Запитання для самоконтролю

1.Розкрийте поняття громадянства.

2.Дайте характеристику принципів громадянства.

3.Охарактеризуйте порядок та способи набуття громадянства.

4.Які існують підстави припинення громадянства України?

5.Визначте правовий статус іноземців та біженців в Україні.

Конституційно-правове регулювання політичних партій, громадських і релігійних об’єднань в Україні План

1.Характеристика політичної системи України.

2.Правовий статус політичних партій та громадських організацій в Україні.

3.Конституційно-правовий статус релігійних організацій і свобода совісті в Україні.

Література

1.Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії ВРУ 2-го скликання // ВВР. – 1996. - № 30.

2.Закон України „Про внесення змін до Конституції України” від 08.12.2004 // ВВР. – 2005. - № 2.

3.Коментар до Конституції України / Інститут законодавства Верховної Ради України. – К., 2006.

4.Закон України „Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992р.

5.Закон України „Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001р.

6.Закон України „Про молодіжні та дитячі громадські організації” від 1 грудня 1998р.

7.Закон України „Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991р.

8.Костицький В. Політичні партії в системі „громадське суспільство і держава” // Право України. – 1995. - №12. – с. 32-34

9.Конституційне законодавство України: законодавчі акти, коментар. – К.: Атіка, 2006.

10.Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К.: Наукова думка, 2006. – с. 130-133

11.Рудик П.А. Конституційна реформа в Україні: проблеми та перспективи. – К.: Атіка, 2006.

12.Кравченко В.В. Конституційне право України. – К.: Атіка, 2006. – с. 139-150

13.Фрицький О.Ф. Конституційне право України. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – с. 177-191

14.Конституційне право України: Інтерактивний курс. – Х.: Одісей, 2004. – с. 46-69

15.Шляхтун П.П. Конституційне право: словник термінів. – К.: Либідь, 2005.

16.Юридична енциклопедія: в 6-ти т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: Укр.. енцикл., 1998-2003.

1.Норми основ конституційного ладу мають велике значення для формування в Україні демократичної політичної системи.

Політична система представляє собою комплекс інститутів і організацій, які в своїй сукупності складають політичну самоорганізацію суспільства. Це, перш за все, інститути і органи управління, керівництво і координація політичного життя. Держава – центральний інститут цієї системи.

В юридичній літературі політична система розуміється як сукупність взаємодіючих між собою норм, ідей і заснованих на них політичних інститутів, закладів і дій, які організують політичну владу, взаємодію громадян і держави.

Вона представляє собою діалектичну єдність чотирьох аспектів:

• інституціональний (держава, політичні партії, соціально-економічні та інші організації, такі, як профспілки, громадські організації, трудові колективи, комерційні організації (як державні, так і недержавні утворення), що складають у своїй сукупності політичну організацію суспільства;

• регулятивний (право, політичні норми і традиції, деякі норми моралі тощо);

• функціональний (методи політичної діяльності, що складають основу політичного режиму);

• ідеологічний (політична свідомість).

В більшості конституцій країн світу термін „політична система” не застосовується. Але конституції, як правило, комплексно регулюють ті чи інші її ланки, сторони, елементи, державу, політичні партії, інші громадські формування, іноді політичну ідеологію. Тому політична система традиційно є об’єктом вивчення науки конституційного права, а її елементи є об’єктом конституційної регламентації. Це відноситься, перш за все, до такого інституту як держава.

Для характеристики сучасної політичної системи України, взаємовідносин між її елементами суттєве значення має положення про те, що суспільне життя в Україні засновується на принципах політичної та ідеологічної багатоманітності, що ніяка ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова. Гарантування державою свободи політичної діяльності (стаття 15) визначає характер і стратегію відносин держави з іншими елементами політичної системи, і перш за все з політичними партіями.

