II. Вживання абстрактних, речовинних і власних іменників

у множині

1. Деякі абстрактні іменники вживаються у множині, якщо набу­вають значення конкретного вияву якості дії, стану, наприклад: Сили між тілами виникають при безпосередньому контакті... або че­рез створені ними поля... (з енц.) (пор.: виявити спритність і силу); Мати закрутила своїми комерційними фантазіями голови дідусеві й бабусі (В. Сосюра) (пор.: Народна фантазія оповила свято обжинків красою своєрідних уявлень вірувань, прикмет і ворожінь (з газ.));

Уразі виявлення пустоту металі заготовка бракується (з газ.) (пор.: Під шумними фразами ми відчули цілковиту пустоту серця та брак усяких переконань (І. Франко)).

2. Множина абстрактних іменників може реалізовувати відтінок тривалості, інтенсивності вияву ознаки: Над обрієм моїм повзуть лі­ниво спеки, мов сонні полози зелено-золоті (В. Бобинський); Нудьга в душі, ломота у кістках... Мене всього тупі обсіли болі (А. Крим­ський).

3. Речовинні іменники вживаються у множині, якщо позначають:

а) види, сорти речовини (як правило, у професійній мові): Гриби багаті на вітаміни А, В, С, солі калію, фосфору, ароматичні речовини, білок (з газ.); Дуже заборгувала перед мебльовиками хімічна промис­ловість. Виробництво тих же ДСП стримується нестачею смол. Не вистачає клеїв, лаків, пластмас (з газ.); Україна може стати одним з найбільших виробників екологічно чистих бензинів на основі технічно­го спирту (з газ.);

б) вироби з цієї речовини: Скрині із золотою та срібною посудою, з хрусталями й дорогоцінним склом поїдуть насамкінець під окремою сильною сторожею людей з першого сердюцького полку (Б. Лепкий); Пишна дама, вся в шовках, зразу в крик, у лайку: — Що ти трешся об рукав? Прибери куфайку (П. Глазовий);

в) велику кількість речовини або великий простір, зайнятий нею: В білих снігах потонули Гори, степи і долини... (О. Олесь); Обабіч по­над трасою красуються жита, пнуться в стрілку озимі пшениці, зе­леними й зелено-жовтавими килимами стелеться ярина (О. Вишня).

2. Однина і множина речовинних і абстрактних іменників іноді використовуються паралельно, що, однак, не свідчить про рівно­значність форм числа таких назв. Множинні форми, як правило, міс­тять більшу експресію і реалізують різноманітні значеннєві відтінки, порівн.: Ще я любив дивитись на зорю після заходу сонця і кидати камінці в срібні води ставка... Я кину камінець, а він булькне, і після нього довго ще йдуть по золотій вечірній воді за колами кола, все шир­ше й ширше, а потім зникають, і вода знов стає спокійною, темною і тихою (В. Сосюра); Все зраділо радістю живоття, радощами здоро­вого погодливого дня (І. Нечуй-Левицький). У наведених прикладах форма води підкреслює безмежність речовини і в поєднанні з прик­метником срібний створює яскравий образ, форма множини радощі означає "приємні, радісні події".

3. Власні іменники вживаються у множині:

а) для позначення типу людей, схожих на якусь історичну особу або літературного героя: Російський песимізм породжував класичні гімназії', що з них виходили Рудіни — високовчені і безпорадні в прак­тичному житті (М. Хвильовий); Це я обмежений інтелектуаль­но?— спробував посміхнутися Хрумтій і зблід. — Гляньте на цих со- фоклівІ ІнтелектуалиІ Сократи! Ломоносови! Та якщо весь ваш інте­лект разом узятий покласти на ваги, вони й не поворухнутьсяІ (Ю. Прокопенко);

б) для позначення угруповань, пов'язаних родинними стосунка­ми: Ціле село вийшло проводжати Данищуків в невідому, далеку доро­гу (М. Ірчан); За часів Богдана Хмельницького мої прадіди по мате­ринській лінії — Матяші — лікували козаків на Запорозькій Січі (Л. Павленко).

2. Географічним назвам у формі множини притаманне узагальне­не значення, що вирізняється яскравою експресивністю: Мов свято- дійний, сизий дим кадил померклої у забутті Еллади, розтанули усі палкі принади Суматр, Цейлонів, Конго і Антил (В. Бобинський); Наші Едеми —Тільки фантоми... Хто скаже, де ми?Хто скаже, хто ми? (Д. Загул).

3. Множина іменників може використовуватись замість однини. "Гіперболічна" множина служить для експресивної (здебільшого не­гативної) вказівки на одиничність предмета. Таке вживання множи­ни обмежене розмовною і художньою мовою: їй-бо, Олена, їй-бо, Деркачиха, їй-бо, сидить у президіях, як королева! (О. Ковінька); Осто­гидло мені вже оце госпітальне ліжко, оці процедури та режими (О. Гончар); Ти забула, що є в світі жіночі принади — Перманенти, манікюри, духи та помади (П. Глазовий).