77.Розвиток ліцейної освіти в Україні

.Поява перших ліцеїв на території України та закономірності їхнього подальшого

розвитку були зумовлені певними об’єктивними передумовами:

 багатовіковий процес становлення вітчизняної культури відбувався в контексті

передових європейських традицій;

 українське суспільство мало власні багаті освітньо-педагогічні традиції (освіта

Київської Русі, братські школи, козацькі школи та інші);

 протягом другої половини XVII-XVIII ст. характерними для населення України

є підвищений рівень грамотності та інтелектуального потенціалу в межах усієї Російської

держави;

 позитивний вплив європейської, зокрема української, культури на російську

призвів до зростання загального рівня останньої;

 необхідність політичної, економічної та культурної інтеграції з Європою

зумовила потребу в докорінній перебудові всіх сфер суспільного життя в Російській

імперії;

Появу ж ліцеїв в Україні на початку XIX ст. зумовила також об’єктивна потреба

відкриття вищих шкіл. На початку XIX ст. в Австрії розпочалася реформа освіти,

спрямована на посилення впливу церкви, її впровадження в навчально-виховний процес.

Відповідно до цієї реформи, з 1805 по 1817 рр. Львівський університет називається ліцеєм.

За своєю структурою і орієнтацією навчального процесу ліцей не відрізнявся від існуючих

на той час університетів. Лише термін навчання в ліцеї був іншим.

Для українського населення завжди були характерні високий рівень освіченості.

Діяльність Львівського університету (Львівського ліцею), Острозької та Києво-

Могилянської академій сприяли створенню багатих традицій вітчизняної вищої освіти.

Існували проекти створення українських університетів у Батурині (кінець XVII ст.),

Глухові (1760 р.) та Новгород-Сіверську (кінець XVII ст.) 8, 121-122. Проте жоден з них

не був дозволений царським урядом, тому так і не реалізувався. Створення ліцеїв у

Кременці, Одесі та Ніжині, поряд із відкриттям Харківського та пізніше Київського

університетів, започаткувало новий період в історії вітчизняної вищої школи.

Історичні документи свідчать, що ініціатива відкриття гімназій і ліцеїв йшлаІсторичні документи свідчать, що ініціатива відкриття гімназій і ліцеїв йшла з

провінції. Так, уже в 1803р. відомий благодійницькою діяльністю на користь освіти

гірсько-промисловець і вчений – натураліст Т.Г.Демидов, жертвуючи 357 душ і 100 тис.

рублів на користь Ярославської гімназії, просив “підвищити її в таке училище, яке б мало

однаковий ступінь з університетом і всі переваги його”.

У 1805р. подібне прохання надійшло від українського графа І.О.Безбородька. Він

просив у царя дозволу на відкриття гімназії вищих наук у Ніжині, де б навчалися діти

незаможних дворян та молоді люди інших станів, і пропонував для цього кошти, які

заповів його брат князь А.О.Безбородько. Справжнім творцем та меценатом ліцею в Одесі

став відомий герцог Рішельє, генерал-губернатор Новоросійського краю 

однією з причин появи на наших землях ліцеїв як навчальних закладів нового типу

була турбота місцевих меценатів про розвиток освіти свого краю.

Таким чином, з 6 найвідоміших ліцеїв в Російській імперії в Україні діяло рівно

половина.

Ліцеї в Україні не стали основним навчальним закладом, як це було у Франції,

Румунії та інших європейських державах. При відкритті цих закладів не враховувались

національні інтереси місцевого українського населення.

Кременецький ліцей був відверто польським навчальним закладом, а Одеський

і Ніжинський – проросійськими. Ліцеї, що діяли в XIX ст. на українській території, яка

була в складі Росії, мали різні статути, не однакову навчальну спрямованість та

контингент учнів. Але поряд зі специфічними особливостями, можна виявити багато

спільних характерних рис їхньої діяльності.

Провідне місце системі освіти півдня України належить Одеському

(Рішельєвському) ліцею. Ініціатором його заснування ліцею був відомий французький і

російський діяч герцог Рішельє Арман Еммануель де Плесі (1766 – 1822). У 1803 р.

Рішельє став градоначальником Одеси, а в 1805-1814 рр. займав посаду генерал-

губернатора Новоросійського краю. За його безпосереднього сприяння на базі приватного

пансіону де Вольсея у 1805р. було створено Благородний інститут. У листопаді 1811р.

