55. Принципи журналістики.

У 1994 р. представники країн – членів Ради Європи, забравшись у Празі на Європейську конференцію, присвячену політиці у галузі мас медіа, проголосили такі принципи: Принцип 1. Існування та розвиток справжньої демократії неможливі без існування та зміцнення вільної, незалежної, плюралістичної та відповідальної журналістики. (Інформувати про діяльність громадських владних структур. (Дозволяти як окремим людям, так і групам людей висловлювати свої думки з тим, щоб про ці думки знали громадські та приватні владні структури та суспільство в цілому. Постійно і критично аналізувати діяльність різних владних структур).Принцип 2. Журналістика спирається у своїй діяльності в різних електронних та друкованих засобах інформації на фундаментальне право на свободу слова, гарантоване ст. 10 Європейської конвенції про права людини. Принцип 3. Для того, щоб журналістика реально сприяла демократичному розвитку суспільства, їй необхідно мати: Повну незалежність редакцій від політичної влади і тиску з боку груп, що мають особисті інтереси, або з боку громадських органів. Захист права журналістів на утаємничення джерела інформації. Принцип 4. Маючи на увазі фундаментальну роль журналістської свободи слова у суспільстві справжньої демократії, будь-яке втручання у журналістику з боку громадських владних структур повинно: Бути затверджене законом і мати ясне та чітке формулювання. Бути пропорційним до тієї мети, яка ставиться. Принцип 5.

Перевага (підтримка) з боку владних структур, і відповідно тих, хто зайнятий у сфері журналістики, має бути надана: Діалогу між журналістами, редакторами, видавцями, власниками електронних і друкованих засобів масової інформації та владними структурами, що відповідають за політику ЗМІ на урядовому чи міжнародному рівнях Принцип 6. Журналістика має служити свободі слова, що включає право одержувати та передавати інфо, поважаючи при цьому інші фундаментальні права, свободи, інтереси, що їх захищає Європейська конвенція про права людини. Принцип 7 Практика журналістика у демократичному суспільстві виробила цілу низку норм, які ввійшли до багатьох професійних кодексів поведінки. Це такі «неписані закони», як: Повага до права громадськості бути точно інформованою про факти та події. Збереження професійної таємниці відносно джерела інформації. Утримання від пропаганди насильства, ненависті, нетерпимості на расовій, статевій, сексуальній, мовній, релігійній, політичній або іншій основі, що мають національне, регіональне або соціальне походження. Принцип 8. Розуміючи, що різні ЗМІ працюють в різних умовах, і ці умови не є стабільними, владні структури мають обережно посилатися на правила, про які йдеться у принципі 7, і мають визнати, що всі, хто працює у сфері журналістики, має право виробити свої особисті стандарти поведінки – наприклад, у формі кодексів поведінки, де буде визначено, яким чином права і свободи журналістів узгоджуються з іншими правами, свободами та інтересами, з якими може виникнути конфлікт, а також обов’язки журналістів.

56. Проблеми розуміння і реалізації свободи преси та журналістської діяльності. Прагнення до свободи - один з невід'ємних атрибутів людини. Під свободою розуміється право на будь-яку діяльность, наслідки якої не завдають шкоди природному та соціальному довкіллю. Для журналістики свобода слова мусить розглядатися принаймні в двох аспектах: 1) як свобода преси і 2) як свобода творчості. Свобода преси — це право громадян та їх організацій вільно ви­кладати свої погляди через газети, журнали та інші ЗМІ, це життєво необхідна умова для найповнішого виявлення політичного змісту і суспільних функцій друкованого слова. Основні засади свободи преси сформульовані й у міжнародних правових документах. У "Декларації прав людини", що була прийнята на Генеральній Асамблеї ООН 10 грудня 1948 року й виконання якої пе­ребуває під міжнародним контролем, у статті 19 зазначено: "Кожна лю­дина мас право на свободу переконань і на вільне висловлювання їх; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переко­нань і свободу шукати, одержувати й поширювати інфо та ідеї будь-якими засобами й незалежно від державних кордонів". А стат.29 "Декларації" стосується можливих обмежень прав і свобод, у тому числі й права на свободу слова. "При здійсненні своїх прав і свобод, — записано в ній, -— людина повинна підлягати тільки таким обмеженням, які встановлені законом винятково з метою забез­печення безпеки, ншіежного визнання й поваги прав і свобод ін. лю­дей і задоволення вимог моралі, громадського порядкуй загального до­бробуту в демократ. суспільстві". Право кожної людини на свободу слова гарантується і Європейською конвенцією. Стаття 10 цього Конвенції проголошує:". Кожна людина має право на свободу вираження своєї думки. Це право включає свободу дотрим. своєї думки, отрим. і пошир. інфо та ідеї без втручання з боку держ. органів і незалежно від кордонів.