- •6.030503 – «Міжнародна економіка», 6.030508 – «Фінанси і кредит», 6.030509 – «Облік і аудит»
- •Тема 1. Предмет і метод політичної економії.
- •Предмет політичної економії.
- •Зародження і розвиток політичної економії, її напрями і школи.
- •Методи політичної економії.
- •Функції політичної економії.
- •Тема 2. Виробництво матеріальних благ і послуг. Продукт і характер праці.
- •Виробничі можливості суспільства і продукт виробництва
- •2.2. Виробничий потенціал і межа виробничих можливостей.
- •Тема 3. Економічні потреби та інтереси.
- •3.1. Економічні потреби суспільства. Закон зростання потреб.
- •3.2. Корисність продукту. Закон спадної граничної корисності.
- •3.3. Економічні інтереси, їх взаємозв’язок з потребами, споживанням і виробництвом.
- •Тема 4. Соціально-економічний устрій суспільства. Економічна система та закони її розвитку.
- •Економічна система: сутність, структурні елементи і критерії класифікації.
- •4.2. Економічні відносини як соціальна форма і спосіб організації економічної системи
- •4.3. Власність як економічна категорія. Історичні типи та форми власності.
- •Тема 5. Товарна форма організації суспільного виробництва. Товар і гроші.
- •5.2. Товарна форма організації суспільного виробництва
- •5.3. Товар і його властивості
- •Сутність грошей. Альтернативні теорії грошей. Функції грошей.
- •Закони грошового обігу. Інфляція та забезпечення стабільності купівельної спроможності грошової одиниці. Грошові реформи.
- •Тема 6. Капітал і наймана праця.
- •6.1. Капітал як економічна категорія
- •6.2. Капітал і праця
- •6.3. Заробітна плата: сутність, форми та організація. Види заробітної плати
- •Тема 7. Витрати виробництва і прибуток
- •7.1. Сутність та економічне значення витрат виробництва. Теорії витрат виробництва
- •7.2. Економічні та бухгалтерські витрати та їх структура
- •7.3. Валові, середні та граничні витрати
- •7.4. Прибуток як економічна категорія. Норма прибутку та чинники, що на нього впливають
- •Тема 8. Ринок, його суть та функції. Моделі ринку. Конкуренція і ціноутворення.
- •8.1. Ринкові відносини, їх суб’єкти і об’єкти. Умови формування і розвитку ринку. Види ринку та його функції
- •8.2. Попит і пропозиція. Ринкова рівновага. Ринкова ціна: механізм формування і функції
- •8.3. Конкуренція та її сутність. Функції та форми конкуренції
- •8.4. Конкуренція і моделі ринків. Особливості ринкових відносин в Україні
- •Характеристика ринкових моделей
- •8.5. Ринок засобів виробництва. Ринок праці. Ринок капіталу. Ринок нерухомості (срс).
- •Тема 9. Домогосподарство в системі економічних відносин
- •9.1. Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин.
- •9.2. Функції домогосподарств
- •9.3. Доходи та витрати домогосподарств
- •Тема 10. Підприємство як товаровиробник. Валовий дохід і прибуток.
- •10.1. Суть підприємництва, умови його існування. Функції підприємця.
- •10.2. Підприємство як суб’єкт ринкової економіки. Класифікація підприємств
- •10.3. Капітал підприємства і його кругообіг
- •Тема 11. Галузеві особливості виробництва і функціонування капіталу. Форми прибутку, процент і рента.
- •11.1. Аграрне виробництво – особлива сфера вкладення капіталу
- •Диференційна рента першого та другого виду
- •11.2. Капітал в сфері обігу. Торгівельний прибуток.
- •11.3. Позичковий капітал та позичковий відсоток.
- •Тема 12. Суспільне відтворення. Суспільний продукт і його основні форми
- •12.1. Суспільне відтворення: сутність та види. Просте та розширене відтворення.
- •12.2. Суспільний продукт і його форми. Методи обчислення суспільного продукту
- •Валовий внутрішній продукт. Чистий національний продукт і національний дохід
- •12.4. Національне багатство: його зміст і структура
- •Тема 13. Економічний розвиток. Зайнятість, відтворення робочої сили та їх регулювання державою
- •13.1. Економічний розвиток та економічне зростання
- •13.2. Економічні цикли: сутність, види. Економічні кризи
- •16.3. Зайнятість: сутність і форми. Зайнятість та відтворення сукупної робочої сили
- •16.4. Неповна зайнятість та рівень безробіття. Види і форми безробіття
- •16.5. Державне регулювання зайнятості в Україні (срс)
- •Тема 14. Господарський механізм у системі суспільного відтворення. Держава та її економічні функції
- •14.1. Господарський механізм, його сутність та елементи
- •16.2. Державне регулювання суспільного відтворення та його форми. Планування та програмування
- •16.3. Держава як суб’єкт економічних відносин. Економічні функції держави
- •Держава створює також юридично-інституціональні засади ринкової економіки.
- •Тема 15. Сучасні економічні системи. Особливості розвитку перехідних економік.
- •15.1 Економічна система сучасного капіталізму
- •15.2. Соціалістична економічна система та її еволюція
- •15.3. Закономірності та особливості розвитку перехідних економік
- •Тема 16. Суть і структура світового господарства. Форми міжнародних економічних відносин.
