що готівка, яка зберігається на руках у влас­ника, не дає йому доходу, а облігації забезпечують отриман­ня явно обумовленого доходу власнику облігацій.

Розглянемо ближче, чим керується економічний суб’єкт, обираючи спосіб зберігання неспожитого доходу.

Індивід прагне максимізувати дохід від своїх активів. Саме цим бажанням визначається його поведінка стосов­но того, яку частину він залишить у формі готівки (спеку­лятивний попит), а яку витратить на придбання облігацій.

Спекулятивний попит на гроші — це певний резерв грошей, за допомогою якого економічні суб’єкти праг­нуть застрахувати себе від можливих втрат у резуль­таті коливань ринкової кон’юнктури.

Наприклад, індивід отримує дохід 1000 грн за місяць.

2

Нехай гранична схильність до споживання дорівнює —. Це

5

означає, що 400 грн індивід споживає, тобто це буде його операційний попит на гроші. А із 600 неспожитих гривень 400 грн він втратить на придбання облігацій, а 200 грн буде зберігати у формі готівки.

Чим керуєть суб’єкт, розподіляючи свої заощадження на готівку та придбання облігацій, ставлячи за мету мак-

257

симізувати дохід? Безумовно, він керується насамперед процентною ставкою за облігаціями

Ціна облігації перебуває у зворотній залежності від про­центної ставки за облігаціями. Очікування власника об­лігацій різкого зростання процента за облігаціями означає водночас очікування різкого падіння вартості облігацій. Це спонукає індивіда до володіння готівковими грошима.

Якщо ж поточна ставка за облігаціями має тривалу тен­денцію до зниження, то з повною вірогідністю можна очі­кувати, що вона, зрештою, почне знову зростати, а вартість облігацій знижуватися. Тому значна частка людей надасть перевагу зберіганню грошей у формі готівки. З огляду на міркування Кейнс стверджує, що спекулятивний мотив зу­мовлює попит на гроші, який перебуває у зворотній залеж­ності від процентної ставки за облігаціями.

Якщо спекулятивний попит на гроші позначити М2 , то його функція матиме вигляд

м£ = М₂ (і_ ), (7)

де і — процентна ставка за облігаціями.

Таким чином, спекулятивний попит на гроші — спад­на функція від процентної ставки за облігаціями (рис. 8.3).

На рис. 8.3 зображена ситуація, коли збільшення про­центної ставки за облігаціями зменшує спекулятивний по­пит на гроші. Точці М\ відповідає максимальний попит на гроші як на майно (актив).

Загальний попит на гроші, за теорією Кейнса, визна­чається і рівнем доходу (У), і рівнем процентної ставки (і)- Математично функція сукупного попиту на гроші у кейн- сіанській моделі має вигляд

М° = М° (У₊, ) . (8)

Графічно загальний попит на гроші зображено на рис. 8.4.

Рис. 8.3. Функція спекулятивного попиту на гроші

Рис. 8.4. Загальний попит на гроші за кейнсіанською моделлю

Як видно із графіка, крива попиту на гроші М° не тор­кається осі (і). Це пояснюється тим, що попит на гроші за мотивом перестороги та операційний попит не пов’язані з процентною ставкою, а залежать від доходу.

Окрім того, крива М° не може опускатись нижче іо — мінімальної процентної ставки.

Із сказаного випливає, що перевага ліквідності (або го­тівки) виникає у суб’єктів як у результаті невизначеності стосовно того часу, коли їм можуть знадобитися гроші, згідно з мотивом заощадження на непередбачувані витра­ти, так і стосовно невизначеності процентних ставок у май­бутньому, згідно зі спекулятивним мотивом. Тому перева­га ліквідності у кейнсіанській моделі попиту на гроші є, насамперед, функцією невизначеності.

Сучасні теорії попиту на гроші

Сучасні теорії попиту на гроші намагаються врахувати, яким чином на обсяг попиту на гроші впливають альтерна­тивні витрати зберігання грошей. Розглянемо дві найпоши­реніші теорії попиту на гроші: модель Баумоля — Тобіна та монетаристську модель Мілтона Фрідмена.

Модель Баумоля — Тобіна має назву, яка поєднує прі­звища двох учених-економістів, які незалежно один від одного створили модель попиту на гроші для угод з ура­хуванням альтернативних витрат зберігання грошей.

У.Дж. Баумоль і Дж. Тобін намагались теоретично осми­слити поведінку домогосподарства стосовно оптимізації гро­шового запасу. Для розкриття змісту цієї моделі наведемо такий приклад. Нехай 10-го числа кожного місяця домогос- подарствам перераховують дохід на депозитний рахунок з процентним доходом рівним і. Купівлі домогосподарствами оплачуються готівкою.

Кожна операція з конвертування частини депозитного вкладу в готівку вимагає певних витрат для домогосподар­ства. Ці витрати проявляються двояко:

• оплата послуг з конвертування (Л);

• альтернативні витрати, що приймають форму процент­ного доходу (і).

Перша форма витрат пов’язана з оплатою банківських послуг з конвертації.

Друга — з угратою права на отримання процента з тієї частини депозитів, яка переводиться в форму готівки.

