Глава 3

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 21. Поняття шлюбу

1. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

2. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

3. Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення органів державної реєстрації актів цивільного стану.

Стаття 22. Шлюбний вік

1. Шлюбний вік для чоловіків та жінок встановлюється у вісімнадцять років.

{ Частина перша статті 22 в редакції Закону N 4525-VI ( 4525-17 ) від 15.03.2012 }

2. Особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу.

Стаття 23. Право на шлюб

1. Право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку.

2. За заявою особи, яка досягла шістнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

{ Частина друга статті 23 із змінами, внесеними згідно із Законом N 4525-VI ( 4525-17 ) від 15.03.2012 }

Стаття 24. Добровільність шлюбу

1. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

2. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38-40 цього Кодексу.

Стаття 25. Одношлюбність

1. Жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.

2. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.

Стаття 26. Особи, які не можуть перебувати у шлюбі між собою

1. У шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які є родичами прямої лінії споріднення.

2. У шлюбі між собою не можуть перебувати рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра. Повнорідними є брати і сестри, які мають спільних батьків. Неповнорідними є брати і сестри, які мають спільну матір або спільного батька.

3. У шлюбі між собою не можуть перебувати двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця.

4. За рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним.

5. У шлюбі між собою не можуть бути усиновлювач та усиновлена ним дитина.

Шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною може бути зареєстровано лише в разі скасування усиновлення.

Глава 4

ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ШЛЮБУ

Стаття 27. Значення державної реєстрації шлюбу

1. Державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства.

{ Частину другу статті 27 виключено на підставі Закону N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }

3. Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб ( 1367-2002-п ), зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

Стаття 28. Заява про реєстрацію шлюбу

1. Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком до будь-якого органу державної реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором.

Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, вважаються нареченими. { Частину першу статті 28 доповнено абзацом другим згідно із Законом N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }

2. Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком особисто.

3. Якщо жінка і (або) чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену, можуть подати їх представники. Повноваження представника мають бути нотаріально засвідчені.

4. Якщо реєстрація шлюбу у визначений день не відбулася, заява про реєстрацію шлюбу втрачає чинність після спливу трьох місяців від дня її подання.

Стаття 29. Ознайомлення наречених з їхніми правами та обов'язками

{ Назва статті 29 із змінами, внесеними згідно із Законом N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }

1. Орган державної реєстрації актів цивільного стану зобов'язаний ознайомити наречених з їхніми правами та обов'язками як майбутніх подружжя і батьків та попередити про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу.

{ Стаття 29 із змінами, внесеними згідно із Законом N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }

Стаття 30. Взаємна обізнаність наречених про стан здоров'я

1. Наречені зобов'язані повідомити один одного про стан свого здоров'я.

2. Держава забезпечує створення умов для медичного обстеження наречених.

3. Порядок здійснення медичного обстеження наречених ( 1740-2002-п ) встановлює Кабінет Міністрів України.

4. Результати медичного обстеження є таємницею і повідомляються лише нареченим.

5. Приховування відомостей про стан здоров'я одним з наречених, наслідком чого може стати (стало) порушення фізичного або психічного здоров'я іншого нареченого чи їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.

{ Стаття 30 в редакції Закону N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }

Стаття 31. Зобов'язання наречених у разі відмови від вступу в шлюб

{ Назва статті 31 в редакції Закону N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }

{ Частину першу статті 31 виключено на підставі Закону N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }

{ Частину другу статті 31 виключено на підставі Закону N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }

3. Особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля.

Такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченої, нареченого, прихованням нею, ним обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо).

4. У разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок у зв'язку з майбутнім шлюбом, договір дарування за вимогою дарувальника може бути розірваний судом.

У разі розірвання договору особа зобов'язана повернути річ, яка була їй подарована, а якщо вона не збереглася - відшкодувати її вартість.

Стаття 32. Час реєстрації шлюбу

1. Шлюб реєструється після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу.

За наявності поважних причин керівник органу державної реєстрації актів цивільного стану дозволяє реєстрацію шлюбу до спливу цього строку.

2. У разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, шлюб реєструється у день подання відповідної заяви або у будь-який інший день за бажанням наречених протягом одного місяця.

{ Частина друга статті 32 із змінами, внесеними згідно із Законом N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }

3. Якщо є відомості про наявність перешкод до реєстрації шлюбу, керівник органу державної реєстрації актів цивільного стану може відкласти реєстрацію шлюбу, але не більш як на три місяці. Рішення про таке відкладення може бути оскаржене до суду.

Стаття 33. Місце реєстрації шлюбу

1. Шлюб реєструється у приміщенні органу державної реєстрації актів цивільного стану.

За заявою наречених реєстрація шлюбу проводиться в урочистій обстановці. { Абзац другий частини першої статті 33 в редакції Закону N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }

2. За заявою наречених реєстрація шлюбу може відбутися за місцем їхнього проживання, за місцем надання стаціонарної медичної допомоги або в іншому місці, якщо вони не можуть з поважних причин прибути до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Стаття 34. Реєстрація шлюбу в присутності нареченої та нареченого

1. Присутність нареченої та нареченого в момент реєстрації їхнього шлюбу є обов'язковою.

2. Реєстрація шлюбу через представника не допускається.

Стаття 35. Право на вибір прізвища при реєстрації шлюбу

1. Наречені мають право обрати прізвище одного з них як спільне прізвище подружжя або надалі іменуватися дошлюбними прізвищами.

2. Наречена, наречений мають право приєднати до свого прізвища прізвище нареченого, нареченої. Якщо вони обоє бажають мати подвійне прізвище, за їхньою згодою визначається з якого прізвища воно буде починатися.

Складення більше двох прізвищ не допускається, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належить наречена і (або) наречений.

3. Якщо на момент реєстрації шлюбу прізвище нареченої, нареченого вже є подвійним, вона, він має право замінити одну із частин свого прізвища на прізвище другого.

