ПСИХОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ГРУП І КОЛЕКТИВІВ
ПЛАН:
Види груп і їх функції.
Соціально-психологічна структура групи.
Основні характеристики колективу. Формування колективу.
Міжособисті і міжгрупові стосунки.
Методи вивчення груп і колективу – соціометрія і референтометрія.
Все наше життя – ходіння … по групах. В такій фразі виражена соціально-психологічна суть. Індивід, яким би він не був автономним і самостійним, не може існувати, не може виражати свою сутність без спілкування з іншими людьми, без взаємодії з іншою групою людей. З початку життя найпершою соціальною групою , в якій людина перебуває і де закладаються основи її особистості, є сім’я, потім дружні компанії однолітків, навчальні групи, об’єднання за інтересами і т.п. Словом, людина завжди пов’язана з ким-небудь із ближнього оточення. Кожна людина пов’язана із суспільством в цілому, відчуваючи на собі його вплив. Слово “група” походить від італьянського, що означає “зв’язка”.
Різного роду групи є об’єктом соціально-психологічного аналізу. Проте необхідно відмітити, що далеко не всяка сукупність індивідів називається групою. Так, декілька людей, які стоять на вулиці і спостерігають за наслідками дорожьо-транспортної ситуації, що склалася, - це не група. Це – агрегація. В даному випадку, це люди, які випадково опинилися в певний момент в певному місці. Ці люди не мають загальної мети і між ними немає взаємодії. Через хвилину-другу вони розійдуться назавжди, і ніщо не буде їх поєднувати. Але, коли вони почнуть діяти разом для допомоги тим, хто зазнав аварії, то тоді дана сукупність людей стане на нетривалий час групою. Таким чином, для того, щоб певна сукупність індивідів рахувалася групою в соціально-психологічному плані, необхідна наявність трьох єностей – місця, часу і дії. При цьому дія повинна бути обов’язково спільною. Важливо також, щоб люди вважали себе членами даної групи.
Отже група – це сукупність індивідів, які часто взаємодіють один з одним, визначають себе як члени однієї групи, поділяють загальні норми з приводу того, що їх цікавить, беруть участь в єдиній системі розподілу ролей, ідентифікують себе з одними і тими ж ідеалами і об’єктами, сприймають групу – як джерело задоволення, знаходяться в кооперативній залежності, відчувають себе як єдність, координують дії по відношенню до себе. Очевидно, що цей список може бути значно розширений (наприклад, положеннями про спільне переживання емоційних настроїв, існування внутрішньогрупової культури) і, в принципі, кількість цих параметрів є нескінченною.
Якщо говорити про більш жорстке визначення групи, то це обмежена в розмірах спільність, яка виділяється із соціального цілого на основі певних ознак ( характеру діяльності, соціальної чи класової належності, структури, композиції, рівня розвитку) і т.д.
Всю різноманітність людських груп можна поділити, перш-за все на первинні і вторинні групи.
Первинні – це контактні групи, в яких взаємодія здійснюється, як говориться, “обличчям до обличчя” і їх члени поєднані емоційною близькістю.
Первинною групою названо сім’ю, тому що це перша для кожної людини група, в яку вона потрапляє. Сім’я відіграє першочергову роль в соціалізації особистості. Пізніше психологи почали називати первинними групами всі ті групи, які характеризуються міжособистісною взаємодією і солідарністю. В якості прикладу первинної групи можна назвати також компанію друзів, чи вузьке коло колег по роботі. Приналежність до тої чи іншої первинної групи являється цінністю для її членів і не переслідує ніяких інших цілей.
Вторинні групи характеризуються неособистою взаємодією їх членів, яка обумовлена тими чи іншими офіційними організаційними відносинами. Такі групи протилежні до первинної. Значущість членів вторинних груп один для одного визначається на основі їх індивідуальних властивостей, і як результат вміння виконувати певні функції. Люди поєднуються у вторинні групи для отримання економічної, політичної чи іншої вигоди.. Прикладами таких груп є організація на виробництві, профсоюз, політична партія.
Правда, іноді стається так, що особистість знаходить у вторинній групі те, чим вона обділена в первинній групі. Активна участь особистості в діяльності якоїсь політичної партії чи організації – своєрідна відповідь особистості на послаблення зв’язків між членами своєї сім’ї.
Часто групи поділяються на формальні і неформальні.
