Запитання для самоконтролю

1.Що є предметом науки конституційного права України?

2.Охарактеризуйте методологію та завдання науки конституційного права України.

3.Визначте джерела науки конституційного права України.

4.Що є предметом конституційного права України як провідної галузі національного права?

5.Охарактеризуйте метод конституційного права України як провідної галузі права.

6.Що входить до системи галузі конституційного права України?

7.Охарактеризуйте джерела сучасного конституційного права України як галузі права.

8.Дайте визначення конституційно-правового інституту.

9.Охарактеризуйте види конституційно-правових інститутів.

10.Визначте мету конституційного права України як навчальної дисципліни.

Конституційно-правові норми, їх особливості План

1.Загальне поняття „норма права”.

2.Поняття конституційно-правової норми, її особливості.

3.Структура конституційно-правових норм.

4.Класифікація конституційно-правових норм.

Література

1.Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії ВРУ 2-го скликання // ВВР. – 1996. - № 30.

2.Закон України „Про внесення змін до Конституції України” від 08.12.2004 // ВВР. – 2005. - № 2.

3.Коментар до Конституції України / Інститут законодавства Верховної Ради України. – К., 2006.

4.Конституційне законодавство України: законодавчі акти, коментар. – К.: Атіка, 2006.

5.Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К.: Наукова думка, 2006. – с. 33-41

6.Кравченко В.В. Конституційне право України. – К.: Атіка, 2006. – с. 14-20

7.Фрицький О.Ф. Конституційне право України. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – с. 16-24

8.Конституційне право України: Інтерактивний курс. – Х.: Одісей, 2004. – с. 9

9.Шляхтун П.П. Конституційне право: словник термінів. – К.: Либідь, 2005.

10.Кравчук М.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – с. 123-129

11.Юридична енциклопедія: в 6-ти т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: Укр.. енцикл., 1998-2003.

1. Норма права – це загальнообов’язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу. Норма права є найменшою частинкою права, яка містить правило фізичної поведінки і встановлює покарання за його невиконання.

Норма права має певну структуру. Структура норми права являє собою її внутрішню побудову, для якої характерний усталений зв’язок компонентів, які її утворюють:

• гіпотеза;

• диспозиція;

• санкція.

Гіпотеза – частина норми, в якій зазначаються обставини, за яких ця норма буде здійснюватися. Такими обставинами можуть бути дії людей чи події.

Диспозиція – частина норми, в якій зазначаються права чи обов’язки суб’єктів права.

Санкція – частина норми, в якій зазначаються заходи державного примусу у разі порушення диспозиції.

Наведемо приклад визначення структури правової норми – стаття 148 ККУ: „Підміна чужої дитини, вчинена з корисливих або інших особистих мотивів, карається обмеженням волі на строк до 5 років або позбавленням волі на той самий строк.” Диспозиція – „підміна чужої дитини”, гіпотеза – „вчинена з корисливих або інших особистих мотивів”, санкція – „карається обмеженням волі на строк до 5 років або позбавленням волі на той самий строк”.

Стаття закону та норма права відрізняються. Іноді у статті нормативного акту може бути сформульовано по кілька норм або лише частина норми.

2.Конституційно-правова норма – це загальнообов’язкове правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою охорони та регулювання суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права. Конституційно-правові норми – це особливий різновид норм системи національного права України. Їм властиві риси, притаманні для всіх правових норм, а саме:

• вони встановлюються чи санкціонуються державною;

• виражають державну волю українського народу;

• є формально визначені, загальнообов’язкові правила поведінки;

• закріплюються в правових актах, що видаються компетентними державними органами;

• мають двосторонній характер, тобто встановлюють не тільки права, але й обов’язки учасників правовідносин;

• передбачають наявність особливого механізму реалізації, елементами якого є матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та правові чинники.

Разом з тим конституційно-правовим нормам властивий цілий ряд специфічних якостей, ознак і особливостей, що є одним із факторів виділення конституційного права в окрему галузь національного права.

Особливості конституційно-правових норм:

• особлива вага і значення конституційно-правових норм в системі національного права України. Вони регламентують серцевину суспільних відносин – відносин, що складаються в процесі основ повновладдя українського народу, що забезпечує їх домінуюче становище та беззаперечний вплив на правові норми і правові відносини інших галузей права;

• вони виконують інтеграційні функції в правовій системі України, тобто об’єднують її в одне цілісно-системне утворення, визначають найсуттєвіші її структурні та функціональні характеристики, напрямки вдосконалення і розвитку;

• конституційно-правовим нормам притаманна особлива юридична природа, вони мають найвищу юридичну силу, найбільшу стабільність у порівняння з іншими галузями права, підвищений рівень охорони з боку держави, особливий механізм реалізації;

• нормам конституційного права властивий політичний характер, оскільки предметом цієї галузі права є державно-політичні відносини влади, тобто політичні відносини, що виникають і здійснюються в сфері функціонування держави.