Стаття 36. Правові наслідки шлюбу

1. Шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

2. Шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією ( 254к/96-ВР ) і законами України.

Стаття 37. Правозгідність шлюбу

1. Шлюб є правозгідним, крім випадків, встановлених частинами першою - третьою статті 39 цього Кодексу, а також якщо він не визнаний недійсним за рішенням суду.

приниження честі і гідності та ділової репутації.

У вересні 1996 p. Б. А. та Б. В. пред'явили позов до Л. Н. про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди в сумі 1 тис. грн. Позивачі зазначали, що в березні 1995 p. відповідачка поширила відомості про крадіжку ними з її господарства п'яти мішків цукру. Посилаючись на те, що поширені відомості не відповідають дійсності, порочать честь і гідність їхньої сім'ї та завдають їм моральної шкоди, позивачі просили задовольнити їхні вимоги.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від ЗО вересня 1996 p. позов задоволене частково. Ухвалено визнати поширені відповідачкою відомості такими, що не відповідають дійсності, та стягнути з неї на користь позивачів 500 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою судової колегії Вінницького обласного суду від 12 листопада 1996 p. рішення суду змінено і на користь кожного з позивачів стягнуто по 250 грн. на відшкодування моральної шкоди, в іншій частині рішення залишено без змін.

Протест прокурора Вінницької області на зазначені рішення постановою президії Вінницького обласного суду від 6 березня 1997 р. та протест заступника Генерального прокурора України ухвалою судовою колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 23 липня 1997 p. залишено без задоволення, а ухвалені рішення — без зміни.

Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті питання про скасування всіх судових рішень як таких, що не відповідають вимогам матеріального закону. Пленум Верховного Суду України визнав, що протест піддягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з роз'ясненнями, даними у п. З постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" від 28 вересня 1990 р. № 7 (зі змінами, внесеними до цього пункту постановою від 4 червня 1993 p. №3), при розгляді справ, порушених за ст. 7 ЦК України, суди повинні з'ясовувати, чи поширено відомості, про спростування яких пред'явлений позов, чи порочать вони честь, гідність та ділову репутацію позивача та чи відповідають дійсності.

Суд встановив, що 28 березня 1995 р. Л. В., чоловік відповідачки, звернувся до Немирівського РВВС Вінницької області із заявою про викрадення з його господарства невідомими особами п'яти мішків цукру. 29 березня 1995 p. відповідачку Л. Н. допитав слідчий як свідка. Серед інших відомостей, які стосувалися вчиненого злочину, вона висловила припущення про можливість вчинення крадіжки Б. В., на підставі чого у господарстві сім'ї Б-х було проведено обшук. Викладене підтверджується матеріалами кримінальної справи, порушеної Немирівським РВВС, щодо факту крадіжки цукру, поясненнями самих позивачів та іншими матеріалами, долученими до справи як докази.

Проте, оцінюючи ці факти, суд дійшов неправильного висновку, що в даному випадку мало місце поширення неправдивих відомостей, про спростування яких був пред'явлений позов, оскільки за ст. 7 ЦК України та виходячи з вищезазначених роз'яснень Пленуму Верховного Суду України звернення громадянина до правоохоронних органів про захист своїх прав від неправомірних дій інших осіб, у тому числі показання свідка під час попереднього слідства, не може вважатися поширенням неправдивих відомостей. Тому, враховуючи й те, що доказів, які б свідчили про поширення відповідачкою відомостей серед інших осіб, не встановлено, суд першої інстанції не мав достатніх підстав для задоволення позову, а в суди касаційної і наглядової інстанцій — погодитися з таким рішенням.

Оскільки судом першої інстанції обставини справи встановлено повно і правильно, у збиранні або додатковій превірці доказів потреби немає, однак було допущено помилку в застосуванні матеріального права. Пленум Верховного Суду України скасував усі ухвалені в справі судові рішення і в задоволенні позову подружжя Б-х до Л — в про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди відмовив.

Таким чином, за змістом ст. 7 ЦК України та згідно з роз'ясненнями, даними у п. З постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" від 28 вересня 1990 р. № 7, звернення громадянина до правоохоронних органів про захист своїх прав від неправомірних дій інших осіб, у тому числі показання свідка під час попереднього слідства, не може вважатися поширенням неправдивих відомостей1.

До відомостей, що порочать особу, слід віднести ті з них, які принижують честь і гідність громадянина або організації у громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співжиття та принципів людської моралі.

Відповідно до ст. 7 ЦК України громадянин або організація, відносно яких поширено відомості, що не відповідають дійсності і завдають шкоди їхнім інтересам, честі, гідності або діловій репутації, мають право поряд із спростуванням цих відомостей вимагати відшкодування майнової і моральної (немайнової) шкоди, завданої їх поширенням. Строк позовної давності щодо вимог про спростування цих відомостей та компенсацію моральної шкоди — один рік. Цей строк у разі його пропуску з поважних причин може бути поновлено судом.

31 липня 1997 р. Д. звернулася із позовом до Жовтневого районного суду м. Одеси про захист честі і гідності та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що в ухвалі зазначеного суду від 1 липня 1997 p. вказано, що заява про забезпечення позову від 9 червня 1997 p. є надуманою і задоволенню не підлягає. Вважаючи, що даний вислів є образливим, не відповідає дійсності, порочить її честь і гідність, позивачка просила задовольнити її вимоги.

Ухвалою судді Одеського обласного суду від 7 серпня 1997 р. у прийнятті позовної заяви Д. відмовлено на підставі п. 1 ст. 136 ЦПК.

Д. подала скаргу, в якій просить ухвалу судді скасувати, матеріали скарги направити в той самий суд на розгляд по суті іншим суддею, а також визнати, що порушено її конституційне право, і вирішити спір на підставі Конституції, статті якої є нормами прямої дії.

Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відмовляючи у прийнятті позовної заяви, суд обгрунтовано виходив із вимог п. 1 ст. 13 ЦПК, оскільки в порядку цивільного судочинства не можуть розглядатися позови про спростування відомостей, що містяться в судових рішеннях, для оскарження яких законом встановлено інший порядок.

Д. могла оскаржити ухвалу щодо забезпечення позову в порядку, передбаченому ст. 157 ЦПК, не заявляючи позову. За таких обставин ухвала судді відповідає вимогам п. 1 ст. 136 ЦПК. Підстав для її зміни або скасування не встановлено.

Враховуючи наведене, судова колегія у цивільних справах Верховного Суду України ухвалу судді Одеського обласного суду залишила без зміни, а скаргу Д. — без задоволення.

Таким чином, особа, яка вважає, що зміст ухвали суду в цивільній справі принижує її честь і гідність, може оскаржити цю ухвалу в порядку, встановленому ЦПК, а не за правилами ст. 7 ЦК України про захист честі, гідності та ділової репутації'.

Слід зазначити, що поширення відомостей, які не відповідають дійсності або неправдиво викладені і які порочать честь і гідність громадянина визнається у відповідних випадках кримінальним правопорушенням, а не цивільним, і потерпілий має право звернутися до суду із заявою про притягнення винного до кримінальної відповідальності за статтями 125, 126 Кримінального кодексу України.

Виправдання підсудного в кримінальній справі про наклеп за відсутністю у його діях складу злочину не є перешкодою для потерпілого пред'явити позов у порядку, передбаченому ст. 7 ЦК України, оскільки вимоги про спростування відомостей, що ганьблять його честь і гідність, підлягають задоволенню і в разі їх помилковості. Суди, крім того, виходять із того, що виправдання підсудного за відсутністю події злочину або поширення відомостей, що відповідають дійсності, не дає потерпілому права вимагати спростування відомостей у порядку цивільного судочинства у зв'язку з тим, що у вироку дано оцінку зазначеним обставинам.

Засобом захисту честі і гідності та ділової репутації є спростування відомостей, які порочать честь і гідність чи ділову репутацію людини або організації.

Порядок спростування відомостей встановлюється законом або судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 ЦК України, якщо відомості були поширені через засоби масової інформації (друкованої або аудіовізуальної), вони мають бути спростовані у тому самому друкованому виданні, аналогічній радіо- чи телепередачі або іншим адекватним способом. Якщо відомості, які не відповідають дійсності і завдають шкоди інтересам, честі, гідності або діловій репутації громадянина чи організації, містить документ, що виходить від організації, такий документ підлягає заміні або відкликається. Порядок спростування в інших випадках встановлює суд.

У рішенні суду при задоволенні позову за ст. 7 ЦК України зазначається, які саме відомості визнано такими, що не відповідають дійсності та порочать честь і гідність позивача, вказується на спосіб спростування та визначається строк, протягом якого воно має бути здійснене, тобто встановлюються конкретні засоби захисту: спростування у відповідному колективі відомостей, поширених на зборах; публічне вибачення позивачем; направлення письмових спростувань в організацію, в якій були повідомлені названі відомості.

В разі потреби суд може викласти текст спростування відомостей.

За загальним правилом, відомості, що порочать особу, мають спростовуватися у спосіб, найбільш близький до способу їх поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на сході громадян, зборах трудового колективу, заміни документа та ін.)

Суд може зобов'язати редакцію (видавництво) опублікувати спростування у спеціальній рубриці або на тій самій шпальті і тим самим шрифтом, що й спростовуване повідомлення: в газеті — не пізніше місяця з дня набрання рішенням  законної сили, в інших періодичних виданнях — у черговому випуску.

При спростуванні відомостей по радіо чи телебаченню суд може зажадати від органу масової інформації, щоб резолютивна частина рішення була зачитана диктором у тій самій програмі або циклі передач і в той самий час — не пізніше місяця з дня набрання рішенням законної сили. Неприпустимим вважається вільне редагування органом масової інформації тексту рішення або коментар до нього, які за змістом є оспорюванням рішення.

Розгляд справ про захист честі і гідності надає широкі можливості в підвищенні культури спілкування між людьми, дає змогу глибше з'ясовувати причини поширення неправдивих вигадок та приниження людської гідності.

У травні 2001 року П-н П.М. звернувся до суду з указаним позовом. В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що під час прямої лінії, яку проводила газета "Ф" із секретарем СНБО Євгеном Марчуком, Я-ко Л.В. повідомила, що він, займаючи посаду директора Богуславської філії відкритого акціонерного товариства "Київоблгаз" та зловживаючи своїм посадовим становищем, вимагав безкоштовного обслуговування в належному їй кафе "Явір", а після виникнення конфлікту незаконно припинив газопостачання. Зазначені відомості були опубліковані в газеті. Оскільки вказаних дій він не вчиняв, позивач просив визнати відомості, викладені Я-ко Л.В. та опубліковані в газеті "Ф", такими, що не відповідають дійсності, порочать його честь, гідність і ділову репутацію, зобов’язати газету надрукувати спростування вказаних відомостей, а з Я-ко Л.В. стягнути на його користь моральну шкоду.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 7 грудня 2001 року позов задоволено частково. Визнано такими, що не відповідають дійсності, порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача, відомості, які поширені відповідачкою відносно П-на П.М. під час прямої лінії з Марчуком Є. та опубліковані в газеті "Ф" від 23 червня 2000 року. Указану газету зобов’язано надрукувати спростування поширених недостовірних відомостей. Стягнуто з Я-ко Л.В. на користь П-на П.М. на відшкодування моральної шкоди 10000 грн.

У касаційній скарзі Я-ко Л.В. просить скасувати зазначене рішення в частині визначення розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, та направити справу в цій частині на новий розгляд, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до роз’яснень, викладених у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров’я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації (останнє залежить від характеру діяльності потерпілого, посади, часу й зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, наміру, з яким діяв заподіювач шкоди тощо).

Визначивши розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен навести в рішенні відповідні мотиви.

Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідачки Я-ко Л.В. на користь П-на П.М. 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди, суд зазначені вимоги не виконав та не навів у рішенні мотиви визначення саме такого розміру відшкодування.

За таких обставин оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог П-на П.М. про відшкодування моральної шкоди з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 334 ЦПК України, Судова палата ухвалила:

Касаційну скаргу Я-ко Людмили Володимирівни задовольнити.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 7 грудня 2001 року в частині задоволення позовних вимог П-на П.М. про відшкодування моральної шкоди скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті – рішення суду першої інстанції залишити без зміни.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Справа № 6-1259кс03

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Ш-пи Степана Григоровича до У-на Василя Івановича, С-ка Михайла Михайловича, Д-на Бориса Володимировича, редакції газети "Г" про захист честі та гідності, спростування відомостей, що не відповідають дійсності та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою Ш-пи С.Г. на рішення Івано-Франківського міського суду від 27 серпня 2002 року та ухвалу судової палати в цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 листопада 2002 року, встановила таке.

У вересні 2000 року Ш-па С.Г. звернувся з позовом до У-на В.І., С-ка М.М., Д-на Б.В., та редакції газети "Г" про захист честі та гідності, спростування відомостей, що не відповідають дійсності та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що стаття "Просвітянський Лазаренко?", розміщена в газеті "Г" від 12 вересня 2000 року, містить неправдиві відомості, що порочать його честь і гідність.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 17 серпня 2002 року, залишеним без зміни ухвалою судової палати в цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 листопада 2002 року, у позові відмовлено.

У касаційній скарзі Ш-па С.Г. просить скасувати ухвалені у справі рішення, з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального та. процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦК України громадянин або організація вправі вимагати по суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх честь і гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності.

У своїй позовній заяві Ш-па С.Г. в числі інших просив спростувати відомості стосовно того, що свою роботу в товаристві "П" він сповна використав для особистого збагачення, і що з роботою в Народному домі одночасно почали рости його власні будинки.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що опубліковані в статті "Просвітянський Лазаренко?" відомості відповідають дійсності. Як на один із доказів правдивості опублікованих відомостей суд послався на вирок від у кримінальній справі щодо Ш-пи С.Г.

При цьому суд не врахував, що вироком суду від 21 серпня 2000 року позивач був засуджений за використання бюджетних коштів не у відповідності з їх цільовим призначенням та за халатність, а не за корисливі злочини. Доказів того, що позивач використав свою роботу у "П" для особистого збагачення, незаконного отримання або присвоєння бюджетних чи інших коштів і будівництва на ці кошти власних будинків, суд у рішенні не навів.

Суд не врахував також, що крім відомостей, викладених у вироку, стаття містить й інші відомості, правдивість яких позивачем оспорена, а відповідачами не доведена, як це передбачено ст. 7 ЦК України.

За наведених обставин, коли судом порушені вимоги статей 15, 15-1 ЦПК України, ухвалені у справі судові рішення не можуть залишатися в силі та підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Керуючись ст. 342 ЦПК України, Судова палата ухвалила:

Касаційну скаргу Ш-пи С.Г. задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 17 серпня 2002 року та ухвалу судової палати в цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 листопада 2002 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Справа № 06-4042кс04

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом К-ди Василя Степановича до редакції газети "П", Р-ко Маріани Петрівни, Д-ка Олександра Віталійовича про спростування відомостей, що порочать честь, гідність та ділову репутацію, встановила таке.

У грудні 2001 року К-да В.С. звернувся до суду з позовом до редакції газети "П", Р-ко М.П., Д-ка О.В. про спростування відомостей, що порочать честь, гідність та ділову репутацію. В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що тривалий час газета "П" веде цілеспрямовану кампанію, скеровану на дискредитацію його, позивача, як міського голови, людини й громадянина, на приниження його честі, гідності та ділової репутації. Публікації проти нього як міського голови носять постійний і невпинно наростаючий характер, що свідчить про намагання відповідачів підірвати його авторитет та дискредитувати його як міського голову в очах виборців. Посилаючись на те, що викладені в публікаціях відомості не відповідають дійсності, нічим не підтверджені, не доведені та принижують і порочать його честь, гідність і ділову репутацію, позивач просив суд зобов’язати відповідача спростувати відомості, поширені в публікаціях газети.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 12 березня 2002 року позов К-ди В.С. задоволено частково. Постановлено зобов’язати редакцію газети "П" спростувати поширені відомості, опубліковані в газеті № 143 від 20-26 вересня 2001 року, № 148 від 28 вересня 2001 року, № 151 від 4-10 жовтня 2001 року, № 154 від 9-10 жовтня 2001 року , № 140 від 14 вересня 2001 року, № 161 від 23-24 жовтня 2001 року, № 172 від 10-11 листопада 2001 року, в яких принижена честь, гідність та ділова репутація К-ди В.С. Спростування опублікувати на першій сторінці газети, на тій самій шпальті та таким саме шрифтом, що й спростовувана інформація, не пізніше місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2003 року рішення Франківського районного суду м. Львова від 12 березня 2002 року залишено без зміни. З метою полегшення виконання рішення абзац 3-й резолютивної частини викладено в такій редакції:"ДП "Редакція газети "П" доводить до відома читачів, що у № 143 від 20-26 вересня 2001 року, № 148 від 28 вересня 2001 року, № 151 від 4-10 жовтня 2001 року, № 154 від 9-10 жовтня 2001 року , № 140 від 14 вересня 2001 року, № 161 від 23-24 жовтня 2001 року, № 172 від 10-11 листопада 2001 року опублікована не перевірена, та така, що не відповідає дійсності інформація, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію К-ди В.С., як громадянина та колишнього міського голови. ДП "Редакція газети "П" спростовує опубліковану у вищезазначених номерах газети інформацію і приносить вибачення К-ді В.С.".

