24.Форми та рівні самосвідомості

Самосвідомість - динамічна освіта, що історично розвивається, виступаюча на різних рівнях і в різних формах. Першою його формою, яку іноді називають самопочуттям, є елементарне усвідомлення свого тіла і його включення в світ навколишніх речей і людей. Виявляється, що просте сприйняття предметів як існують поза даною людиною і незалежно від його свідомості вже припускає певні форми самовіднесення, тобто деякий вид самосвідомості. Для того, щоб побачити той або інший предмет як щось існує об'єктивне, в сам процес сприйняття повинен бути як би "вбудований" певний механізм, що враховує місце тіла людини серед інших тіл, - як природних, так і соціальних - і зміни, які відбуваються з тілом людини на відміну від того, що здійснюється в зовнішньому світі. Проте самосвідомість - це не тільки різноманітні форми і рівні самопізнання. Це також завжди і самооцінка і самоконтроль. Самосвідомість припускає зіставлення себе з певною, прийнятою даною людиною ідеалом "я", винесення деякої самооцінки - як наслідок - виникнення відчуття задоволення або ж незадоволення собою. "Дзеркало" в якому людина бачить самого себе і за допомогою якого він починає відноситися до себе як до людини, тобто виробляє форми самосвідомості, - товариство інших людей. Самосвідомість народжується не в результаті внутрішніх потреб ізольованої свідомості, а в процесі колективної практичної діяльності і міжособистісних відносин.

И.И.Чеснокова пропонує розрізняти два рівні самосвідомості по критерію тих рамок, в яких відбувається співвідношення знань про себе. На першому рівні таке співвідношення відбувається в рамках зіставлення "Я" і "іншої людини". Спочатку деяка якість сприймається і знижується в іншій людині, а потім воно переноситься на себе. Відповідними внутрішніми прийомами самопізнання є переважно самосприймання і самоспостереження. На другому рівні співвідношення знань про себе відбувається в процесі аутокоммуникації, тобто в рамках "Я і Я". Людина оперує "вже готовими знаннями про себе, якоюсь мірою вже сформованими, отриманими в різний час, в різних ситуаціях". Як специфічний внутрішній прийом самопізнання указуються самоаналіз і самоосмислення. На цьому другому рівні чоловік співвідносить свою поведінку з тією мотивацією, яку він реалізує. Оцінюються і самі мотиви з погляду суспільних і внутрішніх вимог. Вищого розвитку самосвідомість на цьому другому рівні досягає при формуванні життєвих планів і цілей, життєвій філософії в цілому, своєї суспільної цінності, власної гідності.

25 Прояви самосвідомості в перцептивних та рухових процесах.

