
- •1. Поняття і види прав, свобод та обов'язків людини і громадянина
- •2. Громадянські і політичні права і свободи
- •3. Економічні, соціальні і культурні права і свободи людини і громадянина
- •4. Юридичні гарантії прав людини та громадянина
- •Місцеве самоврядування в Україні
- •1. Основи місцевого самоврядування
- •2. Демократичні інститути місцевого самоврядування
- •Президент України
- •1. Становлення інституту президентства в україні
- •2. Конституційний статус президента та його місце в політичній системі
- •3. Порядок обрання президента
- •Органи виконавчої влади в Україні
- •1. Виконавча влада і принцип поділу державної влади
- •2. Система органів виконавчої влади м '' л
- •3. Кабінет міністрів як вищий орган в системі органів виконавчої влади: організація і правовий статус*
- •5. Адміністративна реформа - невідкладна вимога часу
- •Основи конституційного ладу України
- •Конституційний суд України
- •1. Дещо з історії
- •3. Повноваження конституційного суду « україни
- •4. Конституційне провадження
- •Органи судової влади України
- •1. Поняття судової влдди
- •2. Судова система україни
- •3. Ознаки і функції судової влади '
- •4. Принципи судочинства
- •Історія Конституції України
- •1. Роль загальнолюдської скарбниці у становленні державно-правових інституцій на землях русів
- •3. Витоки українського конституціоналізму XVII - XVIII ст.
- •4. Подальший розвиток національного конституційного мислення та спроби його втілення у державотворчі процеси
- •5. Українські радянські конституції
- •6. Новітній конституційний процес в україні
- •Верховна Рада України
- •1. Історична еволюція конституційної моделі верховної ради
- •3. Структура верховної ради
- •4. Повноваження верховної ради
- •Міжнародно-правові аспекти конституції
- •2. Співвідношення норм міжнародного і національного права
- •3. Міжнародно-правовий механізм гарантування прав людини
- •4. Конституція україни і правовий статус іноземців
- •Право-власності за конституцією України
- •2. Суб'єкти права власності
- •3. Об'єкти права власності
- •4. Зміст права власності і майнових правовідносин
- •5. Форми власності
- •6. Конституційні засади захисту права власності
Президент України
Прийняття нової Конституції України поставило на порядок денний ряд питань, пов'язаних з функціонуванням державних інституцій, організацією влади на принципах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову.
В системі владних структур Президент як глава держави посідає особливе місце. Не будучи напряму зв'язаним з жодною з цих гілок влади, він відіграє у функціонуванні кожної з них важливу роль. В законодавчому процесі він, наприклад, виступає як суб'єкт законодавчої ініціативи, промульгує і оприлюднює прийняті Верховною Радою закони, користується правом щодо них відкладального вето, а за певних умов може видавати й укази з економічних питань, не врегульованих законом. У функціонуванні виконавчих структур він бере, зокрема, безпосередню участь в утворенні, реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади, здійснює посадові призначення, користується правом скасовувати акти урядів України та Автономної Республіки Крим тощо. Президент здійснює й перше — на п'ять років - призначення на посади професійних суддів, призначає третину суддів Конституційного Суду України. Разом з тим Президент як глава держави репрезентує державу в цілому, виступає від її імені у відносинах з іноземними державами. Він є гарантом суверенітету і державної цілісності України, гарантом додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. В цій своїй якості Президент користується широким колом прав, може вживати рішучих заходів на захист конституційного ладу України, на захист людини та її прав.
В реалізації своїх повноважень Президент керується Конституцією України, її буквою і духом. Як глава держави він має бути цементуючим началом у функціонуванні всіх ланок державного механізму, використовувати весь свій авторитет, який надає йому всенародне обрання, для забезпечення миру і злагоди в суспільстві.
Саме тому Конституція України проголошує принцип, за яким посягання на честь і гідність Президента України має тягти відповідальність за законом.
Інститут президентства в Україні запроваджено порівняно недавно. І хоч статус Президента чітко визначено у новій Конституції, проте в практичному втіленні норм Основного Закону щодо функціонування цього інституту існує багато перешкод, пов'язаних із стереотипами минулого, а інколи і з намаганням повернути колесо історії на зворотнє. Саме тому детальний розбір повноважень Президента України за новою Конституцією, з'ясування їх змісту та організації співпраці Президента з усіма структурами державної влади має, безперечно, актуальне значення.