Спростування вищезазначеного змісту опублікувати у четверговому номері газети "П" на першій сторінці звичайним шрифтом у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили. У решті – рішення суду першої інстанції залишено без зміни.

У касаційній скарзі дочірнє підприємство "Редакція газети "П", посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позов К-ди В.С., суд виходив із того, що поширені відповідачем у публікаціях відомості порочать честь, гідність і ділову репутацію позивача, а тому підлягають спростуванню.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦК України (1963 року) громадянин або організація вправі вимагати по суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності.

Статтею 202 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Суд обґрунтовує рішення лише на тих доказах, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин (п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року № 11 "Про судове рішення"). При розгляді цивільних справ, порушених у порядку ст. 7 ЦК України, суди повинні з’ясовувати, чи поширені відомості, про спростування яких пред’явлений позов, чи порочать вони честь, гідність і ділову репутацію позивача та чи відповідають дійсності. Разом з цим, при задоволенні позову суд повинен в резолютивній частині рішення зазначити, які саме відомості не відповідають дійсності та порочать честь і гідність позивача (постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1990 року № 7 "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій").

Виходячи з наведеного та відповідно до вимог статей 15, 202, 202-1, 203 ЦПК України суду необхідно було з’ясувати, перевірити та зазначити в рішенні факти, з якими закон пов’язує наявність порушеного права, чи інші підстави для задоволення позову, зокрема: які саме відомості, викладені в публікаціях відповідача, не відповідають дійсності та порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача та якими доказами це підтверджується.

Крім того, без оцінки суду залишилися доводи відповідача про те, що викладені в публікаціях, між іншим, висловлювання авторів є оціночними судженнями, критикою діяльності позивача як міського голови, та чи може бути зазначене підставою для притягнення відповідачів до цивільно-правової відповідальність за ст. 7 ЦК України (1963 року).

Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 301 ЦПК України не перевірив належним чином доводи апеляційної скарги щодо законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції й залишив його по суті без зміни.

За таких обставин постановлені в справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 336 ЦПК України. Керуючись ст. 334 ЦПК України, Судова палата ухвалила:

Касаційну скаргу дочірнього підприємства "Редакція газети "П" задовольнити частково.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 12 березня 2002 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2003 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Справа № 6-9142кс02

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом С-ка Петра Миколайовича до приватного малого підприємства "Д", редакції газети "Т" про захист честі, гідності та ділової репутації, встановила таке.

У лютому 2000 року С-ко П.М. звернувся до суду з позовом до приватного малого підприємства "Д", редакції газети "Т" про захист честі, гідності та ділової репутації. Посилався на те, що редакцією газети "Т" у № 49 за грудень 1999 року в статті "Леонид Данилович FOREVER" поширено відомості, які не відповідають дійсності та принижують його честь, гідність і ділову репутацію. Цією публікацією відповідач звинуватив його у зговорі з іншим кандидатом у Президенти України, у зраді його однопартійцям, однодумцям і виборцям. Зокрема, у статті зазначено, що він діяв з корисливим мотивом, відповідач звинуватив його у навмисному програші виборів Президента України з метою отримання грошей, повідомивши, що він у другому турі виборів "старательно уложил себя на лопатки", висвітлив його як безпринципного і безвільного політика. Наведене завдало шкоди його репутації як політичного діяча, лідера партії, порядної і чесної людини, а також порушило нормальні відносини з оточуючими. Позивач також зазначав, що вина редакції газети "Т" полягає в опублікуванні неперевіреної і неправдивої інформації, поширення відомостей, які не відповідають дійсності.

Просив визнати такими, що не відповідають дійсності речення із зазначеної вище статті: "... и cам старательно уложил себя на лопатки"; "...и шел проповедовать равенство и братство в телеэфир даже тогда, когда его туда звали"; "...неподкупные соперники оппортуниста уже где-то выяснили, что в обмен на умеренность и терпимость оборотистый Петр Николаевич якобы слупил с секундантов второго финалиста не то 20, не то 30 миллионов американских денег"; "...Во второй тур его привел не столько обнищавший пролетариат, сколько нанятые Леонидом Даниловичем политтехнологии", зобов’язати редакцію спростувати поширені відомості та стягнути з відповідача у відшкодування моральної шкоди 300000 грн.

Рішенням місцевого суду м. Краматорська від 2 жовтня 2001 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Донецької області від 14 березня 2002 року, С-ку П.М. відмовлено в задоволенні позову.

В касаційній скарзі представник С-ка П.М. Ф-ко В.Ф., не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, просить їх скасувати з посиланням на неправильне застосування норм матеріального і процесуального права та постановити нове рішення, яким задовольнити позов С-ка П.М.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з правилом ст. 202 ЦПК України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим та за змістом відповідати вимогам ст. 203 ЦПК України.

Суд першої інстанції, відмовляючи С-ку П.М. у задоволенні позову, виходив з того, що відомості, які містяться в статті "Леонид Данилович FOREVER" є дослівним відтворенням матеріалів статті П. Б-ва "Ще не вмерла Україна", надрукованої у газеті "В" № 45 за 23-29 листопада 1999 року (Москва).

Однак з таким висновком суду погодитися неможливо.

Відповідно до ст. 42 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (про пресу) в Україні" підставою для звільнення відповідача від відповідальності є дослівне викладення всього матеріалу, опублікованого іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього.

Судом встановлено, що в статті "Леонид Данилович FOREVER" немає дослівного відтворення матеріалу, опублікованого у статті "Ще не вмерла Україна", оскільки повний текст зазначеної вище статті П. Б-ва не надруковано, стаття в газеті "Т" приведена з авторськими скороченнями.

Невиконання судом цих вимог матеріального права призвело до неправильного вирішення справи.

Наведені порушення закону залишила без уваги і судова палата в цивільних справах Донецького апеляційного суду.

За таких обставин оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню на підставі ст. 340 ЦПК України, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 334 ЦПК України, судова палата ухвалила:

Касаційну скаргу Ф-ка Віктора Федоровича задовольнити частково.

