71 Самооцінка

Самооцінка – судження людини про міру наявності в неї тих чи інших якостей , властивостей порівняно з певним еталоном , зразком. Самооцінка – вияв оціночного ставлення до себе людини. Якщо на початкових етапах само оцінювання еталоном виступають якості інших людей або оцінні судження дорослих чи норми поведінки , правила, то пізніше – еталони «внутрішні», коли дитина вже здатна сама судити про міру наявності в неї певної якості в певний момент, порівняно з тим, якою вона була раніше. На цьому грунтується здатність оцінювати себе з погляду на динаміки якостей, властивостей. Самооцінка – основний структурний компонент самосвідомості (а отже і самопізнання) ;) особистості .Вона відіграє важливу роль у саморегулюванні поведінки та діяльності. Самооцінка є передусім результатом розумових операцій аналізу , порівняння, синтезу.Тому слід вважати що раціональний компонент самооцінки є основним.Разом з тим в розумових діях що ведуть до формування самооцінки , наявний емоц компонент, оскільки особистість при само оцінюванні завжди виявляє певне емоційне ставлення до себе. Від співвідношення раціонально та емоц в самооцінці залежить характер останньої. Чим більше людина керується в оцінці своїх якостей, властивостей усвідомленими знаннями, логічними міркуваннями і доведеннями тим блищою до реальності є її самооцінка .Важливою характеристикою самооцінки є її змістовний аспект , тобто те, що становить О свідомого само оцінювання. О самосвід – предметна діяльність та її результати, поведінка людтини , її моральні та фізичні якості, здібності , риси характеру.Основний параметр самооцінки - рівень та міра адекватності та стійкості. Суттєвою якісною характеристикою самооцінки є ступінь її самокритичності.Зміст самооцінки є багатоаспектним , так само як складною є і сама особистість, він охоплює світ її моральних цінностей, відносин, можливостей.

72 механізми наук мислення: узагальнення, формалізація та ідеалізація Вже на рiвнi розгляду побутової дiяльностi окремого iндивiда знаходимо, що знання, у яких вiдображенi властивостi природи, не використовуються безпосереднiм чином на практицi.У практичнiй дiяльностi використовуються тiльки знання конкрет­­­ного способу дiї. Тобто, вiдкриваючи корисну властивiсть навко­­­лишнього свiту, людина вносить змiни в уявний план дiяльностi. При цьому змiнюється перш за все сама людина, перетворюючись на таку, що тепер знає спосiб досягнення своєї мети та вносить корективи у свою дiяльнiсть.Отже, знання про навколишнiй свiт пов'язанi з конкретним планом дiй (алгоритмом, технологiєю) процесом мислення, який опосередко­­­вує собою як форми практичної дiяльностi, так i форми пiзнання. "Знання нової властивостi, одержане тим чи iншим шляхом, викорис­­­товується безпосередньо мисленням, а не практичною дiяльнiстю"[15. -с.102]. У практицi застосовується тiльки створений за допомогою мислення новий алгоритм, нова технологiя, новий спосiб досягнення мети.Таке тлумачення мiсця мислення дозволяє пояснити: чому пiзнан­­­ня, розвинуте до наукових форм, лише опосередковано пов'язане з практичним життям суспiльства, спецiальним процесом технологiчного застосування знань?; чому перед людиною, зайнятою пошуком шляхiв вирiшення практичних проблем, можуть поставати чисто гносеологiчнi питання?; чому вiдкритий науковцями природний процес, застосований у практицi, було знайдено та осмислено саме при вирiшеннi науко­­­вої, а не практичної проблеми? Тут, мислення складає здатнiсть лю­­­дини уявно вирiшувати усвiдомленi суперечностi, проблеми та за­­­дачi. У свою чергу мислення для цього озброєне специфiчними засо­­­бами та способами - знаннями.Емпiрично спостерiгається, що з iсторичним розвитком суспiльст­­­ва вдосконалюються способи i засоби мислення, цiлеспрямована змiна яких перетворюється у вiдносно самостiйну iнтелектуальну дiяльнiсть зi своєю внутрiшньою структурою, зi своїми стало повто­­­рюваними моментами.Знанням притаманнi деякi iстотнi властивостi, що вiдрiзняють їх вiд iнших продуктiв людської дiяльностi.По-перше, знання достатньо отримати один раз, пiсля чого воно лише передається. I хоча кожна людина, яка сприймає вже "вiдкри­­­те" для суспiльства знання вперше самотужки вiдтворює в уявленнi систему зв'язкiв визначень в судження, нею здiйснюється лише фор­­­мальний синтез визначень. Ряд знань, що використовувалися ранiше для отримання нового знання, при передачi знань випускається.По-друге, знання, коли вони сприйнятi та використанi, не зника­­­ють "фiзично", а залишаються в пам'ятi, можуть бути вiдтвореними в уявленнi необхiдну кiлькiсть разiв у зв'язку з рiзними ситуацiями.По-третє, не зникаючи "фiзично", знання може замiнюватися iншим знанням, що визначають поняттям "моральне старiння"Оскiльки наведенi визначення можна пiдвести пiд iншi поняття, а не тiльки пiд поняття "знання" (наприклад, пiд поняття "iнфор­­­мацiя"), ми будемо розглядати їх не як основоположнi дефiнiцiї фе­­­номена, а як предмет безпосереднього аналiзу.