Якщо гроші знімаються однаковими порціями, то за­гальна сума витрат (ТС) за період між двома нарахуван­нями доходу дорівнюватиме:

ТС(х) = ^- + ^, (9)

х 2

де ТС — загальні витрати з конвертації депозитів у готівку;

У — дохід, перерахований на депозитний рахунок до- могосподарству;

х — сума, що вилучається із депозитного рахунка з метою її перетворення в готівку.

Прирівнявши першу похідну цієї функції до нуля, зна­йдемо мінімальне її значення

Щ£ = -Щ- + ± = 0. (10)

дх х² 2

Ця функція досягне свого мінімуму при

(11)

А оптимальний попит на гроші для угод (М°) буде до­рівнювати:

<¹²>

У загальному вигляді цей попит можна подати так:

М° = М° (У+; і-) при заданій величині й..

Це означає, що за моделлю Баумоля — Тобіна попит на гроші є зростаючою функцією від доходу (У) та спадною від процентної ставки (і).

Мопетаристська концепція попиту па гроші отримала назву “теорії портфеля”. Її автором є американський уче- ний-економіст, лауреат Нобелівської премії Мілтон Фрідмен.

За цією концепцією попит на гроші залежить від таких змінних:

М^В=/(У, (13)

де К — номінальний поточний дохід; р — рівень інфляції;

і а — дохідність акцій; ів — дохідність облігацій; і_в — процентна ставка за депозитами;

4. — нагромаджене багатство, обчислене за концепцією перманентного доходу.

Крім зазначеного, попит на гроші залежить від очіку­вань. Оптимістичні очікування економічних суб’єктів зу­мовлюють зростання попиту на активи, відмінні від гро­шей, а песимістичні стимулюють зростання попиту на гроші.

Ми розглянули різні теорії, що пояснюють функцію попиту на гроші. Попит на гроші залежить, як ми бачи­мо, від тлумачення поведінки економічних суб’єктів, тому ці тлумачення своєрідні.

Розглянемо явище пропозиції грошей.

4. ПРОПОЗИЦІЯ ГРОШЕЙ ТА ЧИННИКИ,

ЩО її ВИЗНАЧАЮТЬ. МУЛЬТИПЛІКАЦІЯ ДЕПОЗИТІВ ТА БАНКІВСЬКИХ КРЕДИТІВ

Пропозиція грошей (М^в) — це процес формування грошової маси в країні. Пропозиція грошей є однією з найважливіших функцій держави, яку здійснює цен­тральний банк (в Україні Національний банк України).

Якщо попит па гроші — поведіпкова функція, то про­позиція грошей (М⁵) визначається насамперед іпститу- ціональними факторами.

Первинним створювачем — пропонувальником грошей, як і знищувачем їх (вилучає гроші з обігу) є центральний банк. Але при ретельнішому розгляді цієї проблеми стає очевидним, що у формуванні пропозиції грошей беруть участь три суб’єкти — центральний банк, комерційні бан­ки та небанківський сектор.

Загалом на пропозицію грошей (М⁵) впливають чинники:

• величина грошової бази (Н);

• норма резервування депозитів у центральному банку (г);

• співвідношення між готівкою та депозитами (гі);

Розглянемо детальніше кожний із компонентів.

Грошова база (Н) — це та частина пропозиції грошей, яка створюється центральним банком і забезпечуєть­ся його активами у формах золотовалютних резервів, цінних паперів та кредитів, що надаються централь­ним банком.

Збільшуючи зазначені активи, центральний банк ство­рює гроші високої ефективності, а скорочуючи активи

• зменшує високоефективні гроші. Загальний обсяг гро­шової бази в будь-який момент можна визначити за балан­сом центрального банку.

Грошова база (Н) є сумою готівки (С), яка перебуває за межами банківської системи (готівка в обігу та в касах), та загальних резервів комерційних банків (К) (сума обо­в’язкових резервів в центральному банку та позанорматив- них резервів готівки у касах).

Баланс центрального банку в найзагальнішому вигляді подано у табл. 8.1.

Таблиця 8.1. Баланс центрального банку

АКТИВИ	ПАСИВИ
Золотовалютні резерви (ЗВР). Цінні папери (ЦГІ). Кредити комерційним банкам (ККБ). Кредити уряду (КУ). Інші активи (ІА)	Готівка в обігу (ГО). Депозити комерційних банків у центральному банку (ДКБ). Депозити уряду в цен­тральному банку (ДУ). Інші пасиви (ІП)
Всього	Всього

ЗВР + ЦП + ККБ + КУ + ІА =

= ГО + ДКБ +ДУ + ІП. (14)

Ліва частина рівняння показує джерела формування грошової бази.

Збільшуючи активи, центральний банк створює гроші, а скорочуючи — знищує їх.

Права частина рівняння (14) показує, що грошова база розподіляється в будь-який момент між готівкою, яка пе­ребуває в обігу, та депозитами комерційних банків і уряду, які зберігаються в центральному банку.

Можливості центрального банку щодо надання кредитів практично безмежні, оскільки його боргові зобов’язання фактично набувають форми грошей.

Депозити — кошти, або цінні папери, віддані на збері­гання банкам або іншим фінансово-кредитним уста­новам.

Депозити комерційних банків, які зберігаються в цен­тральному банку, набувають форми резервів банківської системи і в цьому значенні перестають бути грошима.