Рішення місцевого суду м. Краматорська від 2 жовтня 2001 року і ухвалу апеляційного суду Донецької області від 14 березня 2002 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Справа № 6-4057кс02

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом П-ка Сергія Анатолійовича, Р-ка Валерія Саватійовича до ЗАТ «Видавництво «Б», Л-ко Інни Захарівни, К-ва Сергія Анатолійовича про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ЗАТ «Холдингова компанія «Б» на рішення Ватутінського районного суду м. Києва від 12 липня 2001 року та ухвалу колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 31 жовтня 2001 року, встановила таке.

В червні 2000 року П-ко С.А. та Р-ко В.С. звернулись до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що викладені відповідачами в газеті «Б» в № 18 (381) від 1 травня 2000 року 8 позицій відомостей не відповідають дійсності, ганьблять їх честь, гідність і ділову репутацію. Також вказували, що поширені відомості завдали їм моральної шкоди, яку вони оцінюють у розмірі 2000000 грн. Просили стягнути заподіяну шкоду в таких розмірах: з автора статті – журналіста Л-ко І.З. 27250 грн., редактора відділу К-ва С.А. 81750 грн. і з видавництва «ЗАТ «Б» 1991000 грн. на підставі статей 7, 440, 440-1 ЦК України, статей 44, 47, 49 Закону України «Про інформацію», статей 3, 26, 37, 41 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні».

Рішенням Ватутінського районного суду м. Києва від 12 липня 2001 року, залишеним без зміни ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 31 жовтня 2001 року позов задоволено частково. Постановлено визнати, що викладені відповідачами в статті «Право ... на нары», опублікованій в газеті «Б» в № 18 (381) від 1 травня 2000 року, відомості не відповідають дійсності, ганьблять честь, гідність і ділову репутацію позивачів. Відповідачів зобов’язано в місячний термін спростувати вказані відомості в номері газети «Б» на тій самій полосі та тим самим шрифтом. Стягнуто з відповідачів на користь позивачів заподіяну моральну шкоду в сумі 600 грн.

В касаційній скарзі представник ЗАТ «Холдингова компанія «Б» просить скасувати постановлені судові рішення і відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Зокрема, скаржник вказує на порушення судом статей 9, 34 Конституції України, статей 9, 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, статей 27, 202, 203 ЦПК України, статей 7, 440-1 ЦК України, статей 2, 26, 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні».

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги частково з підстав, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу України, місцевий та апеляційний суди виходили з того, що 8 позицій інформації, поміщеної в статті «Право ... на нары», опубліковані в газеті «Б» в № 18 (381) від 1 травня 2000 року, є такими, що не відповідають дійсності та ганьблять честь і гідність позивачів (офіцерів податкової міліції) і її поширенням завдано моральної шкоди потерпілим в розмірі 600 грн.

Проте, з таким висновком безспірно погодитись не можна, оскільки суд, в порушення вимог статей 202, 202-1 ЦПК України, не з’ясував фактів, з якими матеріальний закон пов’язує настання цивільної відповідальності

Згідно з ч. 4 ст. 17 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23 вересня 1997 року (в редакції, що діяла на час розгляду справи), у разі конфлікту щодо завданої моральної (немайнової) шкоди між журналістом і засобом масової інформації, з одного боку, та органом державної влади або місцевого самоврядування чи офіційною посадовою особою (офіційними посадовими особами) – з іншого, суд визначається щодо наявності злого умислу журналіста чи засобу масової інформації, а також враховує наслідки використання потерпілим можливостей позасудового (досудового) спростування неправдивих відомостей, відстоювання його честі та гідності й врегулювання конфлікту в цілому.

В порушення цих вимог, суди не з’ясували, чи журналісти та засіб масової інформації усвідомлювали її неправдивість (недостовірність).

Оскільки рішення постановлені з порушенням норм процесуального і матеріального законодавства, то вони не можуть залишатись без зміни.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, судова палата ухвалила:

Касаційну скаргу ЗАТ «Холдингова компанія «Б» задовольнити частково.

Рішення Ватутінського районного суду м. Києва від 12 липня 2001 року та ухвалу колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 31 жовтня 2001 року скасувати, а справу направити на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Справа № 6-10186кс02

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом партії "С" до Н-ва Андрія Ростиславовича, редакції газети "Д" про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, встановила таке.

В січні 2000 року партія "С" звернулась до відповідачів з зазначеним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що 7 грудня 1999 року в газеті "Д" була опублікована стаття "Скандал в крымском семействе", в якій поширені відомості, що не відповідають дійсності і завдають шкоди діловій репутації партії.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд зобов’язати відповідачів спростувати поширену інформацію і стягнути з відповідачів моральну шкоду: з редакції газети – 90000 грн., з автора – 10000 грн.

В подальшому позивач та редакція газети "Д" уклали мирову угоду, згідно з якою в газеті було опубліковано спростування відомостей, які не відповідають дійсності, а партія "С" відмовилась від своїх позовних вимог до редакції газети. Ухвалою від 22 вересня 2000 року мирову угоду між партією "С" та редакцією газети "Д" затверджено, а провадження в справі в цій частині закрито.

Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя від 13 серпня 2001 року позов задоволено частково. Визнано такими, що не відповідають дійсності та порочать ділову репутацію позивача опубліковані в зазначеній статті відомості про те, що "економічну основу партії складають "неформальні консорціуми, відомі як "Башмаки" і "Сейлем". Постановлено стягнути з Н-ва А.Р. моральну шкоду в сумі 1000 грн.

Ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 січня 2002 року розмір відшкодування моральної шкоди зменшено до 600 грн.

На зазначені судові рішення надійшла касаційна скарга Н-ва А.Р., в якій ставиться питання про їх скасування і постановлення рішення про відмову в позові з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Палата вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просив визнати такими, що не відповідають дійсності та підривають ділову репутацію партії поширені відповідачами в зазначеній вище статті відомості про те, що "партія "С" є політичною структурою злочинної групи".

