42 Діяльність та розвиток людини

Коли говорять про розвиток людської діяльності, то мають на увазі наступні аспекти прогресивного перетворення діяльності:

1. Розвиток філогенезу системи діяльності людини.

2. Включення людини в різні види діяльності в процесі його індивідуального розвитку (онтогенез).

3. Зміни, що відбуваються усередині окремих видів діяльності у міру їх розвитку.

4. Диференціацію діяльностей, в процесі якої з одних діяльностей народжуються інші за рахунок відособлення і перетворення окремих дій в самостійні види діяльності.

Перетворення філогенезу системи людських діяльностей співпадає по суті з історією соціально-економічного розвитку людства. Інтеграція і диференціація суспільних структур супроводжувалися появою у людей нового вигляду діяльності. Те ж саме відбувалося у міру зростання економіки, розвитку кооперації і розподілу праці. Люди нових поколінь, включаючись в життя сучасного ним суспільства, засвоювали і розвивали ті види діяльності, які характерні для даного суспільства.

Цей процес інтеграції індивіда, що росте, в систему діяльностей, що діє, називається соціалізацією, і її поетапне здійснення припускає поступове залучення дитини до спілкування, гри, учення і праці - ті чотири основні види діяльності, які були стисло описані вищим. При цьому кожний з названих видів діяльності спочатку засвоюється в самому елементарному вигляді, а потім ускладнюється і удосконалюється. Спілкування дорослого з навколишніми людьми так само мало схоже на спілкування немовляти або молодшого школяра, як трудова діяльність дорослих людей на дитячу гру.

В процесі розвитку діяльності відбуваються її внутрішні перетворення. По-перше, діяльність збагачується новим наочним змістом. Її об'єктом і відповідно засобом задоволення пов'язаних з нею потреб стають нові предмети матеріальної і духовної культури. По-друге, у діяльності з'являються нові засоби реалізації, які прискорюють її течію і удосконалюють результати. Так, наприклад, засвоєння нової мови розширює можливості для запису і відтворення інформації; знайомство з вищою математикою покращує здібність до кількісних розрахунків. По-третє, в процесі розвитку діяльності відбувається автоматизація окремих операцій і інших компонентів діяльності, вони перетворюються на уміння і навики. Нарешті, по-четверте, в результаті розвитку діяльності з неї можуть виділятися, відособлятися і далі самостійно розвиватися новий вигляд діяльності. Цей механізм розвитку діяльності описаний А.Н.Леонтьевым і отримав назву зрушення мотиву на мету.

Дія цього механізму представляється наступною. Деякий фрагмент діяльності - дія - спочатку може мати усвідомлювану індивідом мету, яка у свою чергу виступає як засіб досягнення іншої мети, службовці задоволенню потреби. Дана дія і відповідна йому мета є привабливими для індивіда постільки, оскільки вони обслуговують процес задоволення потреби, і лише з цієї причини. Надалі мета цієї дії може придбати самостійну цінність, стати потребою або мотивом. В цьому випадку говорять, що в ході розвитку діяльності відбулося зрушення мотиву на мету і народилася нова діяльність.

43 Діяльність та психічні процеси. Психічні процеси: сприйняття, увага, уява, пам'ять, мислення, мова - виступають як найважливіші компоненти будь-якої людської діяльності. Для того, щоб задовольняти свої потреби, спілкуватися, грати, вчитися і працювати, людина повинна сприймати світ, звертати увагу на ті чи інші моменти або компоненти діяльності, представляти те, що йому потрібно зробити, запам'ятовувати, обмірковувати, висловлювати судження. Отже, без участі психічних процесів людська діяльність неможлива, вони виступають як її невід'ємні внутрішні моменти. Але виявляється, що психічні процеси не просто беруть участь у діяльності, що вони у ній розвиваються і самі представляють собою особливі види діяльності. Сприйняття в процесі практичної діяльності набуває свої найважливіші людські якості. У діяльності формуються його основні види: сприйняття глибини, напрямки і швидкості руху, часу і простору. Практичне маніпулювання дитини з об'ємними, прилеглими та віддаленими предметами відкриває йому той факт, що предмети і простір мають певні вимірювання: ширину, висоту, глибину. В результаті людина навчається сприймати й оцінювати форми. Слідкуючі руху руки і очі, що супроводжуються синергічний, координувати скороченнями певних груп м'язів, сприяють становленню сприйняття руху та його напрямки. Зміни швидкості рухаються об'єктів автоматично відтворюються в прискорення і уповільнення скорочень певних груп м'язів, і це навчає органи чуття сприйняття швидкості. Уява теж пов'язане з діяльністю. По-перше, людина не в змозі представити або уявити таке, що коли-небудь не виступало досвіді, не було елементом, предметом, умовою або моментом будь-якої діяльності. Фактура уяви є відображення, хоча і не буквальне, досвіду практичної діяльності. Ще більшою мірою це відноситься до пам'яті, причому до двох її основним процесам одночасно: до запам'ятовування і відтворення. Запам'ятовування здійснюється в діяльності і саме представляє особливого роду мнемічні діяльність, яка містить дії та операції, спрямовані на підготовку матеріалу на краще його запам'ятовуванню. Це - структурування, осмислення, ассоціірованіе матеріалу з відомими фактами, включення різноманітних предметів і рухів в процес запам'ятовування і т.п. Пріпомінаніе також передбачає виконання певних дій, спрямованих на те, щоб вчасно і точно згадати запечатленний в пам'яті матеріал. Відомо, що свідоме відтворення діяльності, в ході якої якийсь матеріал був запомнил, сприяє тому, що він легше пріпомінается. Мислення в ряді своїх форм идентично практичної діяльності (так зване «ручне», або практичне мислення). У більш розвинених формах - образної і логічної - деятельностний момент виступає в ньому у вигляді внутрішніх, розумових дій та операцій. Мова також являє собою особливого роду діяльність, так що часто, характеризуючи її, користуються словосполученням «Мовленнєва діяльність». Оскільки внутрішні психічні процеси в людини виявляють той же будову, що й зовнішні дії, є всі підстави говорити не тільки про зовнішньому, але й внутрішньому дії. Було експериментально доведено, що внутрішні, тобто психічні, процеси, які називаються вищими психічними функціями, за походженням і структурі є діяльностями. Розроблені і доведені на практиці теорії, стверджуючи ¬ ющіе, що психічні процеси можна формувати через організовану за особливими правилами зовнішню діяльність. Зовнішня діяльність в результаті її спеціальних перетворень, спрямованих на скорочення та автоматизацію окремих ланок, їх перетворення в навички, поступово переходить у внутрішню, власне психічну (інтеріорізація). Такими інтеріорізованнимі психічними процесами є довільні і опосередкований промовою пізнавальні процеси: сприйняття, увага, уява, пам'ять і мислення. З іншого боку, жоден з названих психічних процесів не протекает як суто внутрішній і обов'язково включаю ¬ чає будь-які зовнішні, звичайно рухові, ланки. Зорове сприйняття, наприклад, нерозривно пов'язане з руху ¬ жаннями очей, дотик - з рухами рук, увагу - з м'язовими скороченнями, що визначають його зосередженість, переключаемость і розсіювання. При вирішенні людиною завдань майже завжди працює його артікуляціонний апарат; Мовленнєва діяльність без рухів гортані та лицьових м'язів неможлива. Отже, всяка діяльність - це з'єднання внутрішніх і зовнішніх, психічних і поведінкових дій та операцій.