37.Сюжетно-композиційна структура «Пісні про нібелунгів».Генеза поеми.

«Пісня про Нібелунгів» складається з 39 пісень-авентюр. Шпільман починає свою розповідь з прославлення краси Крімхільди - молодої дівчини, що живе у Вормсі - столиці Бургундії під опікою трьох братів-королів. Зігфрід, королевич з Нідерландів, почувши про знатну красуню, заочно покохав її і мріяв одружитися з нею. Старший брат Гунтер згоден віддати Крімхільду за прославленого витязя за умови, що Зігфрід допоможе йому здобути ісландську королеву Брюнхільду, яка ставить перед женихами важкі умови: той, хто хоче стати її чоловіком, повинен перемогти її в богатирських змаганнях або поплатитися головою Перша авантюра вводить нас у курс справи, перед нами експозиція. Починається сном Крімхільди - сон про сокола. Сокіл прийшов з куртуазної літератури, символ коханого. У неї в домі живе сокіл, а потім його вбивають два орли. Крімхільда дає собі слово не виходити заміж. В'їжджає Зиґфрід, як відомий лицар. Друга авантюра: він уже не могутній лицар, а непосвячений. (різноголосся). Вплив куртуазної літератури: посвята в лицарі, закоханість у Крімхільду за оповіданнями мандрівників. Зиґфрід робить у її честь подвиги й тільки через рік просить її руки, тільки через рік вона до нього виходить. Брати її не відмовляють, але велять допомогти Гунтеру посвататися до Брунхільди. Але ніхто не пояснює, чому Зиґфрід її добре знає й знає до неї дорогу. Просить називати його васалом бургундських королів, щоб вона й не думала про одруження на ньому. Брунхільда чекає, що свататися буде Зиґфрід. Гунтер не може виграти змагання, за нього все робить невидимий Зиґфрід, він перемагає Брунхільду. Автор говорить, що Брунхільді сумно, тому що Зиґфрід-васал виходить за сестру Гунтера, це для неї образа.

Брунхільда залишається валькірією, поки в неї не віднімають кільце й пояс. У єдиноборстві з нею Гунтер програє. Та зав'язує Гунтера у вузол і вішає на гак. Зиґфрід краде кільце й пояс, повертається до Крімхільди, кидає їх під лавку. Після весілля проходить 13 років. Виростають сини. Брунхільда сумнівається в історії свого заміжжя й вимагає у Зиґфріда приїхати й виконати обов'язок васала. Він їде як гість. Блок: «Сонячний Зиґфрід», безкорисливий. Між королевами відбувається суперечка через васальство. Крімхільда показує пояс і кільце, Зиґфрід б'є її за це. Брунхільда вимагає, щоб Зиґфріда вбили. Ніхто не хоче його вбивати, тому що на ньому тримається двір. Месник - вірний васал Хагген фон Троньє, що нібито веде рід від троянських героїв. Хагген починає війну, приходить до Крімхільди, просить указати уразливе місце Зиґфріда, щоб його захистити. Перша частина поеми кінчається загибеллю Зиґфріда. Крімхільда залишається в братів (родові відносини), кидає сина. На цьому місці перерва.

Друга частина - події через 11 років. Змінюються образи Крімхільди й Хаггена. Авторові треба мотивувати, чому вона стала злою відьмою, одержимою помстою. Перша частина поеми обірвана на трагічному місці. Виникає скарб, захований у водах Рейну. До Крімхільди приїжджають свати від Атілли (Етцеля). Атілла перетворюється в миролюбного тихого короля – автор хотів компенсувати цим свій страх. Крімхільда виходить за нього з метою помститися за смерть Зиґфріда й повернути скарб Нібелунгів. Проходить ще 13 років, вона запрошує своїх братів на бенкет. Тема «надлишкового героїзму».

Автор дуже дивно поводиться із Брунхільдою - просто забуває про неї. В «Старшій Едді» вона кінчає життя самогубством. Брунхільда - богатирка старих часів, вона не в дусі часу. Автор мотивує зміни Крімхільди. Змінюється й образ Хаггена – на диво чесний, значний і мужній васал. Він знає, що всі загинуть.

Жоден не вступає в бій просто так, кожен бій психологічно мотивований. Живими залишаються Хагген, Гунтер, Етцель і Дитріх Бернський з Хільдебрантом. Хагген вирішує покарати Крімхільду - говорить їй, що розповість все, якщо та вб'є Гунтера. Він розуміє, що король слабне і не витримає катувань, може розповісти про скарб Нібелунгів. Крімхільда вбиває Гунтера, але Хагген мовчить. Тоді Крімхільда вбиває і його, але справедливий Хільдебрант відтинає їй голову.

