3. Інформаційна приватність і захист персональних даних

Україна все ще не ратифікувала Конвенцію Ради Європи № 108 «Про захист прав осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних», хоча План заходів щодо виконання Плану дій Україна-ЄС на 2005 рік передбачав ратифікацію Конвенції № 108 і Додаткового протоколу до неї з одночасним внесенням необхідних змін до національного законодавства.

У березні 2006 році Верховна Рада схвалила в цілому законопроект «Про захист персональних даних» [24]. Однак Президент застосував право вето. Проект було доопрацьовано Міністерством юстиції на основі проекту Закону України „Про захист персональних даних”, який протягом 2005-2006 років розроблявся робочою групою при Міністерстві юстиції, в чому брали участь представники правозахисних організацій, і який враховував більшість міжнародних стандартів у сфері захисту персональних даних. 9 січня 2007 року проект у значно переробленій і покращеній редакції з урахуванням пропозицій Президента був ухвалений Верховною Радою. Проте без особливих обґрунтувань Президент знову застосував вето щодо нього.

Тим часом, без нормативної бази щодо захисту персональних даних, триває обговорення законопроектів і паралельно реальне створення Єдиного державного автоматизованого реєстру фізичних осіб (ЄДАРФО), а також інших державних реєстрів, що містять персональні дані. Парламент протягом минулих років неодноразово відхиляв проекти щодо створення ЄДАРФО.

Тому раніше, незважаючи на відсутність законних підстав, Президент України своїм Указом від 30 квітня 2004 року № 500 «Про створення Єдиного державного реєстру фізичних осіб» санкціонував створення та ведення такого Єдиного реєстру. Указом такі функції були покладені на МВС на основі Єдиної державної автоматизованої паспортної системи (ЄДАПС), концепція якої була затверджена постановою уряду ще в січні 1997 року.

Для виконання робіт зі створення ЄДАПС МВС визначило приватну компанію – корпорацію “ЄДАПС”. Таким чином, персональні дані, які громадяни України передавали державному органу, потім передавалися приватній структурі. Пізніше керівництво МВС передало цій приватній структурі також і питання видачі бланків для паспортів, базу даних ДАІ та інші.

Головна суть ЄДАПС – створення єдиної автоматизованої бази даних про громадян, де би під одним номером збиралася вся інформація про всіх громадян України, яка збирається будь-якими органами влади та державними установами. Така система неминуче призведе до порушення права на приватність. Саме тому Конституційний суд Угорщини ще в 1991 році визнав таку систему антиконституційною. Така система не існує в жодній розвинутій демократичній країні. Фактично, як видно з попереднього, ця система й так створюється за заочним принципом без жодного належного правового обґрунтування.

Проте парламент почав її легалізацію не законодавчим шляхом. 23 лютого 2007 р. Верховна Рада України своєю постановою № 719-V внесла зміни в постанову ВРУ "Про затвердження положень про паспорт громадянина України й свідоцтва про народження" № 2503-XII від 26.06.1992 р., затвердивши Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон.[25] У ньому передбачено, що додаткова інформація (зокрема, біометрична) про власника закордонного паспорта, зміст якої визначається чинним законодавством, може відображатися безконтактним електронним носієм, який вмонтований у документ.

У зв'язку з цим Президент підписав Указ № 399/2007 від 12.05.2007 р. "Про визнання такими, що втратили чинність, деяких указів Президента України", відповідно до якого визнаються такими, що втратили чинність, його попередні укази із цієї тематики. Зокрема, йдеться про:

Указ Президента України "Про паспорт громадянина України для виїзду за кордон" № 491 від 28.10.1993 р.;

Указ Президента України "Про заходи щодо створення Державної інформаційної системи реєстраційного обліку фізичних осіб і їхнього документування" (крім ст. 1 в частині Опису внутрішньої лівої сторони обкладинки проїзного документа дитини) № 1218 від 14.12.1996 р.

Раніше видані паспорти громадянина України для виїзду за кордон, а також паспорти, оформлені з використанням бланків паспортів громадянина України для виїзду за кордон попередніх зразків, лишалися чинними протягом строку їхньої дії.

26 червня 2007 року Постановою Кабміну №858 от 26.06.07 г. «Про затвердження технічного опису і зразка бланку паспорта громадянина України для виїзду за кордон і внесенні змін у деякі акти КМУ», було передбачено оформлення в централізованому порядку закордонних паспортів тільки нового зразка. Також було відмінено чинну постанову КМУ №450 від 02 квітня 2002 року «Про затвердження Порядку централізованого оформлення, виготовлення та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон», яким було встановлено, що «централізований порядок оформлення закордонних паспортів у регіонах запроваджується по мірі створення вузлів Державної інформаційної системи реєстраційного обліку фізичних осіб і їх документування».

Ще за два тижні до цього(!), 11 червня 2007 року було видано наказ № 194 МВС України, яким в.о. Міністра внутрішніх справ М. Корнієнко призначив заступника міністра внутрішніх справ В Фатхутдінова відповідальним за виконання генерального контракту між МВС та консорціумом ЄДАПС щодо виготовлення нових закордонних паспортів.

Таким чином, було створено штучне блокування видачі закордонних паспортів і штучний ажіотаж, що призвів до масових порушень прав громадян, особливо враховуючи те, що це відбувалося в період літніх відпусток. Черга за паспортами досягла приблизно 60 тисяч осіб.

Як нам видається, метою створення такої ситуації була дискредитація Державного підприємства „Ресурси-документ”, що здійснювало пришвидшену видачу паспортів, його подальша ліквідація, та повне захоплення діяльності по видачі паспортів приватним концерном „ЄДАПС”.

У листопаді 2007 року видання «Бізнес» опублікувало журналістське розслідування цих подій.[26] Пізніше, на журналіста Максима Біроваша, який його проводив, у ніч з 7 на 8 грудня 2007 року був здійснений напад під час якого, за словами журналіста, було викрадено документи внутрішнього листування МВС, протоколи засідань комісій із питань паспортизації та інші документи, які він мав пред’явити під час судового засідання за позовом голови консультаційної ради консорціуму "ЄДАПС" Юрія Сидоренка 10 грудня 2007 року.[27]

На думку УГСПЛ, одним з основних лобістів прийняття цих нормативно-правових актів був народний депутат України Василь Грицак. Саме за ці дії, УГСПЛ присудила йому антипремію «Будяк року».[28]

На початку 2007 року парламент прийняв Закон «Про державний реєстр виборців». Він набув чинності з 1 жовтня 2007 року. Слід зазначити, що даний закон є надзвичайно позитивним з точки зору дотримання права на приватність, хоча й не містить процедури незалежного контролю за використанням цього реєстру.

Закон передбачає створення єдиного Державного реєстру виборців, до якого заносяться персональні дані осіб, які володіють правом голосу, і використовуються при складанні списків виборців під час проведення виборів будь-якого рівня та референдумів, зокрема: 1) прізвище, ім’я, по батькові (із зазначенням попередніх прізвищ, імен, по батькові, якщо вони зазнавали зміни); 2) дата народження; 3) місце народження; 4) місце проживання; 5) дата набуття громадянства України; 6) відомості про дієздатність виборця.

Єдиний реєстр складатиметься із загальнонаціонального списку виборців, що формується шляхом об’єднання регіональних та місцевих реєстрів виборців. Списки виборців складаються в електронній системі і вносяться до єдиної комп’ютеризованої бази даних, котра підтримується Центральною виборчою комісією України.