3.5. Зміст цивільних зобов’язань

Зміст зобов’язання складає право відношення між сторонами, тобто їх права та обов’язки. Наприклад, в договорі купівлі-продажу покупець має право вимагати від продавця передати йому куплену річ. Цьому праву покупця відповідає (кореспондує) обов’язок продавця передати покупцеві продану річ. Праву покупця вимагати передану йому річ належної якості відповідає обов’язок продавця передати річ саме такої якості. Саме такі права і обов’язки сторін в зобов’язанні (договорі) і складають його зміст.

Отже зобов’язання складається між сторонами – кредитором і боржником, а його зміст – це права і обов’язки сторін.

Зобов’язання не створює обов’язку для третьої сторони. У випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Відповідно до ст. 526 ЦК, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (наприклад, за договором дарування).

3.6. Підстави виникнення зобов’язально-правових відносин (зобов’язань)

Справді виникає резонне запитання, а чому в зобов’язанні одна сторона має право вимагати від іншої вчинення певних дій, а остання зобов’язана виконати вимогу кредитора? Тому що підставою для такої вимоги чи обов’язку є юридичні факти, з яких для кредитора випливає право, а для боржника – обов’язок. Наприклад, сторони уклали договір, за ким одна сторона приймає на себе обов’язок збудувати дім, а замовник – оплатити вартість робіт. Це двостороннє зобов’язання, за яким кожна із сторін має права і несе обов’язки. В той же час замовник має право вимагати від підрядника збудувати дім – виконати зобов’язання, а підрядник має право вимагати оплати вартості робіт. Як бачимо, тут права і обов’язки сторін визначаються договором, який, звичайно, укладається відповідно до вимог закону.

Зобов’язання, які виникають з договору, так і називаються – договірними зобов’язаннями. Слід звернути увагу ще й на те, що доволі часто зобов’язально-правові відносини називаються договірними, оскільки вони встановлюються договором. Проте, слід мати на увазі, що всі договірні відносини – це відносини зобов’язальні, але далеко не всі зобов’язальні відносини – договірні. Тобто, ці поняття не співпадають, вони нетотожні. Договір – це правова підстава виникнення зобов’язання. Багато зобов’язань встановлюються договором, але не всі. Договір – це юридичний факт, а зобов’язання – це цивільно-правове відношення, яке встановлюється цим фактом. Значна частина зобов’язань встановлюється не договором, а іншими юридичними фактами. Це можуть бути адміністративні акти або інші правомірні чи неправомірні дії. Адміністративні акти служать підставою виникнення зобов’язань найчастіше в державному секторі економіки, де відповідні органи управління віддають розпорядження про поставку продукції на експорт або на видачу наряду тощо, а також акти планування матеріально-технічного постачання, збуту, закупівлі сільськогосподарської продукції, плани капітального будівництва, оперативні і місячні плани вантажних перевезень та інше. В силу цих актів конкретні суб’єкти виступають між собою в зобов’язально-правові відносини, за якими одна сторона має право вимагати від іншої укласти з нею договір про поставку продукції, про перевезення вантажу, будівництво певного об’єкту тощо.

Підставами виникнення зобов’язань є два види дій: правомірні (договори, адміністративні акти тощо) та неправомірні.

У багатьох випадках підставою виникнення зобов’язання виступають неправомірні дії фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов’язує настання зобов’язально-правових наслідків. Прикладом таких дій можуть бути знищення, пошкодження або привласнення чужого майна, заподіяння шкоди здоров’ю громадянина, що потягло за собою негативні майнові наслідки для потерпілого, заволодіння знахідкою, скарбом, безпідставне набуття чи збереження майна. В силу цих неправомірних дій особа, що їх вчинила, зобов’язана відшкодувати заподіяні збитки, повернути привласнене чуже майно тощо.