1. Становлення інституту президентства в україні
Інститут президентства як один з найважливіших інститутів сучасної політичної системи багатьох країн світу вперше виник у США. Відмежовуючись від монархії, яка мала спадковий характер, батьки-засновники американської Конституції пішли шляхом обрання глави держави на загальних виборах і на певний строк. Це створювало гарантію від узурпації влади, давало можливість впливати на напрямки здійснення політики безпосередньо виборцям. За американською Конституцією президент об'єднував в одній особі функції і глави держави і глави уряду, хоч про його статус як глави держави в Конституції прямо не згадувалося.
Крах монархічних систем, колоніальних імперій призвели до виникнення багатьох нових незалежних держав, що, як правило, обирали республіканську форму правління, в якій як глава держави виступав президент. Функції його і повноваження залежно від тієї чи іншої країни були різними. В одних він був лише главою держави, в інших — виступав одночасно і як глава уряду. В одних обирався безпосередньо населенням, в інших — представницьким органом, парламентом. Але завжди він репрезентував державу як в середині країни, так і за ЇЇ межами.
В Україні питання про реформу державної влади постало відразу після прийняття Верховною Радою Української РСР Декларації про державний суверенітет України. Адже саме в ній вперше було проголошено, що "державна влада в Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову".
Як відомо, за радянських часів ідея розподілу влад оголошувалась буржуазною, такою, що суперечить принципам народовладдя. Конституція Української РСР 1978 р. передбачала, що "вся влада в Українській РСР належить народові. Народ здійснює державну владу через Ради народних депутатів, які становлять політичну основу Української РСР. Всі інші державні органи підконтрольні і підзвітні Радам народних депутатів" (ст. 2 Конституції 1978 р.). В ст. 82 Конституції прямо зазначалось, що "Ради народних депутатів безпосередньо і через створювані ними органи керують усіма
галузями державного, господарського, соціального і культурного будівництва, приймають рішення, забезпечують їх виконання, здійснюють контроль за проведенням рішень у життя".
Зрозуміло, що за таких умов ні про який розподіл влад не могло бути й мови. І тому проголошення в Декларації про державний суверенітет України принципу розподілу влад обумовлювало необхідність запровадження корінної реформи державної влади.
Одним із таких кроків, спрямованих на реформування державної влади, стало заснування в Україні інституту президентства. Адже до того суто президентські функції виконував той же парламент — Верховна Рада України в особі її Президії.
25 червня 1991 р. Верховна Рада України ухвалила постанову "Про вибори Президента Української РСР", в пункті першому якої визнала "за доцільне заснувати пост Президента Української РСР до прийняття нової Конституції Української РСР". В цій постанові передбачалося також, що вибори Президента Української РСР мають відбутися у 1991 р.
Згодом — 5 липня 1991 р.— було прийнято три закони Української РСР, присвячені цьому питанню, а саме: "Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР"1, "Про Президента Української РСР"2 і "Про вибори Президента Української РСР"1. Конституцію Української РСР, зокрема, було доповнено новою главою — 12-1, присвяченою посаді Президента. В цих актах визначався статус і повноваження Президента Української РСР, умови і порядок його обрання.
В основу цих актів було покладено Концепцію нової Конституції України, що її було схвалено Верховною Радою України 19 червня 1991 р. Посада Президента України передбачалась і в усіх трьох редакціях проекту Конституції України. Йдеться про проекти в редакціях від 1 липня 1992 р., від 27 травня і від 26 жовтня 1993 р.4 Передбачалася посада Президента України і в Конституційному договорі, укладеному між Президентом України і Верховною Радою України 8 червня 1995 р. Всі ці проекги Конституції України, як і Конституційний договір, були покладені в основу роботи Конституційної комісії, утвореної Верховною Радою нового скликання з представників усіх трьох гілок державної влади.
Конституційний процес тривав досить довго. Спочатку проект розроблявся робочою групою, утвореною за спільним розпорядженням співголів Конституційної комісії — Президента і Голови Верховної Ради — з провідних науковців, потім опрацьовувався створеною з членів Конституційної комісії робочою підкомісією, до складу якої увійшли представники Верховної Ради, Президента, Верховного Суду і Вищого арбітражного суду, а з передачею його на розгляд Верховної Ради — спеціальною тимчасовою депутатською комісією, до складу якої увійшли представники всіх парламентських груп і фракцій.
Такий порядок опрацювання проекту Конституції дав змогу, з одного боку, якомога ширше врахувати всі пропозиції, що висловлювались у Верховній Раді при його обговорюванні, а з іншого, неминуче призвів до певних неузгодженностей в тексті проекту Конституції.
28 червня 1996 р. Верховна Рада України схвалила цей проект як Основний Закон Української держави.
У тексті нової Конституції посаді Президента присвячено роз-ділУ(ст. 102-112).