2.2. Створення блокових книг

Наприкінці XIV ст. з'явилися паперові гральні карти, виготовлені за допомогою шта­мпування окремих знаків, вирізьблених з де­рев'яних форм, а на початку XV ст. — пер­ші картинки релігійної тематики. Вони були ще дуже примітивні як за змістом, так і за якістю вирізьблених на дерев'яних дошках малюнків.

Згодом тематика аркушів, «видрукованих» ручним способом із дерев'яних гравюр, роз­ширюється: до зображень окремих святих до­даються біблійні та євангельські сцени. Пізні­ше почали виготовляти календарі та картин­ки з сюжетами на історичні й моралістичні теми, додаючи виконані від руки короткі під­писи. Розфарбовували ілюстрації теж ручним способом.

Послідовність виготовлення лубочних кар­тинок була така: на дерев'яній відшліфованій дошці в дзеркальному відображенні вирізь­блювали зображення так, щоби малюнок за­лишався рельєфним, а проміжки між рельє­фами були заглиблені. Потім на рельєф нано­сили тампоном чорнило і зверху клали аркуш паперу, який міцно притискали до поверхні дошки мацою — подушечкою овальної фор­ми, яка була обтягнута шкірою і мала ручку-грибок. На папері залишався відбиток вирізь­бленого зображення. З готових дерев'яних форм можна було робити багато відбитків.

Досить швидко різьбярі пристосували спосіб отримання відбитків із дерев'яних вирізьблених суцільних форм для виготовлення так званих блокбухів — блокових, або ксилогра-г. фічних книжок. Спочатку майстри склеюва­ли два відбитки зворотними боками й отри­мували продукцію на кшталт сучасних по-штівок. Пізніше на одному боці паперового аркуша за допомогою чорнила та маци поча­ли робити по два суміжних відбитки, а за­бруднений при роботі зворотний бік заклею­вали чистим аркушем і згинали навпіл, ство­рюючи своєрідний книжковий розгорт. Зго­дом додумалися склеювати аркуші забруд­неними боками один до одного і згинати. отримуючи листівку, яка мала чотири сторі­нки. Для продажу зігнуті аркуші вкладали в картонні кришки, щоб запобігти їх пош­кодженню. Видання з відбитками на одному боці паперового аркуша в науковій практиці називають анопістографічними. Такий спо­сіб виготовлення блокових книг був не зо­всім зручний і до того ж потребував удвічі більше паперу. Для виготовлення двобічних відбитків майстри пристосували гвинтовий прес, який використовували в палітурних майстернях. За його допомогою почали ти­ражувати зображення і тексти з обох боків паперового аркуша, по дві сторінки на кожному боці. Видання, виготовлені таким спо­собом, називають відповідно опістографіч-ними.

До середини XV ст. технологія виробництва блокових книг була найбільш поширена в Південній Німеччині та Голландії, де народні лубочні картинки, розмножені з дерев'яних гравійованих форм, традиційно мали величезний попит.

Народні картинки — паперові іконки, аму­лети з заклинаннями — виготовляли велики­ми тиражами і продавали на ярмарках. Те­матика блокових книжок була різноманітна: азбуки та невеликі за обсягом підручники ла­тинської мови, за прізвищем автора названі донатами; література світського характеру — «Байка про хворого Лева», астрономічний «Календар» німецького астронома й матема­тика Йоганна Мюллера (1436—1476), який мав псевдонім Регіомонтан; «Хіромантія» лі­каря Гартліба; популярні переклади Старого та Нового Завітів.

Великим попитом користувалися молитви з картинками та короткими коментарями і «Біблія бідних», які виготовлялися переваж­но для монахів, незаможних проповідників та священиків.

Блокбухи, складені тільки з ілюстрацій або з ілюстрацій і коротеньких текстів, назива­ють хіроксилографічними. В цілому гравю­ри для блокових книг мали дуже низький про­фесійний рівень. Але, наприклад, у книгах «Апокаліпсис» (1420—1430) та «Як потрібно вмирати» (1460—1470) ілюстрації були зроб­лені талановитими нідерландськими художни­ками та вміло вирізьблені місцевими майст­рами.

Тексти недорогих лубочних книжок вирізь­блювали, як правило, не латиною, а розмов­ними національними мовами, оскільки розра­ховані були на малограмотних покупців. Вла­сне тому блокові книги в країнах Західної Європи користувалися великим попитом на­віть після винайдення книгодрукування рухо­мими металевими літерами майже до середи­ни XVI ст.