Регулятивний аспект політичної системи проявляється через політичні і правові норми. В Конституції встановлюється, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, визначається умови дії на її території міжнародних договорів, підкреслюється вища юридична сила конституційних встановлень, необхідність функціонування політичних партій і громадських організацій в межах Конституції і закону. Тим самим за допомогою правових засобів визначається правовий режим діяльності різних елементів політичної системи.

Аналіз основ конституційного ладу, Конституції України в цілому дає підстави зробити висновок, що в Україні формується демократична політична система, основною структурною ознакою якої є плюралізм (політичний, економічний, ідеологічний).

Конституція України заклала:

• основи багатопартійності;

• можливість існування і легальної діяльності політичної опозиції;

• визнала розподіл влад;

• встановила, що затвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави;

• наголосила принципи юридичної рівності, верховенства права, гарантованості місцевого самоврядування;

• визначила обов’язок держави сприяти консолідації і розвитку української нації, розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів та національних меншин України.

Політична система базується на принципі політичної багатоманітності. Політична багатоманітність означає, що українська держава не повинна матеріально, фінансово чи іншим способом підтримувати одні політичні партії і громадські організації, а іншим перешкоджати в їх діяльності.

Конституція України встановлює, що всі об’єднання громадян рівні перед законом. Закріплення цього принципу має особливе значення з урахуванням недавнього минулого і покликано запобігти спробам встановити монополію будь-якої однієї політичної партії чи організації і покінчити з практикою надання одній (чи декільком) з них будь-яких пільг чи привілеїв. Рівність громадських формувань перед законом проявляється в рівності вимог держави до їх статутів, положень, до порядку їх реєстрації та припинення діяльності. Порядок утворення політичних партій регламентується ЗУ „Про об’єднання громадян”, ЗУ „Про політичні партії”, а державне фінансування їх участі в виборчих кампаніях – визначається виборчими законами. В той же час державні органи не мають права втручатися у внутрішнє життя політичних партій, оскільки на їх діяльність розповсюджується принцип свободи громадських об’єднань. Рівність громадських формувань в Україні проявляється в рівності їхніх прав в суспільній та господарській діяльності. Згідно закону політичні партії в Україні, інші громадські формування мають право вільного розповсюдження інформації про свої цілі та діяльність, брати участь у формуванні органів державної влади і управління, в розробці їхніх рішень, представляти та захищати законні інтереси своїх членів і здійснювати інші повноваження. Вони можуть встановлювати засоби масової інформації, отримувати від органів державної влади і управління і органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і задач.

Конституція України (частина 4 статті 15) встановлює, що держава гарантує свободу політичної діяльності, яка не заборонена Конституцією та законами України. Це важливе положення, яке визначає відносини держави з іншими суб’єктами політичного процесу.

Одним з найбільш важливих елементів політичної системи є органи державної влади, що володіють спеціальною правосуб’єктністю, яка відповідає цілям і задачам їхньої діяльності. Ці органи здійснюють функції законодавчої, виконавчої і судової влади. Конституційний Суд України виконує контрольно-наглядову діяльність за відповідністю Конституції України нормативно-правових актів, що приймаються ними. Правовий статус державних органів визначається їх компетенцією, основи якої закладені в тексті Основного Закону. Лише прямо вказані в Конституції і законах повноваження складають їхній правовий статус. Відповідно, вихід будь-якого державного органу за межі своїх повноважень, так само як і нездійснення їх в необхідних випадках, є неправомірною, незаконною дією. Важливо, щоб органи державної влади не втручалися в компетенцію один одного.

Органи української держави наділені визначеною компетенцією відповідно з покладеними на них задачами і функціями (видання законів, контроль за діяльністю інших органів, виконання законів тощо). Вони виступають в даних відносинах як носії владних повноважень чи як підпорядковані суб’єкти, а іноді як рівноправні учасники договірних відносин.

Державний орган представляє собою організаційно і структурно уособлену частину державного механізму, наділену в встановленому Конституцією порядку державно-владними повноваженнями, правовими і матеріальними засобами для здійснення задач і функцій державної влади України.