- •Світове господарство: його сутність та структура. Міжнародний поділ праці і спеціалізація
- •16.3 Міжнародні економічні відносини та їх форми. Міжнародна торгівля
- •Міжнародний рух капіталу
- •Міжнародні валютно-фінансові відносини
- •Міжнародна міграція робочої сили
- •Тема 17. Економічні аспекти глобальних проблем та їх вплив на економічний розвиток України
- •17.3 Міжнародне співробітництво у вирішенні глобальних проблем та розвитку світового господарства
16.2. Державне регулювання суспільного відтворення та його форми. Планування та програмування
У реальній дійсності в змішаній економіці одночасно діють як ринковий, так державний механізми регулювання. Значення ринкового механізму саморегулювання полягає в тому, що він дає можливість вирішувати такі завдання:
ефективний розподіл ресурсів для виробництва необхідних суспільству товарів;
забезпечення успішного функціонування за наявності навіть обмеженої інформації (досить мати дані про ціну на продукт і про витрати на його виробництво);
забезпечення гнучкості і високого ступеню пристосування до умов, що змінюються;
оптимальне використання результатів НТП. (Прагнучи отримати максимально високий прибуток, товаровиробники йдуть на ризик, вводять новітні технології, розробляють нові товари).
забезпечення свободи вибору і дій споживачам і підприємцям (незалежність в прийнятті рішень, укладанні угод тощо);
задоволення різноманітних потреб, розширення асортименту продукції, підвищення її якості, зниження витрат, а отже забезпечення її конкурентоспроможності тощо.
Ринкове саморегулювання було домінуючим впродовж чотирьох століть, до кризи 1929–1933 рр. Таке саморегулювання здійснювалось через механізм вільної конкуренції, вільного ціноутворення, а державі в такій економіці належала другорядна роль (організація громадського порядку, державної поштової служби, впровадження обов’язкового шкільного навчання, забезпечення національної оборони, емісія грошей, будівництво деяких громадських споруд (доріг, мостів) та утримання їх в робочому стані). Але цей механізм призвів до утворення монополій, екологічної кризи, нерівномірного розвитку регіонів тієї чи іншої країни, періодичних криз перевиробництва, різкої диференціації суспільства і його поляризації та інших проблем.
Першим із західних вчених це визнав Дж. М. Кейнс, який при цьому обґрунтував необхідність широкомасштабного державного регулювання економіки.
Державне регулювання економіки являє собою систему заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, які здійснюють правомочні державні установи і суспільні організації з метою стабілізації і пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінюються.
Сутність державного регулювання економіки полягає в активному впливі держави на економічні процеси з метою забезпечення економічної стабільності та сталого розвитку.
Державне регулювання економіки має на меті:
забезпечити оптимальні темпи економічного зростання;
досягти повної зайнятості населення;
згладити циклічні економічні кризи, мінімізувати їх наслідки;
створити однакові умови для реалізації можливостей ринкових суб’єктів і забезпечити перерозподіл доходів для зменшення майнової нерівності між найбагатшими та найбіднішими верствами населення;
гарантувати соціальний захист і соціальне забезпечення населення.
При здійсненні державного регулювання економіки необхідно знайти розумне співвідношення між державним регулюванням і ринковим механізмом. Напрямки і обсяги регулюючих заходів, які виконують держава і ринок, постійно змінюються. Це залежить від рівня розвитку продуктивних сил, господарської ситуації, політичної розстановки сил, стану соціальної структури, національних особливостей, інституційного порядку загальнодержавного і місцевого управління.
Державне регулювання в економіку виходить з таких принципів:
за інших рівних умов перевага надається ринковим формам, тобто держава має брати участь тільки в тих проектах чи галузях, які не приваблюють приватний бізнес;
державне підприємництво не може конкурувати з приватним бізнесом, а мусить допомагати йому;
державне втручання в ринкові процеси має бути якомога м’якшим, «ринковим» за своїм змістом;
втручання в економіку завжди має на меті економічні, а не політичні цілі, тобто завданням держави є виключно забезпечення оптимальних темпів зростання економіки та утримання соціальної стабільності.
Керуючись цими принципами, держава не буде змінювати ринковий механізм саморегулювання, а допомагатиме йому, компенсуючи його слабкі сторони.
Державне програмування економіки – це найбільш розвинута, комплексна форма державного регулювання економіки. Основними формами програмування є: розробка та реалізація національних програм і цільових комплексних програм. Державна національна програма, розроблена на основі довгострокових економічних прогнозів, охоплює найважливіші макроекономічні пропорції і має інформаційно-орієнтуючий характер, дозволяючи конкретним підприємствам (корпораціям) нормально функціонувати в системі народногосподарських пріоритетів у виробництві продукції, технічному розвитку, структурній перебудові господарства, зовнішньоекономічній діяльності.
Формально така програма має індикативний (бажаний) характер: конкретне підприємство саме вирішує питання про те, брати участь йому в державній програмі чи діяти на свій страх і ризик.
Державна економічна програма – це комплекс ієрархічно підпорядкованих цілей, важливих для розвитку народного господарства, засобів їх досягнення, органів, відповідальних за їх виконання у відповідні строки, і за контроль, який забезпечений достатнім цільовим фінансуванням і правовою базою. Розробка і реалізація таких програм називається державним економічним програмуванням.
Програми мають для приватного сектора рекомендаційний характер. Вони орієнтовані на забезпечення ділових кіл важливою економічною інформацією, яка дозволяє їм вибрати кращий шлях реалізації поточних і перспективних завдань. Спонукати підприємців до активних дій державі важко, так як рішення вони приймають самостійно.
Державне економічне програмування направлене на узгодження і координацію наступних процесів:
макропланування, представленого в прогнозах, бюджетних планах і макропрограмах, які розробляє і здійснює держава;
територіального планування, втіленого в прогнозах, бюджетних планах і програмах регіональних і місцевих рад;
мікропланування, яке реалізується в планах підприємств;
мезопланування, тобто планування галузей, підгалузей, територіально-виробничих комплексів, промвузлів.