3. Розвиток і розміщення продуктивних сил в умовах глобалізації та регіоналізації світового економічного простору

процеси, які в сукупності утворюють явище глобалізації. Це:

• негативні екологічні та інші наслідки господарювання людини на планеті, що досягли в другій половині XX ст. масштабів, які небезпечні не тільки тим, що вичерпуються невідновні природні ресурси, а й мутаціями всієї біосфери Землі, включаючи людину, наслідки яких важко спрогнозувати;

• розвиток комунікацій, інфраструктур і відносин, що ведуть до високого ступеня соціальної взаємозв'язаності і взаємозалежності світу. Стискання часу і простору завдяки розвитку нових засобів транспорту і зв'язку веде до того, що відстань уже не має значення, вона стала соціальним продуктом. Звичайні пристрої — мобільний телефон, факс, портативний комп'ютер, плеєр, кредитна карта — дозволяють людині брати участь у соціальному житті на відстані;

• вихід на міжнародну арену глобалітетів, під якими розуміють суб'єкти світових економіки і політики поєднання інтересів, здатностей і можливостей яких вимагає від них і дозволяє їм діяти глобально в одній або кількох сферах життєдіяльності.

Глобалізація економіки — це процес втягування світового господарства, яке розуміється як сукупність національних господарств, пов'язаних між собою системою міжнародного поділу праці, економічних і політичних відносин, в ринок і тісне переплетення їх економік. Вона здійснюється на макроекономічному рівні, що означає загальне прагнення країн і окремих районів до економічної активності за межами своїх кордонів. Основні ролі в процесах глобалізації відіграють глобалітети, до яких належать

національні держави,

транснаціональний капітал (транснаціональні корпорації і банки), а також

великі міста і мегаполіси,

блоки країн,

міжнародні організації,

офшори і окремі бізнесмени — транснаціонали.

Глобалітети як транснаціональні суб'єкти дії слабко пов'язані з націями — державами, на територіях яких вони розгортають свою діяльність.

Найвагоміший учасник глобалізації — транснаціональний капітал. В основному вже склалася досить своєрідна система світо-устрою, за якою транснаціональний капітал контролює до половини світового промислового виробництва, більше 60 % зовнішньої торгівлі, а також приблизно 90 % патентів та ліцензій на нову техніку, технології і ноу-хау.

Транснаціональні корпорації (ТНК) — це функціонуючі в акціонерній формі великі фінансові, виробничі, науково-технічні, торгово-сервісні об'єднання, що здійснюють операції як у країні базування, так і за її межами. Основна роль у глобалізації належить транснаціональним корпораціям у Північній Америці, Західній Європі і Японії; ТНК у країнах цих регіонів забезпечують випуск 80 % загального обсягу продукції всіх ТНК, яких у світі налічується близько 60 тис. основних (материнських) компаній і більше 500 тис. їх закордонних філіалів та аффінірованих (залежних) компаній по всьому світі. їх економічна діяльність набула глобального характеру, охопила всі регіони і країни світу. Формується індустріальний каркас світової економіки у вигляді ТНК, які контролюють приблизно третину приватного капіталу у світі.

Міжнародні організації, створені колись з метою вирішення досить вузьких завдань, набирають силу, розширяють сфери діяльності, підвищують власні значення і роль. На перших ролях тут організації, прямо пов'язані з фінансовою і економічною глобалізацію —

Міжнародний валютний фонд (МВФ),

Світовий банк (СБ),

Організація економічного

співробітництва і розвитку (ОЕСР),

Світова організація торгівлі (СОТ).

Важливим глобалітетом є офшори. Практично будь-яка транснаціональна фінансова система проходить через офшор. Зараз у світі існує більше 100 офшорних зон, серед яких найбільшою є Панама, де зареєстровано 337 тис. офшорних компаній, британські Віргінські острови (208 тис. компаній) та Ірландія (150 тис. компаній). Офшори є важливою ланкою у внутрішньокорпорати-вних розрахунках ТНК, які, маніпулюючи внутрішніми, неринко-вими трансфертними цінами, переносять більшу частину прибутку в ті офшори, де податки на цей прибуток мінімальні.

Паралельно з процесом глобалізації у світовій економіці відбувається процес її регіоналізації.

.Регіоналізація поширюється навіть на цілі континенти. Так, країни Африки прагнуть створити Африканський Союз за аналогією з Європейським Союзом.

Регіоналізація розглядається як характерна ознака світової економіки XX ст. Сутність її полягає у формуванні на основі розвитку інтенсивних і глибоких інтернаціональних зв'язків нових, більших інтеграцій (соціально-економічних систем) — союзів, конфедерацій тощо. Суб'єктами регіоналізації можуть бути лише провідні для свого часу суб'єкти міжнародних відносин та їх агенти, що діють на основі отриманих від таких суб'єктів прав і повноважень.

Інтернаціоналізація означає зближення економік різних країн, їх інтеграцію з метою забезпечення економічного і соціального прогресу у світовому масштабі. Інтернаціоналізація виробництва супроводжується інтернаціоналізацією обміну, який включає договірні поставки товарів під інтегроване виробництво або для кооперативних підприємств різних країн. Рамки внутрішнього ринку в цих умовах стають нездатними вирішувати економічні проблеми інтегрованої економіки.

[Введите текст]