Рішельє був причетний і до появи проекту створення в Одесі ліцею на місці Благородного

інституту, на що він виділив значну частину свого щорічного доходу, зокрема

пожертвував 15 тис. франків на заснування бібліотеки ліцею 2, 14 с.. Враховуючи

великий внесок колишнього генерал-губернатора у розвиток міста загалом і його турботу

про стан освіти краю зокрема, відкритий в Одесі згідно з імператорським

указом від 2 травня 1817 р. ліцей отримав назву Рішельєвського. Для функціонування

ліцею було розроблено статут з ініціативи міністра духовних справ та народної освіти О.

Голіцина.4. 15с. Для вступу до ліцею треба було скласти іспити, які запроваджувались

Міністерством народної освіти. Окрім вступних іспитів існували і перехідні, які склали

ліцеїсти двічі на рік, у кожному півріччі. Ліцеїсти, які успішно закінчували повний курс

навчання і отримували “похвальні” атестати, здобували при вступі на державну службу

право на дванадцятий клас, що фактично прирівнювалось до навчання в університеті.

Рішельєвський ліцей складався з власне ліцею, початкового училища, двох додаткових

училищ, де викладалися правознавство, політична економія і комерційні науки. При ліцеї

також були пансіон і педагогічний інститут на 24 особи. Курс навчання становив 6 років.

Новий ліцей був закритим середнім навчальним закладом підвищеного типу для

дітей аристократів та заможних торговців.

З 1829 року навчання у ліцеї стало одинадцятирічним: 3 класи початкового училища,

4 гімназійні класи, 4 ліцейні класи з двома відділеннями: філософським і юридичним.

Основною ідеєю ліцейної освіти було прищеплення вихованцям поваги і любові до науки.

Новий статут 1837 р. надав ліцею права вищого навчального закладу і відділив його від

гімназійних класів 8, 39с. Після затвердження нового статуту за ліцеєм закріплюється

два відділення: фізико математичне і юридичне. Гімназійні класи відігравали роль

підготовчого відділення для вступу до ліцею.

Відтак, історію Рішельєвського ліцею можна поділити на два періоди: гімназійний

(1817-1837) та університетський (1837-1865).

Історія виникнення Ніжинського ліцею пов’язана з іменами видатних представників

старовинного українського князівського роду Безбородьків. Князь О.А.Безбородько (1737

– 1799) захопився ідеєю створення в Ніжині навчального закладу університетського типу.

Для цього він пожертвував великі кошти, але передчасна смерть завадила йому здійснити

свій задум. Його справу продовжив молодший брат граф І.А.Безбородько (1755 – 1816),

який отримав офіційний дозвіл від царя на своє прохання про відкриття в Ніжині гімназії

вищих наук, а завершив онук О.Г. Кушельов - Безбородько (1800-1855) 6, 19.

Ніжинська гімназія ( ліцей ) готувала майбутню інтелектуальну еліту. Тут вивчались

латинська, французька, грецька, російська мови, світова історія. При закладі

функціонували фізичний, природничий кабінети, добре оснащена бібліотека, діяв

учнівський театр, в якому головні ролі грав М.Гоголь.

Навчання тривало три роки і складалося з шести семестрів. Ліцеїсти, які успішно

завершували навчання, могли бути зараховані до університетів без вступних іспитів.

Ліцей же не давав закінченої вищої освіти. Багато випускників ліцею займали високі

пости в міністерстві юстиції, що свідчило про належну підготовку учнів.

Третім відомим ліцеєм, який діяв у XIX ст. на території України в умовах російської

системи освіти, був Кременецький (або Волинський). Його передісторія значно давніша.

Ще у 1636 р. польський король Владислав IV дозволив заснувати у Кременці

Богоявленський монастир, братство, шпиталь та друкарню. При братстві функціонувала

школа. У 1650 р. її приміщення захопили єзуїти з метою створення тут колегіуму,

будівництво якого тривало майже століття. У 1713 р. на кошти князів Вишневських тут

відкрито школу граматики, яка поділялася на два види класів: три нижчі або граматичні

(граматика, синтаксис) і два вищі, або гуманітарні (поезія і риторика). Заклад

підпорядковувався Острозькій Єзуїтській колегії, куди для проходження навчання

вступали його випускники.

Засновником Кремецького ліцею був поляк Тадеуш Чацький, який займав посаду

візитатора (шкільного інспектора). Згідно із статистикою 1807 р., на Волині було 529 тис.

мешканців і лише 2300 учнів, тобто на 230 осіб. припадав один учень, на Київщині

ситуація була ще критичнішою один учень припадав на 965 мешканців губернії

Навчання в ліцеї було розраховано на 10 років. Тут вивчалися гуманітарні і точні

науки, військова справа. Вся програма навчання прирівнювалася до програми Віденського

університету. Ліцей мав добру матеріальну базу, зокрема велику бібліотеку, яка

нараховувала 50 тисяч книг. Слід відзначити, що значна кількість книг була подарована

генерал-фельдмаршалом М.І.Кутузовим.