Самовиділення та "прийняття себе в розрахунок" в перцептивних та рухових процесах  Процес відображення живими організмами, на відміну від неживих тіл, завжди відбувається в умовах руху самих сприймаючих систем. При цьому в потоці інформації частина змін повязана зі змінами у зовнішніх обєктах, а інша частина викликана рухом самої сприймаючої системи. Для того щоб відображення було адекватним, організм повинен розвинути у собі здатність відділяти в потоці стимуляції те, що є стимульним інваріантом, який відповідає обєкту, від того, що привнесене його власною активністю, а також використовувати і те й інше для регуляції власної поведінки.  У звязку з цим В. Епштейн пропонує поняття "процеси прийняття в розрахунок" (принятия в расчет) - формування імпліцитного уявлення, свого роду неусвідомленої впевненості в  існуванні й стабільності навколишнього предметного світу та субєктивне "вписування" себе у цей світ. Н. Бернштейн: будь-який акт сприймання передбачає перцептивне самовиділення та субєктивну просторово локалізовану присутність того, що сприймається.  Самовиділення організму відбувається не лише у рамках сприймання зовнішніх обєктів та побудови рухів. Це самовиділення виступає і у формі відчуттів, що відображають функціональний стан окремих органів, у тому числі внутрішніх (інтероцепція), а також у формі больових відчуттів.  Схема тіла - субєктивний образ взаємного розташування і стану руху частин тіла у просторі; формується на основі інформації про положення тіла та його частин у просторі (пропріоцепція) та стану руху органів (кінестезія). Психічне утворення, тобто може включати фізично відсутні, "фантомні" елементи, а також елементи одягу тощо.  Самопочуття - емоційно забарвлене враження комфорту чи дискомфорту, напруження чи розрядки, занепокоєння чи спокою; виникає на основі інформації інтерорецепторів, що відображають стан внутрішніх органів і внутрішнього середовища. Дифузно відображає загальний стан організму.  Ідеї И.М.Сеченова про дисоціацію і подальший синтез відчуттів мають принципове значення для підходу до проблеми більш загальною, ніж проблема самосвідомості, - до проблеми специфічної природи тілесного віддзеркалення живими організмами. Загальний сенс цієї проблеми можна сформулювати так: процес віддзеркалення живими організмами на відміну від неживих тіл завжди відбувається в умовах руху самих сприймаючих систем. При цьому в потоці інформації частина змін пов'язана із змінами в зовнішніх об'єктах, а інша частина викликана рухом самої сприймаючої системи. Для того, щоб віддзеркалення було адекватним, організм повинен розвинути в собі здатність відокремлювати в потоці стимуляції те, що є стимульним інваріантом, відповідним об'єкту, від того, що привнесене його власною активністю, і використовувати і те і інше для регуляції своєї поведінки. При ходьбі, поворотах голови предмети не розгойдуються і не міняють орієнтацію, хоч і їх зображення на сітківці ока міняє орієнтацію, розмір, яскравість. Навчена перцептивна система людини без зусиль справляється з проблемою виділення змін в стимуляції, пов'язаних з власною активністю і із змінами самих предметів. Це відбувається за рахунок цілого ряду специфічних перцептивних механізмів. До них відносяться порівняння прогнозованих результатів зміни ситуації унаслідок рухів з тими, які реально наступили, інтеграція різних параметрів сприйманого образу і сенсорної стимуляції за правилами інваріантності. Так, наприклад, для того, щоб сприйняти величину об'єкту константною, при її зміні на сітківці ока, суб'єкт повинен сприйняти пропорційну зміну у відстані від нього до об'єкту, викликане його наближенням (видаленням) або наближенням (видаленням) самого суб'єкта.Велику роль у виділенні і обліку власної активності грає і більш загальний чинник: формування імпліцитного уявлення, свого роду неусвідомлюваній упевненості в існуванні і стабільності навколишнього наочного світу і суб'єктивне "вписування" себе в цей світ.Відзначимо, що подібні характеристики сприйняття властиві і твариною, принаймні вищою. Про це свідчать як вже сам факт високорозвинутих сенсомоторних координації (вони були б неможливі, якби тварина не уміла відокремлювати, а потім синтезувати інформацію про зовнішній світ і про стан і положення власного тіла і його органів), так і більш спеціальні факти, такі, як явище константній у тварин. Б.М.Величковский обговорює існування двох систем зору.Сказане по відношенню до зорового сприйняття справедливо і відносно інших сенсорних модальностей, а також і по відношенню до рухової активності. Живе тіло, як і всяке фізичне тіло, володіє механічними характеристиками і підкоряється фізичним законам; воно також підкоряється тілесним можливостям, біомеханіці. В процесі своєї рухової активності живе тіло підпорядковує рух також і руховому завданню. Обговорюючи цю проблему і її рішення в рамках концепції Н.А.Бернштейна, А.В.Запорожец і В.П.Зинченко відзначають: "Завдання побудови руху в унікальній реальній наочній ситуації є фантастичним по своїй складності. Щоб вирішити її, тіло, що володіє психікою, вимушене якимсь шляхом осягнути складну фізику конкретної наочної ситуації і погоджувати її з тілесною біомеханікою". Згідно представленням Н. А. Бернштейна, одним з ключових моментів рухової активності є знання організму про стан периферичного рухового апарату. Без цих знань (сенсорній інформації) команди з центральних ланок нервової системи про виробництво рухів виявляються принципово неефективними. Взаємодія ефекторного і сенсорного ланок в процесі управління рухами отримало віддзеркалення в понятті рефлекторного кільця. Відзначимо, що положення, розвинені Н. А. Бернштейном, відносяться не тільки до людини, але і до хребетних тварин взагалі.