86. Українські ліцеї та гімназії

Для України поява перших ліцеїв співпадає з початком XIX ст.

Термін “ліцей” походить від

назви однієї з трьох гімназій в Афінах, яка знаходилася поза межами міста, біля храму

Аполлона Лікейського. Саме тут Аристотель читав свої лекції. В подальшому слово

“лікей”, трансформувалося в “ліцей”, яке і стало загальновживаним у більшості країн

світу.

Становлення українських ліцеїв тісно пов’язане з розвитком освіти царської Росії.

У ХIХ ст. в Росії ліцеї – привілейовані середні і вищі навчальні заклади для дітей дворян,

що готували державних чиновників для всіх відомств, головним чином, для служби

в Міністерстві внутрішніх справ. Вони мали різні статути, різну навчальну спрямованість

і контингент учнів.

Ініціатива відкриття гімназій і ліцеїв йшла з

провінції.

Отож,

однією з причин появи на наших землях ліцеїв як навчальних закладів нового типу

була турбота місцевих меценатів про розвиток освіти свого краю. Саме в Ніжині,

Кременці та інших, віддалених від університетів, містах виникли перші в російській

імперії ліцеї.

Герцог Рішельє Арман Еммануель де Плесі (1766 – 1822). У 1803 р.

Рішельє став градоначальником Одеси, а в 1805-1814 рр. займав посаду генерал-

губернатора Новоросійського краю. За його безпосереднього сприяння на базі приватного

пансіону де Вольсея у 1805р. було створено Благородний інститут. У листопаді 1811р.

Рішельє був причетний і до появи проекту створення в Одесі ліцею на місці Благородного

інституту, на що він виділив значну частину свого щорічного доходу, зокрема

пожертвував 15 тис. франків на заснування бібліотеки ліцею.

Враховуючи

великий внесок колишнього генерал-губернатора у розвиток міста загалом і його турботу

про стан освіти краю зокрема, відкритий в Одесі згідно з імператорським

указом від 2 травня 1817 р. ліцей отримав назву Рішельєвського.

Окрім вступних іспитів існували і перехідні, які склали

ліцеїсти двічі на рік, у кожному півріччі. Ліцеїсти, які успішно закінчували повний курс

навчання і отримували “похвальні” атестати, здобували при вступі на державну службу

право на дванадцятий клас, що фактично прирівнювалось до навчання в університеті.

Курс навчання становив 6 років.

Новий ліцей був закритим середнім навчальним закладом підвищеного типу для

дітей аристократів та заможних торговців.

З 1829 року навчання у ліцеї стало одинадцятирічним:

3 класи початкового училища,

4 гімназійні класи,

4 ліцейні класи з двома відділеннями: філософським і юридичним.

Основною ідеєю ліцейної освіти було прищеплення вихованцям поваги і любові до науки.

Новий статут 1837 р. надав ліцею права вищого навчального закладу і відділив його від

гімназійних класів.

Після затвердження нового статуту за ліцеєм закріплюється

два відділення: фізико математичне і юридичне.

Гімназійні класи відігравали роль

підготовчого відділення для вступу до ліцею.

Відтак, історію Рішельєвського ліцею можна поділити на два періоди: гімназійний

(1817-1837) та університетський (1837-1865).

Історія виникнення Ніжинського ліцею пов’язана з іменами видатних представників

старовинного українського князівського роду Безбородьків. Князь О.А.Безбородько (1737

– 1799) захопився ідеєю створення в Ніжині навчального закладу університетського типу.

Для цього він пожертвував великі кошти, але передчасна смерть завадила йому здійснити

свій задум. Його справу продовжив молодший брат граф І.А.Безбородько (1755 – 1816),

який отримав офіційний дозвіл від царя на своє прохання про відкриття в Ніжині гімназії

вищих наук, а завершив онук О.Г. Кушельов - Безбородько (1800-1855).

Ніжинська гімназія ( ліцей ) готувала майбутню інтелектуальну еліту. Тут вивчались

латинська, французька, грецька, російська мови, світова історія. При закладі

функціонували фізичний, природничий кабінети, добре оснащена бібліотека, діяв

учнівський театр, в якому головні ролі грав М.Гоголь.

Навчання тривало три роки і складалося з шести семестрів. Ліцеїсти, які успішно

завершували навчання, могли бути зараховані до університетів без вступних іспитів.

Багато випускників ліцею займали високі

пости в міністерстві юстиції, що свідчило про належну підготовку учнів.