У 20-х роках XIX ст. Кременецький ліцей досяг найвищого злету за весь період

свого існування. У цей час тут навчалося близько 700 учнів. До складу закладу входив

десяти-річний загальноосвітній ліцей, а також ряд фахових шкіл: механіків і геометрів,

землемірів, садівників, хірургії та ветеринарії. Тут функціонували: астрономічна

обсерваторія, метеоро-логічна станція, добре обладнаний фізичний, математичний та інші

кабінети, унікальний ботанічний сад і надзвичайно багата бібліотека, власна друкарня 1,

Отже, на початку XIX ст. на території сучасної України виникають і розвиваються

перші в історії її шкільництва ліцеї: Ніжинський та Кременецький. Ліцеї виникли в умовах

соціально-економічних, політичних та культурних змін імперії. На території Україні вони

не стали масовим, основним типом навчального закладу і на відміну від парафіяльних і

повітових училищ, гімназій та університетів не отримали чітко визначеного місця в

системі шкільництва. Вони володіли специфічним, особливим статусом, який полягав у

поєднанні рис середньої та вищої школи, гімназійної та університетської освіти. В

діяльності ліцеїв важливу роль відіграв фактор особистості засновника.

Історію розвитку ліцеїв в Україні можна поділити на п'ять основних періодів:

 період елітарних ліцеїв (1805 - 1875 рр.);

 перехідний період (1875 - 1920 рр.);

 міжвоєнний період західноукраїнських ліцеїв (1920 - 1940 рр.);

 період заборони ліцеїв (1940 - 1990 рр.);

 новітній період ліцеїв незалежної України (з 1990 р).

Зміст першого періоду складає, насамперед, діяльність чотирьох найвідоміших на

території України ліцеїв: Львівського (1805-1817), Рішельєвського в Одесі (1817-1865),

Кременецького (1818-1833) та Ніжинського (1832-1875). Сімдесятирічний проміжок часу (з

1805 до 1875р.) можна виділити як перший період в історії розвитку ліцеїв в Україні –

період елітних ліцеїв

Протягом першого періоду діяльність ліцеїв була спрямована на розв'язання

проблем вищої освіти в Україні. За своїм статусом ці заклади займали проміжне місце між

гімназією з одного боку та університетом – з іншого.

Починаючи з другого періоду (1875-1920), ліцеї протягом тривалого часу (до 1940

р.) існували лише в західному регіоні України. У цей період діяла мережа ліцеїв у

Буковині та в Галичині.

Помітним явищем третього періоду (1920-1940) є відродження та діяльність Кременець-

кого ліцею – унікальної за своєю організаційною структурою освітньої установи. В основі

функціонування ліцею була реалізована ідея освітнього комплексу, в межах якого

об'єднувалася б діяльність різноманітних загальноосвітніх, професійних, педагогічних і

спеціальних шкіл, курсів, осередків.

В українських ліцеях створювалася особлива, притаманна лише цим закладам

атмосфера, закладалися перші традиції, формувався імідж учня-ліцеїста. Інша справа, що

через нетривалий час існування цих закладів (1937 - 1939) такі традиції не встигли чітко

окреслитися. В кожному ліцеї, як і гімназії, при якій він діяв, панувала національно-

патріотична атмосфера, що дозволяло цим закладам бути важливими осередками українства

в Галицько-Волинському регіоні за умов польського режиму. 8, 55с..

Особливості національної політики польського уряду визначили кризовий стан

української освіти в державі. Кількість україномовних навчальних закладів, зокрема

ліцеїв, наприкінці 30-х років була недостатньою. Через відсутність власних вищих

навчальних закладів українські ліцеї виконували також функції вищого ступеня національної

школи. Саме ліцеї та гімназії повинні були здійснити надзвичайно важливу місію -

підготувати нову генерацію української інтелектуальної еліти.

У 1990 р. розпочався новий, п'ятий період в історії розвитку ліцеїв в Україні. Процес

становлення і утвердження ліцейної освіти в Україні ще далекий від завершення. Але, як

показує досвід роботи закладів такого типу, ліцеї не лише мають право на існування, але й

здатні відіграти важливу роль у поступальній освітній еволюції української освіти і школи.

Головною метою всіх ліцеїв в різні періоди свого існування було формування

інтелектуальної еліти