2.3 Відбір методів аналізу та оцінки балансу підприємства

Методика проведення аналізу балансу передбачає наступні основні стани:

- попередня оцінка включає оцінку достовірності інформації і загальну економічну інтерпретацію показників бухгалтерського балансу. В цьому випадку слід оцінити ризик зв’язаний з використанням одержаної інформації, зробити загальні висновки стосовно основних показників, що характеризують величину оборотних і необоротних активів, власного і залученого капіталу, виявити основні тенденції зміни показників, виявити напрям деталізації аналізу;

-експрес-аналіз поточного фінансового стану на основі балансу підприємства, враховуючи розрахунок коефіцієнтів інтерпретацію отриманих результатів з позиції оцінки поточної та довгострокової платоспроможності, здатність до збереження та накопичення капіталу. Дану методику можна доповнити розрахунком коефіцієнтів приросту валюти балансу, коефіцієнтів виручки від реалізації продукції, коефіцієнтів приросту прибутку від інших видів діяльності підприємства.

- поглиблений аналіз із залученням необхідної внутрішньої та зовнішньої інформації. Таким чином, внутрішні джерела інформації класифікуються наступним чином:

1) первинні документи, що фіксують склад основних і оборотних засобів та їх оцінку;

2) первинні документи, що відображають господарські операції, а також доходи і витрати господарюючого суб’єкта;

3)проектно-технічна документація (технічні паспорта і інше);

4)юридичні документи, що фіксують відносини з інвесторами, постачальниками, покупцями, замовниками;

5) данні бухгалтерського обліку;

6) данні статистичного обліку;

Такий аналіз формує причини посталих проблем на основі детального дослідження внутрішньої інформації.

- прогностичний аналіз основних фінансових показників з врахуванням прийнятих рішень та оцінка на цій основі фінансової стійкості. Завдання аналізу на даному етапі - з’ясувати як минулі дії та тенденції вплинули на здатність підприємства зберігати фінансову стійкість.

- наступним і завершальним етапом аналізу є читання балансу. На даному етапі аналізу формується початкове представлення про діяльність підприємства, виявлення зміни у складі його майна і джерелах фінансування встановлюються взаємозв’язки показників балансу.

При аналізі балансу слід:

1) виявити, за який період складається баланс, для того щоб забезпечити ставлення аналізованих об’єктів;

2) в складі звіту за рік дослідити розділ пояснювальної записки, звернути увагу на розкриття принципів політики обліку, відмітивши всі факти її змін;

3) звернути увагу на те характеризує баланс групи підприємств чи відноситься до окремого підприємства ;

4) визначити галузеву приналежність аналізованого підприємства;

5)оцінити зміни валюти балансу і основних груп статей як в активі, так і в пасиві;

6) прочитати кожну статтю активу і пасиву балансу,звернувши увагу на найбільш суттєві статті відмітивши тенденції їх змін. потрібно мати на увазі, що статті активу, в першу чергу оборотні активи, розглядаються з точки зору їх ліквідності, так як від рівня ліквідності залежить платоспроможність. Ліквідність характеризує як поточний стан рахунків,так і перспективний. Якщо підприємство не може погасити свої зобов’язання в міру того, як наступає строк їх оплати, його подальше існування ставиться під сумнів.Статті зобов’язань розглядають з точки зору строку їх погашення.

7) оцінити відповідність змін статей капіталу з звітом про прибуток та збиток і звітом про рух капіталу. Зробити висновки про здібності підприємства до зберігання і накопичення капіталу.

Дані ф. 1 та ф. 2 дають можливість під час читання балансу порівнювати їх із даними попередніх періодів, з аналогічними показниками других підприємств, а також із загальновживаними, стандартними значеннями показників: прибутку, випущеної і реалізованої продукції в розрахунку на 1 гривню, середньорічної (квартальної) вартості майна. У державах ринкової економіки ці показники використовуються для характеристики ділової активності керівництва підприємства. Для зарубіжних підприємств ці показники розробляються фінансовими, податковими службами, а також різними підприємницькими союзами та фірмами. У СНД такі показники поки що розробляються тільки на замовлення підприємств і відомств.