Та частина банкнот, яка вийшла за межі центрального банку, розподіляється на дві частини. Одна із них зали­шається в користуванні домогосподарств, підприємств, установ і організацій, інша — спрямовується на зберіган­ня в комерційні банки, набуває форми депозитів комер­ційних банків, які є головним джерелом банківських кре­дитних ресурсів.

Способи отримання депозитів комерційними банками:

1. Безстрокові безпроцентні вклади, як правило, дають право їх власникам сплачувати витрати чеками в межах суми, що перебуває на депозитному рахунку. У цьому разі чеки, як і банкноти, виконують функцію платіжного засо­бу. Якщо, наприклад, клієнт банку “Ажіо” переказує чек на 10 тис. грн на рахунок клієнта банку “Надра”, то на кредиті резервного рахунка банку “Ажіо” позначається сума 10 тис. грн, а на дебеті банку “Надра” та сама сума. Це означає, що в результаті відбулося переміщення депо­зитів з одного банку в інший. Загальний їх обсяг в бан­ківській системі залишився незмінним.

2. Прийняття готівки на депозитний рахунок. Нехай власник перукарні свою щоденну виручку на суму 500 грн вкладає в комерційний банк “Пролісок” на депозитний рахунок. Це збільшує обсяг депозитів названого вище банку

і водночас збільшує обсяг депозитів усіх банків.

3. Видача позик збільшує депозити банку, який видає позики, і разом з тим збільшує депозити всієї банківської системи. Пояснимо це на прикладі. Нехай акціонерне то­вариство “Світоч” за домовленістю з банком “Ажіо” отримує від нього кредит обсягом 100 тис. грн для виплати заробіт­ної плати своїм працівникам (за кредитною лінією). Це збільшить активи банку “Ажіо” на 100 тис. грн, а також збільшить його пасиви (депозити) на цю саму суму, оскіль­ки кредитування фірми здійснюється з вкладу до запитан­ня. Ця операція не впливає на рівень депозитів інших бан­ків, але сумарна оцінка депозитів усіх банків зросте.

4. Кредити і резерви. Банкноти, що зберігаються еко­номічними суб’єктами на депозитних рахунках комерцій­них банків, надаються у вигляді кредитів іншим суб’єктам. Але на відміну від центрального банку можливості розши­рення кредиту комерційними банками обмежені. Це пояс­нюється тим, що відкриваючи рахунки до запитання, ко­мерційний банк зобов’язаний в будь-який момент (за ви­могою свого клієнта) видати йому готівку у розмірі вкла­ду. Для реалізації цього зобов’язання комерційний банк повинен мати резерв готівкових грошей.

Резерви — це сума грошових засобів, що зберігаються на банківських рахунках.

Резерви банків набувають форми:

• обов’язкових;

• надлишкових;

• фактичних.

Обов'язкові резерви (Дщіп) — мінімальний розмір де­позитів, який комерційні банки мусять зберігати у цен­тральному банку на безпроцентній основі.

Надлишкові резерви (В) — це касові залишки комер­ційних банків або сума, яку комерційні банки зали­шають у себе.

Фактичні резерви (ТІ2) — це сума обов’язкових та над­лишкових резервів, тобто 772 = К + В.

Обов’язкові резерви диференційовані за видами депо­зитів. їх норматив визначається у процентах до депозитів комерційних банків. Депозити до запитання передбачають вищий норматив резервування, ніж строкові вклади. Ці резерви виконують страхову функцію для депозитів (банк може стати банкрутом, але його клієнти не повинні постра­ждати) і є інструментом грошової політики держави.

Отже, комерційний банк може видавати кредит, що створює депозит, тільки тоді, коли його грошові засоби пе­ревищують резервні вимоги. Саме надлишкові резерви є джерелом створення нових депозитів. Комерційний банк, таким чином, зобов’язаний мати такий обсяг надлишкових резервів, що відповідає обсягу кредитів, які банк планує надати своїм клієнтам.

Оскільки будь-який наданий банком безготівковий кре­дит зараховується на інший рахунок як депозит, то комер­ційні банки створюють мультиплікативний ефект банківсь­ких кредитів та депозитів.

Мультиплікація банківських депозитів і кредитів

Розглянемо цей процес на прикладі. Для спрощення припустимо, що:

• чекові депозити є єдиною формою внесків, а готівка відсутня;

• існує єдина норма обов’язкових банківських резервів, що дорівнює 10 %.

Нехай на депозитному рахунку банку “А” знаходиться сума в 100 тис. грн. Норма обов’язкових банківських ре­зервів десять процентів (г=10 %). Тоді обсяг надлишко­вих банківських резервів, що утворює кредитний ресурс цього банку, становитиме:

100 тис.грн • 10 %

100 тис. гри - — =

100 %

= 100 тис. грн -10 тис. грн = 90 тис. грн.

Нехай банк “А” надає кредит банку “Б” у повному об­сязі його надлишкових резервів, тобто в сумі 90 тис. грн.

Тоді банк “Б” формує обов’язковий резерв у розмірі 10 % від 90 тис. грн, тобго в сумі 9 тис. грн, а решту (90 тис. грн —

• 9 тис. грн), тобто 81 тис. грн надає в кредит банку “С”. Той, у свою чергу, формує обов’язковий резерв у обсязі 10 % від 81 тис. грн, тобто Д - 8,1 тис. грн, а кредитні ресурси (надлишкові резерви) становлять 72,9 тис. грн (81 тис. грн - -8,1 тис. грн) і т. д.