Третім відомим ліцеєм, який діяв у XIX ст. на території України в умовах російської

системи освіти, був Кременецький (або Волинський). Його передісторія значно давніша.

Ще у 1636 р. польський король Владислав IV дозволив заснувати у Кременці

Богоявленський монастир, братство, шпиталь та друкарню. При братстві функціонувала

школа. У 1650 р. її приміщення захопили єзуїти з метою створення тут колегіуму,

будівництво якого тривало майже століття. У 1713 р. на кошти князів Вишневських тут

відкрито школу граматики, яка поділялася на два види класів: три нижчі або граматичні

(граматика, синтаксис) і два вищі, або гуманітарні (поезія і риторика). Заклад

підпорядковувався Острозькій Єзуїтській колегії, куди для проходження навчання

вступали його випускники.

Засновником Кремецького ліцею був поляк Тадеуш Чацький, який займав посаду

візитатора (шкільного інспектора). Згідно із статистикою 1807 р., на Волині було 529 тис.

мешканців і лише 2300 учнів, тобто на 230 осіб. припадав один учень, на Київщині

ситуація була ще критичнішою один учень припадав на 965 мешканців.

Навчання в ліцеї було розраховано на 10 років. Тут вивчалися гуманітарні і точні

науки, військова справа. Вся програма навчання прирівнювалася до програми Віденського

університету. Ліцей мав добру матеріальну базу, зокрема велику бібліотеку, яка

нараховувала 50 тисяч книг. Слід відзначити, що значна кількість книг була подарована

генерал-фельдмаршалом М.І.Кутузовим.

У 20-х роках XIX ст. Кременецький ліцей досяг найвищого злету за весь період

свого існування. У цей час тут навчалося близько 700 учнів

Отже, на початку XIX ст. на території сучасної України виникають і розвиваються

перші в історії її шкільництва ліцеї: Ніжинський та Кременецький. Ліцеї виникли в умовах

соціально-економічних, політичних та культурних змін імперії. На території Україні вони

не стали масовим, основним типом навчального закладу і на відміну від парафіяльних і

повітових училищ, гімназій та університетів не отримали чітко визначеного місця в

системі шкільництва. Вони володіли специфічним, особливим статусом, який полягав у

поєднанні рис середньої та вищої школи, гімназійної та університетської освіти.

Історію розвитку ліцеїв в Україні можна поділити на п'ять основних періодів:

 період елітарних ліцеїв (1805 - 1875 рр.);

 перехідний період (1875 - 1920 рр.);

 міжвоєнний період західноукраїнських ліцеїв (1920 - 1940 рр.);

 період заборони ліцеїв (1940 - 1990 рр.);

 новітній період ліцеїв незалежної України (з 1990 р).

Зміст першого періоду складає, насамперед, діяльність чотирьох найвідоміших на

території України ліцеїв: Львівського (1805-1817), Рішельєвського в Одесі (1817-1865),

Кременецького (1818-1833) та Ніжинського (1832-1875).

Сімдесятирічний проміжок часу (з

1805 до 1875р.) можна виділити як перший період в історії розвитку ліцеїв в Україні –

період елітних ліцеїв

Протягом першого періоду діяльність ліцеїв була спрямована на розв'язання

проблем вищої освіти в Україні. За своїм статусом ці заклади займали проміжне місце між

гімназією з одного боку та університетом – з іншого.

Починаючи з другого періоду (1875-1920), ліцеї протягом тривалого часу (до 1940

р.) існували лише в західному регіоні України. У цей період діяла мережа ліцеїв у

Буковині та в Галичині.

Помітним явищем третього періоду (1920-1940) є відродження та діяльність Кременець-

кого ліцею – унікальної за своєю організаційною структурою освітньої установи. В основі

функціонування ліцею була реалізована ідея освітнього комплексу, в межах якого

об'єднувалася б діяльність різноманітних загальноосвітніх, професійних, педагогічних і

спеціальних шкіл, курсів, осередків.

У 1990 р. розпочався новий, п'ятий період в історії розвитку ліцеїв в Україні. Процес

становлення і утвердження ліцейної освіти в Україні ще далекий від завершення. Але, як

показує досвід роботи закладів такого типу, ліцеї не лише мають право на існування, але й

здатні відіграти важливу роль у поступальній освітній еволюції української освіти і школи.

Головною метою всіх ліцеїв в різні періоди свого існування було формування

інтелектуальної еліти суспільства.