Насамкінець, крім зміни валюти балансу в цілому, необхідно проаналізувати характер зміни окремих статей балансу, тобто провести горизонтальний та вертикальний аналізи балансу

Можна назвати шість основних прийомів аналізу:

1. горизонтальний (часовий) аналіз – порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;

2. вертикальний (структурний) аналіз – визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат;

3. трендовий аналіз – порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів (за допомогою тренду здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозований аналіз фінансового стану);

4. аналіз відносних показників (коефіцієнтів) – розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв’язків показників;

5. порівняльний аналіз – внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремим показниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньогалузевими та середніми показниками;

6. факторний аналіз – визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з’єднують у загальний результативний показник.

Горизонтальний аналіз балансу полягає в порівнянні кожної статті балансу і розрахунку змін абсолютних і відносних величин, а також якісній характеристиці виявлених відхилень.

Вертикальний аналіз балансу передбачає розрахунок відносних показників. Завдання вертикального аналізу — розрахунок питомої ваги окремих статей у загальній сумі валюти балансу й оцінка змін питомої ваги. За допомогою вертикального аналізу можна здійснювати міжгосподарські порівняння. Крім того, відносні показники пом’якшують негативний вплив інфляційних процесів.

Горизонтальний (динамічний) аналіз цих показників дає можливість установити абсолютні відхилення й темпи зростання за кожною статтею балансу, а вертикальний (структурний) аналіз балансу — зробити висновки про співвідношення власного й позичкового капіталу, що свідчить про рівень автономності підприємства за умов ринкових відносин, про його фінансову стабільність. Горизонтальний та вертикальний аналіз може проводитися за кілька звітних періодів.

Отже, можна назвати основні риси, наявність яких у балансі дає можливість віднести його до «позитивного»:

1) збільшення валюти балансу в кінці звітного періоду проти його початку;

2) зростання темпів приросту усіх активів над темпами приросту необоротних активів;

3) перевищення власного капіталу підприємства над позичковим і збільшення темпів його зростання проти темпів зростання залученого капіталу;

4) приблизно однакові темпи приросту дебіторської і кредиторської заборгованості;

5) перевищення частки власних оборотних коштів понад 10 %.

Після розгляду основних напрямків аналізу балансу необхідно ознайомитись також із впливом інфляції на валюту балансу.

Відомо, що для порівняння даних балансу на початок і кінець року номенклатуру статей балансу за попередній звітний рік треба привести в повну відповідність з номенклатурою та групуванням розділів і статей бухгалтерського балансу на кінець року. Крім того, для порівняння даних на початок і кінець звітного періоду необхідно враховувати вплив інфляції.

Основною ознакою інфляції є зростання цін у середньому, тобто збільшення середньої ціни всієї номенклатури товарів, які було взято за базу для виявлення рівня інфляції. У теорії і на практиці виділяють кілька рівнів інфляції: 1) низька інфляція, за зміни цін протягом року не більше ніж на 1 %; 2) повзуча — на 10 %; 3) галопуюча — на 100 %; 4) гіперінфляція — на 1000 %; 5) суперінфляція — на 10 000 % та більше. При цьому індекси інфляції становлять відповідно 1,01; 1,1; 2; 11 та 101.