Формальні групи створюються і існують лише в рамках офіційно-визнаних організацій. Члени групи взаємодіють певним чином. Характер взаємодії обумовлений особливостями технологічного процесу, адміністративно-правовими записами. Це зафіксовано в офіційних інструкціях і інших нормативних актах. Цілі, які переслідують формальні групи, задаються ззовні на основі завдань, які стоять перед організацією, в яку дана група входить. Якщо з офіційної групи випадає який-небудь індивід, то місце, що звільнилося, займає інший – такої ж спеціальності і кваліфікації. Зв’язки, що створюють формальну структуру неособисті. Група, побудована на таких зв’язках називається формальною.
Неформальні – виникають і діють поза рамками організацій. Неформальна структура є наслідком особистого бажання індивідів до контакту і відрізняється гнучкістю. Люди вступають в неформальні відносини для того, щоб задовільнити свої потреби – в спілкуванні, поєднанні, дружбі, взаємодопомозі, повазі і т.д. Неформальні зв’язки виникають і розвиваються спонтанно, в міру того, як індивіди взаємодіють один з одним. На основі таких зв’язків утворюються неформальні групи, наприклад, компанія друзів, однодумців. В таких групах люди проводять разом час, відпочивають, влаштовують вечірки, займаються спортом, рибною ловлею.
Виникненню неформальних груп може сприяти просторова близькість індивідів. Підлітки, що живуть на одному подвір’ї чи в будинках, що стоять поруч, можуть утворити неформальну групу, бо мають спільні інтереси і проблеми.
Коли класифікувати гупи за чисельністю, то особливу увагу слід приділити так званим, “малим групам”.
Мала соціальна група – двоє або декілька людей, що взаємодіють один з одним таким чином, що кожен із них одночасно впливає на іншого і відчуває його вплив на собі.
Велика група – це кількісно обмежена спільність людей, виділена за певними соціальними ознаками (клас, нація, прошарок)., або реальна значна за розмірами та складно організована спільність людей, поєднана спільною діяльністю (певна організація).
За значущістю можна виділити референтні групи та групи належності.
Група належності – це група, до якої людина реально належить.
Про референтні групи мова піде далі.
За рівнем розвитку групи підрозділяються на дифузні групи, асоціації, колективи.
Групи які носять назву неорганізованих, або ж дифузних груп характеризуються тим, що взаємовідносини в них визначаються не змістом діяльності групи, а лише відносинами симпатії – антипатії. Такі об’єднання є добровільними, тимчасовими, визначаються подібністю інтересів (екскурсія, група осіб, що беруть участь в лабораторному дослідженні, абітурієнти, що здають іспити). Так як суспільство дозволяє існування таких об’єднань, це свідчить про можливість офіційної сторони у таких груп. Існування людей в дифузній групі неможливе без контакту між собою. Тому і в цій групі є певний взаємовплив.
Колектив – вільна група людей, що поєднана єдиною метою, організована, яка має органи управління і дисципліни.
Психологія розвинутого колективу характеризується тим, що діяльність заради якої він створений і якою на практиці займається, має позитивне значення для багатьох людей, не лише для членів даного колективу. В колективі міжособистісні відносини засновані на взаємній довірі, відкритості, чесності, порядності і повазі.
Для того, щоб назвати групу людей колективом, вона повинна відповідіти певним вимогам, успішно виконуваати завдання, бути високоморальною, створювати для кожного члена можливість розвитку як особистості, бути здатною до творчості, тобто як група давати людям більше, ніж може дати сума тої ж кількості осіб окремо.
Колектив повиненн мати сформовану систему ділових і особистих відносин.
Функції груп
Чому люди утворюють групи і дуже дорожать членством в них. Очевидно, що групи забезпечують задоволення тих чи інших потреб суспільства в цілому і кожного із членів, зокрема. Основні функції груп:
функція соціалізації;
функція інструментальна;
функція експресивна;
функція підтримуюча.
Людина лише в групі може забезпечити своє виживання і виховання підростаючого покоління. Власне в групі, перш-за все в сім’ї, індивід оволодіває необхідними соціальними вміннями і навичками. Первинні групи, в яких перебуває дитина, забезпечують основу для включення її в систему широких соціальних зв’язків.
