3.2. Відбитки з опуклих форм

Принцип сучасного книгодрукування був сформований у стародавні часи, коли власники печаток-штампів почали вкривати їх фарбою і переносити зображення на папірус, шкіру або тканину. Цей спосіб виготовлення відбит­ків з опуклих форм використовували у бага тьох країнах світу.

Відомо, що в Китаї у II ст. на площах ве­ликих міст встановлювали кам'яні стели з ви­різьбленими на них текстами великого китай­ського філософа Конфуція. З цих текстів на­вчилися робити відбитки на папері, вироб­ництво якого вже було налагоджене. Робили це наступним чином: вологий аркуш паперу накладали на кам'яний напис і вдавлювали папір щіткою у заглиблення між штрихами зо­бражень та ієрогліфічних знаків. Коли папір висихав, на опуклі частини аркуша наносили тампоном чи широким пензлем чорну або ко­льорову водяну фарбу — на папері з'являлося точне відображення зі стели.

Використання печаток-штампів у нашій країні теж відоме ще з давніх часів. До сього­днішніх днів дійшла угода князя Ігоря з греками (944), скріплена його власною пе­чаткою. У руських князів були навіть спеціа­льні хоронителі державної печатки — печа­тники. Наприклад, відомо, що у князя Да­нила Галицького печатником був Кирило.

У книзі «Історія монголів», написаній пап­ським послом Джованні Карпіні, який протя­гом 1246 р. перебував у резиденції монголь­ського хана Гаюка, згадується ім'я різьбяра печаток руського майстра Козьми, що виго­товив для хана печатку із золота. Два відбит­ки цієї печатки було зроблено червоною фар­бою на паперовій витягнутій грамоті, наді­сланій Гакж-ханом до Риму (зберігається у бібліотечних сховищах Ватикану).

3.3. Вибійка тканини

Техніка виготовлення вибійки — тканини з нанесеним візерунком — була винайдена, можливо, у перших століттях нашої ери. Для цього використовували дерев'яну дошку, на гладкій поверхні якої вирізьблювали декора­тивні візерунки. Дерев'яну форму вкривали рідкою фарбою і притискали до тканини — на тканині залишався відбиток візерунків.

У сховищах Ермітажу в Санкт-Петербурзі зберігається зразок візантійської вибійки IV— V ст. із зображенням сцени полювання: уза­гальнені світлі силуети людей і тварин на те­мно-синьому тлі. Технологія виготовлення цієї тканини така: на вирізьблені опуклі елементи дерев'яної форми нанесли шар воску, який перетиснули на тканину. Після цього ткани­ну занурили у синю фарбу. Не покриті вос­ком місця на тканині зафарбувались у синій колір, а силуетні зображення людей і тварин зберегли натуральний колір тканини.

У нашій країні на початку XX ст. у с. Ле-винки (Чернігівська обл.) під час розкопок могильників слов'ян-сіверян археологи знайшли зразки вибійчаних тканин X—XI ст. У цілому ж широке розповсюдження технології виготов­лення вибійки в Європі датується XII—XIII ст.

У 1898 р. на сході Франції у містечку Сен-неки під час ремонту одного з будинків знай­дена стара горіхова дошка з вирізьбленим на її поверхні опуклим зображенням фрагмента сцени Розп'яття. На вплетеній в композицію стрічці вирізьблено напис латинськими літе­рами. Характер малюнка та різьбярська ма­нера наближені до стилістики ранніх європейських гравюр кінця XIV ст., які дійшли до нашого часу. Дошку використовували для виготовлення вибійчаної тканини. За прізви­щем французького друкаря, який придбав її для своєї колекції, вона називається дошкою Прота і датується 1397 р.

У львівських магістратських актах за 1538 р. згадується ім'я «колтринника» Леська, який виготовляв шпалери.

Розвиток способу різьблення декоративних зображень на дерев'яних дошках і перенесення фарби з дерев'яних форм на тканину згодом привів до винайдення ксилографії.