Невелика інфляція є допустимою і навіть корисною, бо сприяє зростанню активності власників грошей, примушує вкладати їх у прибуткові заходи, оскільки гроші, що лежать без руху, втрачають у ціні. Однак висока інфляція негативно впливає на весь виробничий процес і є основним дестабілізуючим чинником виробництва і фінансового стану підприємства. Інфляція знецінює всі доходи й надходження підприємства. Будь-яке відстрочення платежів призводить до того, що підприємство одержує лише частину доходу, який йому належить. Відомо, що баланс, складений за звітний період без урахування впливу інфляції, буде джерелом необ’єктивної інформації і користувачі можуть прийняти рішення, неадекватні реальним процесам, бо різні елементи балансу втрачають свою вартість з різною швидкістю. Наприклад, гроші та їх еквіваленти, дебіторська заборгованість, тобто вимога виплатити фіксовану суму в майбутньому, у зв’язку з інфляцією втрачають свою вартість і спричиняють збитки підприємства на суму зменшення купівельної спроможності грошей. І навпаки, підприємства, які збільшують свою кредиторську заборгованість, тобто несвоєчасно оплачують рахунки постачальників та інші зобов’язання (з оплати праці, розрахунків з бюджетом, страховими органами тощо), матимуть вигоду, бо згодом можуть розрахуватися грошима зі зниженою купівельною спроможністю. Тому об’єктивно оцінити фінансовий стан підприємства можна, тільки коригуючи дані балансу та інших форм бухгалтерської звітності з урахуванням інфляції.

Економічні явища, які вивчаються у фінансовому аналізі, мають кількісну визначеність, що виражається в абсолютних і відносних величинах.

Абсолютні величини показують кількісні розміри економічного явища в одиницях міри, ваги, обсягу, площі, вартості тощо безвідносно до розміру інших явищ. Абсолютні величини слугують базою для розрахунку відносних величин.

Відносні величини одержують у разі визначення співвідношень між абсолютними величинами і застосовують у розрахунках рівня виконання плану, координації, структури, інтенсивності змін за певний період.

Серед відносних величин у фінансовому аналізі широкого застосування набули проценти, коефіцієнти, індекси.

Поряд із абсолютними і відносними показниками часто застосовуються середні величини. Вони використовуються у фінансовому аналізі для узагальненої кількісної характеристики сукупності однорідних явищ за визначеною ознакою

Індексний метод ґрунтується на відносних показниках, що характеризують співвідношення рівня даного (досліджуваного) явища і рівня аналогічного явища, прийнятого за базу. Будь-який індекс обчислюється зіставленням досліджуваної величини з базисною.

Індекси бувають індивідуальні та групові; базисні та ланцюгові. Індивідуальні індекси характеризують співвідношення безпосередньо порівнянних величин, групові — співвідношення склад­них явищ. У разі обчислення базисних індексів певні показники всіх аналізованих періодів відносять до показників базисного року. Обчислюючи ланцюгові індекси, кожен наступний показник відносять до попереднього.

База у разі обчислення базисних індексів є постійною, а ланцюгових індексів — змінною.

Ряди динаміки — це ряд чисел, що характеризують зміну величин у часі. Аналіз динаміки показників дає змогу виявляти і досліджувати закономірності, тенденції розвитку явищ.

Ряди динаміки характеризуються абсолютними і відносними величинами.

Відносними показниками для характеристики динаміки є темп зростання і темп приросту.

Абсолютне зростання дорівнює величині аналізованого показника.

Абсолютний приріст характеризує, на скільки одиниць змінився (збільшився «+», зменшився «–») аналізований показник щодо базисного. Щоб його розрахувати, треба від аналізованого показника відняти базисний.

Темп зростання показує, у скільки разів аналізований показник більший або менший за базисний. Темп зростання, виражений у процентах, показує, скільки процентів аналізований показник становить щодо базисного, прийнятого за 100 %.

Темп приросту показує, на скільки процентів аналізований показник відхилився від базисного.

Фінансовий аналіз передбачає проведення факторного аналізу. Під факторним аналізом слід розуміти методику комплексного, системного вивчення та вимірювання впливу факторів на результативний показник.

Елімінування — один із найважливіших елементів здійснення детермінованого факторного аналізу. Це прийом, за допомогою якого виключається дія ряду факторів і виокремлюється один з них. Елімінування дає змогу визначити величину впливу окремих факторів на досліджуваний показник, оцінити їхню позитивну і негативну роль, виявити невикористані резерви підвищення ефективності діяльності господарства. Аналітичні результати такого дослідження відіграють важливу роль у роз­робленні та прийнятті оптимальних управлінських рішень, для обґрунтування яких необхідні проведення факторного аналізу, порівняння звітних показників з минулими періодами, плановими даними, з кращими виробничими результатами інших господарств тощо.