Інструментальна функція групи виражається в здійсненнї тої чи іншої сумісної діяльності людей. Багато видів діяльності неможливо виконувати одному. Бригада, футбольна команда, команда рятівників, хореографічний ансамбль – це приклади груп, що відіграють інструментальну роль в суспільстві. Крім того, участь в таких групах, як правило забезпечує людині матеріальні засоби для життя, надає можливості для самореалізації.
Експресивна роль групи виражається в задоволенні потреб людей в повазі і довірі. Цю роль виконують первинні і неформальні групи. Індивід, який належить до цих груп, отримує задоволення від спілкування з психологічно близькими йому людьми.
Підтримуюча функція групи виявляється в тому, що люди намагаються об’єднатися в важких ситуаціях. Вони шукають психологічної підтримки в групі, щоби послабити неприємні почуття.
Соціально-психологічна структура групи
Кожна соціальна група має свою соціальну структуру, яка базується на: статусно-ролевих відношеннях, професійно-кваліфікаційних характеристиках і віковому складові.
Ми часто не можемо зрозуміти звідки беруться негативні емоції і конфліктні ситуації в групі. Їх джерела можна знайти, якщо розглянути схему ролевої поведінки людини, запропонованої американським психологом Олпортом. Все починається з необхідності виконувати певну соціальну роль. Наприклад, людині хотять запропонувати посаду керівника. Критерії чекання можуть бути різними в різних групах – одні групи чекають демократичного чи ліберального керівника (в творчих і наукових групах), інші – строгого і авторитарного (в виробничих колективах). Далі роль керівника передається людині і дуже важливим стає фактор її особистості і індивідуальності. Людина повинна зрозуміти що від неї чекають і які вимоги до неї ставлять. Без розуміння своєї ролі і функцій дуже важко виконувати її. Часто на це не звертають уваги, а коли конфлікт виникне то виясняється, що людина навіть не зрозуміла чого від неї чекають. Деякі люди свідомо приймають на себе певну роль, добре розуміючи, що вони не будуть робити того, чого від них чекають.
Після того, як людина зрозуміла свою роль, вона повинна прийняти чи відхилити її як таку, яка не відповідає її соціально-психологічним особливостям.
Приняття ролі супроводжується процесом навчання новим функціям, вироблення певних позицій, стилю поведінки і спілкування.
Слідуючий етап в системі рольової поведінки – виконання ролі має дві сторони – поведінка людини, яка виконує роль і оцінка навколишніх. Остання проводиться як самою людиною в вигляді самооцінки, так і іншими людьми, що займають різний статус (по відношенню до людини, яку оцінюють) – згори (начальником), збоку (співробітниками), знизу (підлеглими).
Професійно-кваліфікаційні характеристики включають освіту, професію і рівень кваліфікації членів групи. Ця важлива складова частина говорить про інтелектуальний і професійний потенціал групи.
Для керівника розуміння особливостей вікового складу групи дуже важливо з психологічної точки зору, бо кожен віковий період має свої психологічні особливості.
Крім того, повинні розглядатися перспективи розвитку групи за віковим складом і періодом професійної діяльності.
Особливості жіночої і чоловічої психології відбиваються на характері взаємовідносин в групі. Жіночі колективи більш емоційні, ситуативні, в них частіше виникають рольові конфлікти. Чоловічі групи – більш жорстокі і раціональні, в таких колективах виникають ділові конфлікти і конфлікти престижу. Тому поєднання чоловіків і жінок в групі є сприятливим фактором для розвитку групи і доброго психологічного клімату.
До того часу ми говорили про соціальну структуру групи, яка формується офіційно. Але в будь-якій групі, незалежно від нашого бажання і бажання керівництва складається невидима на перший погляд внутрішня соціально-психологічна структура.
В групу входять люди, кожен з яких є певна індивідуальність , має темперамент і характер, певний склад розуму і інтелекту, свої цінності і інтереси. І ось ці індивідуальності знайомляться один з одним, спілкуються. І поступово в групі складаються міжособистісні відносини, які будуються на сприйнятті і розумінні один одного.
Психологи спеціально вивчили в експериментальних умовах що має найбільш сильне враження при першому знайомстві. Виявилось – перше, що кидається в очі і запам’ятовується людині – це зачіска, яка здатна змінити людину до невпізнанності.
Після зачіски ми звертаємо увагу на очі, які, як відомо, зеркало душі. Очі можуть бути добрими, холодними, променистими, хитрими, злими, колючими. Вони настроюють іншу людину на певний лад: довірливий, насторожений, агресивний. І, накінець, посмішка людини привертає увагу, особливо якщо вона добра і привітна, а не зла і натягнута.
