3. Зміст та послідовність проведення аналізу платоспроможності підприємства

На відміну від ліквідності підприємства, фінансовий стан з погляду платоспроможності може бути досить змінним: незважаючи на те, що підприємство на конкретну дату характеризується як платоспроможне, вже наступ­ного дня ця ситуація може кардинально змінитися внаслідок на­стання строків розрахунку, з одного боку, і відсутності коштів, наприклад, у результаті їх не надходження за відвантажену рані­ше продукцію — з другого.

Таким чином, підприємство через фінансову недисциплінова­ність своїх дебіторів саме стає неплатоспроможним. Якщо затрим­ка з надходженням платежу має короткостроковий або випадко­вий характер, то ситуація з погляду платоспроможності може найближчим часом змінитися на краще, однак не виключені та­кож інші менш сприятливі варіанти. Такі критичні ситуації особ­ливо часто мають місце в комерційних організаціях, які через пев­ні причини не підтримують у достатньому обсязі страховий запас грошових коштів на поточному рахунку.

Неплатоспроможність може бути випадковою, тимчасовою, хронічною або тривалою. Тому, аналізуючи стан платоспро­можності підприємства, необхідно розглянути причини фінан­сової скрути, частоту її виникнення та тривалість простроче­них боргів.

Причинами неплатоспроможності можуть бути:

невиконання плану по виробництву і реалізації продукції,

підвищення її собі­вартості,

невиконання плану по прибутку і, як результат, нестача власних джерел самофінансування.

Однією з причин погіршення платоспроможності може бути неправильне використання оборот­ного капіталу: відволікання коштів у дебіторську заборгованість, а також вкладення в понадпланові запаси та на інші цілі, які тим­часово не мають джерел фінансування. Іноді причиною неплато­спроможності є не безгосподарність підприємства, а незамож­ність його клієнтів. Високий рівень оподаткування, штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податків також може стати однією з причин неплатоспроможності суб'єкта господарювання.

Тому з метою оперативного внутрішнього аналізу поточної платоспроможності, щоденного контролю за надходженням кош­тів від продажу продукції, погашення дебіторської заборгованос­ті та іншими надходженнями грошових коштів, а також для конт­ролю за виконанням платіжних зобов'язань перед постачаль­никами, банками та іншими кредиторами складають платіжний календар, в якому, з одного боку, розраховують наявні та очіку­вані надходження грошових коштів, а другого — розмір їх витра­чань на той самий період.

Оперативний платіжний календар складають на основі даних про відвантаження та реалізацію продукції, закупівлю засобів вироб­ництва, документів про розрахунки з оплати праці, видавання аван­сів працівникам, виписки з банківських рахунків тощо (табл. 3).

Таблиця 3.

Оперативний платіжний календар на 15.03.09

Платіжні кошти	Сума, грн.	Платіжні зобов'язання	Сума, грн.
Залишок грошових коштів: у касі; на поточному рахунку		Виплата заробітної плати
Цінні папери із строком пога­шення до 15.03.09		Відрахування у фонд со­ціального захисту
Надходження грошових коштів до 15.03 від: реалізації продукції; іншої реалізації; фінансової діяльності		Платежі до бюджету та в державні цільові фонди
Аванси, отримані від покупців		Сплата рахунків поста­чальників
Кредити, позики		Сплата відсотків за кре­дит
Погашення простроченої дебітор­ської заборгованості		Повернення банківсько­го кредиту
Інше		Погашення іншої креди­торської заборгованості
		Усього
		Перевищення платіжних коштів над платіжними зобов'язаннями
Баланс		Баланс

Для визначення поточної платоспроможності слід платіжні кошти на відповідну дату порівняти з платіжними зобов'язан­нями на ту саму дату. Ідеальним є варіант, коли цей коефіцієнт буде становити одиницю або дещо більше (від 1 до 2).

Для з'ясування причин зміни рівня платоспроможності важ­ливе значення має аналіз виконання фінансового плану за дохід­ною та витратною частинами. Для цього дані Звіту про рух гро­шових коштів, а також Звіту про фінансовий результат порівню­ють з даними фінансової частини бізнес-плану. У процесі аналізу насамперед установлюють виконання плану щодо надходження грошових коштів, в основному від реалізації продукції, робіт та послуг, майна, з'ясовують причини зміни суми виручки та вияв­ляють резерви її збільшення. Особливу увагу приділяють викори­станню грошових коштів, оскільки навіть при виконанні дохідної частини фінансового плану перевитрати та нераціональне вико­ристання грошових коштів можуть призвести до фінансових труд­нощів.