3. До специфічних особливостей норм конституційного права належать особливості їхньої структури. Як відомо, правова норма складається з трьох частин – гіпотези, диспозиції, санкції.

Більшість конституційно-правових норм та їх основа – конституційні норми не мають повної структури. У багатьох з них відсутня санкція, деякі складаються лише з диспозиції.

Якщо проаналізувати наявність елементів структури конституційно-правових норм, то можна дійти таких висновків.

Гіпотеза як частина правової норми містить у собі умови, обставини, з настанням яких можливо або необхідно здійснювати її диспозицію. Призначення гіпотези – визначати сферу і межі регулятивної дії диспозиції правової норми. Щодо конституційно-правових норм, то гіпотеза частіше за все висловлює загальні або конкретні умови, за наявності яких діють правила поведінки учасників правовідносин, що містяться у даній нормі. У Конституції України є й гіпотези, загальні для цілої групи державно-правових норм і інститутів.

Диспозиція – це частина юридичної норми, в якій зазначаються права або обов’язки суб’єктів правовідносин. Вони являють собою центральну, основну частину норми, яка вказує дозволену (можливу), обов’язкову і заборонену (неприпустиму) поведінку суб’єктів. Зміст впливу диспозиції конституційно-правових норм більш багатогранний; він виявляється у регулюванні, орієнтації, ідеологічній, політичній оцінці явищ і процесів тощо.

Санкція являє собою частину норми, в якій зазначено заходи державного примусу в разі невиконання або порушення її диспозиції. Тому і призначення санкції – забезпечувати здійсненність диспозиції правової норми. У конституційному праві санкції мають свою специфіку. Дуже часто в них встановлюються загальні принципи відповідальності і підпорядкованості (наприклад, відповідальність народного депутата за невиконання принципу несумісності посад), внаслідок чого ці норми є обов’язковими. У ряді випадків у конституційно-правових нормах містяться відсилки до норм поточного законодавства з приводу конкретних санкцій за невиконання тих чи інших конституційних приписів.

Для конституційно-правових норм характерне неоднакове поєднання згаданих елементів. Досить рідко трапляються норми, які містять у собі всі елементи структури. Значно частіше конституційно-правові норми містять диспозицію і досить рідко виражають гіпотезу.

4.Класифікацію конституційно-правових норм здійснюють за різними підставами з метою вивчення їх особливостей та аналізу на предмет ефективної реалізації.

За змістом конституційно-правові норми поділяють на:

• норми, що закріплюють засади конституційного ладу;

• норми, що закріплюють основи правового статусу людини і громадянина;

• норми, що закріплюють систему органів державної влади тощо.

За ступенем визначеності припису конституційно-правові норми бувають:

• диспозитивні – це такі норми, які надають право обрання варіанту поведінки на власний розсуд, якщо на це в законі немає конкретної заборони (наприклад, право на свободу совісті);

• імперативні – це такі норми, що передбачають єдино можливий варіант поведінки (наприклад, прийняття до громадянства України – це виключна прерогатива Президента України).

За призначенням у механізмі правового регулювання конституційно-правові норми поділяються:

• матеріальні – це норми, що виражають зміст діяльності державних органів, визнаючи їх правовий статус;

• процесуальні – норми, що закріплюють порядок, способи, методи здійснення цієї діяльності шляхом встановлення конкретних організаційно-правових (процесуальних) форм реалізації норм матеріального права. Матеріальні норми відповідають на питання „що робити?”, а процесуальні – „як робити?”, іншими словами, взаємозв’язок між ними – це зв’язок змісту і форми.

За характером припису, що міститься в нормі конституційно-правові норми бувають:

• зобов’язальні – це такі юридичні норми, які встановлюють обов’язок особи вчинити певні позитивні дії (наприклад, Конституція України зобов’язує здійснювати законодавче регулювання і контроль за забезпеченням конституційних прав, свобод і обов’язків громадян України);

• забороняючі – це такі норми, які при здійсненні статичної регулятивної функції покладають на особу пасивні обов’язки – утримуватись від певних дій (наприклад, згідно з Конституцією України кожен із нас повинен утримуватись від дій, які спрямовані на будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян за расовими і національними ознаками);

• уповноважуючі – норми, які встановлюють суб’єктивні права з позитивним наповненням, тобто права на здійснення тих чи інших позитивних дій (наприклад, Конституція України уповноважує Президента України здійснювати цілу низку дій на реалізацію його конституційно-правового статусу).