. Сивий Етцель оплакує смерть своєї дружини та сина. Так гине рід бургундських королів. На захист короля гуннів стає сам Дітріх Бернський, який разом із вірним Хільдебрантом завжди виступає в епосі як носій правди і справедливості.

«Пісня про Нібелунгів» пробудила великий інтерес у науково-літературних колах і сприяла виникненню численних досліджень. На сучасному етапі вважають, що «Пісня» постала на основі двох старовинних героїчних пісень: 1) сказання про Брюнхільду і 2) сказання про загибель бургундів. Виявлено також сюжетну спільність «Пісні» з рядом скандінавських пам'яток («Старшою Еддою», «Еддою» Сноррі, «Сагою про Вйолсунгів» та ін.), що свідчить про спільні сюжетні корені, які сягають у старогерманську давнину. Окремі елементи «Пісні» пов'язані зі світом міфів та казок (юнацькі подвиги Зігфріда, богатирські змагання наречених з Брюнхільдою та деякі інші мотиви й епізоди).

Багатогранна і стильова палітра поеми. Гумор, легка іронія в розповіді про сватання Гунтера та шлюбну ніч з Брюнхільдою; трагічна спрямованість, приреченість у лінії Зігфріда; похмура суворість в детальних описах кривавої різні в царстві Етцеля; радісне піднесення в описі картин розкішного придворного побуту. «Автор «Пісні про Нібелунгів» бачить світ барвистим і яскравим, все описуване ним постає перед нами об'ємним і живим, і одним із засобів, за допомогою яких поетові вдається досягнути «ефекту присутності», є те, що він щедро ділиться з нами своїми зоровими враженнями. Коштовне каміння, гаряче золото, сяючі на сонці шлеми і панцирі, розкішні кольорові шати, бойові значки, штандарти - ніщо не проходить повз його увагу... [72]

Принцип «роботи фарбами» нашого поета аналогічний практиці книжкових мініатюристів. Він не змішує різні тони, а застосовує їх в чистому вигляді. Улюблені його кольори - золотий, червоний, білий...» (1).

«Пісня про Нібелунгів» суттєво відрізняється від поем французького та іспанського героїчного епосу. В ній нема ні високого патріотичного пафосу французької поеми, ні глибокого почуття національної єдності іспанської пам'ятки. Головне в «Пісні про Нібелунгів» - мотив помсти, криваві чвари між родичами, пожадливість до золота, коштовностей. Це пояснюється тим, що в основі поеми лежать пісні, що виникли в архаїчний дофеодальний період, коли тема героїчного індивідуального подвигу розвивалась на родовому та сімейному фоні. На відміну від них старофранцузький, іспанський, російський, сербський епоси розвивалися в умовах вже усталеної державності; в епосі цих народів основною є тема об'єднання та захисту батьківщини і народу від зовнішнього ворога.

Початок наукового вивчення «Пісні» поклали романтики. Інтерес учених до історії створення твору сприяв виникненню загальних теорій про походження народного героїчного епосу. З кінця XVIII ст. було накопичено немало суперечливих висновків. На початку XIX ст. К. Лахман і його послідовники вважали, що німецька епопея є результатом механічного поєднання анонімних народних пісень, розташованих в певному фабульному порядку (теорія редакційного зведення, або «чоток»). Але ця концепція (як і аналогічна теорія Г. Паріса у Франції) виявилась неспроможною. На сучасному етапі прийнята в основному концепція швейцарського вченого А. Хойслера. На основі глибокого і всебічного вивчення всього епічного матеріалу, що міг передувати виникненню «Пісні», він довів, що в основі поеми лежать дві короткі епічні пісні, які виникли ще в дофеодальний період в добу великого переселення народів. На думку Хойслера, обширні поеми-епопеї - результат багатовікового поетапного творчого переродження і трансформації пісні, результат її стилістичного «розбухання» за рахунок сюжетного ускладнення (збільшення кількості сцен, епізодів, картин, дійових осіб, поглиблення психологічного трактування тощо). Таким чином, текст «Пісні», створений на початку XIII ст., є завершенням тривалого розвитку і складної сюжетної і жанрової трансформації германського героїчного епосу.