2. Матеріально-технічний поступ у сфері книговиготовлення

2.1. Виготовлення паперу

Думка про тиражування книг, тобто виготовлення не кількох десятків, а кількох со­тень і тисяч примірників однієї назви, навряд чи могла виникнути у середньовічних скрип-торів, оскільки основним матеріалом для пись­ма був пергамент — матеріал дуже коштов­ний.

Ідея масового книговиробництва могла за­родитися лише з появою нового, дешевшого матеріалу для письма. І таким матеріалом став папір, який поступово замінив коштовний пергамент.

Папір був винайдений у Китаї ще на початку II ст., але на Сході його почали використовувати значно пізніше.

Історики припускають, що шлях до винай­дення паперу в Китаї був довготривалим і по­чався, можливо, ще у IV—III ст. до н. є. Ймо­вірно, східних майстрів наштовхнув на його винайдення процес виготовлення шовку, який почали використовувати для переписування сувоїв ще в V—IV ст. до н. е.

Згодом, можливо, у І ст. почали розділяти сировину для шовку на дрібні волокна і ство­рювати з них тонкі шари повсті. Але ця сиро­вина була занадто коштовною, щоб з неї виготовляти матеріал для письма, тому май­стри навчилися переробляти очіс льону (клоч­чя), рисову та конопляну солому, інші побутові відходи. Все це подрібнювали, вимочува­ли у воді, розтовкали ногами та витримували кілька діб, перемішавши з вапном і попелом. Потім суміш виварювали в чанах і розтовка­ли в кам'яних ступах до отримання клейкої кашоподібної маси. Масу очищали від сучків, скалок та згустків і викладали у чани з водою. Потім майстер перемішував масу, щоб на поверхню води піднявся шар із окремих переплетених волокон і, користуючись звичайним ситом, зачерпував цей шар разом з водою і тряс ситом так, щоби вода стекла, а волокна на сітці сита ущільнилися. Сітку для сита виготовляли з тонких бамбукових гілочок або шовкових ниток. Тонкі шари воло­кон після цього витримували під пресом, щоб відтиснути з них залишки води, і висушували на сонці або у спеціальних печах. Так вигото­вляли перший папір.

Цай Лунь у 105 р., ймовірно, лише вдос­коналив технологію виготовлення паперу з рос­линної сировини, додатково використавши інші складники і замінивши примітивне сито чотирикутним великим черпа­ком.

У ІІІ—IV ст. в Китаї паперу виготовлялося досить багато. З літератури відомо, що з ньо­го робили парасольки, світильники, шпале­ри, дитячі іграшки, а також серветки та носовички. У XIII — XIV ст. в Китаї із цупко­го паперу почали виготовляти грошові знаки.

Найдавніші зразки китайського паперу, знайдені археологами в Середній Азії, да­туються з 99 р. Цей папір виготовлений із рамі — багаторічної трави родини кропиво­вих — з додатком луба шовковиці. Папір як матеріал для письма набув у Китаї певної популярності не одразу. Лише в IV ст. китай­ський імператор династії Цзінь видав наказ про обов'язкове писання не на бамбукових планках, а на папері.

Таємницю виготовлення паперу в Китаї надійно зберігали. Майстрів, які без дозволу імператора намагалися навчити іноземців цьому ремеслу, засуджували до страти. Але через певний час папір навчилися виготовляти в Кореї та Япо­нії, а у VII ст. з ним були ознайомлені й наро­ди середньоазійських країн.

У першій половині VIII ст. араби завоювали Хорезмську державу і всі землі, які лежали між річками Амудар'я та Сирдар'я, з такими великими містами, як Самарканд і Бухара. Розбивши в 751 р. на річці Тхераз військо китайського імператора, араби захопили ба­гато полонених, серед яких були і майстри з виготовлення паперу.

Згодом Самарканд став найбільшим осе­редком виробництва паперу, а середньоазійські майстри у VII—IX ст. забезпечували цим ма­теріалом усі регіони великої арабської дер­жави.