Таким чином, політична система України дуже різноманітна, вона складається з великої кількості різних елементів, які у взаємодії один з одним здійснюють політичний процес в Україні. І від злагоджених дій всіх елементів політичної системи залежить ефективність політичного життя країни.

2.Конституцією України, ЗУ „Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992р. і ЗУ „Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001р.передбачено дві організаційні форми об’єднань громадян: політична партія і громадська організація.

Політична партія – це добровільне об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку. Інакше кажучи, партії – це група осіб, які об’єдналися для участі в політичному житті. Мета партії – сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, участь у виборах та інших політичних заходах.

Громадська організація – це група осіб, які об’єдналися для задоволення свої неполітичних законних інтересів (соціальних, економічних, творчих, вікових, культурних, національних, спортивних тощо).

Конституція і закони України містять низку обмежень, що стосуються політичних партій і громадських організацій.

Перша група обмежень стосується програмних цілей і діяльності об’єднань громадян. Забороняється створення і діяльність об”єднань громадян, програмні цілі чи дії яких спрямовані на:

• ліквідацію незалежності України; зміну конституційного ладу насильницьким шляхом; порушення суверенітету і територіальної цілісності держави; підрив безпеки держави; незаконне захоплення державної влади;

• пропаганду війни, насильства, розпалення міжетнічної, расової або релігійної ворожнечі;

• посягання на права і свободи людини, здоров’я населення.

Друга група обмежень стосується організаційної сторони об”єднань громадян. Не припускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій:

• в органах виконавчої і судової влади, у виконавчих органах місцевого самоврядування;

• у військових формуваннях;

• на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.

Політичні партії і громадські організації не можуть мати воєнізовані формування.

Засновниками і членами політичних партій можуть бути тільки громадяни України, які досягли 18-річного віку і мають право голосу на виборах. Не можуть перебувати в політичних партіях судді, працівники прокуратури, органів внутрішніх справ і Служби безпеки України, військовослужбовці. Членство в політичній партії є фіксованим (наприклад, за допомогою членських квитків).

Засновниками і членами громадської організації можуть бути, поряд із громадянами України, іноземні громадяни і піддані, особи без громадянства. Віковий ценз для засновників громадської організації – 18 років (для дитячих і молодіжних – 15 років), для членів громадської організації – 14 років (для дитячих і молодіжних – визначається їхніми статутами).

Громадська організація може не мати фіксованого індивідуального членства. Об”єднання громадян діють на підставі статуту, що містить назву об”єднання громадян, мету і завдання об”єднання, умови і порядок прийняття і вибуття з об”єднання, права й обов”язки його членів та ін. Політична партія, крім того, повинна мати програму.

Рішення про заснування об”єднання громадян приймається установчим з’їздом, конференцією, загальними зборами. Рішення про створення політичної партії має бути підтримано підписами не менш ніж 10 тис.громадян України, що мають право голосу на виборах.

Кожне об”єднання громадян має бути легалізоване (офіційно визнано) шляхом реєстрації або повідомлення про заснування. Політичні партії і міжнародні громадські організації реєструються Міністерством юстиції України, усі інші (за вибором засновників) легалізуються Міністерством юстиції чи місцевими органами виконавчої влади шляхом повідомлення.

Припинення діяльності об”єднання громадян можливо шляхом його реорганізації, ліквідації (саморозпуску або примусового розпуску за рішенням суду). Діяльність політичної партії може бути заборонена судом або в судовому порядку може бути анульоване її реєстраційне посвідчення.

Молодіжні та дитячі організації. Організаційні та правові підстави створення і діяльності молодіжних і дитячих організацій, державні гарантії забезпечення їхньої діяльності визначені ЗУ „Про об’єднання громадян” і ЗУ „Про молодіжні та дитячі організації” від 1 грудня 1998р.

Мета молодіжних організацій – задоволення і захист соціальних, економічних, творчих, духовних та інших інтересів молоді. Мета дитячих організацій – захист прав і свобод дітей, реалізація їхніх творчих здібностей, соціальне становлення дітей як повноправних членів суспільства.