В цілому вираз обличчя формується мімікою, яка в одних людей динамічна і різноманітна, а в інших - бідна, від чого створюється враження непривітності і потайливості.
Кожну людину відрізняє також манера поведінки, жести, хода, рухи тіла.
А далі ми приглядаємося до особистісних якостей. Хто ця людина? Що являє собою? Чи можна довіритися їй? Тут в хід ідуть соціальні стереотипи , установки і еталони сприйняття, життєва уява і рівень психологічної культури, зорема, вміння сприймати і оцінювати іншого.
Розрізняють три типи установки на сприйняття іншої людини: позитивна, негативна і адекватна. При позитивній установці ми переоцінюємо позитивні якості і даємо людині більший аванс, який проявляється в несвідомій довірливості. Негативна установка призводить до того, що сприймаються в основному негативні якості іншої людини, що виражається в недовірі, підозріливості.
Краще всього, звичайно, адекватна установка на те, що в кожної людини є як позитивні так і негативні якості, головне як вони збалансовані. Наявність установок розглядається як несвідома схильність сприймати і оцінювати якості інших людей. Ці установки лежать в основі невірної уяви про людину.
Спілкуючись між собою, люди впливають один на одного і цей вплив має психологічні механізми.
Психологічні механізми спілкування можна звести в певний ряд. Найпершим в цьому ряду є властивість зараження – ефект взаємного підсилення емоційних станів людей, що спілкуються між собою. Зараження проходить на рівні несвідомого, проявляється як в невеликій групі (заразним є сміх, злість і інші емоції) так і в великому гурті людей, в черзі, на зібранні.
Далі в цьому ряду будуть дві властивості навіювання і наслідування. Навіювання може бути індивідуальним чи груповим і проходити на свідомому чи несвідомому рівні в залежності від мети спілкування. Кожна людина має здатність сприймати ідеї, які передаються в спілкуванні, дії і почуття, що стають для неї ніби власними.
Наслідування – складна динамічна властивість.ЇЇ прояви – від сліпого копіювання поведінки, жестів, інтонації до свідомого мотивованого наслідування.
Одним із психологічних механізмів спілкування є змагання – властивість людей порівнювати себе з іншими людьми, бажання бути “не гіршими, ніж інші”. Змагання зумовлює напруження розумових, емоційних і фізичних сил. Добре, коли змагання є стимулом до розвитку, погано, коли воно переростає в суперництво: у мужчин в діловій сфері, у жінок – в особистій (хто краще виглядає, одягається, має успіх у мужчин).
Третій рівень взаємодії людей це переконання – аргументований, свідомий, словесний доказ своїх ідей, поглядів, вчинків. Переконання лише тоді діє, коли опирається не тільки на слова, але і на діла, емоції, ефекти зараження, навіювання, наслідування.
Міжособистісні відносини дуже важливі. Вони включають сприйняття і розуміння людьми один одного.
Розуміння може бути різної глибини проникнення в сутність особистості, індивідуальність її. Нижньому, поверхневому рівневі розуміння властиве сприйняття зовнішнього “малюнку” вчинку без проникнення в мотиви і мету, особисті особливості, оцінка в чорно-білих тонах – добре чи погано. На другому рівневі, середньої глибини, аналізуються окремі якості людини – розум, риси характеру, темперамент. Оцінюються інтелектуальні особливості – розумний чи ні; врівноважений чи здатний на спалах.
Найвищий третій рівень розуміння людини включає виявлення системи цілей і мотивів поведінки, виділення зв’язків між окремими вчинками і особистістю вміння проникнути в невидимі резерви і здібності людини, здатність прогнозувати поведінку людини на основі розуміння її індивідуальності.
На основі спілкування формується відношення групи до кожного її члена, тобто кожна людина отримує свій соціометричний статус. Соціометрія – це вимірювання відносин в середині групи за соціальними критеріями: з ким би я хотів проводити час, в кого би спитав поради, хто мені подобається чи не подобається і т. д. Запропонований цей метод американським психологом Джекобом Морено. Соціометричний статус має певні градації – від позитивного через нульовий до негативного.
Положення, яке займає людина в групі визначається не лише індивідуальними особливостями характеру, особистістю самої людини, але і особливостями групи.