Нормативне регулювання статусу засобів масової інформації План

1.Інформація та правова основа засобів масової інформації.

2.Суб”єкти та об’єкти інформації.

3.Галузі та види інформації.

4.Режим доступу до інформації.

5.Права та обов’язки учасників інформаційних відносин. Відповідальність за порушення законодавства про інформацію.

Література

1.Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії ВРУ 2-го скликання // ВВР. – 1996. - № 30.

2.Закон України „Про внесення змін до Конституції України” від 08.12.2004 // ВВР. – 2005. - № 2.

3.Закон України „Про друковані засоби масової інформації в Україні” від 16 листопада 1992 р.

4.Закон України „Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р.

5.Закон України „Про телебачення і радіомовлення” від 21 грудня 1993 р.

6.Коментар до Конституції України / Інститут законодавства Верховної Ради України. – К., 2006.

7.Конституційне законодавство України: законодавчі акти, коментар. – К.: Атіка, 2006.

8.Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К.: Наукова думка, 2006.

9.Кравченко В.В. Конституційне право України. – К.: Атіка, 2006.

10.Фрицький О.Ф. Конституційне право України. – К.: Юрінком Інтер, 2006.

11.Конституційне право України: Інтерактивний курс. – Х.: Одісей, 2004.

12.Шляхтун П.П. Конституційне право: словник термінів. – К.: Либідь, 2005.

13.Юридична енциклопедія: в 6-ти т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: Укр.. енцикл., 1998-2003.

1.Правовий статус засобів масової інформації в Україні закріплюється такою нормативно-правовою базою: Конституція України (статті 15,34), ЗУ „Про інформацію” від 2 жовтня 1992р., ЗУ „Про друковані засоби масової інформації” від 16 листопада 1992р., ЗУ „Про телебачення і радіомовлення” від 21 грудня 1993р., ЗУ „Про науково-технічну інформацію” від 25 червня 1993р., ЗУ „Про видавничу справу” від 3 липня 1996р., ЗУ „Про рекламу” від 3 липня 1996р.

ЗУ „Про інформацію”:

• закріплює право громадян на інформацію;

• закладає правові основи інформаційної діяльності;

• затверджує інформаційний суверенітет України;

• визначає правову форму співробітництва в галузі міжнародної інформації.

Відповідно до ЗУ „Про інформацію”, інформація – це документовані або публічно оголошені відомості про події і явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. ЗУ встановлює загальні правові основи отримання, розповсюдження, використання і зберігання інформації. Дія закону розповсюджується на інформаційні відносини, які виникають в усіх галузях інформації, життя і діяльності суспільства і держави.

ЗУ „Про інформацію” складається з 6 розділів і включає 54 статті. Він визначає основні принципи інформаційної діяльності та інформаційних відносин:

• гарантованість права на інформацію;

• відкритість, доступність;

• свобода обміну інформацією;

• об’єктивність і вірогідність інформації;

• повнота і точність інформації;

• законність отримання, використання, поширення та зберігання інформації.

2.Суб’єктами інформації є: громадяни України, юридичні особи, держава, інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації, особи без громадянства тощо.

Об’єктом інформації є документована або публічно оголошена інформація.

Право громадян на інформацію забезпечується:

• обов’язком органів державної влади інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;

• створенням спеціальних інформаційних служб;

• вільним доступом суб’єктів до інформаційних статистичних даних, архівних, бібліотечних та музейних фондів;

• створенням механізму здійснення права на інформацію;

• державним контролем;

• встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

3.Галузі інформації – це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про відносно самостійні сфери життя і діяльності суспільства і держави. Основними галузями інформації є: політична, економічна, духовна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна.

Основними видами інформації є: статистична, масова, інформація про діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування, правова, інформація про особу, довідково-енциклопедична, соціологічна інформація.

Статистична – це офіційно документована державна інформація, що надає кількісну характеристику подій та явищ, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах суспільного життя. Вона підлягає систематичному публічному публікуванню. Її система, джерела і режим визначаються ЗУ „Про державну статистику”.

Масова – це публічно поширювана та аудіовізуальна інформація. Друкована інформація – газети, журнали, бюлетені тощо (преса). Аудіовізуальна – телебачення, радіомовлення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

Інформація про роботу державних органів та органів місцевого самоврядування представляє собою офіційно документовану інформацію, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої і судової влади і органів місцевого самоврядування. Її основними джерелами є законодавчі акти України, що приймаються Верховною Радою, акти Президента, підзаконні нормативні акти тощо. Вона може доводитись до відома населення різними способами; через архівні матеріали, через оголошення по радіо та телебаченню, через опублікування в різних засобах друкованої інформації.