Витратну частину фінансового плану аналізують за кожною статтею зі з'ясуванням причини перевитрат, які можуть бути ви­правданими і невиправданими. За результатами аналізу фінансо­вого плану мають бути виявлені резерви збільшення планомірно­го надходження грошових коштів для забезпечення стабільної платоспроможності підприємства в перспективі.

Певний науковий інтерес представляє французька методика оцінки платоспроможності. На основі дослідження 95 малих та середніх підприємств була розроблена модель, яка дає змогу оці­нити ймовірність затримки платежів фірмою залежно від значен­ня такого дискримінантного показника:

Імовірність затримки платежів, що мають різне значення по­казника Q, наведено в табл. 4.

Таблиця 4

Значення Q	+0,21	+0,48	+0,002	-0,026	-0,068	-0,087	-0,107	0,131	-0,164
Імовірність затримки платежів, %	100	90	80	70	60	50	40	30	20	10

У вітчизняній практиці з метою прогнозування платоспромож­ності підприємства розраховують коефіцієнт відновлення (втра­ти) платоспроможності:

де К^пп_пл, К^кп_пл — фактичний коефіцієнт поточної ліквідності від­повідно на початок і кінець періоду;

К^н_пл — нормативний рівень коефіцієнта поточної ліквідності;

Т — тривалість звітного пері­оду, міс.;

6(3) — період відновлення (втрати) платоспроможності, міс.; за період відновлення платоспроможності прийнято 6 міс., період втрати — 3 міс.

Отже, алгоритм розрахунку коефіцієнта Квв являє собою конструкцію, в чисельнику якої прогнозне значення коефіцієнта поточної ліквідності, розраховано на перспективу, а в знаменни­ку — його нормативний рівень. Показник відображує наявність реальної можливості у підприємства відновлювати або втрачати платоспроможність протягом певного періоду.

Підставою для визнання структури балансу підприємства незадовільною, а підприємства — неплатоспроможним є виконання умов за якої коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду має значення менше ніж 2;

Якщо вищевказана умова не виконується, оцінюється можли­вість відновлення платоспроможності підприємства. Для цього визначають прогнозне значення коефіцієнта поточної ліквідності на кінець так званого «періоду відновлення платоспроможності», що дорівнює 6 міс., і зіставляють його з нормативним рівнем. Як­що значення показника Квв не менше за 1, підприємство протягом 6 міс. спроможне вийти на нормативний рівень коефіцієнта поточної ліквідності та відновити свою платоспроможність. Якщо Кав < 1, то підприємство швидше за все не матиме такої можливості.

У разі відсутності підстав для визнання структури балансу не­задовільною досліджують імовірність втрати підприємством платоспроможності. У цьому випадку також розраховують про­гнозне значення коефіцієнта поточної ліквідності на кінець пері­оду, але такого, що дорівнює 3 міс., і зіставляють його зі своїм нормативом. Якщо значення Kвв буде меншим за 1, то підприєм­ство найближчим часом не зможе виконувати свої зобов'язання перед кредиторами, якщо Kвв буде більшим за 1, то втрата пла­тоспроможності підприємству не загрожує.

Незважаючи на простоту розрахунку, алгоритм коефіцієнта відновлення (втрати) платоспроможності не враховує ніяких за­ходів, яких кожне підприємство вживатиме в разі виникнення не­задовільної структури балансу.

Саме тому в практиці роботи внутрішніх аналітиків підприєм­ства часто виникає потреба в застосуванні певного комплексного показника, відповідні значення якого вкажуть на ступінь набли­ження фінансових труднощів. При цьому обов'язково врахову­ються особливості діяльності конкретного підприємства, його ве­личина, галузева належність. У свою чергу, специфіка діяльності підприємства визначає значущість різних коефіцієнтів у загаль­ній картині його фінансового благополуччя. Склад групи фінан­сових коефіцієнтів, який стане найкращим показником плато­спроможності, а також значення вагомих множників, які відображу­ють ступінь значущості кожного з коефіцієнтів, як правило, вста­новлюють експертним шляхом.

В якості комплексного індикатора фінансової стійкості деякі вчені пропонують таку комбінацію коефіцієнтів:

• коефіцієнт оборотності запасів:

R1 = Виручка від реалізації / Середня вартість запасів;

• коефіцієнт поточної ліквідності:

R2 — Оборотні активи / Короткострокові пасиви;

• коефіцієнт структури капіталу:

R3 = Власний капітал / Позиковий капітал;

• коефіцієнт рентабельності:

R4 - Прибуток звітного періоду / Підсумок балансу;

• коефіцієнт ефективності:

R5 = Прибуток звітного періоду / Виручка від реалізації.

