27 Самоставлення як складова самосвідомості

Купперсміт – самооцінка = само ставленню, яке складається поступово та набуває звичного характеру , воно виявляється , як поступове схвалення чи несхвалення міра якого визначає переконаність індивіда у своїй самоцінності та значущості. Само ставлення ототожнювали з самоповагою та само сприйняттям. Існують теорії , в основу яких ставлять само ставлення. Найбільш глибокий і багатосторонній аналіз проблем ставлення здійснено в працях В.М. Мясищева, який розглядає дане поняття як базову категорію психології і як вихідну одиницю психологічного аналізу. Патілєєв розглядав самоставлення, як ієрархічну , динамічну систему. Самоставленя може бути зрозумілим за допомогою мотивів, які його зумовлюють, а також воно залежить від соціальної позиції людини , яка визначається ССР- соц ситуація розвитку, динамічна єдність тог, що створює ситуація і того, до чого людина готова. Само ставлення визначається глобальною самооцінкою .Самоставлення це вираження смислу я , його психологічний зміст може бути розкритий дише в контексті реальних життєвих відносин С, соцільних ситуацій розвитку та діяльностей за якими стоять мотиви, зо пов’язані із самореалізацією С, як особистості.В само ставленні виділяють 2 підсистеми : 1)система само оцінок; 2) система емоц ставлення до самого себе. У випадку оцінки само ставлення виступає, як самоповага, почуття компетентності або почуття ефективності .В якості емоційного ставл : симпатія, почуття власної гідності, цінності та само сприйняття. Система самооцінки порівняно з ем відношенням більшою мірою пов’язана з спонукальною функцією мотивів, а система ем цінності само ставлення з смислоутворюючею функцією мотивів. К. Роджерс підрозділяє самоставлення на самооцінку (оцінку себе як носія певних властивостей і чеснот) і самоприйняття (прийняття себе як унікальну індивідуальність, яка має не тільки чесноти, але й слабкі сторони і недоліки). . Бернс вказує на тверду переконаність у імпонуванні іншим людям, впевненість у здібності до того чи іншого виду діяльності й на почуття власної значимості. Л. Велес, Г. Маквелл – про почуття власної компетентності, прихильності й симпатії до себе . І.С. Кон вважає ставлення до себе “глобальною самооцінкою особистості, яка виступає загальним знаменником, підсумковим виміром “Я”, яке виражає міру прийняття себе, або – ставлення до себе, похідне від сукупності окремих самооцінок”.Аналізуючи сутність самоставлення особистості, В.В.Столін говорить про рівненеву його структуру. Загальними аспектами самоставлення, на думку дослідника, є “самоповага”, "аутосимпатія”, “близькість - самоінтерес”, які утворюють емоційний простір самоставлення і наповняють окремі його дії. Це глобальне почуття “за” або “проти” має феноменальне подвоєння у вигляді передбачуваного ставлення інших, яке також є одним із вимірів в структурі само ставлення.

Ставлення людини до себе визначається як установче утворення представниками школи Д.Н. Узнадзе. У даній традиції концептуальна модель самоставлення як соціальної установки розроблена Н.І.Сарджвелазде, який вперше ввів категорію «самоставлення» в наукову термінологію як спеціальне поняття, класифікуючи його як підклас соціальної установки