Як відомо, китайські майстри подрібню­вали сировину в ступах. У Самарканді для її подрібнення почали використовувати млино­ві жорна, а сітку для сита-черпака робили з металевих дротів, натягнутих під прямим ку­том. Гладкий проклеєний папір із легким коричневим відтінком виготовляли різних со­ртів і форматів. Арабські папірники не міти­ли свою продукцію жодними знаками. Дослі­дники довго вважали, що арабські майстри використовували для виробництва паперу бавовну, але численні мікроскопічні аналізи цю гіпотезу не підтвердили.

Поступово, починаючи з к. IX — поч. X ст., через так званий арабський міст паперовиробництво почало проникати в західні регіони Халіфату: паперові млини з'явились у Багдаді (Ірак), Дамаску (Сирія), Ти-верії (Палестина), Тріполі (Ліван), Каїрі (Єгипет), а також в іспанських містах. У мо­настирі поблизу м. Бургос (Іспанія) зберіга­ється паперовий рукопис — Требник, виготов­лений на початку XI ст.

Вже у 1144 р. в Іспанії біля Валенсії у м. Хатива почали виготовляти місцевий папір, який арабські купці продавали у багатьох пор­тових містах Середземномор'я. В XIV ст. тут діяло вже понад 40 підприємств, що виготов­ляли папір відмінної якості, який почав кон­курувати з арабським.

В Італії виготовлення паперу почалося в м. Фабріано у 1268 р. За століття було побу­довано багато паперових млинів: у Болоньї, Пармі, Падуї, Турині.

Удосконалюючи процес виготовлення па­перу, європейські майстри почали використовувати механічну силу падаючої води у мли­нах, в Голландії — силу вітру для подрібнення ганчір'я та рослинної сировини в ступах де­рев'яними товкачами, обкованими металом, та перетирання цієї маси на жорнах до напіврідкого стану.

Власники італійських паперових млинів з рекламною метою вплітали в дротяні сітки водяні знаки, так звані філіграні у вигляді зображень дзвона, орла, єдинорога, корони, квітки, гро­на винограду, власних ініціалів тощо. За цими водяними знаками науковці визначають міс­це, час і навіть конкретні роки виготовлення паперу.

З XIV ст. папір почати виготовляти в ба­гатьох країнах Європи.

На історичних землях України виробництво паперу започатковане у першій пол. XVI ст. У краківських актах 1538 р. і 1539 р. згадується, що протягом 1538—1541 рр. в м. Буськ (на р. Західний Буг) була створена папірня, на якій працювали майстри Іван і Григорій; у актах 1552 р. є запис про виник­нення паперових млинів у містечках Янів і Брюховичі (біля Львова). У другій половині XVI ст. почали діяти папірні на Волині у Ново­му Ставі (1573-1574) та в Острозі (1580).

Перший європейський папір у цілому не відзначався якістю: він мав бруднувато-жовтий відтінок, нерівномірну структуру (луб'яні скалки та сучки), а чорнило при писанні на ньому розпливалося. Тому до паперу як до писального матеріалу досить довго ставилися з упередженням, вважаючи, що його можна використовувати лише для чорнової роботи та для певних підготовчих етапів при виготовлен­ні книг. Наприклад, у XIII ст. в папській канцелярії багато документів, складених на папері, пізніше переписували на пергамент.

Поступово папір ставав якіснішим і заво­йовував ринки збуту поза Європою. Наприк­лад, починаючи з другої половини XIV ст. ві­зантійські майстри манускриптів усе частіше користувалися папером європейського ви­робництва.

У XV ст. в Західній Європі лідером-паперовиробником стала Німеччина. Виготов­лений тут папір, різноманітний за якістю та розмірами, експортувався в усі кутки Європи.

Появу в західноєвропейських країнах XIV ст. численних паперових млинів і налагоджен­ня масового виробництва нового матеріалу для письма паперу різних видів і сортів — істо­рики книги розглядають як одну із матеріально-технічних передумов виникнення масово­го книговиробництва в Європі, тобто реаліза­ції ідеї «механічного письма». З винайденням друкування перед папірниками постали нові вимоги: аркуші повинні мати гладку та рівну поверхню, бути міцними й еластичними і, найголовніше, — добре вбирати друкарську фарбу. Надалі історія паперу являла собою перманентну боротьбу за вдосконалення його друкарських властивостей.