Як видно із наведеного прикладу, одна й та сама грошова сума в результаті мультиплікації депозитів багато разів використовується як кредитний ресурс, постійно переходя­чи з форми депозиту у форму кредиту, і навпаки — це по- перше. По-друге, приклад свідчить про тенденцію мульти- плікативного ефекту до затухання. Припинення мульти­плікації банківських депозитів відбудеться тоді, коли всі нові резерви будуть використані як обов’язкові резерви.

Тепер спробуємо формалізувати цей приклад. Для цьо­го позначимо обсяг депозитів через Д. Частку депозитів, що зберігається в обов’язкових резервах (норма мінімаль­них резервних вимог) через г, а частку депозитів, що на­дається в кредит — через (1 - г). Тоді введення в комер­ційний банк депозитів (тис. грн) в результаті мультипліка- тивного ефекту забезпечить пропозицію грошей в обсязі

де — = т, т — простий грошовий мультиплікатор, який

перебуває у зворотній залежності від норми обов’язкових резервів. Його ще називають коефіцієнтом депозитних вкладів. Він показує максимальну кількість нових кре­дитних грошей, яку може утворити кожна гривня (інша грошова одиниця) надлишкових резервів за певної вели­чини обов’язкових резервів.

У нашому прикладі т = ■ 100 % = 10.

10. /о

Це означає, що при новому депозиті в 100 тис. грн і обов’язкових резервах 10 % надлишкові резерви, які ста­новлять 90 тис. грн, створять максимальну кількість гро­шей в обігу — 900 тис. грн, тобто (90 тис. грн • 10).

Це максимально можлива експансія грошей. Як пра­вило, вона буває меншою. Однією з причин, що зумовлює зменшення мультиплікативного ефекту, є “втеча” готівки в обіг, яка пояснюється тим, що на відміну від попередньо­го прикладу, де кредитні гроші переказуються з рахунка одного банку на рахунок іншого у безготівковій формі, клієнти бажають частину кредиту отримати у формі готів­ки. Для урахування цього фактора щодо впливу на муль­типлікатор введемо співвідношення готівки до депозитів і

г

позначимо його буквою в.. Отже сІ = —.

Лі

Тоді грошовий мультиплікатор буде мати вигляд

т = А±£. (15)

г + й

Окрім названого вище, є й інші фактори, що вплива­ють на величину мультиплікатора:

• додаткові надлишкові резерви комерційних банків;

• рівень резервних вимог щодо різних видів депозитів (банки з великими депозитами резервують більший про­цент, ніж з невеликими і т. ін.).

Величина надлишкових резервів комерційних банків теж впливає на процес мультиплікації банківських депо­зитів і кредитів.

Зобразимо тепер у спрощеному вигляді загальну модель створення грошей у дворівневій банківській системі всіма трьома суб’єктами.

Модель створення грошей у дворівневій банківській системі трьома суб’єктами: центральним банком, ко­мерційними банками та небанківським сектором.

Для цього введемо такі позначення:

Н — грошова база (активи центрального банку);

Ятіп — мінімальні резервні вимоги (обов’язкові резерви комерційних банків, що зберігаються у центральному банку);

В — надлишкові резерви комерційних банків;

К — кредити, що надаються комерційним банкам цен­тральним банком, та ті, які комерційні банки надають ін­шим суб’єктам;

С — готівка в обігу.

Тоді баланси учасників створення грошей матимуть вигляд:

БАЛАНС ЦБ		БАЛАНС КБ
Активи	Пасиви	Активи	Пасиви
Я	С	•^тіп	Д
	-^тіп	В
	В	к
БАЛАНС нефінансового сектору
Активи		Пасиви
С		К
Д		Я

Як видно із цих балансів, активи одних суб’єктів є па­сивами інших.

Нехай центральний банк викупив у населення свої активи і розрахувався з ними банкнотами. Частина цих банкнот перетвориться в готівку (С), а частина спрямо­вується в комерційні банки на депозитні рахунки, набув­ши форми депозитів (Д). Депозити — активи для нефінан­сового сектору, а пасиви — для комерційних банків. Ча­стина депозитів комерційних банків перетвориться в обо­в’язкові, а частина — в надлишкові резерви (й_гаі„ + Н„_апл). Перетворення надлишкових резервів у кредити формує ак­тиви комерційних банків.

Таким чином, процес створення банківською систе­мою грошей можна зобразити двома рівняннями:

(17)

Н -С + Н_тіп + В; (16)

Д = Я_тіп+В + К.

Із цих рівнянь можна вивести грошовий, депозитний та кредитний мультиплікатори.

Введемо в рівняння (16) та (17) коефіцієнти: р

~ Д~^{= Г} — норматив обов’язкових (мінімальних) ре­зервів;

І>

= Р — норматив касових залишків комерційних бан-

ків;

~ = к — частка готівки в загальній сумі платіжних за-

к

собів населення.

З цих коефіцієнтів визначимо С, й_ті„ та В.

С — И • К; Д_тіп = г Д; В = р • Д.

