I II. Свобода слова та „Неофіційка”

„Неофіційка” не є представником ЗМІ, як і будь-який інший Інтернет-ресурс. Тому всі публікації на сайті спираються виключно на мораль та свідомість автора (редактора).

Неофіційна газета існує лише на ентузіазмі студентів, залишаючись осторонь політичних подій, не маючи фінансування з боку того чи іншого чиновника.

Тому, поки за вашими плечима не стоїть редактор, який вимагає статей на вузьку тематику, пишіть про те, чого душа бажає, і так, як хочете того Ви. Ми маємо пишатися і належним чином використовувати можливість свободи слова, усвідомлюючи, що нічого нікому не повинні. Не втрачайте такий шанс!

право на приватність

Право на приватність гарантується Конституцією України, в якій вказано в статті 32: «Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України». Разом із тим у Конституції передбачено захист окремих аспектів приватності. Так, стаття 30 захищає недоторканність житла (територіальну приватність), стаття 31 – таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (комунікаційну приватність), стаття 32 передбачає заборону збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди (інформаційна приватність), а стаття 28 передбачає заборону піддавати особу без її вільної згоди медичним, науковим чи іншим дослідам (захищаючи певні елементи фізичної приватності).

Конституційні норми визначають вичерпний перелік підстав для втручання в право на приватність і умови для такого втручання. Проте залишається багато невідповідностей галузевих норм права з вимогами Конституції. Законодавство в значній мірі не відповідає міжнародним стандартам, є суперечливим та не відповідає поняттю «відповідно до закону» в розумінні практики Європейського суду з прав людини. Іншим важливим фактором, що частково походить з недосконалого законодавства, залишається правозастосувальна практика, наприклад, правоохоронних органів, котра значною мірою позбавлена поваги до цього права і свідчить про його численні порушення.

Хоча ситуація в цій сфері містить окремі позитивні факти (наприклад, скасування іменних квитків на залізничному транспорті), однак загальна тенденція вказує на посилення втручання держави, зокрема, щодо комунікаційної та інформаційної приватності.

З іншої сторони, Україна не залишається осторонь глобального наступу на приватність у контексті боротьби з тероризмом і запровадження нових процедур стеження за особами (збір біометричних даних, введення електронних паспортів з біометричними даними тощо). Проте, якщо в інших демократичних країнах існують правові механізми захисту від зловживань в цій сфері, то в Україні цих механізмів практично немає або вони малоефективні. Тому розвиток у цій сфері в загальному є одностороннім, коли впроваджується все більше обмежень права на приватність без впровадження ефективних механізмів захисту.

Слід додати, що Україна навіть не розпочала виконання загальних заходів, пов’язаних із виконанням рішення Європейського суду з прав людини Волохи проти України, хоча в цьому рішенні достатньо чітко вказано на невідповідності українського законодавства вимогам Європейської конвенції про захист прав людини.