Однак в зазначеній статті такі відомості відсутні. В ній, зокрема, зазначено: "В 1995-1998 рр. в Криму були створені дві групи, які боролися за владу. Їх політичними вивісками стали легальні партії з загальноукраїнським статусом... Економічну базу кожної з них складали "неформальні" консорціуми, відомі як "Башмаки" і "Сейлем". Таким чином, відомості, про спростування яких просив позивач, в тексті статті відсутні. Спростувати інші опубліковані відомості позивач не просив.

Відповідно до ст. 15-1 ЦПК України суд розглядає цивільну справу не інакше як за заявою особи, яка звернулася до суду та в межах заявлених нею вимог. В порушення зазначеної процесуальної норми, суд вийшов за межі заявлених вимог. Водночас суд не прийняв рішення з вимоги, яка заявлялась позивачем.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 334 ЦПК України, Судова палата ухвалила:

Касаційну скаргу Н-ва Андрія Ростиславовича задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 13 серпня 2001 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 січня 2002 року скасувати,  а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Справа № 6-5695кс02

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом К. Ч-ко до Акціонерного товариства закритого типу "У", закритого акціонерного товариства "Видавництво "К", М. Л-ва про захист честі та гідності, відшкодування моральної шкоди, встановила таке.

Ч-ко К.К. звернулася з позовною заявою до відповідачів про захист честі та гідності в зв’язку з поширенням неправдивої інформації щодо неї загальнонаціональним каналом "І" 10 квітня 2001р. в авторській програмі Громадського російського телебачення "О" з телевізійним ведучим ГРТ Михайлом Л-вим – автором програми та ЗАТ "Видавництво "К" в газеті "К" від 13 квітня 2001р.

Вважаючи, що розповсюджені відомості принижують честь та гідність і є втручанням в її приватне життя, позивачка просила суд зобов’язати відповідачів спростувати відомості, що не відповідають дійсності та компенсувати заподіяну їй моральну шкоду в розмірі 200000 грн., стягнувши 100000 грн. з АТЗТ "У", 75000 грн. з ВАТ "Видавництво "К" та 25000 грн. з М. Л-ва.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 січня 2002 року позов Ч-ко К.К. задоволено частково.

Визнано такими, що не відповідають дійсності, певні відомості, розповсюджені Михайлом Л-вим на телеканалі "І" АТЗТ "У" в програмі "О" 10 квітня 2001 р. Зобов’язано Михайла Л-ва спростувати відомості як такі, що не відповідають дійсності в програмі "О" в місячний строк з дня набрання рішенням чинності. На користь Ч-ко К.К. з Михайла Л-ва стягнути 2500 грн. на відшкодування спричиненої моральної шкоди. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційному порядку справа не переглядалась.

В касаційній скарзі, поданій представниками Ч-ко К.К., ставиться питання про зміну зазначеного рішення в зв’язку з порушенням судом вимог ст. 48 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", ст. 42 Закону України "Про інформацію", статей 15, 62, 40, 202, 202-1, 203 ЦПК України, тобто норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог стосовно АТЗП "У", суд виходив з того, що правовою підставою до цього є п. "г" ст. 48 Закону України "Про телебачення і радіомовлення". За змістом даної норми матеріального права, телерадіоорганізація не несе відповідальності за розповсюдження по телебаченню і радіо даних, що не відповідають дійсності, якщо вони містяться в авторських виступах, які передаються в ефір без попереднього запису. Водночас поширені стосовно позивачки відомості суд визнав не тільки такими, що не відповідають дійсності та викладені неправдиво, але й втручанням в приватне життя позивачки з вираженням неповаги до неї особисто. Оскільки останнє є порушенням особистого немайнового права, звільнення від відповідальності за яке закон не передбачає, застосування судом п. "г" ст. 48 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" є неправильним.

Як підставу для звільнення від відповідальності ЗАТ "К" суд послався на ст. 42 Закону України "Про інформацію", хоча згадана норма безпосереднього відношення до спірних правовідносин не має, оскільки визначає лише перелік учасників інформаційних відносин.

Зазначені порушення норм матеріального права є підставою відповідно до вимог ст. 340 ЦПК України для скасування оскаржуваного судового рішення.

При розгляді справи судом також допущені істотні порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог статей 15, 62 ЦПК України та пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 201 ЦПК України при ухваленні рішення суд зобов’язаний встановити наявність обставин (фактів), якими обґрунтовувались вимоги, інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи.

Встановлені факти зазначаються в рішенні, на їх підставі ґрунтуються висновки суду про наявність порушення прав і свобод, за захистом яких спрямоване звернення до суду, а також застосовується відповідний закон (ст. 203 ЦПК України).

Ці вимоги закону судом не виконані. При зверненні до суду позивачка та її представники в судовому засіданні посилались та доводили наявність обставин (фактів), які суд взагалі залишив без уваги. Так, зокрема, залишені без уваги доводи про те, що розповсюдження інформації на телеканалі "І" мало місце у формі трансляції, а не ретрансляції, і що для ретрансляції згаданої вище телепрограми не було правових підстав. Позивачка посилалась і на те, що вищезгаданими неправдивими відомостями принижені її честь та гідність, і не лише М. Л-вим, а й іншими відповідачами – АТЗТ "У" та ЗАТ "Видавництво "К".

Наведені та інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, судом не досліджувались і в судовому рішенні не зазначені.

В порушення вимог ч. 2 ст. 203 ЦПК України суд фактично відмовив заявникам у виготовленні обґрунтування постановленого рішення.

За таких обставин судова палата дійшла висновку про скасування оскаржуваного рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Правові підстави до зміни рішення при розгляді справи в касаційному порядку відсутні, оскільки вищенаведені порушення норм процесуального права призвели до неповного встановлення обставин справи і, як наслідок, до неправильного її вирішення.

Керуючись статтями 336, 340, 334 ЦПК України, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, ухвалила таке.

