17. Духовно-моральне виховання молоді.

Факт хрещення Русі у 988 році з'явився доленосним для формування всієї нашої культури, світогляду, традицій і ставлення до світу до себе до Бога. Але ж: "Виховання - це завжди виховання цінностей, виховання ставлення людини до світу до себе, до інших, до Бога". Значить наш народ вже більше 1100 років виховується в дусі православної віри. В історії нашої духовної моральності лежить наймогутніший фундамент - церква. Опора на усталені традиції які сприяють зміцненню і єднання країни - основа духовно-морального виховання. "Дж. Гасфілд, сорок років тому зацікавившись проблемою "японського дива", показав, що опора на усталені, традиційні цінності цементує країну, надає її сили і аж ніяк не заважає використовувати нові досягнення, які прямо з цінностями не пов'язані." На підставі всього вище сказаного я вважаю, що виховання педагогічне обов'язково має спиратися на Православ'я. Ушинський вважав нехристиянську педагогіку річчю немислимою, безголовим виродком.

Соціалістичний лад відкидав православ'я, але соціалістичні цінності і образ нової людини, по суті є втіленням ідей записаних в Новому Завіті. Отже соціалістичний лад продовжував зміцнювати й удосконалювати світогляд духовно багатих віруючих людей, що сприяло розвитку у людях таких якостей як порядність, чесність, відкритість, доброта. На жаль ці якості у сучасній Росії рідкісне явище. І це якраз наслідки періоду "лихих дев'яностих".

Однак використовувати віру тільки як інструмент виховання неправильно. Віра це перш за все стан душі, а не спосіб запхати в людину як можна більше норм і правил підкріплюваних залякуванням розплату на тому світі.

Важливу роль в духовно - моральному вихованні відіграє держава і політичний лад. Пріоритетним завданням держави та політичного ладу на мою думку є актуалізація системи загальнонаціональних цінностей. Духовно - моральне виховання стає найважливішим пріоритетом державної освітньої політики. Воно направлено на духовну та соціальну консолідацію українського суспільства, зміцнення громадянської ідентичності, формування спільних духовних і моральних основ української національного самосвідомості, визначення і прийняття новими поколіннями соціально значущих сенсожиттєвих орієнтирів, суттєве підвищення довіри один до одному, до держави, до нашого спільного сьогодення та майбуття. "

18. Екологічне виховання і формування екологічної культури молоді.

Екологічне виховання — тривалий багатофакторний цілеспрямований процес формування екологічної свідомості й екологічної культури. Результатом екологічного виховання людини є формування мотивів, потреб, звичок цілеспрямованої екологічної поведінки та природоохоронної діяльності, здорового способу життя.

Основою екологічного виховання студентів є екологічно зорієнтована педагогіка. Вона охоплює принцип природовідповідності, екологію соціального середовища, екологію внутрішнього світу людини, екологізацію навчання та виховання.

Ідея принципу природовідповідності в педагогіці належить Я.А. Коменському, який вважав, що людина — це частина природи, яка живе за її законами. Якщо у природі все відбувається розумно і доцільно, то й процес виховання та навчання треба будувати природовідповідно. Щоб навчання було не тільки приємним, а й ґрунтовним, необхідно "дотримуватися визначеного порядку і послідовності у передачі знань, із суворим урахуванням вікових особливостей дитини, її інтересів, її психіки в цілому"1.

На проблему принципу природовідповідності у зв'язку з моральним вихованням звертає увагу Дж. Локк. Більш ефективному використанню потреб, інтересів, схильностей людини допоможе ретельне вивчення її природи, характеру.

Відповідно до глибшого трактування природовідповідного виховання Ж.-Ж. Руссо необхідно дотримуватися природного перебігу розвитку природи самої людини, вивчивши її всебічно, з огляду на вікові й індивідуальні особливості. Ж.-Ж. Руссо твердо переконаний, що формування людини залежить від наявності трьох факторів: природи людини, речей її і людей, що її оточують (середовища).

У поглядах І.Г. Песталоцці спостерігається незгода з Ж.-Ж. Руссо щодо того, чи варто сліпо дотримуватись природи людини, або природу необхідно лише враховувати. І.Г. Песталоцці бачив роль природовідповідного виховання у розвитку всього позитивного у людини, нейтралізації негативного. З погляду природовідповідності він розглянув процес навчання, головним моментом якого є спостереження людини за предметами і явищами його довкілля. Цікаве визначення навчання дав І.Г. Песталоцці. Навчання — "мистецтво сприяти прагненню природи до свого власного розвитку"1. Отже, він указував на необхідність активного впливу з боку вчителя на розвиток закладених від природи рис дитини.

Будучи послідовником І.Г. Песталоцці, А. Дістервег визначив природовідновідність як самостійний розвиток закладених природою людині задатків, що ґрунтуються на законах природи і досягається вправами. Він висловлював думку, що в кожної людини є крім "загальнолюдських" задатків індивідуальні. Завдання педагога — здійснити гармонійний розвиток задатків.

К.Д. Ушинський2 виділив три складники принципу природовідповідності:

1. Глибоке пізнання природи людини, її анатомо-фізіологічних і психологічних особливостей.

2.Наближення змісту й організації педагогічного процесу до людської природи.

3. Орієнтація виховання на народні традиції, звичаї.

Отже, різні природні особливості людей детермінують перебіг і результати педагогічного процесу.

Екологія соціального середовища — це наступний компонент екологічно орієнтованої педагогіки. Соціальне середовище є внутрішнім і зовнішнім. Внутрішнє — охоплює родину і середовище вищого навчального закладу. Зовнішнє — суспільство, у якому живе людина. Однак несприятливі сучасні економічні, політичні, соціальні умови в країні не сприяють створенню гуманного суспільства. На цей процес ми вплинути неспроможні, чого не можна сказати про внутрішнє середовище.