Правова інформація – це сукупність опублікованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти правовідносин, правопорядок, правопорушення, боротьбу з ними тощо.

Інформація про особу – це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу. Основними даними про особу є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, адреса, дата народження, стан здоров’я, місце народження тощо. Джерелами такої інформації є видані на ім’я особи документи, відомості, зібрані про особу іншими органами в межах їх повноважень. Забороняється зібрання відомостей про особу без її попередньої згоди за винятком випадків, передбачених законом. При цьому кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї.

Довідково-енциклопедична інформація – це систематизовані документовані чи публічно оголошені відомості про суспільне або державне життя, навколишнє природне середовище тощо. Джерелами цієї інформації є енциклопедії, словники, довідники, путівники, рекламні оголошення, картографічні матеріали тощо.

Соціологічна інформація – це документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів та фактів. Вона є результатом соціологічних досліджень, опитувань.

4.Державою встановлений режим доступу до інформації – це певний порядок отримання, використання, поширення і зберігання інформації. За режимом доступу вся інформація поділяється на відкриту та інформацію з обмеженим доступом. Доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом систематичної публікації в збірниках, бюлетенях, безпосереднього видання її зацікавленими особами. Обмеження права на одержання відкритої інформації забороняється законом.

Інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну та таємну.

Конфіденційна інформація знаходиться у володінні, користуванні і розпорядженні фізичних або юридичних осіб і поширюється за їх бажанням. Це ділова, виробнича, банківська, комерційна інформація. Ця інформація одержана на власні кошти і не порушує державної таємниці. Особи, що володіють нею, самостійно визначають режим доступу до неї.

До таємної відноситься інформація, що становить державну таємницю чи відомості про особу, розголошення яких наносить шкоду державі, особі або суспільству.

Інформація є об’єктом права власності, може виступати у вигляді товару або послуги. І в тому і в іншому випадку її правовий режим визначається як законодавством, так і договорами.

5.Суб’єктами інформаційної діяльності є інформаційні агентства, редакції газет, журналів, окремі громадяни, розповсюджувачі, засновники, тобто як юридичні так і фізичні особи. Всі вони є учасниками інформаційних відносин. Їх правовий статус визначається правами і обов’язками.

Учасники інформаційних відносин мають право:

• отримувати, використовувати, поширювати та зберігати інформацію у будь-якій формі з використанням будь-яких засобів;

• на одержання інформації про діяльність органів державної влади, народних депутатів, місцевого самоврядування та на те, що стосується їх особисто.

Учасники інформаційних відносин зобов’язані:

• поважати інформаційні права інших суб’єктів;

• використовувати інформацію згідно із законом або договором;

• забезпечувати дотримання принципів;

• забезпечувати доступ до інформації;

• зберігати інформацію в належному стані протягом встановленого терміну;

• компенсувати шкоду, заподіяну при порушенні законодавства про інформацію (статті 42-44 ЗУ „Про інформацію”).

Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації. Суб’єкт права має право на усунення будь-яких порушень його прав.

Законом забороняється вилучення друкованих видань, експонатів, інформаційних банків, документів з архівних, музейних, бібліотечних фондів та знищення їх з ідеологічних або політичних міркувань. Інформація не може бути використана для закликів до повалення конкретної людини, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання расової, релігійної, національної ворожнечі, посягання на права і свободи (стаття 45 ЗУ „Про інформацію”).

Статтею 47 ЗУ „Про інформацію” передбачена дисциплінарна, цивільно-правова та кримінальна відповідальність за порушення законодавства про інформацію. Її несуть особи, що винні у вчиненні таких порушень:

• необґрунтована відмова у наданні інформації;

• надання недійсної інформації;

• навмисне приховування інформації;

• поширення відомостей, що ганьблять честь і гідність;

• використання інформації про особу без її згоди;

• розголошення державної таємниці;

• порушення порядку зберігання інформації;

• навмисне знищення інформації.

У випадку вчинення суб’єктами інформації протиправних дій ці дії підлягають оскарженню до органів вищого рівня або до суду. Органи чи особи, які нанесли моральну чи матеріальну шкоду, відшкодовують її за рішенням суду. Розмір відшкодування визначається судом.