Касаційну скаргу Ч-ко К.К. задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 січня 2002 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Справа № 6-10496кс02

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Б-ва Володимира Олександровича, Н-ги Івана Івановича до редакції газети "З", Л-ка Олександра Володимировича, С-на Анатолія Никифоровича, Ф-ва Олександра Олексійовича про захист честі та гідності, про відшкодування моральної шкоди, стягнення судових витрат за касаційною скаргою Б-ва Володимира Олександровича на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2000 року та ухвалу судової палати в цивільних справах Запорізького апеляційного суду від 30 жовтня 2001 року, встановила таке.

У липні 1998 року Б-в В.О., Н-га І.І. звернулися з позовом до редакції газети "З", Л-ка О.В., С-на О.Н., Ф-ва О.О. про захист честі та гідності, відшкодування моральної шкоди та стягнення судових витрат. Причиною позову була публікація в 80-му номері газети "З" статті "Веселівська "опозиція" 16 червня 1998 року, в якій містились неправдиві відомості про позивачів, що принижують їх честь та гідність, а також завдають їм моральної шкоди.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2000 року, залишеним без змін ухвалою судової палати в цивільних справах Запорізького апеляційного суду від 30 жовтня 2001 року в задоволенні позовів відмовлено, оскільки, на думку суду, відомості, опубліковані в статті, хоча і не відповідають дійсності, але не принижують честь і гідність заявників і не заподіяли їм моральної шкоди.

У касаційній скарзі Б-в Володимир Олександрович просить скасувати постановлені в справі рішення, посилаючись на неправильне застосування судом вимог норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, судова палата вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 Постанови "Пленуму Верховного Суду України № 7 від 28 вересня 1990 року "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" при розгляді цивільних справ, порушених у порядку ст. 7 ЦК України суди повинні з’ясувати, чи поширені відомості, про спростування яких заявлений позов, чи порочать вони честь, гідність і ділову репутацію позивача та чи відповідають дійсності.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що деякі факти, викладені у статті, не відповідають дійсності, однак вони не порочать честі та гідності позивачів. В газеті "З" від 7 липня та 29 серпня 1998 року було надруковано спростування, редакція газети вибачилася перед позивачами за допущені помилки.

Згідно з п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Позивачами не представлено, а судом не добуто доказів про заподіяння їм моральної шкоди.

Судом з’ясовані дійсні обставини справи, права та обов’язки сторін і дана належна оцінка добутим у справі доказам. Постановлене рішення законне і обґрунтоване, підстав для його скасування судова палата не знаходить.

Керуючись статтями 342, 343 ЦПК України, судова палата ухвалила:

Касаційну скаргу Б-ва Володимира Олександровича залишити без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2000 року та ухвалу судової палати в цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 30 жовтня 2001 року – без змін.

Справа № 6-6559кс02

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Л-ва Бориса Івановича до редакції газети "Н" про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, встановила таке.

В листопаді 2000 р. Л-в Б.І. звернувся до відповідача з зазначеним позовом. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 7 листопада 2000 р. відповідачем була опублікована стаття "Шантаж, як спосіб життя", в якій поширені відомості, що не відповідають дійсності та зачіпають його честь, гідність і ділову репутацію.

Посилаючись на зазначене, просив суд зобов’язати редакцію газети опублікувати рішення суду із спростуванням та стягнути на його користь моральну шкоду в сумі 100000 грн. В судовому засіданні збільшив розмір позовних вимог про стягнення моральної шкоди до 300000 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 червня 2001 р., позов задоволено частково. Стягнуто на користь Л-ва Б.І. моральну шкоду в розмірі 10000 грн. та зобов’язано редакцію газети опублікувати спростування поширених відомостей.

На це судове рішення надійшла касаційна скарга редакції газети, в якій ставиться питання про його скасування з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 7 Цивільного кодексу УРСР громадянин вправі вимагати по суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать його честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди його інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності, а також відшкодування майнової і моральної шкоди.

Таким чином, суд відповідно до вимог статей 15, 40, 202, 203 ЦПК України зобов’язаний був вжити передбачених законом заходів до всебічного, повного і об’єктивного з’ясування зазначених у ст. 7 ЦК обставин, роз’ясняти особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки і сприяти у здійсненні їх прав, перевірити і оцінити поряд з іншими доказами пояснення сторін, обґрунтувати рішення на відповідних доказах, досліджених у судовому засіданні, навести доводи, за якими відхилені ті чи інші докази.

Як вбачається з рішення, суд визнав такими, що не відповідають дійсності та порочать честь, гідність і ділову репутацію Л-ва Б.І. такі відомості (факти), опубліковані у статті "Шантаж, як спосіб життя" щодо дій останнього:

"Шантаж та дискредитація попередника у листівках та іншими способами триває";

"Найефективнішим для голови правління способом зведення рахунків з опонентами стали судові процеси";

"Борис Іванович не дає спокою уявним ворогам. Без суду і слідства безнаказано тиражує плітки про їх "кримінал";

"Тобто назвав людей злочинцями без судового вироку";

"Звісно, будь керівник інтелігентним, мудрим і розсудливим, він не зловживав би службовим становищем".

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що всі ці висловлювання (відомості) відповідають дійсності і при цьому надавав суду відповідні докази.

Однак, в порушення зазначених вище норм ЦПК, суд зазначені докази не дослідив і оцінки їм не дав.

Відповідно до роз’яснень, що містяться в п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", суд відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності повинен обов’язково з’ясувати наявність моральної шкоди, протиправність діяння заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправними діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд цих обставин не з’ясував і не послався на докази, якими вони підтверджуються чи спростовуються.

Незважаючи на те, що оспорювана публікація є авторською, суд не обговорив питання про участь їх автора в розгляді справи.

За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Керуючись ст. 334 ЦПК України, судова палата ухвалила:

Касаційну скаргу редакції газети "Н" задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 червня 2001 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.