Підставимо ці значення у рівняння (16) та (17):

В. БАЗИЛЕВИЧ, К, БАЗИЛЕВИЧ, Л. БАЛАСТРИК 1

Підручник 1

ЗМІСТ 3

ПЕРЕДМОВА 17

ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ ТА ФУНКЦІЇ МАКРОЕКОНОМІКИ 20

1.1. РІВНІ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ ТА ЇХ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК. ПРЕДМЕТ, 21

ФУНКЦІЇ ТА МІСЦЕ МАКРОЕКОНОМІКИ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ НАУК 21

1.2. МЕТОДОЛОГІЯ ТА МЕТОДИ МАКРОЕКОНОМІЧ- НИХ ДОСЛІДЖЕНЬ. МАКРОЕКОНОМІЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ 24

ІІЛВЧАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ 36

МАКРОЕКОНОМІЧНА МОДЕЛЬ КРУГООБОРОТУ РЕСУРСІВ, ПРОДУКТІВ І ДОХОДІВ 39

2.2. МОДЕЛЬ КРУГООБОРОТУ ЗАКРИТОЇ ЕКОНОМІКИ ЗА УЧАСТЮ ДЕРЖАВИ 48

2.3. МОДЕЛЬ КРУГООБОРОТУ ВІДКРИТОЇ ЕКОНОМІКИ 50

НАВЧАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ 58

МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ В СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНИХ РАХУНКІВ 60

снд. 75

СУКУПНИЙ ПОПИТ ТА СУКУПНА ПРОПОЗИЦІЯ 108

СПОЖИВАННЯ, ЗАОЩАДЖЕННЯ ТА ІНВЕСТИЦІЇ 143

^⁺с&Г^у*⁺(Г?о- ⁽¹⁸⁾ 157

у 158

^С=4^И'⁺І^У' 160

£„р„_в = у - т - С, (15) 232

е... 231

о. 232

РИНОК ГРОШЕЙ І ПРОБЛЕМИ ЙОГО РІВНОВАГИ 258

НАЦІОНАЛЬНИЙ РИНОК ПРАЦІ ТА ЙОГО ВЗАЄМОДІЯ З ТОВАРНИМ ТА ГРОШОВИМ РИНКАМИ 293

ИМ .. 301

Yi = f(h, ..., /,), 518

Yi /(/1,..., lj, Пі, ..., ті}.), 518

^тоі ⁼ 1^7^=4: 624

МАКРО- ЕКОНОМІА 697

Підставимо це значення в рівняння (18). Отримаємо:

Я = *гД(1--г-р) + гД + рД = гД + рД + ЬД(і-г-р) =

= д(г + р + /г-/гг-/ф) = д[(г + р(і-й))+/г(1-г)]. (21)

Звідси

1

Вираз

г + ${І-к) + Ц1-г)

депозитний мультипліка-

тор, який враховує вплив усіх трьох суб'єктів на пропо­зицію грошей. Він показує, на скільки одиниць зростуть депозити в комерційних банках, якщо грошова база зро­сте на 1 одиницю.

Підставивши у формулу (20) значення Д із формули (22) отримаємо обсяг кредитів:

Множник _{г +} рц—&) + к(1—г) — кредитний мультиплі­катор.

Він показує, на скільки зросте сума банківських кре­дитів, якщо грошова база зросте на одну одиницю. Згадаймо, що

М, = Д + С, а С = Н К,

тоді

(24)

Множник перед Н — це складний грошовий мульти­плікатор, який показує, на скільки зросте сума грошей, як­що грошова база зросте на одну одиницю.

Ми розглянули механізм впливу на обсяг запропонова­них грошей усіх трьох суб’єктів: центрального банку, ко­мерційних банків та нефінансового сектору, який включає

і домогосподарства.

Центральний банк впливає на обсяг грошової бази (Н) та норми банківських обов’язкових резервів (г). Норма надлишкових резервів комерційних банків ф) та частка

готівки в загальному обсязі платіжних засобів населення (/г) визначаються нормою процентної ставки (і) і перебува­ють у зворотній залежності від останньої.

Отже, функція пропозиції грошей може бути зображе­на так:

М¹⁴ = т(г,$,і,к)Н, (25)

де т — грошовий мультиплікатор.

В найзагальнішому плані вона має вигляд:

М = М(і, г, //). (26)

Зобразимо функцію пропозиції грошей графічно рис. 8.5.

Із графіка видно, що пропозиція грошей прямо залежить від процентної ставки при заданій грошовій базі та незмінній нормі мінімальних резервних вимог. При зміні грошової бази та норми резервних вимог функція буде зміщуватись праворуч або ліворуч.

Рис. 8.5. Функція пропозиції грошей

5. РІВНОВАГА НА ГРОШОВОМУ РИНКУ

Існують різні економічні концепції рівноваги на грошо­вому ринку. Розглянемо коротко деякі з них.

Короткострокова рівновага на грошовому ринку

Рівновага на грошовому ринку визначається рівнова­гою попиту на гроші (M^ß) та пропозиції грошей (M^s).

Припущення моделі короткострокової рівноваги на гро­шовому ринку:

• пропозиція грошей контролюється центральним бан­ком і фіксована на рівні М;

• рівень цін стабільний (Р = const).

