31. Право комунальної власності на землю

Право комунальної власності на землю як окрема форма власності Земельним кодексом України закріплена вперше. Її суб'єктами є територіальні громади сіл, селищ, міст (жителі відповідного населеного пункту).

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Земельний кодекс визначає перелік земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, зокрема, землі загального користування населених пунктів, землі під залізницями, автомобільними дорогами, під об'єктами природно-заповідного фонду та інші.

Територіальні громади сіл, селищ, міст реалізують своє право власності на землі через відповідні органи місцевого самоврядування - сільські, селищні, міські ради. Вони набувають землю у комунальну власність у разі передачі їм земель державної власності; примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності; прийняття спадщини; придбання за цивільно-правовими угодами.

На сьогодні щодо питання розмежування земель державної та комунальної власності діє пункт 12 Перехідних положень ЗК. До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів – відповідні органи виконавчої влади.

Державні органи приватизації здійснюють розпорядження (крім відчуження земель, на яких розташовані об’єкти, що не підлягають приватизації) землями, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об’єкти незавершеного будівництва та законсервовані об’єкти, а також продаж земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти. Які підлягають приватизації.

Права володіння територіальних громад на земельні ділянки з’являється після їх розмежування шляхом посвідчення права державним актом на право комунальної власності на земельні ділянки.

Право користування територіальних громад подібне до права користування держави.

Право розпорядження територіальних громад – юридично гарантована можливість органів місцевого самоврядування щодо розподілу і перерозподілу земельних ділянок в межах їх повноважень.

32. Право власності на землю українського народу

Стаття 13 Конституції України закріплює, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси континентального шельфу та виключної морської економічної зони є об’єктом права власності українського народу. Від імені українського народу права власників здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституції України.

Ці положення ще закріплюються в ЦК (ст.. 324) і ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст.. 4): природні ресурси України є власністю народу України, який має право володіння, користування та розпорядження природними багатствами республіки.

Повновладдя народу України в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів реалізується на основі Конституції України як безпосередньо шляхом проведення референдумів, так і через республіканські органи державної влади відповідно до законодавства. Від імені народу України право розпорядження природними ресурсами здійснює ВРУ.

Є дискусії чи має український народ право власності на землю. Доктриною земельного права передбачено (Андрейцев В.І., Носік), що право власності на землю українського народу може реалізовуватись. Право володіння українського народу ґрунтується на вищенаведених нормах законодавства, яке визначає, які природні ресурси є об’єктом права власності українського народу.

Повноваження користування землею українським народом пропонується розглядати через призму загального природокористування (загальне землекористування), яке гарантується всім громадянам України відповідно до ч.2 ст.38 ЗУ «Про ОНПС» для задоволення життєво-необхідних потреб 9оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо), а тому пропонується землі загального землекористування (п. а) ч.3 ст.83 ЗК) та інші земельні ділянки, що мають служити загальносуспільному інтересу визнати об’єктами права власності українського народу.

Ст.. 73 Конституції України передбачає, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України, тому пропонується науковцями розглядати як повноваження розпорядження безпосередньо народом, коли йдеться про зміну території України. Такий підхід співзвучний з положеннями Конституції України, про те, що народ є носієм суверенітету, єдиним джерелом влади в Україні і здійснює владу безпосередньо (ч. 2 с т. 5 Конституції України).