До елімінування належить спосіб ланцюгових підставлянь. Він застосовується, коли існує функціональний зв’язок між аналізованим показником і факторами, тобто є детерміновані факторні моделі.

Суть цього способу полягає в отриманні низки скоригованих значень узагальненого показника шляхом послідовних замін (ланцюгового підставляння) базисних значень факторів на аналізовані.

У першому розрахунку всі фактори знаходяться на базисному рівні. У другому — перший фактор змінюється на аналізований, останні залишаються незмінними (базисний рівень). У третьому розрахунку перший фактор залишається на аналізованому рівні, а з базисного на аналізований змінюється другий фактор, останні знову залишаються незмінними на базисному рівні і т. д., залежно від кількості факторів.

Існує правило: чим більше факторів, тим більше розрахунків; кількість розрахунків на одиницю більша кількості показників у розрахунковій формулі.

Ступінь впливу факторів виявляється послідовним відніманням: із другого розрахунку віднімається перший (визначається вплив першого фактора); із третього розрахунку — другий (визначається вплив другого фактора) і т. д. залежно від кількості факторів у формулі.

Розглянемо техніку застосування прийому ланцюгових підставлянь для аналізу відхилення y  (аналізований рівень) від y⁰ (базисний рівень) за рахунок впливу факторів x₁, x₂, x₃, … x_n.

Отже, використання способу ланцюгових підставлянь потребує знання взаємозв’язку факторів, їх супідрядності, вміння правильно їх класифікувати і систематизувати, чітко робити розрахунки і правильно формулювати висновки.

Прийом абсолютних різниць є різновидом способу ланцюгових підставлянь, проте деякі автори відносять його до окремого, самостійного способу елімінування. Такий прийом застосовують для розрахунку впливу факторів на відхилення результативного показника тільки в мультиплікативних і змішаних моделях, оскільки він простіший, раціональніший, економічніший та ефективніший, ніж спосіб ланцюгових підставлянь.

Використовуючи його, спочатку знаходять абсолютні відхилення за кожним фактором. Потім величину впливу факторів обчислюють множенням абсолютного відхилення досліджуваного фактора на базову величину факторів, розміщених в моделі взаємозв’язку показників праворуч від нього, і на аналізовані рівні факторів, розташованих ліворуч від нього. При цьому ніколи не можна змінювати послідовність впливу факторів за фор­мулою.

Тому, враховуючи послідовність впливу на результативний показник окремих факторів у разі застосування цього прийому, виходять з таких загальних правил:

• знаходять загальне абсолютне відхилення результативного фактора і за кожним фактором шляхом порівняння визначають абсолютні відхилення величин аналізованих факторів («+» — більше, «–» — менше) від базисних, які позначають знаком :

_(2.1)

• вплив першого фактора дорівнює відхиленню за ним, взятому у співвідношенні з абсолютними базисними величинами решти наступних факторів:

; (2.2)

• вплив другого фактора дорівнює добутку аналізованої величини першого фактора, абсолютного відхилення за другим фактором і базисних величин решти наступних факторів:

_(2.3)

• вплив третього і кожного наступного факторів дорівнює добутку аналізованих величин факторів, що стоять у формулі перед фактором, вплив якого обчислюється, на його абсолютне відхилення, помноженому на базисні величини решти наступних факторів:

_(2.4)

• вплив останнього фактора обчислюється добутком аналізованих величин вже досліджених факторів і абсолютним відхиленням за цим фактором:

_(2.5)

Якщо розрахунки зроблено правильно, то загальне відхилення за результативним показником дорівнюватиме алгебраїчній сумі впливу всіх факторів.

Різні фактори впливають на загальний показник в бік збіль­шення або зменшення, позитивно або негативно. Тому істотне значення мають не тільки цифрові величини відхилень, а й математичні знаки «+», «–», що характеризують напрям впливу факторів («+» — збільшення, зростання; «–» — зменшення, зниження).