За цих умов реальна пропозиція грошей фіксована на

рівні і на рис. 8.6 зображена вертикальною лінією M^s.

Попит па гроші (крива L) є спадною функцію від став­ки процента (і) за певного рівня доходу. При цьому варто зазначити, що за незмінного рівня цін номінальні та ре­альні процентні ставки рівні.

У точці перетину кривих M^s і L встановлюється рівно­вага (точка Е).

Гнучка процентна ставка автоматично відновлює мож­ливі порушення рівноваги.

Розглянемо детальніше механізм порушення та віднов­лення короткострокової рівноваги на грошовому ринку.

Нехай процентна ставка перевищує рівноважний рі­вень, зрісши з іо до ij. Тоді попит на гроші скоротиться від

\о(Ш'

М

Р

і

, а пропозиція, залишившись на попередньо-

'(І)-

му рівні

буде перевищувати попит. Висока процент­

на ставка (і) зумовлює падіння курсу акцій, облігацій тощо. Домогосподарства і підприємці почнуть скуповувати їх, очікуючи зростання доходу від них в майбутньому.

За цих умов банки почнуть знижувати процентні ставки. Економічні агенти почнуть змінювати структуру своїх активів. На грошовому ринку відновиться рівнова­га, позначена на графіку точкою Е.

Якщо процентна ставка буде нижчою від рівноваж­ного рівня (іо) (але вона не може бути нижчою від і (лік-

відної пастки), то на грошовому ринку спостерігатиметь­ся дефіцит грошових ресурсів, оскільки попит на гроші

{§)

буде перевищувати пропозицію їх, яка визначаєть-

2

Для відновлення порушеної рівно­ваги економічні суб’єкти почнуть продавати цінні папери, очікуючи падіння від них доходу у майбутньому.

Банки почнуть підвищувати процентні ставки. На гро­шовому ринку відновиться рівновага, позначена точкою Е.

Коливання рівноваги на грошовому ринку можуть бути пов’язані зі змінами екзогенних чинників — рівня доходу та пропозиції грошей (рис. 8.7—8.8).

На рис. 8.7 зображено вплив зміни обсягу доходу на зро­стання попиту на гроші, внаслідок чого крива попиту на гроші ИУ\) змістилась праворуч до І(У₂). Це зумовило зро­стання процентної ставки від і\ до і₂.

На рис. 8.8. зображено вплив зміни пропозиції грошей на рівноважну процентну ставку. Зменшення обсягу про-

IV! і і т ^

позиції грошей з

(м) (м}

т1^Д0Ьг

ся відношенням

за незмінного попиту на

/2

гроші також зумовило зростання процентної ставки від і і ДО і₂.

Збільшення пропозиції грошей за незмінного рівня до­ходу та зменшення попиту на гроші, зумовлене зменшен­ням обсягу доходу, спричинять рух процентної ставки у бік її зниження.

Зв’язок між рівнем доходу (У) та величиною процент­ної ставки (і) дослідив Дж. Хансен. Криву, що віддзерка­лює зв’язок величини процента і доходу, називають кри­вою ліквідності грошей (ЬМ). Вона зображена на рис. 8.9.

Крива ЬМ — геометричне місце рівноважних точок на грошовому ринку. Вона показує, що для забезпечення рівно­ваги на грошовому ринку необхідно, щоб при зростанні

Рис. 8.7. Бплив на рівновагу зміни попиту на гроші за­лежно від зміни доходу

доходу, за незмінної пропозиції грошей, зростала процент­на ставка. За цих умов альтернативна вартість зберігання грошей зросте, курс облігацій зменшиться. Остання обста­вина зумовить зменшення спекулятивного попиту на гроші, спричинить зростання фінансових активів в економічних суб’єктів і, таким чином, підтримає рівновагу на грошово­му ринку.

(ті (41 *

Рис. 8.8. Вплив на рівновагу зміни пропозиції грошей

Довгострокова рівновага на грошовому ринку

Потреба окремого розгляду коротко- та довгострокової рівноваги зумовлена тим, що зміна пропозиції грошей (М⁵) впливає на зміну процентних ставок тільки у короткостро­ковому періоді. У довгостроковому періоді процентні став­ки втрачають будь-який зв’язок із попитом на гроші та пропозицією грошей. Пояснюється такий результат тим, що в процесі кон’юнктурних коливань рівень процентної ставки буде прямувати до рівноважного значення, котре не залежить від кількості грошей, які держава вливає в економіку. Це означає, що у довгостроковому періоді по-

У

Рис. 8.9. Крива ЬМ (ліквідності грошей) Дж. Хансена

пит на гроші не залежить від їх ціни (величини процент­ної ставки). Саме тому рівняння довгострокової рівнова­ги на грошовому ринку, виведене Мілтоном Фрідменом, яке називають “монетарним правилом”, не вміщує у собі про­центної ставки.

Монетарне правило має вигляд:

М = У + Р% (27)

де М — середній довгостроковий темп приросту пропозиції грошей;

У — середньорічний довгостроковий темп зміни націо­нального доходу;

Р^е— темп очікуваної інфляції.

Для того, щоб стимулююча монетарна політика знижен­ня процентних ставок з метою стимулювання економічного зростання не виявилась згубною у перспективі, необхідно щоб вона була узгоджена з довгостроковою грошовою стратегією, яка ґрунтується на монетарному рівнянні М. Фрідмена.