Членами молодіжних громадських організацій можуть бути особи у віці від 14 до 28 років, членами дитячих громадських організацій – особи у віці від 6 до 18 років. Вступ до дитячої громадської організації дитини до 10 років здійснюється з письмової згоди її батьків, усиновителів або опікунів.

Молодіжний рух координується Українським національним комітетом молодіжних організацій, що має статус всеукраїнського союзу молодіжних і дитячих громадських організацій.

Молодіжні і дитячі організації мають неполітичний характер. Разом з тим, вони можуть залучатися органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування до розробки й обговорення проектів рішень з питань державної політики стосовно дітей і молоді. Молодіжні громадські організації можуть вступати у виборчі коаліції.

Держава надає молодіжній і дитячій громадським організаціям інформаційну, методичну, організаційну, фінансову підтримку. Витрати на підтримку всеукраїнського союзу молодіжних і дитячих громадських організацій передбачені окремим рядком у Державному бюджеті України і місцевих бюджетах.

3.В Україні всі правовідносини, пов’язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються Конституцією України (стаття 35) і ЗУ „Про свободу совісті та релігійні організації”, завданнями яких є:

• гарантування права на свободу совісті громадянам України та здійснення цього права;

• забезпечення відповідно до Конституції України, Декларації про державний суверенітет та норм міжнародного права, визнаних Україною, соціальної справедливості, рівності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від ставлення до релігії;

• визначення обов’язків держави щодо релігійних організацій;

• визначення обов’язків релігійних організацій перед державою і суспільством;

• подолання негативних наслідків державної політики щодо релігії і церкви;

• гарантування сприятливих умов для розвитку суспільної моралі і гуманізму, громадянської злагоди і співробітництва людей незалежно від їх світогляду чи віровизнання.

Кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати , приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Ніхто не може встановлювати обов’язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.

Батьки, або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають право виховувати своїх відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії.

Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров”я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом, і відповідають міжнародним зобов’язанням України.

Ніхто не має права вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних ними при сповіді віруючих.

Громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується.

Будь-яке пряма чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов’язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність , встановлену законом.

Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов’язків. Заміна виконання одного обов’язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

В Україні здійснення державної політики щодо релігії і церкви належить виключно до відання України.

Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави.

Державна система освіти в Україні відокремлена від церкви (релігійних організацій), має світський характер. Доступ до різних видів і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їх ставлення до релігії.

Релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є:

• релігійна громада;

• релігійні управління і центри;

• монастирі;

• релігійні братства і місії;

• духовні навчальні заклади.

Релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.

Релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності.

У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об’єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності.

Право власності релігійних організацій охороняється законом.

Релігійні організації мають право засновувати і утримувати вільно доступні місця богослужінь або релігійних зібрань, а також місця, шановані в тій чи іншій релігії (місця паломництва).

Богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії безперешкодно проводяться в культових будівлях і на прилеглій території, у місцях паломництва, установах релігійних організацій, на кладовищах, в місцях окремих поховань і крематоріях, квартирах і будинках громадян, а також в установах, організаціях і на підприємствах за ініціативою їх трудових колективів і згодою адміністрації.

Державний контроль за додержанням законодавства України про свободу совісті та релігійні організації здійснюють місцеві ради та їх виконавчі комітети.

Державний орган України у справах релігій покликаний забезпечувати проведення державної політики щодо релігій і церкви. Він утворюється Кабінетом Міністрів України.

Службові особи і громадяни, винні в порушенні законодавства про свободу совісті та релігійні організації, несуть відповідальність, встановлену законодавством України.

Дайте визначення понять:

• політична партія;

• громадська організація;

• об’єднання громадян;

• молодіжні організації;

• дитячі організації;

• легалізація;

• свобода совісті;

• свобода віросповідання;

• релігійні організації.