§ 32. Творення і вживання деяких форм

ДІЄСЛОВА

І. Неозначена форма дієслова

Стилістично нейтральні форми інфінітива на -ти (вболівати, май­струвати, виступати, шити) не мають функціональних обмежень. Варіантні форми інфінітива на -ть (співать, стрибать, шукать) вжи­ваються в усному мовленні, фольклорі та в художній літературі, на­приклад:

Мені шляху не питать: Прямо степом мандрувать, Гей-гей, долю доганять!

(Нар. пісня);

Іде гроза дзвінка і кучерява садам замлілі руки цілувать (Л. Костенко).

Деякі дієслова мають паралельні форми інфінітива. До стилістич­но рівнозначних (хоча семантично — за значенням одно- чи бага­тократності, інхоативності, інгресивності, дуративності і т. ін. — не тотожних) належать, наприклад, такі варіанти: виштовхнути і виш­товхати, випхнути і випхати, витягнути і витягти, досягнути і до­сягти, застигнути і застигти, надягнути і надягти, скреготати і скреготіти і под. Стилістично розрізняються форми із суфіксами -ува- (-юва-) і -а- (-я-), як-от: витискувати і витискати, витягувати і витягати, випробовувати і випробувати, доповнювати і доповняти, закруглювати і закругляти, замінювати і заміняти, затрачувати і затрачати. Першим з варіантів віддається перевага у науковому та офіційно-діловому мовленні, другі частіше використовуються у роз­мовному і художньому стилях.

II. Форми теперішнього часу

1. Подвійні форми теперішнього часу мають різновідмінювані дієслова, як-от: дути — дму, дмеш... і дую, дуєш...; клепати — кле­паю, клепаєш... і клеплю, клеплеш...; колисати — колисаю, колисаєш... і колишу, колишеш...; мугикати —мугикаю, мугикаєш... і мугичу, му- гичеш...; скакати — скакаю, скакаєш... і скачу, скачеш...; смикати — смикаю, смикаєш... і смичу, смичеш...; стругати — стругаю, стру­гаєш... і стружу, стружеш... і т. ін. Ці форми подаються у словниках як рівноправні, стилістично нейтральні.

2. Стилістично розрізняються форми першої особи і множини (розуміємо — розумієм, бачимо — бачим, радіємо — радієм) і форми третьої особи однини (співає — співа, виглядає — вигляда, поливає — полива). Перші з наведених варіантів є стилістично нейтральними, другі належать до стилістично знижених форм, які вживаються у розмовному мовленні і (як елемент стилізації) у художній літературі: Розпитуєм Мину Омельковича про сина Гришуню, товариша наших дитячих літ (О. Гончар); Дихаєм на повні груди, прозираєм далі (П. Тичина); ...Бува, така пласка глупота однозначна себе ховає за гучні слова (Л. Костенко); Я співаю пісню морю, І воно мені співа (О. Олесь).

Для відтворення просторіччя у художніх творах використовують­ся ненормативні (в тому числі діалектні) форми першої і третьої осо­би однини, наприклад: Сама світом нуджу, а сердюсь на тебе, ду­маю: що ж це він дурить мене, чи що? (І. Карпенко-Карий); Петрик заліз на пічку і з пічки визирає, а я сидю на лаві і тремтів вся (М. Хви­льовий); Ой, як тяжко розійтись з милим і не знать, чи він любе тебе? (І. Карпенко-Карий); В країнах теплих дике море До вас співає і го­воре... (О. Олесь).

Елементом просторіччя є форма хотять. Літературній нормі ук­раїнської мови відповідає форма хочуть.

3. Дієслово бути в усіх особах однини і множини вживається у формі є: Звичайно година робіт для дівчат є з усіх шкільних годин най- милішою (У. Кравченко); Шукай краси, добра шукай! Вони є все, вони є всюди (І. Франко); Нестрінутий друже, колись в ранню рань, якщо ти ще є у безмежжі, то швидше між мною і вічністю стань в чистішій од неба одежі... (Т. Осьмачка); Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є. Моя душа й від цього вже світає (Л. Костенко). У художньому та публіцистичному стилях з метою створення урочистої мови вико­ристовуються архаїчні особові форми від бути: (я) єсмь, (ти) єси, (ви) єсть, (ми) єсьмо, (ви) єсте, (вони) суть. Форма єсть може вис­тупати у всіх особових формах: Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була (П. Тичина); Ти щира єсть людина; тобі я як сестрі одкрию душу всю свою (І. Карпенко-Карий); А чи єсть у тебе рушники? (Т. Шевченко).

Іноді під впливом російської мови замість форми є у ролі зв'язки використовуються особові форми дієслова являтися: Підприємство являється юридичною особою. Вони являються моїми найкращими дру­зями. Така заміна є порушенням норми. В українській мові дієслово являтися не використовується як зв'язка, воно вживається із значен­ням "з'являтися, примарюватися, снитися", як у прикладах: Не раз у сні являється мені, О люба, образ твій, такий чудовий... (І. Франко); Чого являєшся мені Усні? Чого звертаєш ти до мене Чудові очі ті ясні, Сумні, Немов криниці дно студене? (Там само).