6. МАКРОЕКОНОМІЧНА РІВНОВАГА

НА ТОВАРНОМУ І ГРОШОВОМУ РИНКАХ

В моделі АБ — АБ і моделі “кейнсіанський хрест” рин­кова ставка процента є зовнішньою (екзогенною) змінною. Вона встановлюється на грошовому ринку незалежно від ринку благ.

Об’єднуючи ринок благ з грошовим ринком, ставка процента (і) перетворюється у внутрішню (ендогенну) змінну. її рівноважна величина віддзеркалює процеси, що відбуваються на товарному та грошовому ринках.

Модель ІБ — ЬМ (інвестиції — заощадження, ліквідність

• гроші) — модель товарно-грошової рівноваги.

За допомогою цієї моделі визначають такі співвідношен­ня процентної ставки (і) та доходу (У), при яких досягаєть­ся рівновага на товарному і грошовому ринках. Ця модель є конкретизацією моделі АБ — АБ. Перший варіант мо­делі ІБ — ЬМ належить Джонові Хіксу, яка у початково­му варіанті була представлена у вигляді (БІ — Ь¹). Елвін Хансен розширив модель ІБ — ЬМ, додавши до нього рівно­вагу на ринку праці.

Тому модель ІБ — ЬМ називається моделлю Хікса — Хансена. Ми розглянемо цю модель без ринку праці, отже, назвемо її моделлю Хікса. Графічно цю модель зображено на рис. 8.10.

Ця модель належить до кейнсіанських, хоча вона ви­користовується і неокласиками, і монетаристами.

Відповідно до теорії неокласиків крива ІБ полога, ос­кільки коефіцієнт еластичності сукупного попиту за про­центною ставкою досить високий. Крива ЬМ має верти­кальний вигляд, проходить через точку потенційного об­сягу виробництва, оскільки попит на гроші (М^й) нееластич- ний за процентною ставкою. У цьому випадку потенційний обсяг виробництва не залежить від процентної ставки, а визначається технологічним рівнем виробництва.

Згідно з монетаристською теорією крива ІБ теж по­лога з тієї самої причини, що і в попередньому випадку.

Рис. 8.10. Модель Дж. Хікса IS — LM

Крива LM характеризується крутизною, оскільки спосте­рігається незначна еластичність попиту на гроші за про­центною ставкою. Пояснюється така обставина тим, що головним чинником, який визначає грошовий попит, є пер­манентний дохід.

У кейнсіанській моделі лінія IS має досить круту конфі­гурацію, оскільки тільки одна складова сукупного попиту — інвестиційний попит — залежить від ставки процента за­звичай незначною мірою.

Крива LM полога з причини високої еластичності гро­шового попиту за процентною ставкою.

Визначення ефективного попиту виводиться із умови сумісної рівноваги товарного і грошового ринків.

Ефективний попит — це сукупний попит, який від­повідає сумісній рівновазі двох ринків: товарного і грошового.

Як видно із рис. 8.10, сумісна рівновага двох ринків за незмінного рівня цін (Р = const) визначається нормою про­цента (£). Вона встановлюється в точці перетину кривих

281

ІБ і ЬМ. Цій точці відповідає ситуація, за якої пропози­ція грошей (ЛІ⁵) забезпечує таку процентну ставку (іо), за якої заплановані інвестиції (/) урівноважують з заоща­дженнями (5).

Крива ІБ пов’язана з запланованими витратами, і на її зміни впливають шляхом здійснення фіскальної політики.

Крива ЬМ пов’язана з пропозицією грошей, і її зміни пов’язані з монетарною політикою.

Вплив фіскальної та грошово-кредитної політики на мак- роекономічну рівновагу буде розглядатись у темах 14 та 15.

Розглянемо логіку передавального механізму процент­ної ставки (і), який забезпечує рівновагу товарного і гро­шовою ринків. Її можна схематично описати так:

а) якщо реальні касові залишки зменшуються, то:

-і- (-і В => Т і => -і / => => ІУ;

)

б) якщо реальні касові залишки зростають, то:

Т[4£І =* Тв => іі =» Т/ => Таю => Ту. р

За допомогою цього механізму зрушення у рівновазі на одному з ринків зумовлюють зміни умов сумісної рівно­ваги двох ринків. Розглянемо вплив зміни рівня цін (Р) на ринку благ на зрушення рівноваги двох ринків (рис. 8.11).

Як видно із рис. 8.11, зниження рівня цін на ринку благ

З Р() ДО Р\ не призводить до зміни положення кривої ІБ, оскільки фактори, що її визначають (державні витрати (Є), податки (Т) та грошова маса (М)), залишаються незмінни­ми. Зміна рівня цін у бік зниження вплине на положення кривої ЬМ, внаслідок чого вона зміститься праворуч від ЬМо до ЬМ і. Пояснюється правостороннє зміщення кри-

вої ЬМ тим, що реальна пропозиція

умов зросте. Завдяки зміщенню кривої ЬМ на сумісному ринку благ та грошей і цінних паперів буде встановлена нова точка рівноваги, яка зміститься з точки ЛГо в точку ІУі. їй відповідатиме нижча процентна ставка (іі < і₀) та більший обсяг випуску (Уі > Уо) (рис. 8.11, а).

