2. Зарубіжні теорії розміщення продуктивних сил і регіональної економіки

У витоків науки про розміщення продуктивних сил і регіональної економіки стояли класики економічної теорії А. Сміт і Д. Рікардо.

Теорія абсолютних переваг: Засновником класичної школи економічної думки був Адам Сміт (1723—1790). Він проголосив, що основою багатства націй та народів є міжнародний поділ праці та відповідна йому спеціалізація різних країн на виробництві тих товарів, щодо яких вони мають абсолютні переваги. Для визначення того, на виробництві якої продукції варто спеціалізуватися країні, А. Сміт пропонував враховувати природні та набуті переваги країни.

Теорія абсолютних переваг базується на таких припущеннях:

1. єдиним фактором виробництва є праця;

1. зайнятість повна, тобто усі

наявні трудові ресурси використовуються у виробництві товарів;

3)всесвітнє господарство складається із двох країн, тому в міжнародній торгівлі беруть участь тільки дві країни, які продукують та торгують одна з одною тільки двома товарами;

4) витрати виробництва — постійні, а їх зниження збільшує попит на товар;

5. ціна одного товару виражена у кількості праці, затраченої на виробництво іншого;

5. транспортні витрати на перевезення товару з однієї країни до іншої дорівнюють нулю;

7) зовнішня торгівля вільна від обмежень та регламентацій. Перевагою теорії абсолютних переваг є те, що вона базується на

трудовій теорії вартості та підтверджує переваги поділу праці не тільки на національному, але й на міжнародному рівні.

Згодом, на зміну моделі Адама Сміта прийшла модель Давида Рікардо. Це більш загальний принцип взаємовигідної торгівлі Закон Порівняльної переваги (comparative advantage)

Теорія порівняльних переваг: Теорію абсолютних переваг А. Сміта розвинув Давид Рікардо (1772—1823), довівши, що абсолютні переваги є лише частковим випадком загального правила Він показав, що торгівля вигідна кожній з двох країн, навіть якщо одна з них має абсолютні переваги у виробництві обох товарів

Теорія порівняльних переваг базується на тих самих припущеннях, що і теорія абсолютних переваг, використовуючи додатково поняття альтернативних витрат.

Альтернативні витрати — це просте порівняння цін одиниць двох товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу, витраченого на їх виробництво.

Альтернативна ціна — це робочий час, потрібний для виробництва одиниці одного товару, виражений через робочий час, необхідний для виробництва одиниці іншого товару.

Суть теорії порівняльних переваг: якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно нижчими витратами порівняно з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими альтернативними витратами), то торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно ефективнішим, ніж в іншій.

Теорія розміщення сільського господарства й. Тюнена «Ізольована держава в її відношенні до сільського господарства і національної економіки.

Основну увагу в теорії Тюнена приділено трьом головним чинникам та їх взаємозв'язкам: відстані від господарства до міста (ринку збуту); цінам на різні види сільськогосподарської продукції; земельній ренті. Тюнен виокремив зони спеціалізації виробництва, які широко відомі як класичні кільця Тюнена

У найближчій до міста зоні найбільш вигідними є садівництво і городництво в поєднанні з молочним тваринництвом. Це — високоінтенсивне приміське господарство. Другою зоною є лісове господарство, яке постачає в місто дрова і ділову деревину. У третій зоні — плодонасіннєво-му господарстві — вирощують картоплю, жито, овес, конюшину, пшеницю, відгодовують худобу. Четверта зона відводиться зерновому і молочному господарству, землеробство — семипільне (пар, жито, ячмінь, овес і три поля — вигони і сінокоси). П'ятий пояс спеціалізується на виробництві зерна, є вигони і сінокоси. У шостому поясі переважає відгінно-пасовищне тваринництво, а землеробство розвивається тільки в споживчих цілях.

За теорією А. Вебера, розміщення промисловості визначається трьома «орієнтаціями»:

1) транспортною (будівництво підприємств здійснюється там, де витрати на транспорт мінімальні);

2) робітничою, або трудоресурсною (будівництво підприємств здійснюється у пунктах з найбільш дешевою робочою силою);

3) агломераційною (підприємства розміщуються в центрах скупчення інших промислових підприємств, що веде до скорочення витрат на створення транспортних сполучень енергетичного господарства, комунальних об'єктів, тобто всього того, що називається виробничою інфраструктурою).

Два важливі принципи розміщення промисловості на території:

1) на основі мікроекономічного підходу можна побудувати методологічну схему вибору оптимального рішення щодо розміщення окремих підприємств;

2) мінімізація витрат окремого підприємства є головним критерієм його

Головна праця німецького вченого А. Льоша (А. Losch) «Просторова організація господарства»1.

А. Він аналізує ситуацію розміщення фірм в умовах конкуренції, коли вибір місцезнаходження визначається не тільки прагненням кожної фірми до максимуму прибутку, а й збільшенням кількості фірм, що заповнюють увесь ринковий простір.

Стан рівноваги, за А. Льошем, характеризується такими умовами:

1) місцезнаходження кожної фірми має максимально можливі переваги для виробників і споживачів;

2) фірми розміщуються так, що територія повністю використовується;

3) існує рівність цін і витрат (немає надлишкового доходу);

4) усі ринкові зони мають мінімальний розмір (у формі шестикутника);

5) межі ринкових арен проходять по лініях байдужості (ізолініях), що, на думку А. Льоша, забезпечує стійкість знайденої рівноваги.

Налічується близько 50 теорій місцевого економічного розвитку. Серед них можна виокремити

класичні теорії (неокласична теорія, теорія економічної бази, теорія розміщення, теорія центрального місця, моделі привабливості, синтетична теорія розвитку та ін.) і

нові концепції, які передбачають організацію фірм зі створення робочих місць, що підходять місцевим жителям; побудова нових економічних закладів; використання конкурентних переваг якості оточення; розвиток економіки знань як економічного генератора.

Класична теорія регіональної політики використовує принципи, запропоновані найвидатнішим економістом XX ст. Дж. М. Кейнсом, який ще у 30-ті рр. XX ст. висловив сумнів щодо здатності конкурентного ринкового механізму автоматично, без втручання держави, відновлювати економічну рівновагу.

Теорія адаптованості до умов постіндустріального суспільства виявляє залежність між можливостями економічного розвитку території і акцентами її розвитку на таких пріоритетах:

• розвитку загальної і професійної освіти;

• акценті на науково-дослідній роботі, передачі технологій, створенні умов для інновацій і підвищенні якості продукції;

• сприянні розвитку підприємництва на місцевому рівні;

• залученні на ключові пости висококваліфікованих спеціалістів;

• покращанні стану оточуючого середовища, розвитку рекреаційних галузей, культурного оточення і відповідної інфраструктури;

• розвитку загальнодоступних транспортних і телекомунікаційних систем;

• створенні наукових і технологічних парків та підприємницьких зон;

• розвитку сфери послуг для зовнішнього споживача (залучати у регіон висококваліфікованих спеціалістів і підвищувати конкурентоспроможність місцевих фірм);

• підвищенні ролі регіональної влади (вона краще знає місцеві специфічні особливості,).