52. Права та свободи журналістів в контексті Конституції України.

Стаття 15. Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Цензура заборонена. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України. ( важлива, свобода слова, плюралізм думок, рівень демократії). Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інфо усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Стаття 54. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Стаття 56. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Стаття 64. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Стаття 32. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

53. Правові основи функціонування журналістики. Важливі положення щодо діяльності ЗМІ України закріплені в Основному Законі нашої держави – Конституції України. Так, у ст. 15 цього документу підкреслюється, що суспільне життя в нашій державі ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова. Цензура заборонена. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України. Розвиває ці положення стаття 34 Основного Закону України. В ній підкреслено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інфо усно, письмово або в іншій спосіб – на свій вибір. Крім законів України щодо функціонування ЗМІ, розвиток вітчизняної преси також визначають інші документи, нормативні акти, постанови, укази, які приймаються владними структурами та ін. Це укази Президента України, серед яких підписані такі, як “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні”, “Про додаткові заходи щодо безперешкодної діяльності ЗМІ, дальшого утвердження свободи слова в Україні та ін. Деякі постанови Кабінету Міністрів України також стосуються різних питань діяльності вітчизняної преси – “Про реалізацію статей 14 і 16 Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”. 5 квітня 2001 р. Верховна Рада України прийняла новий Кримінальний кодекс України. Вперше в історії правовідносин в новому Кримінальному кодексі України була введена ст. 171 – “Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів”, де, зокрема, зазначається, що умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів – карається штрафом до п’ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років. Законною слід вважати професійну діяльність журналіста у відповідності з вимогами Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”. Функціонування ЗМІ України визначає не лише національне законодавство, а також й міжнародні правові норми. Зокрема, стаття 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права визначає, що 1) кожна людина має право безперешкодно дотримуватися своїх поглядів; 2) кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інфо та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір. Важливе значення для діяльності цієї міжнародної структури та вітчизняного правосуддя щодо розгляду судових справ в царині ЗМІ стали норми ст. 10 Євроконвенції. В них, зокрема, зазначається, що 1) кожна людина має право на свободу виявлення поглядів (це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати та поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування радіомовлення, телебачення або кіно підприємств); 2) здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з правами та обов’язками, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або покарання, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням або злочинам, для захисту здоров’я і моралі, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. 54. Пражурналістські явища. Умови і чинники їх появи та зникнення. Час зародження журналістики традиційно визначається 1609 р., коли в Аугсбурзі та Страсбурзі з’явились перші друковані щотижневі газети. Період же, що передує появі газет, називають до- або пражурналістським. З погляду Є.П. Прохорова “журналістика зароджується ще в первісному суспільстві, а виникнення інституту держави є уже другим кроком у розвитку про журналістських явищ”. Пражурналістика – це такі процеси суспільної комунікації, котрі: – по-перше, існували до зародження друкованих періодичних видань; – по-друге, були пов’язані з цілеспрямованим розповсюдженням у “психологічній масі” актуальної, соціально значущої інфо, тобто виконували функцію каналу масової комунікації; – по-третє, тяжіли до сучасних форм журналістики та публіцистики. Усі пражурналістські явища за формою можна розподілити на усні, знакові і письмові. До усних відносимо діяльність гомеродромів, ораторство, спілкування в людних місцях. Головним інститутом впливу та переконання, обміну думок, а також головним каналом масової комунікації античності було ораторство. До знакових форм античної пражурналістики відносимо публічну поведінку політичного діяча та масові видовища (організовані свята, похорони). Явищем, що межує між усною та знаковою пражурналістикою, є театральна вистава – одна з найважливіших форм масової комунікації та управління соціальними процесами у стародавній полісній Греції. Письмова пражурналістика - античності були різноманітні об’яви, надписи на п’єдесталах епонімів, стінах і т.д. та римські прагазети “Acta senatus” та “Acta diurna”.