Рис. 8.11. Вплив зміни рівня цін на рівновагу двох ринків

НАВЧАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ Основні поняття

Акції. Готівка. Гроші. Гроші високої ефективності. Грошова база. Грошовий ринок. Грошові агрегати: М0, МІ, М2, М3 та ін. Депозити. Доходи (збитки) від володіння борговими зобов’язан­нями. Ефективний попит. Загальні резерви комерційних банків. Кембриджське рівняння. Коефіцієнт депонування. Крива ЬМ. Купівля боргових зобов’язань (надання позик). Ліквідність. Мо­дель ІБ — ЬМ Дж. Хікса. Надлишкові резерви. Нейтральність грошей. Норма обов’язкових банківських резервів. Облігації. Обо­в’язкові (мінімальні) резервні вимоги. Первинна заборгованість. Первинні кредитори. Попит на гроші за моделлю Баумоля — То- біна. Попит на гроші за мотивом перестороги. Проміжна заборго­ваність. Пропозиція грошей. Простий грошовий (депозитний) муль­типлікатор. Реальний обсяг попиту на гроші. Рівновага на грошо­вому ринку: коротко- та довгострокова. Рівняння Фігаера. Склад­ний грошовий мультиплікатор. Спекулятивний попит на гроші. Тео­рія переваг ліквідності. Теорія попиту на гроші Мілтона Фрідме- на. Трансакційний мотив попиту на гроші. Фактичні резерви. Фінансові посередники. Функції попиту на гроші. Функція пропо­зиції грошей.

Контрольні запитання і завдання

1. Дайте визначення поняття “ліквідність грошей”. Яке зна­чення має ця властивість грошей для формування грошових агре­гатів?

2. Які причини зумовлюють розбіжності іцодо кількості грошо­вих агрегатів та їх структури у різних країнах?

3. Розкрийте зміст, структуру та функції грошового ринку.

4. Розкрийте зміст та побудуйте графік спекулятивного попи­ту на гроші.

5. Дайте характеристику спекулятивного попиту па гроші та попиту на гроші за мотивом перестороги.

6. Розкрийте зміст попиту на гроші у моделі Баумоля — Тобіна.

7. Які активи включає у модель попиту на гроші Мілтон Фрідмен?

8. Що таке пропозиція грошей? Які чинники її визначають? Побудуйте графік пропозиції грошей у довго- та короткостроково­му періодах.

9. Напишіть у загальному вигляді рівняння балансу централь­ного банку. Розкрийте зміст правої та лівої його частин.

10. Дайте визначення банківських резервів та їх структурних елементів.

11. Розкрийте зміст і механізм мультиплікації банківських де­позитів і кредитів.

12. Чим визначається максимально можлива експансія грошей?

13. Розкрийте механізм створення грошей у дворівневій бан­ківській системі трьома суб’єктами: центральним банком, комер­ційними банками та небанківським сектором.

14. Побудуйте графік рівноваги на грошовому ринку: коротко- та довгострокової.

15. Розкрийте механізм та побудуйте графік встановлення та порушення рівноваги на товарному та грошовому ринках за модел­лю /5 — ЬМ. Який сенс у вивченні рівноваги цих двох ринків ви вбачаєте?

Рекомендована література

1. Агапова ТА., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник. — М.: МГУ: Дело и Сервис, 2000. — С. 134—147; 173—191.

2. Базилевич В Д..БаластрикЛ.О.Макроекопоміка: Навч. посіб.

• К.: Атіка, 2002. — С. 152—179.

3. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе: Пер. с англ.

• М.: Дело ЛТД, 1994. — С. 586—603.

4. Вечканов Г.С., Вечканова Г.Р. Макроэкономика. — СПб.: Пи­тер, 2002. — С. 93—113.

5. ГаііерЛ. Т. Макроэкономическая теория и переходная эконо­мика: Пер. с англ. — М.: ИНФРА-М, 1996. — С. 172—176; 184.

6. Гальперин В.М., Гребенников П.И., Леусский А.И., Тарасе вич Л.С. Макроэкономика: Учебник / Общ. ред. Л.С. Тарасевича. — СПб.: Экон. шк., 1994. — С. 74—131.

7. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред.

2. Д. Базилевича. — 7-ме вид., стер. — К.: Знання-Прес, 2008. —

3. 135—152.

8. Ивашковский С.Н. Макроэкономика: Учебник. — М.: Дело, 2000. — С. 152—173; С. 206—220.

9. Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Макроекономі ка. — JI.: Просвіта, 1997. — С. 315—328.

10. Панчишин С.М. Макроекономіка: Навч. посіб. для студентів ВНЗ. — 2-ге вид., стер. — К.: Либідь, 2002. — С. 182—202.

11. Радіонова І.Ф. Макроекономіка: торія та політика: Підруч­ник. — К.: Таксон, 2004. — С. 206—248.

12. Рынок облигаций. Курс для начинающих (Серия “Reuters для финансистов”): Пер. с англ. — М.: Альпина Паблишер, 2003. — С. 337.

13. Селищев А.С. Макроэкономика. — СПб.: Питер, 2000. — С. 141—165.