Отже, формула для оцінки фінансової стійкості матиме вигляд

N = 25 R'1 + 25R'2 + 20 R'3 + 20 R'4 + 1025 R',

R' = Фактичне значення показника R / Нормативне значення цього показника

Нормативне значення коефіцієнтів установлюється підприєм­ством самостійно і є для нього оптимальним.

Коефіцієнти 25, 25, 20, 20, 10 являють собою частку впливу кожного з факторів і пропонуються експертами.

Якщо N>100, то фінансова ситуація на підприємстві вважа­ється стабільною, якщо N< 100, вона викликає занепокоєння. Чим суттєвіше відхилення від значення 100 в менший бік, тим складніша ситуація і вища ймовірність того, що в підприємства протягом короткострокового періоду виникнуть фінансові труд­нощі.

Той факт, що внутрішні й зовнішні аналітики розраховують і досліджують показник Квв, свідчить про те, що кожне під­приємство потенційно несе в собі ризик зниження ліквідності і втрати платоспроможності. Враховуючи економічну сутність цих характеристик фінансового стану, а також методи розра­хунку їх основних показників, можна з упевненістю сказати, що такий ризик залежить від обсягів, структури та складу по­точних активів і пасивів, які, у свою чергу, формуються в ре­зультаті проведення обраної підприємством політики управ­ління активами та пасивами.

Відомо, що у фінансово-господарській діяльності підприємст­ва кожний із елементів поточних активів (виробничі запаси, дебі­торська заборгованість та грошові кошти) відіграє свою роль: за паси сировини й матеріалів використовуються для виробництва продукції, дебіторська заборгованість виникає в результаті існу­ючої практики продажу товарів за безготівковим розрахунком у кредит, грошові кошти — багатофункціональні. Для забезпечен­ня ритмічної й стабільної поточної діяльності підприємство по­винно мати у своєму розпорядженні необхідну величину поточ­них активів та їх елементів.

Однак суб'єкти господарювання по-різному підходять до ви­рішення цього завдання. Одні підтримують політику накопичен­ня достатньо великих запасів сировини та матеріалів, займають лояльну позицію відносно покупців, надаючи їм пільгове креди­тування, збільшують залишки вільних грошових коштів на своїх рахунках. Безумовно, така позиція підприємства має певні пере­ваги, наприклад, суттєво знижується ризик зупинки виробництва внаслідок несвоєчасного постачання сировини, збільшується кіль­кість покупців у результаті надання їм пільгових умов реалізації товару в кредит тощо. Однак таку політику управління оборот­ними активами не можна вважати виправданою і ефективною, оскільки вона супроводжується прямими і непрямими втратами: тривалий строк зберігання сировини на складі призводить до її старіння та псування, пільгові умови надання комерційного кре­диту сприяють зростанню частки сумнівної дебіторської заборго­ваності в загальній її величині, невикористання тимчасово віль­них грошових коштів, які є в розпорядженні підприємства, позбавляє його можливості отримувати додатковий дохід тощо. Іншими словами, надмірно велика величина оборотних коштів супроводжується зниженням ефективності та прибутковості ро­боти підприємства.

Інші підприємства обирають діаметрально протилежну полі­тику, сутність якої полягає в граничній мінімізації рівня оборот­них коштів. Остання досягається через налагодження ритмічного постачання сировини, що дає змогу скоротити до мінімуму її за­паси на складі, встановлення жорстких вимог по розрахунках за продукцію, що приводить до зменшення величини дебіторської заборгованості та ін.

З погляду підвищення ефективності діяльності підприємст­ва така політика є виправданою, але тільки теоретично. Так, У результаті мінімізації залишків основних елементів поточних активів зменшується величина коштів, що відволікаються з обороту, відповідно прискорюється оборотність оборотного капіталу, збільшується величина прибутку. Однак слід наголо­сити, що реалізація таких заходів на практиці дуже часто при зводить до небажаних наслідків. Так, можливі збої в постачан­ні сировини та матеріалів (при їх мінімальних запасах) можуть стати причиною різкого скорочення обсягів виробництва або призупинення виробничого процесу, жорсткі умови реалізації! товару в кредит можуть призвести до втрати покупців, відсутність резерву грошових коштів може ускладнити відносини кредиторами тощо.

Отже, облік ризикової складової ліквідності та платоспроможності з позиції управлінського персоналу підприємства зводиться до вибору оптимальної політики управління ве­личиною, складом і структурою оборотних активів, яка дає змогу привести до прийнятного значення ризик втрати ліквід­ності та за рахунок цього підвищити рентабельність діяль­ності.